Моя Україна

Під час будівництва дороги біля Трускавця знайшли поселення, якому понад 7000 років

Під час будівництва нової об’їзної дороги Трускавця, поблизу села Модричі,  «Рятівна археологічна служба» знайшла сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається давнішою, ніж трипільська. Серед знахідок – серпи, кераміка, кремнієві знаряддя праці і заготовки для нoжів.

Дослідники виявили сліди «довгого дому» площею приблизно 23х8 м, в якому могли проживати близько 50 людей. Такі будинки зі стовповою конструкцією і плетеними стінами, по центру яких є ями або господарські об’єкти, притаманні культурі лінійно-стрічкової кераміки.

Археолог Микола Шніцер розповів, що найцікавішими віднайденими артефактами є вироби з кременю, скребки, вкладення до серпа, кам’яне тесло, елементи обсидіану – вулканічного скла, керамічний посуд з орнаментом з ліній, які утворюють стрічки, що і дало назву культурі. Виявлені знахідки передадуть в музей. В який саме – ще радяться. Можливо, у музей «Дрогобиччина» або Львівський обласний краєзнавчий музей у Винниках.

Розкопки розпочали 1 вересня, вони триватимуть ще до кінця наступного тижня. Після цього тут розпочнуть роботи дорожники, які вже будують об’їзну на інших ділянках. 

https://zaxid.net/arheologichni_znahidki_vikom_7000_rokiv_poblizu_truskavtsya_foto_n1507554 

Живопис на сушеній камбалі

Як змусити пасажарів пристібатися — гвалтувати їх вуха шансоном

Під час подання таксі в салоні грає музика, стилізована під шансон. Композицію написали спеціально для цього проєкту, вона втілила в собі всі риси тієї музики, яка зазвичай дратує пасажирів. Щоб вимкнути музику пасажиру, потрібно пристебнутися.

Для тих хто не сильний в мову — просто дивіться відос.

Буцький каньйон

Хоч селище Буки, яке розташоване у Маньківському районі Черкаської області, досить старе (перші згадки відносяться до 1515 року), але від давніх історичних часів в ньому залишилося небагато. Чи не найстарішою архітектурною його пам’яткою є напівзруйнований кам’яний млин. Також у поселенні є руїни однієї із перших малих ГЕС в Україні (та й в СРСР). Але безперечно не антропогенні пам’ятки мають найбільшу туристичну цінність у Буках. Головна туристична атракція – це каньйон Гірського Тікича.

Розповідь про Буцький каньйон буде не повною, без розповіді про Український кристалічний щит. Хоча б коротенької. Отже починається він у Рівненський області. Простягається із північного-заходу на південний схід, аж до Азовського моря. В довжину сягає 1 тисячі кілометрів при максимальній ширині у 250 км. Кристалічний фундамент (фактично камінь) є піднятою частиною Східно-Європейської платформи і має на собі незначну товщу осадових відкладів. Часто фундамент лежить над базисом ерозії, і тоді він скелями та порогами випірнає над осадовими відкладами (над землею). Найбільше таких ділянок в долинах річок, зокрема у прируслових частинах. 

Породи що складають УКЩ – граніти та гранітоїди (типу гранітоподібні) – дуже міцні, тому річкам знадобилася не одна сотня мільйонів років, щоб прорізати собі дорогу. Але вода камінь точить. Нехай не швидко, але досить упевнено. Так і проточила вона дорогу (русло) для Гірського Тікича, вік долини якого перевищує вік долини Дніпра у десятки разів.

Починається річка Гірський Тікич у Оратівському районі Вінницької області. На півдні Черкаської області вона зливається із Гнилим Тікичем і утворює коротеньку річку Тікич. Тікич же, впадає у Синюху, яка котить свої води у Південний Буг.

Ділянки Тікича у Маньківському та Тальнівському районах Черкаської області часто схожі на гірську річку, тому він і називається Гірським. Наймальвничіша (за словами очевидців) ділянка розташована поряд із селищем Буки. Починається вона від греблі та містка у центрі селища і прямує на південь та південний схід. Кажуть, що південніше також є мальовничі ділянки. Але мабуть не настільки.

Вище містка розташована гребля водосховища (із шлюзом та закинутим пам’ятником Леніну в очеретах). Нижче починається плоска похила кам’яна поверхня із жолобом для річкового русла. Тут шумить водоспад, який отримав назву Вир. Хоча, на мою думку, це не зовсім водоспад – це падун чи перекат. Влітку у межень він такий собі, а ось навесні значно потужніший.

Нижче по течії (не скажу протягом скількох км) Гірський Тікич протікає у скелястих берегах, які інколи змикаються у справжній вузький каньйон. В погожу днину тут багато туристів із наметами. Часто вони шкрябаються вгору на скелі – тренуються. Глибоко у долині збереглися руїни ГЕС. Цю бетонну споруду звели у далекому 1929 році. Потім закинули.

Покинута ГЕС 1929 року. 

Недалеко від сучасної греблі стоїть старовинний млин. Зараз це лише стіни, але хтось узявся вкрити їх новим дахом. Що то буде – хто зна. Місцеві кажуть, що кафе або готельчик. Це не дуже далеко від Києва – близько 200 км. Спочатку по трасі Е-95, а потім через Жашків на Маньківку (або на Буки). 

Водяний млин (кін. 19 ст.) 

Хоч каньйон рекреанти трохи підпсували, але він все рівно залишається величною і видатною пам'яткою природи. Подейкують, що зараз є план із відновлення старовинної ГЕС, зведеної у 1929 році. Думаєте варто?

На мапі: https://www.google.com/maps/place/49.094328,30.402603 

На відстані 10-15 км від Житомира на річці Гнилоп'ять можна побачити водоспад Вчелька. На початку 1950-х роках хуторян переселили у район сучасної Мальованки, а на території села Шумськ та прилеглих хуторах Дерман, Дзюба, Вила, Вчелька, Лемешівка, Коротинка, Мостова, Верхні та Нижні Пейсахи, Сліпчинці, Хатки, Кріуха виник Житомирський загальновійськовий полігон. Для забезпечення водою та для створення танкових перешкод, солдати під керівництвом командувача полігону генерал-майора Гаркуші, гранітними брилами перегатили річку Гнилоп'ять. Так виник водоспад та водосховище, так зване «Гаркушине озеро».

Водоспад і нині розташовуєть в межах танкового полігону. 

На карті: https://goo.gl/maps/HpEwCWqc8dMFzw388