одеська область

Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.

Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».

Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.

Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».

«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…

Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.

83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.

«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.

12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.

Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».

Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.

Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.

«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.

«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»

Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.

Вперше за чверть віку на Південному Бузі пройшов потужний льодохід

Тунель любви

Радоновое озеро - пример как начать что-то делать, вместо того, что б ныть и проводить исследования и обсуждения

Сначала немного про само озеро:Чёрное (Радоновое) озеро представляет затопленный гранитный карьер Гранитно-степного Побужья. Из-за особенного рельефа и климата эту территорию называют “’Украинской Швейцарией”.Радоновое озеро — главная достопримечательность Мигии, так как вода в нем необыкновенно голубого цвета. Глубина озера — до 42м. Именно Мигию ещё называют столицей Украинского рафтинга. 

 А теперь про само событие произошедшее менее года назад:Одной из самых известных природных достопримечательностей Николаевской области теперь можно любоваться как на ладони. Сегодня, 8 июня, в селе Мигия Первомайского района открылась смотровая площадка с видом на знаменитое Радоновое озеро.Еще два месяца назад на месте сегодняшней смотровой площадки была заброшенная траншея, заполненная мусором. Теперь это комфортное место для приятного времяпровождения. Для удобства туристов здесь организован паркинг, поставлены деревянные беседки, установлены лавочки, сидя на которых вам откроется наилучший обзор мигийских красот. Рядом с площадкой также стоят информационные стенды, на которых туристы могут узнать подробную информацию о Радоновом озере, национальном парке «Бугский гард», а также о других природных сокровищах Николаевщины. Отметим, что Радоновое озеро – это один из немногих туристических объектов, который популяризирует бренд области.Идея соорудить смотровую площадку с видом на озеро принадлежит депутату Николаевского облсовета, бывшему главе Первомайской райгосадминистрации. Он признался, что это было его давней мечтой с момента, когда он впервые увидел это озеро. Путешествуя по Америке, он увидел, как там обустроены площадки для туристов, и загорелся построить подобное в Первомайской районе. Спустя два года мечта воплотилась в реальность. Это стало возможно благодаря совместным усилиям представителей бизнеса и местной громады.

Для меня это чудесный пример того, как люди берут и делают, а не начинают вместо того собирать круглые столы и проводить 100/500 исследований призывая "специалистов" и маркетологов, в итого тратя на них все деньги и делая вывод - мы б могли сделать круто, но денег не хватило

Джарилгач

Добирался я туда пешком (таки да - это остров на который можно дойти пешком) из с Лазурное.

 И теперь Лазурное - это мой топ в памятниках бессмысленных и не рациональных вещей из СССР!Что меня так поразило? Это старые базы отдыха! 

Это настолько невьебенно огромная территория, что даже не смотря на огромный спрос (пляжи просто забиты под завязку) - эти базы заполнены лиш на 20-30% остальное стоит заброшено, из разговора с директорам базы - у базы 5 корпусов, 6 столовых и 2км пляжа (еще в глубь 2-3 км) что б обслуживать такую территорию, нужно столько людей, что для того что б им платить ( хоть по минимуму) то номера мне надо сдавать в 10 раз дороже - а это просто не серьезно, за такие условия и имея рядом альтернативу! То есть просто построены огромные объекты - которые не могут существовать даже в приближенных к рыночным условиях ( когда людям за труд платить надо).

Ну и из позитивного - это самое красивое место (из категории море) где я успел побывать! Для сравнение, хочу попасть на Кинбурн =)Далее вашему внимание краткое описание это чуда природы и его истории: 

Острів-коса Джарилгач, що у перекладі з тюркської мови означає «обпалені дерева», розташований у Каркінітській затоці Чорного моря. Покриваючи площу в 56 квадратних кілометрів, він є найбільшим островом в Україні та Чорному морі взагалі.Клімат на острові помірно континентальний, характерний для українського степу, проте пом’якшений морем, що робить його ідеальним для відпочинку. Джарилгач багатий на лиманні озера, тут їх близько 200. 

Він відомий своїми лікувальними грязями та солоними озерами, вода в яких має високий вміст йоду та брому. Навіть повітря тут насичене сполуками цих елементів та озоном. аунаЖивий світ острова складають олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці земляний та сірий, лисиці, вони можуть переходити на острів по кризі чи по косі.Серед мешканців моря варто відзначити кам’яну та трав’яну креветки та два десятки видiв крабiв. Часто можна побачити навіть дельфiна бiлобокого, чорноморську афалiну, а також морську свиню. Справжньою цінністю тутешніх вод є осетровi риби – стерлядь та севрюга. А біля прісних водойм можна зустріти болотну черепаху.Острів також є домом для таких червонокнижних рослини, як ковила днiпровська, меч-трава болотяна та золотоборідник цикадовий.Живий світ острова складають олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці земляний та сірий, лисиці, вони можуть переходити на острів по кризі чи по косі. Окрім цього, Джарилгач – місце гніздування перелітних птахів – лебедів, качок, гусей тощо – в зимові сезони їх тут збирається понад 150 тисяч. 

 Однією з візитних карток острова є старий маяк, якому вже понад 100 років. Встановили його в 1902 р. за проектом удного з учнів Ейфеля. Якщо піднятися нагору, відкриється дивовижної краси панорама на зарослу маслинами піщану косу, що заглиблюється море.

 

Острів також є домом для таких червонокнижних рослини, як ковила днiпровська, меч-трава болотяна та золотоборідник цикадовий.Живий світ острова складають олені, лані, муфлони, дикі кабани, зайці земляний та сірий, лисиці, вони можуть переходити на острів по кризі чи по косі. Окрім цього, Джарилгач – місце гніздування перелітних птахів – лебедів, качок, гусей тощо – в зимові сезони їх тут збирається понад 150 тисяч.

А еще рядом есть Джарилгачська затока - место очень красивое, где вода достает до колена максимум, растут древние растения и кучки туристов копают целебную голубую глину (что б обмазатися :) ) 

Невелике мальовниче село під назвою Мезин розкинулося на високому березі Десни. Воно не було б нічим примітним, якби українські вчені не виявили тут велику стоянку епохи палеоліту. Археологічні знахідки поповнили численні музеї по всьому світу, а на місці розкопок утворився музей. Крім того, село Мезин є центром однойменного національного парку, створеного для охорони тутешніх деснянських висот, покритих лісом і прозваних "Мезинською Швейцарією".

Відоме з XVI ст., проте люди тут жили з найдавніших часів. У 1908 р український вчений Ф. Вовк виявив велику стоянку первісних людей епохи пізнього палеоліту. Археолологічні знахідки Мізинської стоянки поповнили багато музеїв країни. У 1965 р. на місці розкопок створений музей, в якому представлено багато знахідок.

Таракановский форт

архитектурный памятник XIX века, расположенный неподалеку от села Тараканов Дубенского района Ровенской области, в живописной местности над рекой Иквою. 

Таракановский форт – яркий пример того, как можно недооценить свои собственные средства защиты. Крепость была построена еще в конце 19 века для защиты западных границ Российской империи. Отсюда отлично просматривалась проходящая рядом железная дорога. Но, во время Первой мировой войны россияне решили, что форт им не особенно нужен. Поэтому крепость была сдана полякам практически без боя. Опомнившись, форт решили вернуть. Но для этого пришлось приложить огромные усилия. В результате, форт, разрушенный собственной же артиллерией, был отбит. В годы Второй мировой войны Новая Дубенская крепость снова была сдана противникам. В этот раз – уже немецким захватчикам. Некоторые легенды утверждают, что немцы здесь проводили испытание нового секретного оружия, как будто даже ядерного. Когда же стало понятно, что близится капитуляция Германия, некоторые помещения и хода к ним немцы залили бетоном. Он настолько крепкий, что расковырять его составляет трудность даже в наше время. Поэтому те места Таракановского форта, которые посетить не удается, вызывают еще больше вопросов. 

Согласно одной из легенд, это место превратилось в Город привидений. Говорят, призраки здесь действительно есть и уже много лет подряд пугают местных жителей. Возможно, это связано с тем, что в начале 20 века здесь погибло очень много солдат и они до сих пор не могут найти покой. Многие причисляют Новую Дубенскую крепость к числу самых мистических мест Украины.

Чорноморка -продовжую знайомити вас з дивовижною миколаївщиною :)

Коротко о том, что происходит в Херсонской области

Херсонська область сьогодні десь на півночі