в пошуках дивовижних

Буцький каньйон

Хоч селище Буки, яке розташоване у Маньківському районі Черкаської області, досить старе (перші згадки відносяться до 1515 року), але від давніх історичних часів в ньому залишилося небагато. Чи не найстарішою архітектурною його пам’яткою є напівзруйнований кам’яний млин. Також у поселенні є руїни однієї із перших малих ГЕС в Україні (та й в СРСР). Але безперечно не антропогенні пам’ятки мають найбільшу туристичну цінність у Буках. Головна туристична атракція – це каньйон Гірського Тікича.

Розповідь про Буцький каньйон буде не повною, без розповіді про Український кристалічний щит. Хоча б коротенької. Отже починається він у Рівненський області. Простягається із північного-заходу на південний схід, аж до Азовського моря. В довжину сягає 1 тисячі кілометрів при максимальній ширині у 250 км. Кристалічний фундамент (фактично камінь) є піднятою частиною Східно-Європейської платформи і має на собі незначну товщу осадових відкладів. Часто фундамент лежить над базисом ерозії, і тоді він скелями та порогами випірнає над осадовими відкладами (над землею). Найбільше таких ділянок в долинах річок, зокрема у прируслових частинах. 

Породи що складають УКЩ – граніти та гранітоїди (типу гранітоподібні) – дуже міцні, тому річкам знадобилася не одна сотня мільйонів років, щоб прорізати собі дорогу. Але вода камінь точить. Нехай не швидко, але досить упевнено. Так і проточила вона дорогу (русло) для Гірського Тікича, вік долини якого перевищує вік долини Дніпра у десятки разів.

Починається річка Гірський Тікич у Оратівському районі Вінницької області. На півдні Черкаської області вона зливається із Гнилим Тікичем і утворює коротеньку річку Тікич. Тікич же, впадає у Синюху, яка котить свої води у Південний Буг.

Ділянки Тікича у Маньківському та Тальнівському районах Черкаської області часто схожі на гірську річку, тому він і називається Гірським. Наймальвничіша (за словами очевидців) ділянка розташована поряд із селищем Буки. Починається вона від греблі та містка у центрі селища і прямує на південь та південний схід. Кажуть, що південніше також є мальовничі ділянки. Але мабуть не настільки.

Вище містка розташована гребля водосховища (із шлюзом та закинутим пам’ятником Леніну в очеретах). Нижче починається плоска похила кам’яна поверхня із жолобом для річкового русла. Тут шумить водоспад, який отримав назву Вир. Хоча, на мою думку, це не зовсім водоспад – це падун чи перекат. Влітку у межень він такий собі, а ось навесні значно потужніший.

Нижче по течії (не скажу протягом скількох км) Гірський Тікич протікає у скелястих берегах, які інколи змикаються у справжній вузький каньйон. В погожу днину тут багато туристів із наметами. Часто вони шкрябаються вгору на скелі – тренуються. Глибоко у долині збереглися руїни ГЕС. Цю бетонну споруду звели у далекому 1929 році. Потім закинули.

Покинута ГЕС 1929 року. 

Недалеко від сучасної греблі стоїть старовинний млин. Зараз це лише стіни, але хтось узявся вкрити їх новим дахом. Що то буде – хто зна. Місцеві кажуть, що кафе або готельчик. Це не дуже далеко від Києва – близько 200 км. Спочатку по трасі Е-95, а потім через Жашків на Маньківку (або на Буки). 

Водяний млин (кін. 19 ст.) 

Хоч каньйон рекреанти трохи підпсували, але він все рівно залишається величною і видатною пам'яткою природи. Подейкують, що зараз є план із відновлення старовинної ГЕС, зведеної у 1929 році. Думаєте варто?

На мапі: https://www.google.com/maps/place/49.094328,30.402603 

Канал БСА, Осокорки, Київ

Дземброня, Карпати

Скелі Довбуша

«Скалы Довбуша» - уникальный памятник истории и природы. Это скально-пещерный комплекс, расположенный в Долинском районе Ивано-Франковской области на территории Поляницкого регионального ландшафтного парка.

Как рассказывают, в XVII-XVIII вв. это место было частым лагерем повстанцев, которые использовали пещеры под свое хранилище-казну. Не исключено, что в 1743 г. здесь находились отряды Олексы Довбуша. Поэтому неудивительно, что геологический памятник природы названа в честь легендарного предводителя повстанцев Олексы Довбуша. «Скалы Довбуша» лежат на высоте 668 м над уровнем моря. Сами скалы, состоящие из песчаника, были образованы более 70 млн. лет назад на дне теплого палеогенового моря.

Скалистый массив, который тянется с востока на восток среди буково-елового леса, имеет широту около 200 м и длину в 1 км. При этом скалистые выступы достигают высоты в 80 м.

Олекса Довбуш был сыном бедного крестьянина с Печенижина (теперь Ивано-Франковская обл.). Фамилия его означает, что кто-то из его предков был Довбушем или добошем, т.е. барабанщиком в армии. Олекса Довбуш, не имея имущества, по примеру других крестьян, разоренных шляхтой, пас общественных овец, а затем оставил семью, ушел в партизаны и возглавил отряд. Отряд Олексы Довбуша особенно активно действовал в 1738-1739 годах. Его опорным пунктом были окраины Яблунивского ключа. В 1740 году отряд Довбуша отступил в Черногору и расположился на горе Стиг на границе Галичины, Молдавии и Венгрии. Против повстанцев вел безуспешно борьбу коронный гетман И. Потоцкий. В 1745 году повстанцы даже получили Богородчанскую крепость.

Существует своеобразный план гродища-крепости. Оно с трех сторон окружался скалами, а с четвертой - валом и внутренним рвом шириной 40 м. В скале был выбит колодец, к которому вели каменные ступени. Современная глубина колодца ок. 6 м и он уже не доходит до воды. В скалах выбиты три пещеры, в которых сохранились пазы от бревен. Также на скалах сохраненные изображения солярных знаков, углублений в форме ладоней и тому подобное. На территории городища есть и большой курганный могильник (насыпи диаметром 5 м и высотой до 1 м). Впрочем, это не все, в этом комплексе пещер и скал есть много и других интересных, ведущих свою историю из глубины веков.

Археологические раскопки дают полностью возможность воссоздать эту крепость-городище в наиболее приближенном виде. Поэтому создание единого комплекса деревянных наскальных укреплений должно стать приоритетной задачей в туристической сфере для властных кругов Ивано-Франковской области и Украины. Этот памятник природы и истории находится в 11 км к юго-западу от города Болехов, вблизи с. Бубнище.

«Скалы Довбуша» - популярное туристическое место. Уникальное по своим формам и расположением накопления гигантских скал, камней, напоминающие удивительных существ, нарезанный глубокими, темными ущельями, ямами, тайными ходами и тропами - все это привлекает посетителей. «Скалы Довбуша» - известное место и среди скалолазов. По скалам проложено много альпинистских маршрутов различных категорий сложности. Там же регулярно проводятся соревнования по альпинизму.

Лемурийское (розовое) озеро

Расположено озеро в селе Григорьевка Чаплинского района, в одной из бухт залива Сиваш. Это километрах в ста от Херсона. Поэтому если вы решили отдохнуть на Херсонщине, есть возможность узнать, почему так ценят эту воду и грязи туристы из-за рубежа. Кстати, если вы видели, как отдыхают туристы на Мертвом море, на Ближнем Востоке, то у вас есть возможность так же полежать на воде с книгой или газетой и на украинском Мертвом море – Лемурийском озере. Ведь вода в этом озере настолько насыщена солями, что здесь вы тоже не утонете.

Вода Лемурийского озера очень обогащена различными минералами, кислотами, углеводами, азотистыми веществами, солями, преимущественно хлористого магния и калия, йодистого натрия, бромистого магния. Именно эта розовая вода, взаимодействуя с грязями Сиваша, значительно усиливает их качества.

Вокруг Лемурийского озера возникло много легенд. Как рассказывают, открыли этот источник случайно – в 70-х годах прошлого столетия здесь упал советский военный самолет. Вроде бы именно от удара и мощного взрыва на месте падения образовалось небольшое озеро, которое начало наполняться водой розового цвета.

А еще говорят, что Розовое озеро – это остатками доисторического Лемурийского моря. Периодически вода в озере отступает, и вы оказываетесь на пляже из розовой соли – благодаря микроорганизмам, которые называют озерным планктоном, и которые дают этот цвет. Здесь очень красиво, глаза разбегаются от пейзажей.

«Исследуют грязи озера летом представители известной косметической фирмы. Эти грязи сертифицированы в ЕС», - говорит Сергей Клищевский, председатель Присивашской сельской объединенной территориальной громады, в которую входит село Григорьевка.

Сейчас здесь делают необходимые шаги для того, чтобы отдых туристов на Лемурийском озере Херсонщины был более комфортным – начат процесс выкупа земельного участка для строительства возле озера кафе и небольшой гостиницы. Сельская власть также занимается поиском средств для создания там кемпингового городка.

ну и бонус ;)

Зимовий Кам'янець-Подільський

Палац у Турчинівці. Остання резиденція Терещенків

З радянських часів будівля використовується як сільськогосподарський ліцей.

Руїни Старосільського замку князів Острозьких

Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр

ім. М. Л. Кропивницького

ХІХ століття:

Совєтські часи:

До реконструкції:

Після реконструкції: