Як розповів художник "Українській правді. Життя", спочатку він хотів створити комікс про дівчачий загін для підняття духу і популяризації армії. Але аби малювати комікси, потрібно було мати гарну історію.
"Але комікси виявилися дуже складно, справою. Треба мати хорошу історію, а я не степний до того. Тому і створив серію постерів. Саме так американські художники підтримували своїх у Другій Світовій війні", - розповідає він.
Андрій Мороз каже, що якоїсь конкретної ідеї чи підтексту не мав. "Я люблю малювати дівчат тому з цим було все ясно. Кому не подобаються красиві дівчата та ще й у формі, та ще й в українській?", - справедливо запитує він.
Але додає, що не хотів аби малюнки були "просто в лоб".
"Тому намагався додати якусь іронію. Звідси і слоган про красу на варті миру. Я точно не хотів принизити жодним чином військових жінок. Я захоплююсь мужністю жінок які зараз там захищають мене тут. Як би це не звучало. Але це зрештою мистецтво", - додає художник.
PS. Хочу прояснить одну вещь. Если я хочу запостить смищную картинку на укр. языке, какие теги желательно ставить? Если поставлю Украина - пост выйдет в общий чат, где украинский язык могут и не понимать. Засирать тег Моя Україна тоже как-то неправильно, ибо тег больше о любви к стране, чем о смехуечках. Ну и постить в Перец шутку, которая ни разу не политическая, тоже как-то тупо... Что же делать? Комиксы на украинском тоже не пойдут, ибо это не комикс. Я в замешательстве.
Первый украинский сатирический журнал «Шершень»: несмешные шутки и роскошная графика
«Шершень» просуществовал лишь несколько месяцев в 1906 году, но вошел в историю. На его страницах шутили Иван Франко, Леся Украинка и многие другие звезды. Политические панчи столетней давности понять сложно, зато графические работы поражают до сих пор.
Это был период политического кризиса и первой революции. «Кровавое воскресенье», забастовки по всей территории империи, погромы помещичьих имений; за 1905 год только в Украине вспыхнули 4000 мелких крестьянских восстаний.
Царский режим был вынужден пойти на уступки: в октябре 1905-го Николай II издал свой «Манифест», где провозглашались политические свободы и 8-часовой рабочий день. Запрет украинского языка была отменена, с цензурой стало немного проще. Еще намечались первые выборы в Государственную Думу. Идеальное время, чтобы запустить сатирический медиапроект.
Киевская газета «Общественное мнение» 3 января 1906 объявила о выходе журнала «Шершень» - еженедельника «с рисунками и картинами на общественные и политические темы, по типу столичных сатирических журналов». Сразу же выяснилось, что слухи о смягчении цензуры были несколько преувеличены. Первый выпуск «Шершня» полностью конфисковали. Тем не менее, журнала удалось просуществовать семь месяцев.
Всего вышло 26 выпусков. К сожалению, их все еще не оцифровали. Но полную подшивку можно взять в Национальной библиотеке им. Вернадского, и осторожно пофотографировать лучшие страницы.
Периодика к тому времени уже была достаточно развитым бизнесом в Украине. Однако издание были исключительно русскоязычными. Манифест 1905 дал большой толчок именно украиноязычной прессе.
Идея «Шершня» возникла сразу же после царского манифеста, на подготовку ушло два месяца. Первое собрание редколлегии произошли на Андреевском спуске, 15 - в том же «Замка Ричарда». Всего за полгода редакция трижды меняла адрес.
Издателем «Шершня» был Владимир Лозинский - уроженец Каменца-Подольского, общественный активист и борец с самодержавием. В молодости даже был участником тайной революционно-террористической организации «Народная воля», но позже переключился на более спокойную издательскую деятельность.
Среди авторов - парад звезд. Тексты писали Иван Франко, Леся Украинка, Агафангел Крымский, Иван Нечуй-Левицкий, Александр Олесь, Михаил Коцюбинский и многие другие.
Конечно, почти все они публиковались под дурацкими именами. На страницах «Шершня» мы наблюдаем целое насекомое царство: Шершень Миргородский, Шершень Полтавский, Фома Шершень, Чмиль, Оса, Пчела, Комар, Муха, Насекомое, Слипень Оводович и просто ДЗЗ.
Злободневный юмор быстро становится неактуальным. И сто лет назад даже профессиональный историк вряд ли разберется во всех Проекты. С другой стороны, некоторые остроты настолько хорошо рифмуются с современной политикой, можно взывать вслух.
Но самое главное - графика. Обычно профессиональный уровень газетных карикатуристов был невысоким. «Шершень» был на голову выше всех своих собратьев и конкурентов, ведь к созданию визуальной части присоединились признаны художники. И это заметно.
Карикатуры и графические работы создавали Михаил Яковлев, Иван Бурячок, Владимир Резниченко, Афанасий Сластион.
многие другие.
Своеобразным running gag для «Шершня» стал Дмитрий Пихно, главред черносотенного издание «Киевлянин». Его зло подкалывают ли не в каждом выпуске. Параллели с современными медиасрачами проведите самостоятельно.
Отдельная категория рисунков в «Шершни» - иллюстрации к Шевченко. Культ Кобзаря среди украинской интеллигенции к тому времени уже окончательно оформился. Шевченковским строками комментируют злободневные проблемы.
Все еще неизвестно, какой была формальная причина закрытия «Шершня». В июля 1906 года был напечатано объявление, что журнал «временно» прекращает деятельность. Подобная судьба постигла многие пост-революционных изданий. Политические свободы были достаточно быстро свернуты, а борцы с царским режимом пошли назад в подполье (или в Сибирь). Однако даже полгода хватило, чтобы «Шершень» остался важной вехой в истории украинской журналистики и искусства.
«І будуть люди» онлайн: серіал офіційно виклали у відкритий доступ
Цієї осені на телеканалі СТБ відбулась прем’єра 12-серійного фільму «І будуть люди» виробництва студії FILM.UA за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Події відбуваються на Полтавщині в буремні часи ХХ століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя.
Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя. Мати з маленьким Анатолієм та його братом мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.
Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів «Кров’янка» і «Припутні» не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу. «Для мене серіал “І будуть люди” цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», – зазначив режисер.
Музику для серіалу написав молодий і надзвичайно талановитий композитор Роман Черенов. А дві головні пісні, які стали лейтмотивом, створив українсько-німецький фольк-джаз гурт LELEKA. Ці композиції – варіації української народної пісні «Зозуля».
Спеціально для проєкту була побудована унікальна локація – «хутір Івасют». Він розмістився у мальовничій місцевості на Київщині біля села Барахти. Для проїзду техніки навіть довелося прокласти туди дорогу і витратити на це 20 тонн щебеню. Локація жила життям справжнього українського села – у період зйомок там тримали коней, свиней, гусей, курей, собак. Також у серіалі знявся справжній віл.
Протягом знімального процесу було організовано три постановні пожежі. Одну з хат спеціально побудували лише для того, щоб ефектно її спалити. Це сталося у ніч на свято Геловіну.
Головні ролі: Остап Дзядек, Акмал Гурєзов, Олена Борозенець, Катерина Григоренко, Віктор Жданов, Костянтин Темляк, Олександр Піскунов, Олександр Мавриць, Макар Тихомиров, Анна Тамбова, Віталій Ажнов, Аліна Костюкова, Ігор Колтовський.
Режисер – Аркадій Непиталюк.
Оператор – Дмитро Юриков.
Продюсери – Сергій Демидов, Віктор Мирський, Людмила Семчук.
Креативна продюсерка – Олеся Лук’яненко.
Виконавча продюсерка – Валерія Ткачук.
Автори сценарію – Тетяна Щегельська, Тарас Антипович, за романом А. Дімарова «І будуть люди».
Оптические иллюзии, художественный обман зрения, игры разума, - излюбленные приемы, которые часто использует в своей живописи современный украинский художник Олег Шупляк. По образованию Олег Шупляк - архитектор, но уже долгое время преподает рисование и живопись, начав со школы в родном селе, а продолжив - в художественной школе города Бережаны. Несмотря на то, что в портфолио художника есть бесчисленное множество традиционной живописи, внимание привлекает именно нетрадиционная, - так называемые "картины с двойным смыслом", согласно терминологии автора.
Думаю догадаетесь чьи портреты "запрятаны" на каждой картине. Все они так или иначе связаны с Украиной. А это сам автор:
