украина символи

Віталій Кличко презентував книжку своїх смішних цитат "Хто не чув, той побачить!".

Кошти від її продажу підуть на благодійність.

Презентація видання відбулася у музеї Klitschko Expo ("Кличко Експо").

"Нарешті сталося те, що я давно обіцяв: я таки видав самоіронічну книжку зі своїми відомими цитатами. Вона яскрава, весела, позитивна. Скажу відверто, як людина, яка вміє посміятися, пожартувати над собою, яка вміє не ображатися на жарти на свою адресу, насправді на жарти на свою адресу, я не маю на увазі так звані жарти "95 кварталу". Ми видали цю книжку в такому цікавому форматі, смішному, маленькому, зручному, і до неї увійшли 14 найвідоміших моїх цитат, з ілюстраціями, разом з обкладинкою, це вже 16″, – розповів Кличко.

Сам же Кличко не планує спинятися і має намір видати ще не одну книгу своїх мемів.

За словами мера Києва, великий відсоток українців за минулий рік не прочитали жодної книги, тож він пожартував, що його книгу можна встигнути прочитати кілька разів ще до Нового року.

18 января в Украине День памяти по поводу 75-х годовщин начала принудительного вывоза населения Украины в Германию, которых впоследствии назвали «Остарбайтеры».

К началу немецко-советской войны нацистское руководство не планировало использовать в промышленности своей страны рабочую силу из оккупированных территорий СССР, в частности также из Украины. Напротив, разрабатывались схемы массового истребления миллионов местных жителей и немецкой колонизации захваченных земель. Срыв «молниеносной войны», необходимость проводить позиционные боевые действия и мобилизировать все больше немецких крестьян и рабочих в армию заставили Гитлера частично изменить планы и пойти на использование трудовых ресурсов из оккупированных восточных территорий в экономических интересах Третьего Рейха.

Агитационная компания нацистов в Украине началась зимой 1942, в разгар голодной зимы. Добровольцам обещали достойную заработную плату, горячее питание и присмотр за родными на время пребывания работника в Германии. Первый эшелон с 1 117 рабочими-специалистами отправился из Харькова в Кельн 18 января 1942 года, второй в Бранденбург — 21 января. Вывоз трудовых ресурсов из Киева начался 22 января 1942, когда в Германию были отправлены 1,5 тысячи человек. 24 февраля первый поезд отбыл из Сталино (Донецк).

Особенностью начальных немецких трудовых наборов была четкая специализация рабочих по профессиям (преимущество отдавалось мужчинам со специальностью строителей, металлургов, горняков и т.п.), а также их по большей части добровольный характер. Достаточно быстро ситуация начала изменяться, ведь Германию уже не удовлетворяло количество добровольцев. С весны 1942-го гитлеровцы начали массовые облавы на местное население с привлечением к этому полиции и солдат вермахта. Введенная система из обещаний, социального давления и грубого террора дала им возможность в том году депортировать из оккупированных восточных территорий свыше 1 млн гражданских рабочих, большинство из которых (714 тысяч) были выходцами из Украины.

За 1941-1944 общее количество остарбайтеров составило 2,8 млн чел., в том числе 2,2 млн – украинцев. Большинство остарбайтеров работали на частных предприятиях. В Германии они жили в специальных лагерях под суровым надзором административно-полицейских спецслужб.

Остарбайтеры были обязаны носить нашивку темно-голубого и белого цветов с надписью «ОST» («Восток»), которая сообщала немцам, что эти люди — рабочие с востока, и понижала их в правах. Заработная плата составляла 30% платы немецкого рабочего, из чего большая часть шла на оплату питания и жилья. За попытку побега остарбайтеры карались смертью или заключением в концлагере.

Международный военный трибунал в Нюрнберге в 1946 году признал принудительный труд иностранцев, который использовали в нацистской Германии, преступлением против человечности и нарушением норм международного права.

В 1994 году немецкое правительство выделило значительные материальные средства для компенсации бывшим остарбайтерам. Сумы выплат украинцам при этом были в 5 раз меньше, чем, например, полякам. В 2006 выплаты были прекращены.

киберпанк, который мы заслужили

Український павільйон на Всесвітній виставці в Чикаго, 1933

На площі, що зайняла 427 акрів землі вздовж озера Мічіган, розмістились павільйони різних країн. І посеред них— павільйон «Україна».

Попри протести СРСР, Україна, якої тоді не було на карті як окремої держави світу, отримала свій павільйон. Кошти зібрали спільнокоштом, висилали українці з цілого світу. Павільйон відвідали 1 800 000 людей.

Павільйон “Україна”, який яскраво вирізнявся серед інших павільйонів - був єдиний, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, сусіди українців - поляки - тоді не змогли організувати свій павільйон через економічну кризу.
Для української діаспори цей період був ще важчим - крім Великої депресії, в Україні лютував Голодомор і діаспора намагалася всіма засобами допомогти своїм співвітчизникам.

Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої Депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!

Для збору коштів українська громада Чикаґо поширила світом таке оголошення:
“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! Усі цивілізації світу проявляють себе. Український нарід мусить показати свою національну жит­тєздатність. Це він може осягнути тоді, коли візьме участь у Всесвітній виставці. Ми хоть без власної держави, але американці трактують нас як державницький народ. Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не долучилися до цієї події".

Люди висилали, хто скільки міг по долару і кільканадцять центів, але гроші зібрали.

Наперекір обставинам, в тому числі і протестам Москви, українці Чикаго зробили все можливе і неможливе, щоб використати виставку для представлення України та щоб нагадати цілому світові про існування українського народу, його історію та культуру.
Всесвітня виставка була чудовою нагодою для цього - український павільйон відвідали 1 800 000 людей. Вхід коштував п’ятдесят центів, але у вишиванці можна було зайти безкоштовно.

«Замало показати шаровари і малюнки на зразок "Козак коня напував". Зі всього світу приїдуть люди мистецтва, і для них павільйон мусить щось дати,» – каже редактор діаспорного часопису "Свобода" Лука Мишуга.

У павільйоні були зали, присвячені українській історії та культурі, відбувалися концерти, вечорниці, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Також можна було відвідати персональну виставку скульптора Олександра Архипенка. Автора ідеї рухомих білбордів.

Під час Всесвітньої виставки в Чикаго також відбувся світовий конкурс краси накшталт сучасного конкурсу “Міс світу”, а перемогла на ньому українка – Марія Любас.

Історію про цей - без перебільшення - подвиг закордонних українці варто пам’ятати і поширювати. Особливо в наші часи.

Старые фото "карпатенських" украинцев и Западной Украины

і фото класу з малими жидобандерівцями

Мовознавства пост.