Історичні фото

Одессит показал миру розовые озера Херсонщины

Одесский фотохудожник Евгений Самученко представил Украину в Профессиональной категории крупнейшего международного фотоконкурса Sony World Photo Awards. В частности, Евгений показал серию фотографий "At the Pink Planet", снятую на соляных озерах Херсонской области, а именно - Розовом и Лемурийском.

Джарилгач

Добирался я туда пешком (таки да - это остров на который можно дойти пешком) из с Лазурное.

 И теперь Лазурное - это мой топ в памятниках бессмысленных и не рациональных вещей из СССР!Что меня так поразило? Это старые базы отдыха! 

Это настолько невьебенно огромная территория, что даже не смотря на огромный спрос (пляжи просто забиты под завязку) - эти базы заполнены лиш на 20-30% остальное стоит заброшено, из разговора с директорам базы - у базы 5 корпусов, 6 столовых и 2км пляжа (еще в глубь 2-3 км) что б обслуживать такую территорию, нужно столько людей, что для того что б им платить ( хоть по минимуму) то номера мне надо сдавать в 10 раз дороже - а это просто не серьезно, за такие условия и имея рядом альтернативу! То есть просто построены огромные объекты - которые не могут существовать даже в приближенных к рыночным условиях ( когда людям за труд платить надо).

Ну и из позитивного - это самое красивое место (из категории море) где я успел побывать! Для сравнение, хочу попасть на Кинбурн =)Далее вашему внимание краткое описание это чуда природы и его истории: 

Острів-коса Джарилгач, що у перекладі з тюркської мови означає «обпалені дерева», розташований у Каркінітській затоці Чорного моря. Покриваючи площу в 56 квадратних кілометрів, він є найбільшим островом в Україні та Чорному морі взагалі.Клімат на острові помірно континентальний, характерний для українського степу, проте пом’якшений морем, що робить його ідеальним для відпочинку. Джарилгач багатий на лиманні озера, тут їх близько 200. 

Він відомий своїми лікувальними грязями та солоними озерами, вода в яких має високий вміст йоду та брому. Навіть повітря тут насичене сполуками цих елементів та озоном. аунаЖивий світ острова складають олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці земляний та сірий, лисиці, вони можуть переходити на острів по кризі чи по косі.Серед мешканців моря варто відзначити кам’яну та трав’яну креветки та два десятки видiв крабiв. Часто можна побачити навіть дельфiна бiлобокого, чорноморську афалiну, а також морську свиню. Справжньою цінністю тутешніх вод є осетровi риби – стерлядь та севрюга. А біля прісних водойм можна зустріти болотну черепаху.Острів також є домом для таких червонокнижних рослини, як ковила днiпровська, меч-трава болотяна та золотоборідник цикадовий.Живий світ острова складають олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці земляний та сірий, лисиці, вони можуть переходити на острів по кризі чи по косі. Окрім цього, Джарилгач – місце гніздування перелітних птахів – лебедів, качок, гусей тощо – в зимові сезони їх тут збирається понад 150 тисяч. 

 Однією з візитних карток острова є старий маяк, якому вже понад 100 років. Встановили його в 1902 р. за проектом удного з учнів Ейфеля. Якщо піднятися нагору, відкриється дивовижної краси панорама на зарослу маслинами піщану косу, що заглиблюється море.

 

Острів також є домом для таких червонокнижних рослини, як ковила днiпровська, меч-трава болотяна та золотоборідник цикадовий.Живий світ острова складають олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці земляний та сірий, лисиці, вони можуть переходити на острів по кризі чи по косі. Окрім цього, Джарилгач – місце гніздування перелітних птахів – лебедів, качок, гусей тощо – в зимові сезони їх тут збирається понад 150 тисяч.

А еще рядом есть Джарилгачська затока - место очень красивое, где вода достает до колена максимум, растут древние растения и кучки туристов копают целебную голубую глину (что б обмазатися :) ) 

Водоспад у Маліївцях, Хмельниччина

Водоспад знаходиться у ландшафтному парку невеликого поселення Маліївці, яке розташоване на лівому березі річки Ушка, в 7 кілометрах від траси Чернівці – Житомир. Траса прямує до найближчого містечка Дунаївці, до якого можна дістатися, до прикладу, з Кам’янця-Подільського рейсовим автобусом.

Битвы маркетологов на подъездах к Киеву

Буковина 150 років тому

Буцький каньйон

Хоч селище Буки, яке розташоване у Маньківському районі Черкаської області, досить старе (перші згадки відносяться до 1515 року), але від давніх історичних часів в ньому залишилося небагато. Чи не найстарішою архітектурною його пам’яткою є напівзруйнований кам’яний млин. Також у поселенні є руїни однієї із перших малих ГЕС в Україні (та й в СРСР). Але безперечно не антропогенні пам’ятки мають найбільшу туристичну цінність у Буках. Головна туристична атракція – це каньйон Гірського Тікича.

Розповідь про Буцький каньйон буде не повною, без розповіді про Український кристалічний щит. Хоча б коротенької. Отже починається він у Рівненський області. Простягається із північного-заходу на південний схід, аж до Азовського моря. В довжину сягає 1 тисячі кілометрів при максимальній ширині у 250 км. Кристалічний фундамент (фактично камінь) є піднятою частиною Східно-Європейської платформи і має на собі незначну товщу осадових відкладів. Часто фундамент лежить над базисом ерозії, і тоді він скелями та порогами випірнає над осадовими відкладами (над землею). Найбільше таких ділянок в долинах річок, зокрема у прируслових частинах. 

Породи що складають УКЩ – граніти та гранітоїди (типу гранітоподібні) – дуже міцні, тому річкам знадобилася не одна сотня мільйонів років, щоб прорізати собі дорогу. Але вода камінь точить. Нехай не швидко, але досить упевнено. Так і проточила вона дорогу (русло) для Гірського Тікича, вік долини якого перевищує вік долини Дніпра у десятки разів.

Починається річка Гірський Тікич у Оратівському районі Вінницької області. На півдні Черкаської області вона зливається із Гнилим Тікичем і утворює коротеньку річку Тікич. Тікич же, впадає у Синюху, яка котить свої води у Південний Буг.

Ділянки Тікича у Маньківському та Тальнівському районах Черкаської області часто схожі на гірську річку, тому він і називається Гірським. Наймальвничіша (за словами очевидців) ділянка розташована поряд із селищем Буки. Починається вона від греблі та містка у центрі селища і прямує на південь та південний схід. Кажуть, що південніше також є мальовничі ділянки. Але мабуть не настільки.

Вище містка розташована гребля водосховища (із шлюзом та закинутим пам’ятником Леніну в очеретах). Нижче починається плоска похила кам’яна поверхня із жолобом для річкового русла. Тут шумить водоспад, який отримав назву Вир. Хоча, на мою думку, це не зовсім водоспад – це падун чи перекат. Влітку у межень він такий собі, а ось навесні значно потужніший.

Нижче по течії (не скажу протягом скількох км) Гірський Тікич протікає у скелястих берегах, які інколи змикаються у справжній вузький каньйон. В погожу днину тут багато туристів із наметами. Часто вони шкрябаються вгору на скелі – тренуються. Глибоко у долині збереглися руїни ГЕС. Цю бетонну споруду звели у далекому 1929 році. Потім закинули.

Покинута ГЕС 1929 року. 

Недалеко від сучасної греблі стоїть старовинний млин. Зараз це лише стіни, але хтось узявся вкрити їх новим дахом. Що то буде – хто зна. Місцеві кажуть, що кафе або готельчик. Це не дуже далеко від Києва – близько 200 км. Спочатку по трасі Е-95, а потім через Жашків на Маньківку (або на Буки). 

Водяний млин (кін. 19 ст.) 

Хоч каньйон рекреанти трохи підпсували, але він все рівно залишається величною і видатною пам'яткою природи. Подейкують, що зараз є план із відновлення старовинної ГЕС, зведеної у 1929 році. Думаєте варто?

На мапі: https://www.google.com/maps/place/49.094328,30.402603