Долбоэпичность. Украина. Запорожье. Мэрия.
А как в вашем городе развлекается власть?
Результаты поиска по запросу «
голая 10 летка
»
фэндомы Вилкове Одесса длинопост Дивовижна Україна Україна Моя Україна разная политота
Не знаешь где еще провести лето?
Знаешь где провести лето, но денежек нет на лазурный берег?
Тогда мы начинаем рассказывать о необычных местах в Украине. Если в твоем городе\поселке\селе есть прикольные и необычные места расскажи о них и получи печеньку.
Вилкове - українська венеція.
У місті багацько хатинок-мазанок і кожна сім’я має в середньому по два човни.
В 10-ти кілометрах від Вилкового, в селі Приморське, можна позасмагати біля моря. А ще - порибалити на Дунаї, озерах дельти та в Чорному морі.
Від Києва до Вилкового - 680 км. Від Львова - 980 кілометрів, зате чимало місць для відпочинку по дорозі. З Донецька - 940 кілометрів. А від Одеси - 220 км.
Вилкове є найпівденнішим населеним пунктом України серед тих, що розташовані вздовж західного узбережжя Чорного моря. Знаходиться на крайньому півдні історичної області Бесарабія, на ріці Дунай. Кожен турист, який тут побував просто зобов’язаний сфотографуватися біля металевого знаку «0 км», який встановлений у місці впадіння Дунаю у Чорне море.
Як добратися?
Найкраще до Вилкового і, власне, заповідника дістатися міжміськими автобусами з Одеси (відстань –207 км). Для власного транспорту – автошляхи: Т 1604 та Т 1610. Крім того, у місті – Усть-Дунайський морський торговельний порт і діє пункт контролю на кордоні з Румунією Вилкове—Переправа.У них даже сайт есть :) круто , дыа?
фэндомы Новий рік кулінарія новорічний стіл Новорічний конкурс Моя Україна разная политота
Моє святкове їдло на швидку руку.
1. Жульєн по-косарськи.
Чого по-косарскьи? Бо це страва, що готується і виглядає простіше, ситна і у більшому об"ємі, а не порційно у кокотницях.
Що потрібно:
1. Кілограм курятчої грудки, краще - індичої.
2. Кілограм грибів. Печериці зайдуть (ті що з коричневою голівкою), але краще гливи (також відом як вєшенки)
Якщо є - сушені лісові як додатковий смаколик.
3. Смачний сир, у мене було 350 гр якогось насиченого, майже оранжевого кольору, з приємним вершковим запахом і 100 гр сиру з синьою плісінню, з Поляндії.
4. 300 мл вершків, середньожирних і 400 мл молока.
5. Величезну цибулину.
6. Соєвий соус, трішки перцю, мускатного горіху, запашні трави (трішки розмарину і пучок тим"яну товщиною у 2 пальці, він тут гарно грає), вершкове масло і борошно по 2 столових ложки.
Як робити:
Попередні приготування (за кілька годин до початку роботи)
Якщо є сушені гриби - заливаємо малою кількісстю окропу, накриваємо. Хай розпарюються.
М"ясо нарізаємо невеликими кубиками по 1-1.5 см, сиплемо ЗОВСІМ трохи перцю і трохи соєвого соусу (так, щоб він не стояв у мисці, а тонким слоєм покривав м"ясо)
Сам процес:
Дістаємо дві чари. На одну кидаємо печериці, без масла, на мінімальний вогонь. Нам треба випарити з них якнайбільше води, адже тоді в них з"являється приємний грибний аромат. На другу - кидаємо масло, тих дві ложки, і чекаємо поки розстане. Зразу після цього висипаємо борошно і шурхаємо цією сумішшю по пательні доки в нас не пропадуть грудочки, а борошно не почне темніти. Коли з"явиться запах печивка - нещадно ллємо туди вершки і молоко. Вітаю, наш бешамель майже готовий. Тепер мішаємо в 2 руки вміст обох сковорідок.
Коли бешамель почне густіти - кидаємо туди мускатного горіху та листочки тим"яну. Якщо сиру з пліснявою багато - можна на цьому етапі домішати трохи в соус, розходиться швидко, аромат дає такий що з ніг збиває. Вимикаємо вогонь.
Коли грибці потемніють - кидаємо туди трохи олії, запарені лісові гриби і кілька ложок грибного бульйону (якщо є), тоненько-тоненько ріжемо цибулю і теж туди. Активно перемішуємо до тих пір, поки цибулька не розмякне. В цей час тремо сир а пліснявілий - нарізаємо тонкими шматочками.
Вмикаємо плиту, щоб грілася.
Змішуємо гриби і бешамель.
Дістаємо глибоке деко, вкладуєм продукти шарами: пару крапель олії, подрібнених листочків розмарину розмазуємо, далі м"ясце, так, щоб шар був товщиною в 1 шматочок, грибно-бешамельна масса, половина тертого сиру. Накриваємо фольгою і на 140 градусів на 45 хвилин. Далі знімаємо фольгу, докидуєм залишки сиру, порізаний шматочками сир з пліснявою, листочки розмарину і на 160 ще на 20 хвилин. Опісля - даємо відпочити і трохи прохолонути. Все, ми чудові. Пробувало 4 людини - всі задоволені, лиш батько сказав, що йому хотілося б гостріше, але страва не про те.
Що треба:
улюблені спеції, але не гострі: суміш перців, лавруха, духмяний перець, сіль, цукор, гілочка-друга чогось хвойного, в мене була туя, часник, паприка. Сало з великою кількісттю прожилок м"яса. Щодо спецій: можна додавати і гострі
Що робимо:
Варимо ропу: 2 літри води, 5 ложок солі, 2 ложки цукру, 3-4 листки лаврухи, кілька дзернят духмяного перцю, чайна ложка подрібненої суміші перців, чайна ложка паприки. Закипіло - знімаємо, даємо температурі опуститися до градусів так 60.
Сало очищуємо від усього, що нам не подобається, ріжемо на шматки і, якщо в нас мало часу, натикуємо ножем, щоб ропа краще просолювала сало. Кидаємо пару гілок туї у посудину, додаєм сало і ропу. Зариваємо і в прохолодне місце на тиждень.
При подачі ріжемо часник, бо якщо його додати з самого початку - не буде аромату туї.
Спосіб вживання: Чорненький хлібчик натираємо часником, дрібку гірчиці, сильної і духмяної, розмазуємо. Зверху сало. Їмо зразу весь бетербродік. Зразу смачно, коли гірчиця дістанеться язика стане ще кручє.
3. Риба, червона, слабосолена з коньяком.
Що треба:
Сіль, цукор, кріп свіжий або морожений, чарка доброго коньяку, трішки лимонної цедри, якщо є - свіже листя лимону.
Що робимо:
Ріжемо рибу великими шматками, чистимо від шкіри, на дно судка сиплемо багато солі, вона витягуватиме лишню воду з риби.
Посипаємо рибу сіллю та цукром в пропорції 3:1, посипаємо цедрою, обкладаємо подрібненим, а ще краще - подавленим кропом.
Кладемо прям на сіль у судок, заливаємо коньяк, б"ємо зворотньою стороною ножа лимонне листя і кладемо зверху. Чекаємо хочаб годин 10 паралельно відганяючи батька від холодильника.
А ось і моє лимонне дерево, з якого я взяв листочки.
Ще раз вибачаюся за запізнення.
Нехай вам щастить в новому році, а всі новини - грітимуть душу.
#S.T.A.L.K.E.R фэндомы stalker other story текст чзо крипота многа букаф длииииннопост #Моя Україна разная политота
Подвал припятской медсанчасти №126
Обычно, когда публикуешь материалы о ЧЗО, всегда размышляешь о специфике этих мест. Даже пытаешься найти какую-нибудь эстетику и логическое объяснение неоднократного посещения оставленной человеком территории. Показываешь фотографии, пишешь поясняющий текст. Рассказываешь про объекты, делишься впечатлениями от увиденного. Эстетика постапокалиптического мира без людей поражает своей высокой художественностью, загадочностью и ощущением незримого присутствия человека. Место, о котором пойдет сейчас речь совсем не эстетичное. Скажу больше - я в принципе не рекомендую его посещать, если Вас когда-нибудь судьба таки забросит в эти места. Да и рассказывать о нем нет особого желания. Однако это место есть в Припяти и оно, несмотря на весь ужас самого факта своего существования, все же достойно упоминания. Речь пойдет о самом жутком объекте покинутого города Припять - подвале медицинской-санитарной части.
1)
Начну с места в карьер. Почему это место жуткое? Подвал в принципе является местом, который априори не раскрашен в оптимистично-позитивные краски. Помимо этого, с подвалом связан один из наиболее волнительных и трагичных моментов аварии на Чернобыльской атомной электростанции 26 апреля 1986 года. В больницу МСЧ-126 спустя несколько часов после аварии аварии, начиная с 4 часов утра (авария произошла в 1.23) привозили пострадавших со станции. Среди них был как сам персонал ЧАЭС, так и пожарные, ликвидировавшие пожар на крыше 4-го энергоблока. Все вещи, включая обувь, верхнюю одежду пострадавших и белье, на котором они лежали, сбросили в подвал, так как от них изрядно "фонило".
2)
Многих обладателей этих вещей уже давно нет в живых, несколько десятков человек, участвовавших в ликвидации пожара на 4-ом энергоблоке умерли мучительной смертью в течение двух недель в 6-й московской больнице.
3)
Прошло много времени, но эти вещи по-прежнему заражены радиацией, фон просто запредельный.
4)
Необходимо заметить, что в самой МСЧ-126 фон вполне себе нормальный. Больница входит в число объектов, которые включены в программу официальной туристической экскурсии. Посещать подвал МСЧ строго запрещено. И не только из-за высокого радиационного фона, там еще много различных химикатов и прочих мало пригодных для здоровья вещей. Я не буду конкретизировать, как именно я туда попал, но настоятельно рекомендую смельчакам, все же решившихся посетить это место обязательно иметь бахилы и респиратор, как минимум.
5)
Сапоги и остатки обмундирования пожарных, тушивших четвертый энергоблок.
6)
Раньше здесь можно было встретить и офицерскую фуражку, подшлемники и много различных касок, но со временем эти предметы стали куда-то пропадать.
7)
Замер сапога пожарного, больше 30 миллирентген. Чтобы попонятнее - превышение естественного радиационного фона более, чем в 1000 раз (!). Чтобы хотя бы частично проникнуться атмосферой той страшной ночи, рекомендую посмотреть следующее видео. Радиопереговоры диспетчеров в первые минуты аварии:
8)
Обладатели этих вещей получили дозу в 500-600 рентген! В самом подвале гнетущая атмосфера, зато не покидает ощущение определенной связи с той эпохой и конкретно с ночью 26 апреля 1986 года.
9)
Каска пожарного. Бирки или какие-нибудь идентификационные номера обнаружить не удалось. Зато отчетливо видны буквы НК. Аббревиатура НК означает - начальник караула, поэтому не исключено, что каска принадлежала кому-нибудь из пожарных на фото ниже. Саму каску решили перепрятать с этого места для сохранности.
10)
Слева - начальник караула СВПЧ-6 (пожарная охрана города Припяти) лейтенант В. Н. Кибенок и начальник караула ВПЧ-2 (пожарная охрана ЧАЭС) В.П. Правик. Обоим офицерам посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.
11)
Медицинское заключение лейтенанта В.П. Правика, музей "Чернобыль", Киев.
12)
Поднимаемся обратно из подвала и попадаем в холл МСЧ-126. Знающие люди, в принципе, знают куда именно нужно идти в подвал от этого места.
13)
Ну и напоследок - остаток подшлемника из подвала МСЧ-126, который непонятным образом оказался в холле больницы.
14)
Как и любая вещь из подвала, подшлемник изрядно фонит.
15)
Жуткое и мрачное место. Далеко не все опытные посетители Зоны Отчуждения, которые ездили сюда уже больше 10 раз, решаются попасть в подвал МСЧ-126. Вернуться туда вообще хотят единицы. А желающих посетить среди моих знакомых почти не осталось. Лично я спустился бы еще раз в "подвал смерти". Наверное, все же побеждает интерес к истории и банальное любопытство. Но лично Вам я не советую туда спускаться, есть в мире куда более интересные и безопасные вещи.
http://postalovsky-a.livejournal.com/134288.html
Отличный комментарий!