Андрей Шкуро достаточно противоречивая личность, но, есть то что мы не знали.
Например то, что он был настоящим украинцем.
Вот что удалось найти в архиве ОУН при библиотеке им. О.Ольжича
Від генерала Андрія Шкуро від 19 серпня 1941 р.
Вождеві
Андрієві Мельникові,
Голові Проводу Українських Націоналістів
у місці постою
Я, Андрій Шкуро, генерал-поручник Кубанського Козачого Війська, зголошую готовність станути під прапор Організованого Українського Націоналізму згідно з вашим покликом з дня 6 липня 1941 року.
На це моє рішення вплинули оці обставини:
1. Часи, що тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях. В цій боротьбі не може остати осторонь українське козацтво, як теж воно не може вести осібної якої - небудь акції.
2. Рішення козацької старшини на терені Сербії, що однозгідно заявило готовність повести козацтво визволяти Батьківщину з-під московсько-жидокомуністичного режіму.
3. Жахливе положення козацтва в Сербії, виставленого на страшні переслідування з боку сербів, - мовляв, ми винуваті, Москва (біла й червона) не є в силах дати їм поміч.
В виду цього козача старшина й козацтво доручили мені повести на терені Незалежної Хорватії переговори в справі включення козацтва до активної боротьби з московським большевизмом в складі української самостійно формації, а коли це неможливе, то у складі козачих частин в складі німецько або хорватського війська.
В усіх трьох випадках прохаємо, щоб під козацтвом з території бувшої Югославії розумілося усіх козаків: кубанських, чорноморських, донських терських, астраханських, і других без огляду на їх народність, виходячи з заложення, що всі вичислені козаки представляють у всіх своїх станицях на Рідних Землях один національний в державному розумінні склад і тому непобажаним було б виріжнювати й розділювати їх на українців, москалів та інших інородців. Це побажання виправдовує обставиною, що за ввесь час свого перебування в Югославії не визнало себе козацтвом членами рускої нації, не визнало компетенцій руских правленій,а все й усюди признавало себе просто козаками.
В другому й третьому випадкові (участь у складі німецького чи хорватського війська) є нашим безумовним бажанням вжити нас в операціях тільки на українських етнографічних територіях.
Про це все договорився я з Вашим уповноваженим представником у Незалежній Державі Хорваті і, складаючи Вам оцим мою чолобитню, підтверджую своїм власноручним підписом.
Слава Україні!
Загреб, дня 19. VIII. 1941.
Генерал-поручник Кубанського Козачого Війська.
Представник ОУН у Незалежній Державі Хорватії Василь Войтанівський.
Заґреб, дня 19.VIІІ.1941.
Вoлoдимир Вoйтанівський,
Представник OУН у Xoрватії
Генерал пoручник Андрій Шкурo,
генерал-пoручник Kуб[анськoгo] кoз[ачoгo] війська.
Подробнее
ВСКДвВ1 / V Акдр1св1 иедьнжхов1 Годом Проводу УхраУмоьквх Нац1онол1от1в у ы1оц1 поогою Я,Андр1й Екуро,гонерад-поручнях Кубаноьхого Коэа-чого В1йоьха,згодошув готовЮть отаиутв п1д пралорв 0ргаи1-зованого УхраУхсьхого Нои1онад1зиу зг1дкб з Разин по к-: и кон э дня 6 двпня 1941.р.
я я з Вашим уповноваженим пред-кав1 Хорват!I ! складаючи Вам цжую свохм власноручниы п!дпи- Слава Укра!н1 I Л генерал-поручник Куб.Коз.В!йська
Моя Україна,фэндомы,Андрій Шкуро,історія,Архів,історія України,разная политота
История на то история чтобы помнить. Какой они не была, и переписывать её недопустимо.
Вот тоже любопытно:
Герой Советского Союза вице-адмирал Владимир Степанович Пилипенко в одном ряду с ветеранами УПА и дивизии СС "Галичина".
"Харьков встретил генерала Шкуро с радостью: в городе много слышали про его успешные операции против красных и махновцев, и устроили торжественную встречу, включающую в себя серию роскошных банкетов, в ходе которых ему были поднесены иконы и различные подарки."
Хотя о тех тоже интересно было бы узнать ;) мог бы и постом сделать.
"У войны не женское лицо" (Книга).
"Наступаем... Первые немецкие поселки... Мы — молодые. Сильные. Четыре года без женщин. В погребах — вино. Закуска. Ловили немецких девушек и...
Десять человек насиловали одну... Женщин не хватало, население бежало от советской армии, брали юных. Девочек... Двенадцать–тринадцать лет... Если она плакала, били, что–нибудь заталкивали в рот. Ей больно, а нам смешно. Я сейчас не понимаю, как я мог... Мальчик из интеллигентной семьи... Но это был я...
Единственное, чего мы боялись, чтобы наши девушки об этом не узнали. Наши медсестры. Перед ними было стыдно..."
Ну, или с дневника Лейтенанта Владимир Гельфанд.
"Я спросил на ломанном немецком, где они живут, и поинтересовался, зачем они ушли из своего дома. Они с ужасом рассказали о том горе, которое причинили им передовики фронта в первую же ночь прихода сюда Красной Армии...
...Когда пришли наши солдаты, - они всех вытеснили в подвал. Самую молодую и самую, пожалуй, красивую, забрали с собой и стали над ней глумиться.
Они тыкали сюда, - объясняла немка, показывая под юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была "медхен" (девушка), - вздохнула она и заплакала. Они мне испортили жизнь. Среди них были старые, прыщавые и вонючие, и все лезли на меня, все тыкали. Их было не меньше двадцати, да, да, - и залилась слезами.
- Они при мне насиловали мою дочь, - вставила несчастная мать, - они могут еще прийти и насиловать мою девочку. - От этого снова все пришли в ужас, и горькое рыдание пронеслось из угла в угол, усиливаясь пустотой подвала, куда привели меня хозяева"
http://polit.reactor.cc/post/3287075