Ван пас мен

Але як виявилося, все далеко не так просто, як думає Олексій.


Саме відео (увага NSFW): https://t.me/voenacher/14106


По-перше, "добитий полонений" один, і він дуже непростий "полонений", тому що має дуже велику характерну рису, яка відрізняє його від інших "типових полонених".

Якщо ви подивитеся відео, то помітите, що в перші секунди декілька солдатів ЗСУ кажуть "он уже хрипит", "та он уже хрипит". Це так званий "предсмертний хрип", або більш відомий термін під назвою "Агонія".


https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D1%8F


Предсмертний хрип сигналізує термінальний стан організму. У цей час людина переживає надважкі страждання і, власне кажучи, все що у вас асоціюється зі словом "агонія".


Навіть при наявності медичної допомоги, у більшості випадків агонія - незворотній стан, який передує смерті. Людині зазвичай залишається жити 5-10 хвилин. І ці останні 5-10 хвилин будуть скоріше за все найгіршими останніми хвилинами у житті людини.


Далі по відео ми чуємо голос іншого воєнного ЗСУ, який каже "та оставь его". На що той, хто сртіляє, каже "да не могу я".


Що відбувається?


Я не буду таким категоричним як Олексій, але судячи зі всього, українські військові дуже добре знають цей стан і вирішили "полегшити страждання" ворогу, хоча один із них і пропонував просто залишити росіянина.


Якщо поряд немає швидкого доступу до спеціалізованного реанімаційного обладнання - людина у стані агонії - приречена. Я можу допустити, що ніяка швидка не приїхала б у зону бойових дій за 5-10 хвилин, у Дмитрівку. Тож ЗСУ вирішили діяти найбільш гуманним способом, який був на їх думку доступний.


Український військових можна за це засудити, але навряд чи можна звинуватити їх у жорстокості у даному випадку.

Уродженцю Умані Андрієві Кизилу вибирати майбутню професію було нескладно: у династії військових іншого шляху він не бачив. Спочатку Андрій учився в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна, а після його закінчення поїхав у Львів в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.Оскільки Андрій мав значні успіхи в навчанні, наставники ще в академії пророкували йому блискучу кар’єру, і вони не помилилися. 

У 23 роки він достроково отримав звання капітана й став заступником командира батальйону. Але кар’єрний шлях офіцера вийшов надто коротким: два з половиною роки....Ніч на 29 січня 2017 року. Різке загострення в Авдіївці, де утримує позиції білоцерківська механізована бригада. Ворог стріляє з важкої зброї. Обстрілюючи українців, бойовики починають застосовувати освітлювальні міни. Це є ознакою того, що противник незабаром перейде до атаки. Командування механізованого батальйону вирішує виставити два спостережні пости. Андрій очолює штурмову групу з дев’яти бійців, їхнє завдання — зайняти один із постів і запобігти непомітному просуванню ворога. На підході до спостережних позицій Андрій із бійцями помічають 20–25 бойовиків, які рухаються в нашому напрямку, зав’язується бій.Група «Орла» (позивний Андрія Кизила) змушує ворога відійти до своїх позицій. Оговтавшись, бойовики відкривають по позиціях українців мінометний вогонь. Андрій усвідомлює: спостережний пост на відкритій місцевості — це не та позиція, де можна сховатися від обстрілу. Тоді він вирішує зайняти опорний пункт противника, аби зберегти життя своїх хлопців. Частина з них залишається прикривати правий фланг, решта кинулася вперед.Такої відчайдушності українців бойовики, мабуть, не очікували. Результатом зіткнення стали втрати терористів — близько 20, одного бойовика було взято в полон. Андрій Кизило наказує закріпитися на захопленому ворожому ВОПі, зайняти кругову оборону.Противник удається до ще однієї атаки групи Кизила, але безуспішно. 

А потім починає «крити» відчайдухів із мінометів.— Бойовики розносили цей ВОП на друзки. Та й окопи там неглибокі, по коліна. Одна міна залетіла просто в окопчик, де були ми, — згадує Рустам Бабешко. 

— Власне вибуху я не чув, можливо, тому, що мене вже трохи контузило внаслідок вибуху «Мухи». За хвилину отямився, озирнувся. У мене на правому боці весь одяг розірвано осколками, але мене не зачепило. Кидаюсь до «Орла», який лежить поряд, тягну його в безпечне місце. Знімаю його броник, а на лівому боку рана завбільшки з п’ятак, — шансів в Андрія не було: осколок уразив серце... Разом із ним загинуло ще троє наших хлопців... 

Місяць тому, після Нового року, Андрій був у відпустці. 6 січня на своїй сторінці в соцмережі він розмістив світлину із сином, яку підписав: «Поганяли на санках)))». Восьмимісячний син більше не знатиме батька... 

Роман Туровець, видання Міністерства оборони України «Народна армія»1 лютого 2017 року за особисту мужність і героїзм, незламність духу, виявлені в захисті суверенітету й територіальної цілісності нашої держави, самовіддане служіння українському народові Президент присвоїв звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» заступникові командира механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади капітану Андрієві Кизилу (посмертно).