6-річний хлопчик біля могили своєї мами у дворі житлового будинку / Моя Україна :: разная политота :: війна :: фэндомы

Сьогодні один солдат з першої роти ледь не з'їхав з глузду. Він - старий афганець з бойовим досвідом трьох війн, стояв на колінах і навіть не плакав, просто вив.
У Бучі куди ми зайшли у одному з масових поховань дістали дівчинку 12 років. І її маму, що лежала вище. Тобто дитину вбили на очах у матері. Обидві - пострілом у потилицю. Обидві згвалтовані. У обох руки зв'язані чорними стяжками за спиною до кривавих порізів. Його дочка та дружина.
І це не сюжет чергової трагедії про війну, а буденне сьогодення в Україні, до якого вже майже не відчуваєш емпатії від перенасичення.

Як би було добре, якщо б існував такий собі фонд для збору грошових коштів на винагороду тим, хто відшукуватиме всіх рашистських виблядків, винних у смертях та катуваннях українців та доставлятиме їх до суду. Або якщо виблядки дуже сильно пручатимуться, то можна доставляти їх по частинах.
Переконаний, бажаючих задонатити буде достатньо. Головна та найбільш складне питання - як це зробити в межах (або хоча б на межі) правового поля.

чувствуется мне в грядущих боях на Донбасе или за Харьков пленных орков не будет

Я не знаю як наші солдати беруть цю мразоту у полон... Це ж яка витримка у них. Але дуже сподіваюся, що полонених буде менше...