Главная
>
разная политота
>
Моя Україна
Моя Україна
Подписчиков: 1066 Сообщений: 5801 Рейтинг постов: 61,818.1
виадук мост фэндомы архитектура железная дорога Тернополь Моя Україна разная политота
Плебанівський віадук
Плеба́нівка — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на автошляху Тернопіль — Чернівці (Автошлях М 19). Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки мезоліту, ранньої залізної доби і давньоруської культури. Плебанівський віадук – пам’ятка архітектури, залізничний міст, розташований неподалік цього села. Минуло більше 100 років будівництва, а ним і надалі їздять потяги, правда, нечасто – бережуть, адже він є пам’яткою архітектури. віадук потрапив до рейтингу найкращих мостів України.
З 1867 до 1918 року Тернопільщина входила до складу Австро-Угорщини, уряд якої сприяв залізничному будівництву на Закарпатті, Буковині та Галичині. Будівництво залізниць велось таким чином, щоб зв’язати, перш за все, центральні райони Австрії зі східним кордоном з метою збуту товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. Сполучення цих районів між собою забезпечувало стратегічні інтереси держави, розширювало сферу впливу і збільшувало прибутки.
З 1867 до 1918 року Тернопільщина входила до складу Австро-Угорщини. В інтересах Австро-Угорської імперії уряд сприяв залізничному будівництву на Закарпатті, Буковині та Галичині. Будівництво залізниць велось таким чином, щоб зв’язати, перш за все, центральні райони Австрії зі східним кордоном з метою збуту товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. Сполучення цих районів між собою забезпечувало стратегічні інтереси держави, розширювало сферу впливу і збільшувало прибутки.
У 1861 році було завершено будівництво залізниці Краків – Перемишль, що з’єднала Західну Україну з Віднем, наступним кроком стало прокладення залізничної колії до Львова. Перший потяг прибув до Львова 4 листопада 1861 року з Відня, саме тому львівська залізнична магістраль вважається найстарішою в Україні.
У 1896 році було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль – Копичинці, що сполучала Галицьке Поділля з Буковиною. Саме на цій важливій залізничній гілці у селі Плебанівка Теребовлянського району знаходиться дев’ятиарковий кам’яний залізничний віадук.
Масивний і надійний віадук уже 120 років допомагає залізничним поїздам долати звивисті схили галицької землі. Свій початковий вигляд йому вдалося зберегти завдяки надійній кам`яній кладці і дев’яти високим аркам. Арочний стиль конструкції віадука вибраний невипадково — це збільшує надійність і довговічність всієї конструкції.
Кілька років тому відбулось спецпогашення поштової марки, на якій зображено міст у селі Плебанівці Тернопільської області. Також «Укрпошта» створила спеціальний поштовий штемпель «Мости України. Перший день. 27.06.2016. Теребовля, 481000, Тернопільська область».
языки фэндомы кобзарь арт Лирник історія України жаргон Моя Україна разная политота
Лебійська мова - таємна мова кобзарів і лірників
Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Опанаса Говтвана, 1909 р.
Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:
- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».
- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповідник — «липетень». Відповідно, професійну мову старців він називав або просто «дідовською (жебрацькою)» або «лепетинською мовою».
- Гнатюк, що також працював на Галичині, називав мову «либійською», від слова «либішчак» — лірник.
- Також у словнику Гнатюка зустрічається «липко» — лірник, учений із хлопа, або дід учений, що має титул «майстра». На думку Кушпета, це може означати походження назви «лепетинська» або «липетенська» від слова «липник».
- Тіханов у Поліссі зафіксував назви «старцівська» й «люцька мова», від слова «любок» (дід, старець, каліка перехожий).
- Романов, який досліджував побут жебраків Могилівської губернії, зафіксував назву «любецький лемент» від самоназви місцевих старців — «любки».
- Малинка, що записав у Поліссі невеличкий словник, не лишив автентичної назви мови, але «старець» у його словнику має унікальний переклад — «шпарець».
- У Мартиновича та Харкова, які працювали на Полтавщині та Слобожанщині, використовується назва «сліпецька». На думку Кушпета, це або штучна, або нова назва, оскільки традиційно старці називали себе «незрячими», а слово «сліпець» використовували в переносному, несхвальному значенні.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Самійла Яшного, 1903 р.
Лебійська мова була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська. Походження лебійської мови невідоме. Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.
Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (наводяться приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов'янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.
Проте, можна помітити (О. Горбач), що часто ця мова складається з кількох частин: 1) вставка додаткового елементу до звичайних слів (всі — бівсі); 2) фонетичне деформування (каша — ашоха); 3) метафоричні та метонімні утворення (годинник — цибуля); 4) іншомовні запозичення (охвес — ό θεός — бог).
Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно: "віз" — "котень", "бити" — "кулати", "копсати", "боксати", "Склев манькови бенника" – зроби мені цигарку тощо.
Деякі слова сьогодні відомі багатьом як блатні: лох (мужик), гальомий (великий !), хаза (хата).
Словник таємної мови українських лірників і шаповалів - http://litopys.org.ua/rizne/lirn.htm
На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:
“Коби мені кумса сяна,
А до кумси ще й тириня
І бутельбух вовчаку,
Каравона чорнобрива”.
У перекладі це означає:
“Коби мені хлібець святий,
А до хліба трошки сира,
А до сира склянка пива
І дівчина чорнобрива”.
Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Петра Сіроштана, 1887 р.
Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Дмитра Скорика, 1876 р.
Опанас Сластіон. Портрет хлопця-кобзаря Петра, учня І. Крюковського, 1876 р.
фэндомы Моя Україна разная политота
Павло Тичина ридав по тян ще до того, як це стало мейнстрімом.
фэндомы Хмельницкий карикатура історія України Моя Україна разная политота
Узнали ? Это Богдан Хмельницкий и для 17 столетия это очень смелая гравюра.
Это карикатура и ей больше 350 лет. Рога и уши зверя это вполне себе узнаваемый символ и сегодня. Это атрибуты дьявола , ну если кто не узнал. Они сделали из Богдана (Богом Даного, именно так в украинском и расшифровывают имя, про другие языки не знаю) порождение ада. Тогда подобная игра была очень красноречивой сегодня бы ее назвали тонкой. Черный PR придумали не сегодня. Но в кровавый 17 век он имел несколько другое значение и последствия.
Как свидетельствует подпись, и портрет, и карикатура принадлежали резцу одного и того же гравера, гданского мастера Гондиуса.
Существует несколько версий почему был изменен портрет Хмельницкого в карикатуру. Основная есессно политика. Если кому будет интересно и кто не знает то может почитать тут А вот вам красивый портрет и канонично верный ^^
фэндомы Одесса Украина кладбище козаки історія України Моя Україна разная политота
Козацкое кладбище в Одессе старше самой Одессы
Шкодовая гора интересна не только пещерными домами. За камышами скрывается еще одно не менее интересное место - козацкое кладбище.
Куяльницкое кладбище - старое недействующее кладбище бывшего поселка Куяльник, захоронения козаков Сотниковской Сечи. Теперь оно находится в черте города Одесса, по Хаджибейской дороге, на склонах Шкодовой горы. Его основали козаки Сотниковской Сечи еще в далеком 18 веке, за несколько лет до основания Одессы. Они же и добывали ракушечник для строительства города.
После разрушения Запорожской Сечи большая часть козаков перешла в турецкие владения. Они поселились в пригороде Хаджибей, в районе Куяльницкого-Хажибейського пересыпи. Поскольку сама пересыпь, узкая и длиной 8 км, тогда постоянно затапливалась, то селились они на склонах гор Шкодовая и Длинная могила. На склонах Шкодовой горы возникло поселение Куяльник, где в 1809 основана Вознесенская церковь (не сохранилась).
Кладбище возникло еще раньше, примерно в 1775 году, а старое захоронение датируется 1791 годом, то есть за три года до построения Одессы. Метрические книги Вознесенской церкви велись с 1809 до 1822 года. Позже начинает действовать Рождество-Богородицкая церковь в соседнем селе Усатово. В метрических книгах присутствуют данные о 531 захоронения. Большинство фамилий (две трети) - чисто украинские, 18 имен однофамильцев или прямых потомков запорожских полковых старшин, есть и фамилии гетьманов (Дорошенко, Черный) и генеральских есаулов (Лысенко), а также фамилии, происходящие от названий запорожских куреней.
На кладбище на месте захоронений можно увидеть 32 вида старинных крестов разных размеров и форм.
В настоящее время кладбище заброшено. Сохранилась площадь 0,16 га, последнее захоронение 1965 года. На кладбище около 205 старинных надгробий, вырезанных из цельной глыбы известняка, на 33 крестах сохранились надписи. На большинстве крестов все еще можно разобрать отдельные слова, фамилии и даты. Все надписи полностью расшифрованы одесскими историками и краеведами. Все надписи выполнены смешанными - церковно-славянском и украинском языками, начинаются с фразы: "здесь почивае раб Божій", далее следуют имена и фамилии, а также криптонимы под титлами ІН ЦЙ (Ісус Назарянин цар Юдейський). На одном из захоронений просматривается год 1771 (надпись: "Здсъ погрєбнъ рабъ Божи младенцъ Иоанъ року Божія 1771"), но специалисты датируют это захоронение 1791 годом. [1] 32 с существующих крестов уникальны. Среди крестов преобладают четырехконечный, шестиконечные и восьмиконечные распространены меньше, в большинстве случаев часть основания креста расширена по сравнению с верхней частью. Расширения части имеют форму треугольника, трапеции, прямоугольника с прямыми закругленными и ступенчатыми гранями, символизируют крест на Голгофе. Среди могил выделяется одна - в форме подушки с казацкой булавой.
Среди разновидностей крестов распространены греческий и расширенный кресты, иногда расширенный крест дополняется в основе полумесяцем. Распространены мальтийские кресты, иногда в комплексе с полумесяцем, редко случается круглая и трилисна формы. Очень распространенной является лучистая форма, которая не имеет аналогов, все имеют круг - знак солнца в праславянском символике.
Добраться сюда можно на трамвайном маршруте №20, который также называют тростниковым.
