Моя Україна

Киев, Майдан, 1942 г. На заднем плане - руины дома Гинзбурга, на месте которого после войны была построена гостиница Украина.

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 

Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".

 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 

Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 

Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 

Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.

 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."

Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html

Дворазовий володар премії «Оскар» й актор, який багатьом запам’ятався головними ролями у таких стрічках, як: «Випускник», «Людина дощу» та «Вся президентська рать» – Дастін Гоффман – несподівано довідався про трагічне минуле власної родини. А саме, що його дід і прадід – обидва народжені в Україні євреї – були розстріляні чекістами у 1921 році.

Про це розповідається в останньому, надзвичайно емоційному епізоді програми телеканалу PBS «В пошуках вашого коріння з Генрі Ґейтсом» («Finding Your Roots With Henry Louis Gates»). Програма була присвячена історії родин двох акторів – Дастіна Гоффмана та Мії Ферроу.

Однак, саме Гоффман став її головним героєм. Автори програми з’ясували, що родичі Гоффмана за батьківською лінією походять із українського міста Біла Церква, що на Київщині. Його дід Френк і бабуся Естер емігрували до США ще до революції.

Дастін Гоффман зізнався телеведучому Генрі Ґейтсу, що зі своїм батьком мав доволі напружені стосунки. Питання ж родинної історії були не лише оповиті таємницею, а й впродовж усього життя актора лишалися своєрідним табу в розмовах із батьком.

Як з’ясували автори телепроекту, дід Дастіна Гоффмана Френк не просто залишив сина. На початку 20-го століття він відправився з США до охопленої громадянською війною України, аби врятувати своїх батька й маму від єврейських погромів. Згодом чоловік зник.

Про те, що з ним сталося, автори програми довідалися, лише відшукавши статтю, в якій згадувалася бабуся Дастіна Гоффмана – Естер. Жінка судилася з Радянським Союзом за вбивство її чоловіка. Так стало відомо, що дідусь Дастіна Гоффмана – Френк був заарештований в Кам’янці-Подільському і згодом страчений чекістами.

Автори програми припускають, що прадід Дастіна Гоффмана – Сем, який був розстріляний через місць, поплатився життям, коли спробував довідатися – що сталося з його сином. Не оминула гірка доля й прабабцю Гоффмана – Лібу, вже після того, як вона втратила сина й чоловіка, жінка була заслана більшовиками до концетраційного табору. Але не лише вижила в ньому, але й зуміла виїхати до Аргенити, але й згодом, будучи вже 62-річною, перебратися до США.

В копії медичного огляду, який Дастіну Гоффману віддав ведучий, актор прочитав, що до США його прабабця приїхала дуже слабкою. Вона погано бачила й мала ампутовану ліву руку:

Весь эпизод тут http://www.pbs.org/video/2365684842/ (нужно смотреть через проксик)

источник: http://m.ukrainian.voanews.com/a/hoffman-ukrainian/3233101.html

Пережили и не замерзли!

25 лютого 1573 р. Іван Федоров заснував у Львові одну з перших українських друкарень

Першу книгу Разом із білорусом Петром Мстиславцем Іван Федоров видрукував 1564 року в Москві. 1566-го через переслідування з боку вищого російського духівництва та боярства покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. У вересні 1572 переїхав до Львова, де й заснував друкарню.

Дослідники припускають, що, скоріш за все, вона була організована на вул. Краківській, 4. А деякі історики навіть вважають, що І. Федоров привіз до Львова вже готову друкарню з білоруського Заблудова, де він працював до того. Проте друкарська справа вимагала значних коштів, частину яких Федорову вдалося залучити від львівських міщан, передміщан та окремих представників духовенства. Саме з ними він узгодив і першу книгу, яка вийшла у друкарні у 1574 р., – «Апостол». Вона стала першим відомим виданням, надрукованим на українських землях.

На думку істориків, її тираж становив не менше 1000 примірників. На відміну від московського «Апостола», у новій книзі друкар використав загальноприйнятий на той час український правопис. Окрім того, саме на львівському «Апостолі» була вперше виконана друкарська марка майстра. У післямові «Апостола» І. Федоров розповів про свій друкарський досвід у Москві та Литві, а також написав і про роботу у Львові.

Того ж року у галицькій столиці вийшла ще одна книга І. Федорова – «Буквар». Він став першим українським підручником з граматики старослов’янської мови. Проте у 1575 р. друкар їде зі Львова, а в 1576 р. в Острозі починається новий етап його професійної діяльності. Саме в Острозькій друкарні І. Федоров видав першу повну Біблію старослов’янською мовою.

Пам'ятник Івану Федорову у Львові