девушка,art

Українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. 

Украинский сорочка - это не просто одежда, это настоящий оберег.

Виявляється, вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. 

Оказывается, вышиванки - один из древнейших украинских атрибутов. Геродот утверждал, что вышивкой была украшена одежда скифов, которые долгое время проживали на территории Украины.

"какой белой будет сорочка на теле мужчины, так он и будет относится к жене"  девушки вышивали своему жениху вышиванку к свадьбе. Также рубашка всегда вишивалась женскими руками, а потому несла сильный эмоциональный заряд, символизировала добро, любовь и верность. 

Подейкують, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Іншим до такого сакрального ритуалу зась. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій. Але це лише легенда.

Говорят, что чумаки доверяли стирку своей вышиванки только одной девушке. Другим к такому сакральному ритуалу зась. Так чумак подтверждал верность своей любимой. Но это лишь легенда. Ну представьте месяцами в грязно .. фи.

Одним з найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Розповідають, що колись турки і татари знищили практично всіх місцевих чоловіків, тому жінки впродовж кількох поколінь вдягали саме такі сорочки. А у боршівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, одягнута саме у таку вишиванку.

Одним из самых оригинальных видов вышиванок считают Борщевский. Ее особенность заключается в том, что сорочка обильно расшита черными нитками. Рассказывают, что когда турки и татары уничтожили практически всех местных мужчин,  женщины в течение нескольких поколений одевали именно такие рубашки в честь траура. А в Боршовская храме находится уникальная икона, на которой изображена Мария, одетая именно в такую вышиванку.

Кожен регіон України має свою особливу вишиванку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом. Фактично, кожна область може повихвалятись унікальними вишитими сорочками, притаманними тільки їй.

Каждый регион Украины имеет свою особую вышиванку, которая отличается от других техникой и орнаментом. Фактически, каждая область может похвастаться уникальными вышитыми рубашками, присущими только ей.

Осень на Владимирской горке

Лава на Лаву

«Лава на лаву» є традиційною забавою козаків. Існує козацьке прислів’я «Той не козак, що в лаві не стояв». Козаки ставали до бою лава на лаву на великі свята – на Різдво, на Водохреща, на Масляну, на Великдень, на Покрову тощо. Вважалось на тих козаків лава яких виграла на свято буде Господнє Благословіння, тому козаки завжди залюбки ставали до лави. У кожного в лаві було своє місце, наприклад правий з лівого краю, яке передавалось від діда до батька, і до сина, онука. Ось звідки походить образлива для не знаючих народна поговірка «знати своє місце». В козацьких родах з гордістю коли хотіли похизуватись говорили: «Ми своє місце знаємо!». Це означало, що цей рід знав, що треба робити і як діяти в бою. Ось звідки витоки самоорганізації козацтва в бою. Традиція бою лава на лаву передавалась в козацьких родах – батько або дід навчали молодого козака не лише груповим способам ведення бою, але і індивідуальним. Існували і спеціальні родові техніки, які з великою таємницею передавались тільки серед родичів і заборонялось навчати представників чужих родів. Ця заборона знімалась під час війни. Вважалось, що бойовий побратим, який побував з тобою в реальному бою, є козакові за рідного брата. Ось звідки походить вислів «козацький рід», «козацькому роду нема переводу».

 Бій лава на лаву є цілим ритуалом, оскільки для тих хто вперше ставав до такої забави відбувалась умовна посвята у воїни. Перед лавою козаки ставали до кола і співали ритуальних пісень, які надавали певний внутрішній ритм бою і пробуджували войовничий дух у козака. У колі відбувались козацькі танці, відбувалась немов би спеціальна розминка перед боєм. Після цього козаки шикувались у лави. Шикування відбувалось в один, а інколи і в дві чи три ряди. Перед боєм відбувалось, як правило насміхання козаків однієї лави над іншою. Це був один із методів психологічної підготовки, оскільки тут важливо було зберегти душевну рівновагу і войовничий дух перед кулачним боєм. А коли козак не зумів цього зробити, то він міг стати слабкою ланкою в лаві, бо в такому бою дуже важливим було вести бій не вириваючись з групи. Після того як лави були готові до бою, лунала команда «Бій!» і обидві лави сходились в кулачному бою. Сходились, як правило, три рази. Перемагала та лава, яка більше разів перемогла. Між сходками лави відбувались індивідуальні поєдинки «навхрест» чи «на поясах», а також індивідуальні кулачні бої, за дотриманням правил яких уважно слідкували досвічені козаки. Судили лаву досвічені козаки, яких козаки вибирали самі, або лаву судили отамани громад. Порушників карали по різному. Наприклад, порушника могли відшмагати лозиною, чи викупати в річці, щоб «остудився» тощо. Але покарання не могло порушувати честь і добре ім’я козака і сприймалось, як правило, як жарт.

 Бій лава на лаву – є прекрасним засобом тренування навиків групового бою. Завдяки такій підготовці козаки і нащадки козаків вважались найкращими бійцями в рукопашних боях на війні. Наприклад під час Великої Вітчизняної війни в штикових і рукопашних атаках німецькі війська майже ніколи не перемагали радянські підрозділи, де були бійці, які пройшли школу боїв лава на лаву. Командуючий повітряно-десантними військами СССР В.В.Маркелов навіть в 70-80-х роках ХХ ст. сприяв тому, що десантники у своїй підготовці використовували бої лава на лаву.

От себя добавлю : действие специфическое и не всегда понятное. Но побывать стоит .

Здоровенькі були ! А давайте сыграем в игру.

Суть проста ...