Мурали з картинами простого життя та вирощування овочів у несподіваних місцях Західної України
Результаты поиска по запросу «
Маки картина
»
фэндомы Комікси українською ренессанс питание мать и сын яжемать Моя Україна разная политота
Когда родители слишком увлеклись идеей органического питания
Оригинал картины Никола́ Пуссе́н (Никколо́ Пусси́но) - "Воспитание Юпитера"
фэндомы Українське мистецтво арт Искусство длиннопост Моя Україна разная политота
Художник Микола Пимоненко
Пимоненко Микола Корнилович — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
Народився у Києві 1862 в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви. Хлопцеві подобалася професія батька, і з часом він почав допомагати батькові в роботі, їздив з ним по селах і містечках Київської губернії. Батько не міг не помітити таланту сина, тому віддав його в учні відомому в Києві іконописцю Іванову.
З 1878 навчався у Київській художній школі М.І. Мурашко. Мурашко Микола Іванович – художник і педагог відіграв велику роль у формуванні таланту Пимоненка. Микола був одним з найталановитіших учнів школи, через три роки стає репетитором і помічником керівника школи. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.
З 1882 навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.
У ряді творів («Свати», «Засватали») Пимоненко з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов'язані з сватанням. Ці роботи відрізняються одна від одної лише психологічними й композиційними нюансами, деякі з них відмінні лише в дрібницях. Це не поодинокий випадок у творчості Пимоненка, коли він, прагнучи найповніше розкрити тему, варіював її вирішення по кілька разів. Окремі деталі, навіть композиція, у цих картинах мають певний символічний зміст. Так, рушники, якими перев'язано сватів, свідчать, що заручини вже відбулися. З того, що сватів пригощає лише мати, а батько не присутній, хоч за традицією він мусив брати в цьому участь, можна зрозуміти, що вона вдова і видати заміж дочку для неї не так просто, тим більше, що інтер'єр оселі говорить про бідність сім'ї. Розкриттю змісту картини сприяють як психологічні характеристики дійових осіб, так і місце, де зображено дівчину.
Якщо сватання було бажаним, дівчина за звичаєм мусила сидіти біля печі й з удаваною байдужістю колупати її так, як це показано в картині «Свати». На полотні «Засватали» заручини не радують дівчину, навіть викликають протест. Про це говорить і вираз її обличчя, і співчуття, з яким дивиться на неї один із сватів.
У Києві на прохання Мурашко він займає пост старшого викладача Київської малювальної школи (1884-1900), викладає він і в Київському художньому училищі. Його учнями були відомі в майбутньому живописці: О. Мурашко, Г. Світлицький, Г. Дядченко, Ф. Красицький та інші. У 1900 році Пимоненко став одним із організаторів Київського художнього училища і працював там до 1906-о року. Своїх вихованців він скеровував на те, щоб вони перш за все опановували рисунок, якомога більше писали з натури. “Малюйте олівцем, ніколи не забувайте його, пам’ятайте, що він вам друг і вчитель, опановуйте малюнок, пишіть з натури”,— радив він. Учні любили й поважали Пимоненка, “часто приходили до нього в майстерню, просто як до друга, за порадою, поділитися своїми радощами й печалями”.
Час від часу він подає свої роботи на академічні виставки. Великий успіх мала його робота «Гальорка» (1885), на якій художник правдиво зобразив представників різних станів місцевого населення, які дивляться комедію Гоголя «Одруження».
У 1885 – 1887 роках у творчості Пимоненка йдуть пошуки своєї теми. У цей час на виставках з’являються його роботи “Після аукціону”, “На канікулах”, але вже в кінці 1880-х головною темою творчості Пимоненка стає зображення українського села. Великий успіх мала його картина «Різдвяні ворожіння», яка експонувалася на академічній виставці 1888 року і отримала високу оцінку критиків. Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888), у Національному художньому музеї (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенко.
У творах Пимоненка, виконаних наприкінці 1880-х — початку 1890-х років, переважають сюжети побутово-обрядового характеру. В картинах «Різдвяні ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння. На полотні 1888 року зображено сцену ворожіння на воску. Дівчата вилили розплавлений віск у холодну воду, і коли він застиг, набувши дивовижної форми, вийняли його і тримають так, щоб на стіну падала тінь. Залежно від того, на що скидаються її обриси, вони гадають про своє майбутнє, про своїх суджених.
Картина 1893 року розповідає про ворожіння, за яким першою мала вийти заміж та дівчина, балабушку якої з долівки раніше візьме собака. Підкреслюючи у цих полотнах напружений інтерес дівчат, їх хвилювання, Микола Пимоненко відобразив властиву їм безпосередність, наївну віру в нібито пророчу силу ворожіння. Контрастним розподілом світла й тіні від полум'я свічки, при якому в картинах з напівтемряви хати виділяються лише постаті дівчат, а на стіни падають примхливі тіні, він створив сповнену таємничості атмосферу, суголосну настрою сцени. Зображуючи середовище, в якому відбувається дія, живописець достовірно показав умови життя незаможної селянської родини. Особливо це помітно у творі «Ворожіння», де змальовано інтер'єр сільської хати: колиску для немовляти, прості грубі лави й стіл, маленьке віконечко тощо.
Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національному музеї "Київська картинна галерея" (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).
"Великодня утреня", 1891
У січні 1893 року на виставці київських художників Пимоненко експонував картину «Рекрути». За відгуками сучасників, це була найкраща картина на виставці. На ній художник зобразив сцену, повну драматизму: на глухій станції новобранці прощаються з рідними. У відчаї принишкла на грудях чоловіка-рекрута молода жінка. Скорбота на обличчі матері. Напруга моменту підсилюється тим, що байдужий унтер-офіцер підганяє рекрута, що стоїть на шляху ешелону. Картина не зберіглась. Скласти судження про неї можна лише за листівкою «Проводи рекрута». Вона входила до серії, що була випущена у 1910 році до 25-ліття художньої діяльності Миколи Пимоненка.
"Проводи рекрута"
Після закриття школи до 1912 року (рік смерті) Пимоненко викладав рисунок у Київському політехнічному інституті. Водночас, до 1906 викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.
У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня. У 1891 отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв.
"Молодиця", 1890-і
"Київська квіткарка", 1897
"З базару", 1898
Особливий успіх випав на долю картини «Жертва фанатизму», намальованої у 1899 році. Вона була написана під враженням від події, що сталася у глухому містечку Кременець Волинської губернії, і була відповіддю художника-демократа на релігійну нетерпимість і ворожнечу між народами й народностями Російської імперії.
Натовп людей убив молоду дівчину на очах у батьків. Дівчина, закохавшись у іновірця, порушила багатовікову релігійну заборону. Дізнавшись про цю подію із газет, Пимоненко поїхав до Кременця, зробив декілька пейзажних замальовок та етюдів, говорив з очевидцями, вивчав місцевий типаж людей, характер та поведінку під час помсти. Успіх картини, в якій порушувалася болюча соціальна проблема, сприяв тому, що у 1899 році, за пропозицією Рєпіна, Миколу Пимоненка прийняли у дійсні члени Товариства передвижників. Відомо щонайменше три варіанти картини — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 р.) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 р.).
Художник зобразив розлютованих релігійних фанатиків-євреїв, які от-от кинуться на молоду дівчину, яка насмілилася полюбити українського коваля. Виявленню безвихідності її становища сприяє композиційна побудова картини, психологічні колізії. Так, художник, зобразивши дівчину притиснутою до паркану перед збудженим натовпом, підкреслив, що їй нікуди подітися, залишається лише з жахом чекати розправи. Немає підтримки й від батьків: мати, відвернувшись, у розпачі ридає, а батько проклинає свою дитину. Їхні постаті ніби замикають простір навколо дочки, що посилює враження її приреченості. Художник акцентує увагу на образі дівчини не тільки за допомогою композиції, а й кольору, зобразивши її в рожевуватій блузі, яка виділяється у стриманому, дещо одноманітному колориті полотна. Трагічність сюжету картини посилює стан природи: наближається гроза, хмари поступово вкривають небо.
Щоб достовірно відобразити згадану подію, Микола Пимоненко спеціально їздив до Кременця, де зробив численні малюнки й етюди краєвидів і типів місцевого єврейського населення.
Відомо багато видань листівок-фоторепродукцій цієї картини (декілька десятків) з двох варіантів картини «Жертва фанатизму». На одній із них художник зобразив кіз, що мирно паслися поряд із розлюченим натовпом.
Фрагмент з одного з варіантів картини "Жертва фанатизму", 1899
З 1899 і до кінця життя Пимоненко - дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.
У полотнах художника 1890-х років через деяку одноманітність, сухуватість живопису стан і настрій природи передано ще не дуже виразно. З перших років XX сторіччя колорит його творів стає багатшим, а манера письма вільнішою. Уперше ці риси чітко виявилися в полотнах «Вечоріє» і «Брід», де художник показав поетичну красу простих мотивів природи і на їх тлі — сцени з життя сільських дітей.
"Вечоріє", 1900
"Брід", 1901
"Коляда"
"Перед грозою", 1906
"У похід", 1901, олія
"Суперниці"/ "Біля криниці", 1909
Пимоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо). Картинам Пимоненка властиві глибокий гуманізм, народність. Вони свідчать про прекрасне знання художником життя українського народу, вміння бачити і передавати красу і поезію його життя. 
"Великий четвер", 1900
"Сінокіс", раніше 1912
"Гуси, додому", 1911
"З лісу", 1900
Ще одна картина, що очевидно має дві авторські копії має назву «У похід». При порівнянні листівки із цією назвою, виданою до революції, з листівкою, виданою у 1962 році, можна встановити, що вони зроблені із двох оригіналів, що відрізнялися елементами пейзажу та датуванням. Перша листівка відтворює основний варіант картини «У похід», яка була написана у 1901 році на замовлення командуючого військами Київського військового округу і наразі втрачена. Друга — варіант 1902 року, що належить Київському музею українського мистецтва. Не виявлено місцезнаходження авторської копії цієї картини, виконаної аквареллю. Багатоколірна репродукція цього варіанту була відтворена на листівці видавництва Гр. Гануляка у Львові, 1917 року.
В картині «У похід» подія — прощання козаків з рідними — відображена ніби у розвитку. На першому плані композиції козак, прощаючись з коханою дівчиною, ще стоїть; далі, біля великого гурту людей зображено вершника, з пози якого видно, що він лише на мить затримався біля своїх рідних і ось-ось вирушить у путь; вдалині дівчина проводжає козацький загін, що вже виїжджає з села. У такій композиційній побудові відчувається детальна розповідність, нерідко притаманна українським народним історичним пісням.
У 1904 році Пимоненко створив акварель під тією ж назвою. Але тут уже на перший план виходить лірика: йдучи у похід, козак прощається з нареченою. Акварель виконана спеціально для листівки та має самостійну художню цінність.
"У похід", 1904, акварель
"Українська ніч", 1905
"Ідилія", 1908
Листівка «Проводи новобранців» — репродукція картини Пимоненка «Призив запасних». Картина була відгуком на події російсько-японської війни 1904-1905 років. У Київському музеї українського мистецтва зберігся ескіз до цієї роботи.
У більшості творів Пимоненка дія відбувається на тлі краєвиду. В цій особливості виявилася характерна риса українського живопису кінця XIX — початку XX сторіччя — проникнення пейзажу в інші жанри. У більшості робіт майстра, як і в пейзажному живописі того періоду, виявлене лірико-поетичне, оптимістичне начало. Лише в деяких його картинах природа сповнена суму або має драматичне забарвлення.
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х.
В картині «Додому» художник створив образ гіркого п’яниці, який ледве доплентався до свого подвір’я. Біля хати на п’яного чекає «привітна» дружина з дрючком. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотыкачъ», що випускається горілчаним фабрикантом Миколою Шустовим з "Шустов и сыновья".
"Додому"
"Додому" - репродукція, яка тиражувалась на листівці
Микола Пимоненко невдовзі отримує неприємний лист з Москви від колег-художників з Товариства передвижників: "Ми вважали тебе чесною людиною і нашим товаришем, яким пишалися, обрали тебе членом нашого суспільства за популярність в художньому світі, став академіком, але, виявляється, тобі цього мало! Ти пустився на низькі, підлі речі, зганьбив всю нашу громаду, ти продав право на друкування своєї картини "до будинку" Шустову - горілчаному фабриканта, для етикетки до горілки. Приїжджай до Москви, полюбуйся, яку влаштували тобі рекламу: дев'ять осіб за кількістю букв "Спотыкачъ'" дефілюють по всіх вулицях Москви з твоєї картиною..." 
Карбування на портсигарі з сюжетом з полотна «Додому»
"Продавщиця полотна", 1901
Треба зауважити, що Микола Шустов вже на той час був відомим російським підприємцем, власником найбільшої компанії з виробництва алкогольної продукції в царській Росії кінця XIX століття, а ще був відомий оригінальною і досить агресивною рекламною кампанією, яка дозволила йому швидко виділитися із загальної маси інших підприємців.
Отримавши звинувачувальний лист, Микола Пимоненко негайно відправився з Києва в Москву. При зустрічі підприємець Шустов клявся: жодної картини "Додому" він в очі не бачив, про художника Пимоненка ніколи не чув, бо на виставки зроду не ходив. Йому просто сподобалася листівка: а таких у всіх книжкових крамницях повно. Ну а якщо з'явився сам автор, то він готовий заплатити скільки треба. Однак Пимоненко грошей не взяв, а подав на фабриканта скаргу в суд, який і виніс вердикт: Шустов повинен покрити витрати по справі, знищити етикетку і вилучити з продажу в магазинах все пляшки "Спотыкачъ".
Творчий спадок художника налічує декілька сотень завершених картин. Однак доля багатьох його творів невідома. Деякі картини були продані з виставок і потрапили в провінційні містечка Росії, деякі опинились в музеях іноземних країн. Більшість його творінь було втрачено в роки Великої Вітчизняної війни, зокрема і під час пограбувань Київського музею українського мистецтва.
Про втрачені картини Пимоненка розповідають репродукції його робіт на художніх листівках, надрукованих до революції та пізніше. Листівки з репродукціями картин Пимоненко випускались українськими, російськими та іноземними видавництвами. Наразі відомо біля 70 видів таких листівок. Лише третина відтворених оригіналів зберігається у музеях на пострадянському просторі та приватних колекціях. Аналізувати інші картини можна лише за їхніми репродукціями.
Листівки з репродукціями картин художника, що були надруковані ще за його життя, випускалися по мірі їх появи на виставках. Зникли з поля зору мистецтвознавців роботи Пимоненка, відтворені на листівках видавництва «Рассвет»: «Шалунья», «У колодца», «У ручья», «На сенокосе», «Лето» та ін. Оскільки це видавництво, купуючи картини, користувалося винятковим правом на їх репродукції, саме ці картини художника ніде, окрім листівок, не зустрічаються. Де знаходяться оригінали, встановити не вдалося. Тому цінність гарно підібраної та систематизованої колекції листівок, що відтворюють картини М.К. Пимоненко, безсумнівна. Така колекція не тільки допомагає глибше вивчити творчість художника, але й веде втраченими слідами.
У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»— полотно «Продавщиця полотна» було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.
Посилання на джерела: https://unc.ua/uk/pochitat/sl-di-vtrachenih-shedevr-v-mikola-pimonenko-57
http://culturalprogress.blogspot.com/2013/03/blog-post_1710.html
https://sverediuk.com.ua/ukrayinskiy-hudozhnik-mikola-pimonenko/
фэндомы #Моя Україна разная политота
Володимир Орловський (1842—1914) – видатний український художник Картина "Кримський літній пейзаж", 1870 рік
фэндомы художник арт Українське мистецтво козаки Моя Україна разная политота
Украинский художник Николай Ивасюк
Он родился и работал в Украине, а в своих работах освещал ее историю, быт, пейзажи. Его творчеством восхищались такие известные художники того времени как Юзеф Брандт и Илья Репин. Ему предлагали оставаться на территории других государств, и он вернулся. Его предупреждали не ехать в Киев, потому что там советская власть, репрессии, - и он решился. За Украину, за любовь к ней, за ценный вклад, который он только мог сделать - развивать украинскую культуру, - его расстреляли.
Микола Івасюк. Пастель. Художник Станіслав Яновський, 1894
Родился в 1865 в городе Заставна на Буковине. После окончания школы в Заставне вступает в Черновицкую высшую реальную школу, где профессором живописи является украинский художник Юстин Пигуляк. Он и воспитывает у Николая Ивасюка любовь к искусству, давая бесплатные уроки.
Впоследствии Николай Ивасюк едет учиться в Венскую академию искусств. Здесь художник подает хорошие надежды, поэтому после успешного окончания его рекомендуют (как одного из лучших художников исторического жанра) Мюнхенской академии искусств для дальнейшего совершенствования мастерства.
Учась в Мюнхене, Николай Ивасюк знакомится со своей будущей женой-немкой, а также находит собрата на всю жизнь - польского художника-баталиста Юзефа Брандта.
Брандт, врожденный шляхтич, каждое лето приглашает друзей-художников к своей усадьбе в Ороньско, где они рисуют и отдыхают. Друзья-художники образовали там «Свободную Ороньско Академию». Здесь же Ивасюк знакомится с Ильей Репиным, который увлекся работами Ивасюка, а еще больше его замыслу полотна о Богдане Хмельницком. Репин посоветовал художнику поехать в Киев, чтобы сделать зарисовки местности для будущей работы.
Украинцу предсказывают выдающееся будущее художника и предлагают остаться на чужбине, но он все-таки решает работать на свою культуру и возвращается домой.
В'їзд Богдана Хмельницького до Києва
На родных просторах, в Черновцах, Николай Ивасюк организовывает первые персональные выставки, где представляет свои картины: «Въезд Богдана Хмельницкого в Киев», «Богун под Берестечком», «Битва под Хотином», «Отдых», «Жатва», « Буковинец »,« Мать »,« Без хлеба »,« Бедная крестьянская хата » и другие.
Значительное внимание в своем творчестве художник уделяет Украинской национальной революции XVII в. под руководством гетмана Богдана Хмельницкого. В частности, он создает несколько работ, посвященных легендарному казацкому полководцу Ивану Богуну, который сыграл важную роль во времена польско-украинской войны 1648-1657 годов.
К известной картине «Въезд Богдана Хмельницкого в Киев» Ивасюк создал немало эскизов. А над ней самой работал около 20 лет, - так утверждают исследователи его творчества. Однако по словам дочери Ивасюка - Елены, на самом деле он работал над этой картиной более 40 лет - с 1892 до 1936 года. Дочь Ивасюка вспоминает, что все эти годы отец что-то в картине дорисовал. Столько лет изучал и постоянно добавлял новые детали, вполне можно назвать эту работу - смыслом его жизни.
Работа очень больших размеров - имеет 3,5 м на 5,5 м. Сейчас экспонируется в Национальном художественном музее Украины в Киеве. В фондах львовского музея два эскиза этой картины, созданные рукой Ивасюка.
Также дочь Ивасюка подает еще одни интересные факты об этой картине: если присмотреться, то в углу есть три женщины - и это не кто иной, как жена художника и две его дочери - Александра и Елена.
В 1899 году основывает художественную школу для «талантливой и бедной молодежи», которой руководит до отъезда во Львов в 1908 году. Вместе с учениками расписывает церковные иконостасы в Заставне, в Кицмани и в некоторых селах на Буковине.
В момент, когда началась Первая мировая война, Ивасюк проживал во Львове. 3 сентября 1914 российское войско вступает во Львов, а уже в апреле 1915 года его посещает Николай II, приезд которого поручили изобразить Николаю Ивасюку. (В Национальном музее украинского изобразительного искусства хранится эскиз Ивасюка к картине «Въезд Николая II во Львов»).
После этого, в середине апреля, немецко-австрийские войска переходят в контрнаступление и отвоевывают большую часть Галичины. А российские войска, отступая, берут с собой заложниками полсотни ведущих украинских деятелей, среди которых был и Николай Ивасюк.
С клеймом «немецкий шпион» художника высылают в Ростов-на-Дону, и со временем он возвращается в Украину.
В 1919 году Николай Ивасюк по заказу правительства Директории Украинской Народной Республики делает дизайн почтовых марок. В проекте их было 14, 8 из них удалось реализовать. Тематика марок была, как и творчество Ивасюка, - историческая. Вышли они под названием «Венская серия» (от места печати), но случилось так, что когда их напечатали, УНР уже не существовала, поэтому марки так и не использовались.
Мати. Микола Івасюк
В 1925 году Николая Ивасюка и профессора Евсевия Липецкого председатель Совнаркома УССР Влас Чубарь приглашает преподавать живопись в Киевской Академии художеств. Липецкий не принимает приглашение и предостерегает Ивасюка не ехать в СССР, поскольку от беглецов наслушался о коммунистическом режиме и массовых репрессиях. Однако наивный художник не слушает друга и уже в конце 1926 года вместе с семьей переезжает в Киев, где они получают советское гражданство.
Художник Василий Кричевский впоследствии рассказывал, что перед смертью Николай Ивасюк очень бедствовал и был разочарован такой «Украиной».
18 сентября 1937 в квартиру Николая Ивасюка ворвались энкаведисты и устроили обыск. Здесь они ничего подозрительного не нашли и все же бросили художника в Лукьяновскую тюрьму.
Уже через месяц на художника «накатали» постановление, в котором говорилось о том, что Николай Ивасюк является активным участником украинской националистической террористической организации и агентом германской разведки, и якобы удерживал явочные квартиры немецкой и гетманской агентуры.
«Обвиняемый Ивасюк Николай Иванович виновным себя не признал», - так напишут следователи. Однако это отнюдь не спасет талантливого украинского художника.
14 ноября 1937 был вынесен приговор: «Ивасюка Николая Ивановича расстрелять. Лично принадлежащее ему имущество конфисковать».
11 дней 72-летний художник ждал в камере смертников своих палачей. Они пришли в 24 часов 25 ноября 1937: по одним данным, расстрелян в Быковне, по другим данным - в Октябрьском дворце. Похоронен в Быковне.
Реабилитировали имя украинского художника аж в 1980 году «за отсутствием состава преступления».
«Автопортрет» Микола Івасюк, 1887
Николай Ивасюк был хорошим портретистом - создал немало портретов известных людей. Он жил в нужде, в то время художники тяжело зарабатывали на хлеб, а портреты помогали хоть немного улучшить материальное положение.
К лучшим относятся: «Автопортрет», портреты Ивана Франко, В. Залозецкого, О. Кобылянской, А. Мишуги, жены художника, Тараса Шевченко, супруги Петращук, М. Скрипника и тому подобное.
До наших дней картина «Въезд Богдана Хмельницкого в Киев» сохранилась благодаря случаю: в 1937 году, когда Николая Ивасюка арестовали, много имущества конфисковали, в том числе его произведения. Но эта картина сохранилась только потому, что она была скручена и стояла за дверью в ванной - на нее просто не обратили внимания, не поняли, что это картина.
Источники пишут, что художник нарисовал около 500 полотен. К сожалению, их очень мало сохранилось. Художник часто переезжал, менял место жительства. Национальный музей во Львове имени Андрея Шептицкого - единственный в Украине, который имеет наибольшую коллекцию произведений Николая Ивасюка. Хотя все же, если сравнивать с другими коллекциями, то не такая уж и большая - около 20 единиц. Многое в частных коллекциях и их судьба, к сожалению, неизвестна.
Меморіальна дошка у Львові на вул. Фредра, 7
фэндомы Олена Шарабун мотанка куклы Канада выставка Моя Україна разная политота
В Едмонтоні демонструють ляльки-мотанки майстрині Олени Шарабун
Експозиція триватиме до 27 лютого (ACUA Gallery & Artisan Boutique - 9534 87 St Edmonton).ї
Як розповідається, Шарабун вважає себе мисткинею по волокнах і насолоджується роботою з нитками і тканинами. Вона вже тривалий час вишиває блузи, рушники, картини та багато іншого, захоплюється квілтингом – створенням нових речей із клаптиків тканини.
Вторжение в Украину 2022 политика песочница политоты обстрелы Украина фэндомы Моя Україна разная политота
Сейчас у меня в городе только два типа людей
