козакы

Фестиваль военных традиций и побед Руси - Украины

------------------------------

Во Львове 10 – 11 октября прошел "Фестиваль военных традиций и побед Руси - Украины". В нем участвовали представители клубов исторической реконструкции.

Будет много фотографий, собранных мной из разных ресурсов и пару видео. Если у Вас есть дополнительный материал: ласкаво просимо у коментарі.

В рамках фестиваля 11 октября по центральным улицам Львова участники прошли маршем. Среди шествия были и всадники в средневековых доспехах, и люди в форме УПА, а также бойцы современных украинских военных подразделений.

А в сквере "На валах" гости фестиваля могли посмотреть на военную технику и амуницию разных времен, понаблюдать за поединками фехтовальщиков, послушать патриотические песни и попробовать козацький куліш.

Фестиваль проходил в рамках празднования Дня защитника Отечества.

5 серпня 1844 р. - 170 років тому, у Чугуєві на Харківщині, народився Ілля Юхимович Рєпін. Життя і творчість Іллі Юхимовича тісно були пов'язані з Україною.           5 августа 1844 г. - 170 лет назад, в Чугуеве на Харьковщине, родился Илья Ефимович Репин. Жизнь и творчество Ильи Ефимовича были тесно связаны с Украиной.

                               Запорожцы пишут письмо турецкому султану. 1880-1891

   Открытка «Прометей» по мотивам произведений Тараса Шевченко (1910 г.),

                                          Запорожец                                                                              

             Запорожский полковник. 1880

                                    Украинка 1880 г.

                 Украинская крестьянка 1880 г.

 Украинская хата. 1880

             Девушка в украинском костюме 1879г.

                                               Солоха и дьяк 1926

                                              Вечерницы 1881 г.

         Украинский крестьянин. Этюд.1880г.

Изображение Козака. Предметы запорожской старины 1880г.     

                                Украинский крестьянин. 1880

Володимир Сосюра (6.1.1898 - 8.01.1965)

Володимир Миколайович Сосюра (нар. 25 грудня 1897 (6 січня 1898), ст. Дебальцеве — 8 січня 1965, Київ) — український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих поем, роману «Третя Рота», козак Армії УНР. Належав до низки літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Леськове

Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.

У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України - палац Даховських. Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.

Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім'я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.

Даховські створили у Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.

Крім парку та палацу Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.

Даховський страшно не любив п'янство і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою "Товариство тверезих". В закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.

Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана - палацу вони не торкнулися.

 1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев'ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.

В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.

Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива - в палаці розташували військові склади…

Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку - табу. Наказ зверху. Ще гірше те, що з-за мурів зовсім нічого не видно. 

Фото: Роман Маленков

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.