Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.1

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Запорізька обл. Вільнянський район

Модель: Анастасія Вергелес – актриса, телеведуча, менеджер творчої програми фестивалю «З країни в Україну».

Керсетка – жіночий плечовий одяг без рукавів та коміра, оздоблений спеціальними складками по спинці – вусами. Особливо багато вусів (до 17-ти) мали керсетки з дорогих тканин – оксамиту, щільного шовку, кубового ситцю. Щоб отримати складки в умовах селянського побуту, кравець складав тканину потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі. Зверху накладалася друга дошка і близько трьох мішків збіжжя. Під таким пресом матеріал висихав і форма фіксувалася так міцно, що склади не розходилися.

Харківська обл. Балаклійський район

Модель: Ірина Данилейко. Етномузиколог. Учасниця фольклорного гурту «Михайлове Чудо». Ініціатор створення музично-етнографічного проекту «ЕГЕ-films».

Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями. На його виготовлення потрібно було дві монети: одну вставляли в оправу, а з іншої робили бант. Золотий дукач своїй похресниці дарував хрещений батько на першу річницю хрестин. Бажано було, щоб на монеті був викарбуваний образ тієї великомучениці, ім’я якої носила похресниця: Катерина, Варвара, Марія тощо.

Черкаська обл. Черкаський район

Модель: Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством. 

Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки. Технологія створення таких складок в умовах селянського побуту була наступною: кравець складав сукно потрібним чином, змочував водою і клав на дошку, що лежала на прогрітій печі, згори накривав другою дошкою і ставив три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і форма фіксувалася настільки міцно, що складки більше ніколи не розходилися.

Хмельницька обл. Новоушицький район

Модель: Лідія Афанасьєва. Бабуся, що є хранителькою традицій роду. Виховала дітей, онуків і навіть правнуків. 

Баюр – вовняний кольоровий тканий пояс, довжиною до 3 метрів. Існує багато різних способів його пов'язування . На більшій частині України пояси пов'язували поверх сорочки та стегнового одягу, підтикуючи спереду або позаду. Вийти без пояса за ворота у кінці XIX ст. вважалося настільки ж непристойним, як вийти оголеним.

Закарпатська обл. Виноградівський район

Модель: Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України. 

Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла. Специфічна технологія виготовлення зумовлювала легкість та мерехтливість прикраси. Воно було досить дешевим, але, на жаль, нетривким. 

Баршун – ткана шийна прикраса з бісеру. Такі прикраси дівчата та жінки виготовляли у домашніх умовах, використовуючи бісер чеського виробництва.У Карпатах виготовлення прикрас з бісеру для себе та подруг було улюбленим заняттям дівчат у вільний від господарської роботи час, коли вони могли кілька годин присвятити нанизуванню "пацьорок" на нитки.

Осокорківські луки - заказник у Києві

Ландшафтний заказник місцевого значення «Осокорківські луки» створено рішенням Київради № 522/7178 від 11.04.2019 р. Заказник розташовується на південь від озера Тягле та вулиці Колекторної у Дарницькому районі м. Києва. Площа об'єкту — 148 га.

Згідно проекту рішення про створення заказника “Осокорківські луки” балансоутримувачем цієї території є КО “Київзеленбуд”. Балансоутримувачем заказника “Озеро “Тягле” залишилося КП “Плесо”.

Заказник включає фрагмент центральної заплави Дніпра на схід від історичного с. Осокорки. На території проектованого заказника наявні такі типи заплавної рослинності: водна, прибережно-водна, лучна, болотна та фрагменти заплавних лісів (зокрема в урочищі Березівка, південніше озера Тягле).

Фото - Nataliya Larionova

Листяні ліси поширені фрагментарно вздовж проток та представлені деревостанами з тополі чорної або осокора, верби білої, значною є участь осики та берези. Ці масиви листяного лісу надзвичайно багаті на гриби, зокрема такі цінні їстівні види, як підберезники та підосичники. Великого різноманіття досягають сапротрофні та дереворуйнівні гриби. На території проектованого парку також наявні значні за площею зарості верби гостролистої (шелюги).

Фото - Оксана Дмитровская

На території проектованого заказника наявне значне різноманіття комах, що включає, зокрема, і такі види Червоної книги України як махаон, джміль яскравий, стрічкарка блакитна, вусач мускусний та інші. У численних протоках та озерах мешкають великі популяції рака річкового, який стрімко зникає з водойм м. Києва унаслідок їх прогресуючого забруднення. Великим є різноманіття водних м'якунів, серед яких низка видів жабурниць та скойок. Зустрічається тут рідкісна у Києві псевдоанодонта плоска. З більш дрібних м'якунів поширені численні види ставковиків, катушок, лужанок, а також кульки та річкові чашечки. З рідкісних безхребетних у водоймах трапляється п'явка медична, занесена до Червоної книги України.

Фото - Stas Muhin

Надзвичайно велике значення має територія проектованого заказника для птахів, який розташований уздовж Дніпровського екологічного коридору, де міграціям пернатих перешкоджає наявність великого міста.

З ссавців на території заплавного урочища зустрічаються ондатра, полівка водяна, норка американська, заєць сірий, їжак білочеревий, ласка, кутора звичайна, кріт європейський, бобер європейський. Два види — заєць сірий та ласка — перебувають під охороною Бернської конвенції.

Джерела: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BB%D1%83%D0%BA%D0%B8_(%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA)

Сторінка на Facebook - https://www.facebook.com/ecoparkosokorky/

кавер на пісню "Несе Галя воду"

Суцільна детоксикація: про людей і причини їх любити

Відрізок стріму Тетяни про сюжети репортера Вікна СТБ Артема Сорокіна. 

словник села Бутейки Сарненського району Рівненщини

Його підготував і видав місцевий ентузіаст без філологічної освіти, історик-аматор Петро Макаренко. 

Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. У 2015 році серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.

Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — ​справжніми мовними перлинами. Такі села — ​це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.

Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого.

Кілька прикладів зі словника бутейської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова»:

Аргуль — будь-який спиртний напій.

Байбас — балбес.

Беремна, важка, груба — вагітна жінка.

Бізіяна — мавпа.

Булєбочка — ​перша зварена молода картопля.

Бульбаники — ​деруни.

Вальба — овальна грудка масла або сиру вагою до 500 грамів.

Ґалахват — ​безшабашний, пройдисвіт.

Ґендзьор — ​великий скляний бутель.

Глєжана — ​пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.

Ґуґло — ​жмут клоччя, який важко розірвати.

Дать гримайов — ​натовкти кулаком у плечі.

«Держать жонку» — одружений чоловік, який є господарем, а не приймаком і не підкаблучником.

Дивило — ​дзеркало.

Дойонка — ​відро, в яке доять молоко.

Жмойда — ​скупердяй.

Забейда — ​легковажний, невдоволений.

Зтуля — звідти.

Кінуца по бабах — ​піти до ворожок.

Ковганка — неохайна господиня.

Куцуня — свиня.

Латун — заношений рваний одяг.

Льєжньовка — ​дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.

Лякан — опудало.

Мерліни — похоронний обряд.

Муцікі — поросятка, котрих годує свиноматка.

Наклавса, як голодний вовк глєю — ​без міри наївся.

«Нах-нах» — так підкликають пса.

Нацицник — ​бюстгальтер.

Пізіть — жалібно та без міри рюмсати.

Посьєдалі на вирачки — ​про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.

Про колісь — ​про далеке минуле.

Робить валюшку — ​небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.

Розтопша — ​дуже повна людина.

Салісовка — ​дорога квітчаста хустка.

Скаржопит — ​ябеда.

Скомініздіть — ​вкрасти.

Стогнота — зануда.

Хабаль — ​гулящий чоловік.

Хапун — ​найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.

Хлєбняга — самогон.

Шабльовка — ​гостра на язик жінка.

Шманделок — великий кусок.

Тепер загадка. Що мається на увазі у цьому реченні "Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша"?

Коли з рекламою російською мовою на українському ринку шось пішло не так

«І будуть люди» онлайн: серіал офіційно виклали у відкритий доступ

Цієї осені на телеканалі СТБ відбулась прем’єра 12-серійного фільму «І будуть люди» виробництва студії FILM.UA за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Події відбуваються на Полтавщині в буремні часи ХХ століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя.

Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя. Мати з маленьким Анатолієм та його братом мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.

Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів «Кров’янка» і «Припутні» не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу. «Для мене серіал “І будуть люди” цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», – зазначив режисер.

Музику для серіалу написав молодий і надзвичайно талановитий композитор Роман Черенов. А дві головні пісні, які стали лейтмотивом, створив українсько-німецький фольк-джаз гурт LELEKA. Ці композиції – варіації української народної пісні «Зозуля».