Пісня білоруських лицарів

Повнометражний фільм про Україну — «Ukraïner. The Movie»

Фильм снят при поддержке Украинского Культурного Фонда.

30 років тому почалася історія фестивалю "Червона рута" на якому вперше публічно виконали майбутній гімн України

Виконують Василь Жданкін, Віктор Морозов і Едуард Драч 

Необычные украинские музыкальные инструменты, на которых несложно научиться играть

Если душа стремится к музыке, получить какой-то из этих инструментов не сложно, большинство можно даже смастерить самому. Выбирайте тот, который вам по душе, и наслаждайтесь игрой.

Рубель - украинские крестьяне часто использовали в качестве музыкальных инструментов подручные бытовые предметы. Один из них - рубель, основной функцией которого было совсем не музыка. Рубель - это доска с «рубцами», которую использовали для стирки одежды, некая первая ручная «стиральная машинка». Однако затем ему нашли еще одно применение, ведь рубель выдавал достаточно хороший звук, когда по нему «рубили» ложкой или скалкой.

Бугай - старинный музыкальный инструмент, который пришел из Западной Украины. Сделать такой инструмент мог каждый желающий - взять деревянный бочонок, обтянуть с двух сторон кожей, прицепив с одной стороны пучок конского волоса, образовав некий «хвост». Нужно крепко держать бочонок, а за хвост тянуть мокрой рукой - от этого музыкальный инструмент образует звук, похожий на крик выпи (бугая), откуда и пошло его название.

Бубен (решето) - этот музыкальный инструмент также был популярен у разных народов мира, в том числе и в Украине. Это деревянный ободок, обтянутый с обеих сторон кожей. Впоследствии он несколько осовременился и в деревянном ободке появились металлические тарелочки или колокольчики - «бубенцы». Это ритмический инструмент, который является неотъемлемой частью всех ансамблей, исполняющих музыку к танцам. В давние времена его использовали как военный музыкальный инструмент, чтобы он своими ритмичными звуками добавлял воинам упорство, а также запугивал врага. Играть на таком инструменте очень просто - бить по ободку бубна или его кожаной части. Главное придерживаться ритма.

Окарина/ зозулька (кукушка) - духовой инструмент, такая себе свистковая флейта, произведенная из глины или фарфора. Имеет 10 отверстий и образует звуки подобные пению птиц, особенно кукушки, потому так и называется. Инструмент очень компактный и часто разрисованный сверху сказочными узорами. Такой музыкальное устройство часто давали играть детям, поэтому и каждый взрослый сможет с ним справиться. 

Современную окарину изобрёл итальянский мастер, изготавливавший музыкальные инструменты, Джузеппе Донати. Его керамическая окарина с 10 отверстиями настраивалась под европейскую нотную шкалу. Инструмент Донати назвал «гусёнком» по сходству формы с гусиным клювом. В Италии и Австрии каждый год проводят трехдневный Ocarina Festival.

Кнут - еще один странный музыкальный инструмент, который не был для этого приспособлен. Кнут используют в быту для того, чтобы погонять животных. Но если им сильно замахнуться, то в воздухе он выдает некий «свист», которому украинские музыканты нашли оригинальное применение.

Домра - щипковый музыкальный инструмент, чаще с четырьмя (иногда тремя) струнами. Появилась в Украине еще во времена Киевской Руси. Схожа с российской балалайкой, но количество струн четыре, а не три, а также круглая форма деревянной основы, существенно отличают украинский музыкальный инструмент. 

В Украине, в отличие от России широко распространена исключительно 4-струнная домра, которая не имеет широкого распространения в России. 4-струнная домра заменила мандолину и в некоторых районах скрипку в народном быту. Игра на русском народном инструменте, на котором в России не играют и не имеющий распространения, породило у профессора Киевской консерватории - М. Прокопенко в 1974 году мнению переименовать инструмент в ладковую кобзу. Эта мысль тогда не получила поддержки, но после 1991 года набирает популярность.

Деркач - шумовой музыкальный инструмент, также названия «вертушка» и «трещотка». Он состоит из деревянной коробочки, колесики и ручки, которую нужно крутить. Образует крекинг подобное с рубелем. В использовании очень прост - не нужно иметь никаких музыкальных навыков чтобы на нем играть.

Подкова - и снова музыкальный инструмент создан из бытовой вещи. Подкова, которая создана для предохранения копыт от износа, также нашла для себя место в народном ансамбле. Ее часто использовали вместо музыкального инструмента, известного нам как «треугольник». Иногда в народных инструментальных ансамблях применяют подвешенную на жильной струне обычную стальную подкову. Ударяя по ней металлическим прутиком, добывают высокий и звонкий звук, который придает звучанию ансамбля специфического народного колорита.

Калатало  - еще один шумный музыкальный инструмент. Пожалуй из всех вышеперечисленных - на нем научиться играть проще простого. Точнее, на нем вообще не нужно уметь играть. Калатало состоит из деревянной пластины с ручкой и нескольких подвижных элементов, которые издают шум во время резкого движения. Это несложное устройство использовали в случае, если в оркестре отсутствуют другие ударные инструменты.

Ця мелодія - не лише найвідоміша українська в світі, але, напевно, й найстаріша в світі мелодія з популярних на сьогоднішній день, оскільки народилась ще в дохристиянські часи. І оспівується в ній прихід нового, щедрого року. 

“Щедрик” став популярним завдяки відомому українському композиторові Миколі Леонтовичу. Ця композиція - обробка давньої української новорічної щедрівки – на сьогоднішній день найвідоміша новорічна пісня в усьому світі в перекладі на англійську мову, що має назву “Колядка дзвонів” (“Carol of the Bells”).

Уперше “Щедрик” був виконаний хором Київського Університету у 1916 році в Києві, а 5 жовтня 1921 року “Щедрик” був вперше презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку.
У 1936 році Пітер Вільховський (також родом з України), який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів до “Щедрика” - “Carol of the Bells”. Згодом пісня зазвучала у популярних кінофільмах “Гаррі Поттер”, “Сам вдома” та мультиплікаційному серіалі “Південний парк”.

Оригінальні інтерпретації твору робили відомі рок-гурти “Barenaked Ladies” та “Savatage”, а переробка пісні у стилі “техно-данс” від DJ Demonix наразі стала культовою класикою електронного андеграунду.

Ну і найголовніше. В Україні прийнято щедрувати в січні. Але річ в тім, що Новий рік наші предки святкували з прибуттям весни, коли все прокидалося, все оновлявалося, відроджувалося. Тоді й співався Щедрик. Навіть в словах його говориться про приліт ластівочки, які, як ви певно розумієте, в січні не прилітають, нагадує користувач ЖЖ Котигорошко.

2010 року власну версію композиції “Щедрик” записав Олег Скрипка. Музичний запис відбувався в студії на території Печерської Лаври за участю музикантів «Лє Гранд Оркестру» і Тараса та Олі Чубай. 
Кліп реалізував режисер-мультиплікатор Степан Коваль, який створив справжнє новорічне міні-кіно, виконане в жанрі пластилінової 3D-анімації. Сценарій фільму, написаний професійним казкарем Сашком Лірником. 

Всем спасибо , всем бобра. Про политику не слова =)

С Днем Молоді Вас дошкільнята ^^

* и помните, алкоголь можно покупать\употреблять с 18 лет. 

United colors of Ukraine

Андрій Єрмоленко - український художник, ілюстратор і дизайнер.  

Всією своєю творчістю Андрій Єрмоленко пропонує альтернативний погляд на Україну як бренд. Тож у цьому контексті цілком логічною виглядає серія гербів українських міст під спільною назвою United colors of Ukraine.

Як галушка стала символом Полтави

У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.

Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».

уривок з "Енеїди" І. Котляревського.

Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка». 

Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка. 

Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця. 

Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.

Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною. 

Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.

А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.

Картопляні галушки із сиром

Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом

Слава Україні! Героям Слава! – такое приветствие использует значительная часть украинцев. 

Но как оно возникло и кем было произнесено впервые знаю не многие. 
Надеюсь информация в данном посте будет интересна не только украинцам ^^

В 1900 году в Харькове была очень напряженная политическая обстановка.  В городе действовала РУП (революционная Украинская партия), члены этой партии приветствовали друг друга лозунгом  "Слава Україні!". А в ответ слышат  “По всій землі слава!”.

Историк Юрий Юзич (тут много его работ) пишет о том, что знаменитый украинский предприниматель  Микола Левитский будучи в гостях у основателя РУП Александра Коваленко  непосредственно в городе Харьков, гуляя по городу увидел студента, который пел под свой нос гимн. Пан Микола обратился к этому студенту с приветствием  "Слава Україні!" и в ответ услышал “По всій землі слава!”.

Таким образом уже в 1900 году выражение "Слава Україні!" было известно украинцам.  Кто именно стал автором этого приветствия остается загадкой, но есть люди считающие что тадададдам это был Тарас Шевченко.  Ну куда же без него ^^. 

В своем стихе «До Основ’яненка» (1840, у варіанті 1860 року) Шевченко писал:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Я не считаю, что именно он стал автором этого лозунга. Но факт остается фактом уже в его время "Слава Україні!" существовала и использовалось в речи.

Во время революции 17 года в Киеве и Петрограде происходили украинские демонстрации на которых звучал этот лозунг. И именно благодаря харьковским национал-патриотическим организациям и студентам  "Слава Україні!"  закрепилось в литературе, газетах, общественной жизни и в сердцах миллионов украинцев. 
В марте 17 года в Киеве только началась революция, но в регионах уже тогда на  “Хай живе автономія України!”  можно было услышать в ответ “Слава! Слава Україні!”.

газета “Нова рада”  15 марта 1917 року в с. Діївка (теперь это часть г. Днепр)

В вот вам Иркутск, совсем не Украина даже на тот момент ^^, демонстрация местных работников. С флагами Украины, и транспарантами на которых были надписи “Хай живе вільна Україна!”  и  “Хай живе автономія України! Слава Україні! Слава всім націям!”. Все это по свидетельствам  современников. 

Из воспоменаний генералла Михайла Володимировича Омеляновича-Павленка:

Трагічно роз’єднані і одірвані одна від другої братні українські армії після півроку важкої розлуки і тяжких військових подій знов будуть звільняти необ’яті простори Рідного Краю від жорстокого ворога, — повідомляв полковник О. Удовиченко М. Омеляновичу-Павленку 6 травня 1920 року. — В сей день в усіх частинах дорученої мені дивізії панує нечувана в світі радість, — радість воскреслого з мертвих Українського Народу. Повсюди лунає гучний козацький поклик: «Слава Україні і Головному отаману Петлюрі!» «Слава отаману Омеляновичу-Павленко, усій старшині і козацтву славної Дієвої армії!» Знов воскресла Україна і вже ніколи не вмре, не загине!..

В его  приказе как  генерала армии УНР от 19 квітня 1920 року Ч. 18 ведется речь о следующим: 

Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: «Слава Україні».

Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, і співаючи «Серед степу на просторі» — озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під’їжджаю до них:

— Добридень хлопці!

— Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість «Здоров» вітатися «Слава Україні», а відповідається — «Україні слава».

Есть еще много свидетельств упоминаний этого лозунга в книгах (тут детальней).

Лозунг родился в Харькове. Прогремел на всю Украину с Киева. Сохранился благодаря усилиям галичан и волынян во Львове и Ровном. Но Степан Бандера не есть отцом цього гасла.  И я уже молчу про отсылки к нацистской германии. 

Захар