моя Украина Розваги від Моя Україна ...Моя Україна фэндомы 

моя Украина,Розваги від Моя Україна,Моя Україна,фэндомы

Я получил свой подарок)

Я могу сказать только то, что остался в полном восторге от участия в этом мероприятии. Выбор подарка, отправка, уведомление о получении и вот он, тот самый миг, когда ощущаешь, что труды были не напрасны и кто-то, пусть и очень далеко, улыбнулся. Мир стал лучше.

И ровно такие же сильные эмоции от ожидания адресованного именно тебе подарка. Уведомление об отправке, прибытии, готовности у выдаче, распаковка, чтение записки. Это было великолепно)

 
Развернуть

Українське мистецтво поезія Володимир Сосюра Дебальцево ...Моя Україна фэндомы 

Володимир Сосюра (6.1.1898 - 8.01.1965)

Володимир Миколайович Сосюра (нар. 25 грудня 1897 (6 січня 1898), ст. Дебальцеве — 8 січня 1965, Київ) — український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих поем, роману «Третя Рота», козак Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.


Моя Україна,фэндомы,Українське мистецтво,поезія,Володимир Сосюра,Дебальцево


Любіть Україну, як сонце, любіть…

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.


Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.


Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.


Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,


у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…


Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,


в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.


Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..


Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…


Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Развернуть

поэзия Українське мистецтво вірші Василь Симоненко ...Моя Україна фэндомы 

Василь Симоненко (8.01.1935 - 13.12.1963)

Моя Україна,фэндомы,поэзия,Українське мистецтво,вірші,Василь Симоненко


***


Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.


Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.


Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!


Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.


***


Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.


Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.


Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!


Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!


***


До двадцяти бунтуєму завзято,
Шукаєм правди, кленемо брехню
І віримо, що нашому огню
Належить всяку нечисть спопеляти.


Тоді ми все бажаємо змінити,
В житті своє покликання знайти.
Яка хороша й нерозумна ти,
Наївна, мила юність неумита!


Та пройдуть дні, гарячі й безнадійні,
І ми стаєм холодні та спокійні,
Такі собі чиновнички черстві.


Уже в душі нема святого болю,
І розум наш не рветься вже на волю –
Ми раді тим, що ситі і живі.


***


Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.


І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.


Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.


Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.


У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!

Развернуть