Історичні фото

На Центральном рынке(Благбаз) Харькова установили фигуру женщины, продающей семечки. Автором скульптуры является Сейфаддин Гурбанов,

моё, природа, река (типа теги)

ссылка на гифку

Ниже сами фотографии:

В Кривом Рогу спеленали деятелей очень занятной организации

В продолжение темы про казачьи медали, поднятой в коментах к посту уважаемого пидора ( http://joyreactor.cc/post/4535071 ), приплыла занятная история. Недавно СБУ задержало двух деятелей, торговавших оружием в Кривом Рогу (Украина). На первый взгляд рядовое задержание пацанов, которые к успеху шли. Но изъятые у них документы доставляют вне всякого сравнения.

Як галушка стала символом Полтави

У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.

Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».

уривок з "Енеїди" І. Котляревського.

Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка». 

Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка. 

Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця. 

Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.

Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною. 

Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.

А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.

Картопляні галушки із сиром

Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом

Трогательная история о дружбе медведя и повстанца УПА

По сети бродит удивительное фото: крепкий мужчина несет на своих плечах огромного медведя, который крепко спит. Иногда фотография дополняется информацией, что это воин УПА со своим мохнатым собратом.

История эта была исследована Виталием Манзуренко и Василием Гуменюком. Еще в 2007 году на Львовском форуме издателей была представлена их книга «Рейд УПА в Румынию 1949». Именно в этой книге, которая открывает малоизвестные страницы украинского повстанческого движения, рассказывается об этой фотографии. 

В начале лета 1945 отряд НКВД рейдировал в верховьях Черного Черемоша, выискивая бункеры и убежища. В лесу «советы» наткнулись на медведицу с малышом. Короткая пулеметная очередь - и солдаты уже смаковали медвежатиной, наскоро испеченной на огне.

Гуцулы, кстати, медвежьего мяса не едят из-за вечного табу.

Испуганный медвежонок убежал. Его никто и не преследовал, потому как мяса на нем не много.

Через несколько дней голодый и обессиленый медвежонок со страдательческим воем звало мать и нашел в лесу повстанческую боевку «Хмари». Зная, что одинокий зверек погибнет, повстанцы взяли его к себе.

На постое «Сибиряк» (пулеметчик Василий Билинчук) попытался накормить медвежонка бутылкой молока, и это ему удалось.

«Ну что, брат, - пошутил командир Дмитрий Билинчук, - есть пополнение, проводи обучение».

Несмотря на тяжелые условия подполья, повстанцы решили не оставлять медвежонка на верную смерть.

Те, кто привозил еду, получили строгое распоряжение - ежедневно поставлять боевку свежим молоком. Мишка отошел и привязался к партизанам. Ходил за ними, как собака, сопровождая боевку в непростых переходах.

В обычной жизни медведи, в основном, питаются растительной пищей. Но повстанческий ел то, что и партизаны: хлеб, кулеш, сладкое и кислое молоко.

Но через полгода пришла зима. И медвежонок стал впадать в спячку. Чтобы не оставлять друга, Василий Билинчук нос его на себе во время переходов.

С этого периода сохранилось девять уникальных фотографий, на которых среди бойцов УПА значится и уже довольно большой медведь. К счастью, крепкий «Сибиряк» (псевдоним получил из-за побега из ссылки в Сибири) имел действительно сибирское здоровье, носил не только молодого медведя, но еще и пулемет Дегтярева.

Василий Билинчук, который выходил медвежонка, погиб в 1952 году, тяжело раненным прикрывая отход вооруженных отрядов. Ему было всего 26.

В том же году у него родился сын - ныне известный украинский писатель Василий Портяк, автор сценариев к фильмам «Железная сотня» и «Непокоренный».

Решил выложить немного своих фоток родного города)

Затоплена церква у Гусинцях

Фото: @bogdan_susol

Внезапно, но сегодня в 21:00 (по Киеву) очередной теплый ламповый эфир нашего радио.

А сейчас скидывайте в комментарии что вы хотели бы услышать в начале вечера.

Ссылка на радио: http://volnorez.com/juc

(На фото Харьковская набережная) 

 З.ы. бонус: по окончанию вечера перечень всех композиций будет опубликован с таймингами, то есть что и когда.