Короче, с Днем Независимости Украины!
Результаты поиска по запросу «
Віталій кличко
»
виадук мост фэндомы архитектура железная дорога Тернополь Моя Україна разная политота
Плебанівський віадук
Плеба́нівка — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на автошляху Тернопіль — Чернівці (Автошлях М 19). Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки мезоліту, ранньої залізної доби і давньоруської культури. Плебанівський віадук – пам’ятка архітектури, залізничний міст, розташований неподалік цього села. Минуло більше 100 років будівництва, а ним і надалі їздять потяги, правда, нечасто – бережуть, адже він є пам’яткою архітектури. віадук потрапив до рейтингу найкращих мостів України.
З 1867 до 1918 року Тернопільщина входила до складу Австро-Угорщини, уряд якої сприяв залізничному будівництву на Закарпатті, Буковині та Галичині. Будівництво залізниць велось таким чином, щоб зв’язати, перш за все, центральні райони Австрії зі східним кордоном з метою збуту товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. Сполучення цих районів між собою забезпечувало стратегічні інтереси держави, розширювало сферу впливу і збільшувало прибутки.
З 1867 до 1918 року Тернопільщина входила до складу Австро-Угорщини. В інтересах Австро-Угорської імперії уряд сприяв залізничному будівництву на Закарпатті, Буковині та Галичині. Будівництво залізниць велось таким чином, щоб зв’язати, перш за все, центральні райони Австрії зі східним кордоном з метою збуту товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. Сполучення цих районів між собою забезпечувало стратегічні інтереси держави, розширювало сферу впливу і збільшувало прибутки.
У 1861 році було завершено будівництво залізниці Краків – Перемишль, що з’єднала Західну Україну з Віднем, наступним кроком стало прокладення залізничної колії до Львова. Перший потяг прибув до Львова 4 листопада 1861 року з Відня, саме тому львівська залізнична магістраль вважається найстарішою в Україні.
У 1896 році було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль – Копичинці, що сполучала Галицьке Поділля з Буковиною. Саме на цій важливій залізничній гілці у селі Плебанівка Теребовлянського району знаходиться дев’ятиарковий кам’яний залізничний віадук.
Масивний і надійний віадук уже 120 років допомагає залізничним поїздам долати звивисті схили галицької землі. Свій початковий вигляд йому вдалося зберегти завдяки надійній кам`яній кладці і дев’яти високим аркам. Арочний стиль конструкції віадука вибраний невипадково — це збільшує надійність і довговічність всієї конструкції.
Кілька років тому відбулось спецпогашення поштової марки, на якій зображено міст у селі Плебанівці Тернопільської області. Також «Укрпошта» створила спеціальний поштовий штемпель «Мости України. Перший день. 27.06.2016. Теребовля, 481000, Тернопільська область».
фэндомы политика песочница политоты длинопост #Сало с №востями Евромайдан Моя Україна разная политота
День Гідності та Свободи
23.11.2013Дівчина з національним прапором закликає проїзджаючих автомобілістів долучитися до акції протесту. Перші дні Майдану. Ще ніхто не уявляв, що нас чекає. Дівчина з друзями верталася не то зі свята, не то з весілля. Вони підійшли, подивились, що відбувається на Майдані, послухали, поспілкувалися. Після цього вона попросила в когось прапор і стала біля дороги, намагаючись звернути увагу людей, що проїжджали по Хрещатику в машинах. Все відбувалося під прохолодним осіннім дощем, але це нікого не хвилювало.
01.12.2013
Демонстранти сплять на підлозі храму під час всенощної служби, сховавшись від переслідувань. Перша ніч після розгону студентів, люди намагалися відпочити і зігрітися, прихистком для них стала церква. Священики ходили навшпиньки поміж людей. Відбуваючи нічну службу, памятаю як я боявся налякати людей звуком затвору камери.
11.12.2013
Прохід до Адміністрації Президента цілодобово охороняли солдати внутрішніх військ. Дівчата-мітингувальниці намагалися схилити силовиків на сторону народу. Эту фотографию я сняла рано утром на Банковой. Люди принесли розы к ограждению возле Администрации Президента. Цветы выглядели торжественно и нелепо. Но невероятно красиво.
Фото Ганна Грабарська
11.12.2013
Дівчина вдома спостерігає за спробою розгону Майдану. Інтернет-трансляції з ключових точок протестів велися волонтерами і журналістами цілодобово. В цей день відбулася перша серйозна спроба зруйнувати барикади і розігнати мітингарів. Солдати внутрішніх військ і Беркут проривалися з вул.Михайлівської та вул.Інститутської. Штурм почався опівночі. Завдяки інтернету за декілька годин "захисників" стало в рази більше. Сутички тривали до 9-ї години ранку. Это было больше похоже на фильм ужасов. Я работал за компьютером и собирался было скачать фильм и под попкорн его посмотреть. Зашел по привычке в Фейсбук проверить новости. Не для кого ни секрет, что социальные сети стали мощным толчком в революционном процессе. Подружка Тотоша уже была в кровати. Я позвал её. Она с ужасом наблюдала за происходящим.
15.12.2013
Недільне віче на Майдані побило всі рекорди по кількості людей. Зйомка з даху будинку Профспілок. Вражаюча картина - мільйон людей на центральній площі твоєї країни, що зібралися на недільне Віче 15 грудня 2013го. Дивлячись на неї розумієш, що один зі слоганів часів Євромайдану "Я крапля в океані" не є вже такою метафорою - і таки кожен окремо разом з усіма має силу океану.
19.01.2014
Цей день в історії назвали "криваве Водохреща". Після того, як колону з Майдану, що прямувала до стін Верховної Ради, не пропустила міліція, почалися активні сутички з використанням спочатку каміння, а трохи пізніше і коктейлів Молотова. На фото - протестувальники пішли в контратаку на спецпризначенців спецпідрозділу "Беркут", які періодично під час зіткнень намагались заарештувати найактивніших євромайданівців. Хаотична некерованість і відсутність плану дій, безмежна хоробрість і люта ненависть до "беркутів", за всі ті жахливі речі, що вони встигли натворити під час Євромайдану, і відсутність з боку влади будь якої адекватної реакції, виплеснулись на Груші у неймовірне вуличне протистояння, коли люди вершили правосуддя на свій розсуд. Ці двоє "беркутів", незважаючи на всю драматичність зображеного, насправді не дістали жодних поранень, завдяки їх обладункам, через мить вони підхопились і побігли до своїх. Це сталось, через те, що так званим правоохоронцям здавалось, що вони ще контролюють ситуацію.
21.01.2014
Протестувальники стоячи на автобусі, що згорів під час сутичок, б'ють палицями по бочках і розмахують прапором України. Це був третій день сутичок на вулиці Грушевського. Силовики привезли машину з величезним прожектором і освітлювали лінію зіткнення. В той вечір йшов дуже гарний сніг. Люди стоять на спаленому автобусі внутрішніх військ, один з яких грюкає ломиком по залізній бочці. В контровому освітленні протестувальники виглядали дуже гарно. А ще в той вечір я взувся в берці, які були дуже слизькі і я дуже боявся, що якщо беркут раптово піде у наступ, то я не зможу втікти, бо буду падати.
22.01.2014
Протестувальники з "кокетейлем Молотова". "Дівчино, це перша лінія оборони", - так мене застерішали ці двоє хлопців з "Коктейлями Молотова". Тут готуються йти вперед чи зустріти "Беркут", якщо вони підуть в атаку.
21.01.2014
Спецпризначенці внутрішніх військ МВС несамовито б'ють беззахисного протестувальника, який не чинить жодного опору. Це було схоже на море - хвилі силовиків накочувались вулицею Грушевського на протестуючих, ламаючи слабких та тих, хто не встиг втекти, відтісняючи їх аж на Хрещатик і так само, трохи заслабнувши та розпорошивши свої сили, відкочувались назад для перегрупування для хвилі наступної, полишаючи за собою понівечені тіла та розтоптані прапори держави, яку нібито мали б захищати.
22.01.2014
Співробітники Беркута (спецпідрозділ МВС) використовують "коктейлі Молотова" проти мітингуючих. Під час "зачистки" вулиці Грушевського, Беркутівцям було замало гранат і куль, вони любили "порозважатись з вогнем".
22.01.2014
Співробітник Беркута стріляє впритул гумовими набоями в волонтера-медика. "Зачистка" вулиці Грушевського. Спочатку поцілили в медика-волонтера, потім в журналіста, який був свідком. На щастя нас врятували люди, котрі відволікли на себе увагу стрілка. На задньому плані жінка з волонтерського медпункту намагається зупинити стрілка, є думка, що це саме Надія Савченко.
24.01.2014
Протестувальникі біля стадіону "Динамо" стіляють з великої саморобної рогатки. Я всё пытался влезть поближе, но меня пару раз отталкивали и настоятельно просили не мешать, мол есть тут дела поважнее. Опять таки, стена дыма, огня... Прилетающие с той стороны "резинки"... теперь всё это кажется нереальным...
27.01.2014
Хлопець із самооборони Майдану та дівчина з медичної служби Майдану на барикаді. Рідкісний момент людської теплоти в місці, яке сприймалося як місце протистояння, палаючий покришок і вибухають гранат. Місці, де постійно очікуєш небезпеки.
18.02.2014
Протестувальники передають бруківку до місця зіткнень. Бій між протестувальниками, й правоохоронцями, які перекрили підхід до Верховної Ради на перехресті вулиць Інститутська і Шовковична тривав вже декілька годин й ніхто і не думав припиняти боротьбу. Десь за гучною лінією бою, я побачив як люди тихо й методично працювали, намагаючись зробити і свій внесок в загальну справу. Хтось видобував бруківку з тротуарних доріжок, а інші вишикувалися у живий ланцюг й передавали найактивнішим на передову. Вражало, як різні люди в критичні моменти швидко самоорганізовувались й розуміли один одного майже без слів.
18.02.2014
Беркутівці б'ють фотокореспондента Володимира Бородіна, щоб відібрати у нього відзняті матеріали, особисті речі та фотоапаратуру. ..Володя Бородін веде під руки пораненого до медиків, він же намацує пульс в когось з людського «штабелю», фотографує впритул «беркутівців», які стріляють та кидають коктейлі Молотова зі схилів Жовтневого палацу. За декілька хвилин вже на мосту до "Глобуса" його грабують ті самі «беркутята». Починали з шолома, та не ризикнули відірвати його разом з головою – переключились на красивенький фотоапарат та великі об’єктиви, забрали і документи, телефони, гроші. Вони просто звірі.
20.02.2014
Медик-волонтер біля щита, який використовувався як ноші для транспортування пораненого на вул. Інститутській.Насправді, події 20 лютого я пам'ятаю уривками. Пам'ятаю, як лежали загиблі біля поштамту, люди стояли і мовчали. У дядька в камуфляжі постійно дзвонив телефон, він відповідав порожнім, рівним голосом - Ні, це не Саша. Саша мертвий. Це його сотник. - Телефон дзвонив знову.
23.02.2014
Жалоба за загиблими патріотами. Жінка обіймає дерево за яким люди ховались від куль. Кров, біль, квіти. Саме в той день я вперше зненавидів свою роботу. Нескінченний потік людей і майже повна тиша. Звук працюючої камери рвав її на шматки - механічний лічильник людської скорботи. Хотілося щоб все це було не насправді. Не з нами, не в нашому місті, і не в нашій країні. А краще, щоб не було зовсім.
Цей фотопроект присвячений Простим Людям, які творили Революцію та відкрили можливість для змін в Україні.
Більше фото тут humanfactor
Розваги від Моя Україна фэндомы Моя Україна разная политота
Шановне товариство, я вам пропоную невеличкий інтерактив.
Задача дуже проста: хтось говорить першу фразу, а другий повинен її обломати й продовжити новою.Наприклад:
Був сьогодні у банку
___________________
...знов не дали кредит!
Купив собі пістолет
___________________
...а він іграшковий.
і т.д.
Розпочну я:
Зібрався я зробити радіо для Моєї України...
Додам ще трошки музики:
&attribute_insert_1&
фэндомы Опішня село Полтавська область Моя Україна разная политота
Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.
Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».
Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.
Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».
«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…
Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.
Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.
83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.
«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.
12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.
Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».
Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.
Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.
«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.
«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»
Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.
Отличный комментарий!