стара марка 1936 року
Результаты поиска по запросу «
чка сумна
»
фэндомы літери на фоні реактора Моя Україна разная политота
Журба - то коли херово і ти знаеєш чому;
Туга - то коли херово і ти знаєш без чого;
Скрута - то коли херово, бо нема бабла;
Бентега - то коли херово, але ти ще не придумав причину.
А який ти сьогодні?
фэндомы архитектура Киев Украина історія України длиннопост замок Моя Україна разная политота
Замок-не-барона Штейнгеля на Ярославовом Валу, 1
Готический особняк возле Золотых Ворот сохраняет тысячи легенд и имеет столько же названий. Рассказываем о Замке барона Штейнгеля, Прибежище Рыцаря и Обитель Синей Бороды.
На самом деле замок никогда не принадлежал киевскому предпринимателю барону Максиму Штейнгелю, а был усадьбой польского помещика Михала Подгорского. Мистическая сила всегда оберегала дом. Дом, но не владельцев. Только за первые двадцать лет более 10 человек владели им. Та же сила еще не давала замку стать жертвой во имя очередного гигантского проекта.
Однако дом мог и не родиться. Сначала именно на его месте церковь рекомендовала строительство Владимирского собора. Впоследствии здесь появился приусадебный фруктовый сад.
Картина конца XIX в.
А что же господин польский помещик? В 1895 и 1897 годах Михал Подгорский оформил долгосрочные ссуды на строительство экзотического доходного дома. За два года строительство завершено. А через год в Берлине судьба помещика оборвалась. Зато жизнь захлестнуло нововозведенный готический особняк. Такая вот реинкарнация по-киевски.
Дом заигрывает с визуальным восприятием наблюдателя: со стороны улицы видим четыре этажа, со двора - девять, если считать подвал и мансарду.
"Кто идет сюда, оставь все надежды!", - молча сообщают крылатые демоны, украшающие главные ворота. А прямо под парадной лестницей на полу выложено латинское приветствие "SALVE".
Въездная арка с шариками-отбойниками и зловещими демоническими статуями сверху.
Помещик Михел Подгорский умер, оставив после себя экзотический имение в трех минутах от метро. С тех пор владельцы менялись один за другим. В конце концов особняк достался Льву Бродскому, тогдашнем ̶г̶е̶н̶и̶ю̶, миллиардер, сахарозаводчику и филантропу.
Сразу после завершения строительства на первом этаже появилась кафе-кондитерская А La Porte D`Or. В газете Киевлянинъ от 1899 пишут, что в замке "откритъ роскошный лътний террасъ съ електрическимъ освъщениемъ", в ассортименте многообразие "английских бисквитов и вафель собственной фабрикъ".
После кондитерской был "Кинотетаръ-иллюзионъ" Уникатъ ". Здесь киевляне могли наслаждаться экранизацией культовых Les Misérables.
С 1916 года собственником бывшей недвижимости Ярошинского стал крупнейший сахарозаводчик Лев Бродский. Он, насколько могу судить, оставался хозяином «замка» вплоть до революции.
С открытки начала ХХ в.
Известно, что в Киеве издавна существовала крупная община чехов и словаков. В период первой мировой войны, когда Россия и «лоскутная империя» Габсбургов оказались по разные стороны линии фронта, община всячески демонстрировала здешним властям лояльность и приняла участие в формировании боевой дружины, воевавшей на стороне русской армии. В нее зачисляли и военнопленных чехов и словаков, многие из которых сдавались братьям-славянам добровольно. Штаб-квартирой чешского движения, местонахождением Чешского Комитета в Киеве был отель «Прага» на Владимирской, 36, – тот самый дом, на котором теперь висит мемориальная доска в честь Ярослава Гашека и его героя Швейка.
Дом на Ярославовом Валу, 1 находился совсем близко от чешского центра. В кафе, устроенное здесь, нередко заглядывали киевские чехи; содержателем кинотеатра «Уникат» был также чех – Йозеф Петраш. В этом же доме с 1915 года действовали разные комиссии чехов и словаков, в частности, по делам военнопленных. Более чем вероятно, что здесь побывал и военнопленный Ярослав Гашек.
А в 1917 году в комнатах и коридорах замка рождалась Чехословакия. Часть помещений «замка» использовали для так называемой «Одбочки» (отделения, филиала) Чехословацкой Народной Рады на Руси. Руководителем «Одбочки» был выбран виднейший лидер чешского движения, профессор Томаш Масарик. Он проводил здесь заседания филиала.
В декабре 1917 года, когда на Большой Подвальной (Ярославовом Валу), 1 проходило пленарное заседание «Одбочки», его участники сфотографировались во дворе «замка». В первом ряду, посередине – 67-летний Томаш Масарик, будущий президент Чехословакии. Помимо Масарика, на снимке присутствуют и другие незаурядные личности. Так, слева от будущего президента сидит Рудольф Медек – чешский литератор и военный деятель, близко знавший Гашека, оставивший мемуары о киевских событиях.
![?» m Fit» 1, % t i 0 ■** çPlf ' * I 14 ?ÍB DRUHA PLENÁRNÍ SCHÛZE ODBOCKY CSL. NÂR. RADY V KYJEVÈ V PROSINCI 1917 iFofografovAno ve dvofe domu na Podvalní üllct 1.) Sedl: V. Houika, R. Medek, prof. Mosoryk, ]. Kleconda, V. Chalupa, F. K. Jnepp. Slojl v prvé fadéi Jo». Jelek, Fr. PlacAk,](http://img2.reactor.cc/pics/post/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%8D%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%8B-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2-5572009.jpeg "Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота")
Роспись арендаторов дома на 1918 год включает таких занятных нанимателей, как Первое еврейское потребительское общество (державшее в подвале пекарню) или редакция газеты «Наша думка». Уже в ходе гражданской войны «замок» был приобретен совладельцами Хаскелем Гительмахером и И.Дунаевым. Но с 1919-го вся коммерческая недвижимость в Киеве была национализирована. Не составил исключения и дом на Ярославовом Валу, 1. После революции 1917 года замок национализировали и следующие 90 лет здесь находились коммунальные квартиры - он перешел в распоряжение пресловутых «жилтоварищей»: новое население коммунальных квартир дома образовало жилищный кооператив. Под их надзором «замок» выглядел облезлым и заплатанным, но все же исправным.
Конечно, дом был очень популярен: известный издатель открыток Дмитрий Марков даже включил его в довольно ограниченную серию карточек «Киев. Красивые здания».
В послевоенные годы дом оставался одним из самых приметных в старом Киеве. Он служил моделью художникам – от добротного реализма Александра Пащенко до гротескных пейзажей Семена Каплана.
Фотографы охотно запечатлевали «замок» и помещали его снимки в фотоальбомах. Обращали на него внимание и писатели. Особенно будоражила их воображение надпись «SALVE», выполненная у порога (кстати, не единственный пример такого приветствия в Киеве).
Не мог остаться равнодушным к «замку» поэт Николай Ушаков, хорошо знавший киевскую старину и посвятивший ей многие строки.
Писал про него художник и литератор Валерия Акопова в «Сантиментальные прогулки по старому Киеву» (книга была написана в 1978–1979 годах и издана в 1991-м).
При всем при этом дом на Ярославовом Валу, 1 практически не упоминался в путеводителях, в справочниках по Киеву. Оно и понятно: в течение многих лет никто не мог дать внятного ответа на элементарные вопросы – когда здание построено, кто его проектировал? И все же 21 января 1986 года решением Киевского горисполкома № 49 «замок» был признан памятником архитектуры и взят под опеку государства. На его фасаде была установлена охранная доска от имени УССР, которая висит здесь до сих пор...
Все эти годы здание оставалось жилым. К слову, среди тех, кто проживал в доме № 1 как в предвоенные, так и в послевоенные годы, – одно из светил киевского акушерства и гинекологии, профессор, доктор наук М.Ф.Айзенберг. А помещения на первом этаже использовали для учреждений. И, конечно же, здесь нельзя не упомянуть Киевское бюро путешествий и экскурсий. Думаю, многие читатели моих строк еще помнят его в этих стенах.
На Ярославовом Валу, 1 находилась диспетчерская экскурсбюро, где киевские гиды получали путевки на работу. Здесь же действовал методический кабинет, на полках которого накапливались планы и тексты всевозможных экскурсий.
В 1990-е годы, когда очень многое изменилось, экскурсбюро ушло из «замка». Но помещения в нижнем этаже продолжали служить культуре. На некоторое время здесь обосновался отдел архитектурной керамики при Софийском заповеднике. Первоначально он действовал в трапезной Михайловского монастыря, но когда храм вернули верующим, отдел и его коллекции перевели на Ярославов Вал.
Это было тем более резонно, что сам «замок» тоже мог бы служить экспонатом выставки керамики. Ведь в нескольких его комнатах до сих пор сохранились разнообразные, поразительно изысканные кафельные печи работы известной киевской мастерской Иозефата Андржейовского. Благодаря этим шедеврам здание считается теперь не только памятником архитектуры, но и памятником искусства.
![V4i Ш XfKffiXX Й жаяяш i ЦРРЧ «Г*Д| ä «ri m ¡Di >ш î И-i m • Й Ц§] И •)J Jj л W r-M Ш,Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота](http://img2.reactor.cc/pics/post/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%8D%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%8B-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2-5572019.jpeg "Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота")
А в жилых помещениях остатки былой шляхетской роскоши соседствуют с убогим наследием «совка» и «постсовка».
Однако, начиная с 1998 года, предприниматель и депутат Киевсовета А. Лойфенфельд начал выкупать квартиры здания, и уже в 2006-м он был владельцем всего Замка. С тех пор памятник архитектуры пришел в запустение.
Правда, не так уж давно на первом этаже наводили порядок, сделали шикарные витрины. Там ненадолго обосновалась арт-галерея.
Бывший вестибюль галереи
Возмутительным является тот факт, что в 2013 году президент Чехии Милош Земан предложил погасить госдолг Украины перед Чехословакией за строительство газотранспортной системы за счет передачи замка посольству Чехии. Это было бы сверхвыгодное соглашение, которая спасла бы замок от упадка и подарила бы ей новую жизнь. Но нет - владелец здания был против. И на него никто не смог или не захотел повлиять.
![1 1Я HI /7д15» ■’ 'J/ > Г 1 ЯШ ti i* i ri m / ‘f'- - J] ' r t Æ jiftf Jtf- Г | - ri/ 1/ iw *я7$ш i 1 ' ' ki / Г " il . . Il ^^^ШшЖшж^ш^^ШшЁВмА¿^явЛн-*' //‘ С ' . ,r ■ Z, 1/ J r 1 !'l ••> ДИ 1 ||Ш P [ . Il fcl ялД - "1 siA mPjr^_ 1 i* • !*uF < - HHj 1 J«w ( > •■■ ,. 1 *v](http://img2.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%8D%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%8B-%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0-%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2-5572025.jpeg "Моя Україна,фэндомы,архитектура,architecture, архитектура, здание, дом, архитектурный памятник, ,Киев,Украина,страны,історія України,длиннопост,замок,разная политота")
Сегодня замок-не-барона, который является памятником архитектуры и монументального искусства - не заброшенный. У него есть владельцы, арендаторы, но это никак не спасает столетний дом от постоянного разрушения. Старинные витражные окна заменяются пластиковыми стеклопакетами, а время неумолимо разрушает богатейший лепной декор фасада.
Владелец здания, ООО "Львовская брама плюс" (зарегистрирован по адресу Ярославов Вал, дом 1/37) - не инвестирует ни копейки на сохранение своего недвижимого имущества (судя по состоянию фасадов).
Джерела:
http://photohistory.kiev.ua/articles.php?a=1-4
https://www.facebook.com/renovation.map/photos/a.819182278132631/2737588249625348/?type=3&theater
На мапі: goo.gl/maps/XGb3eLu6GyopRZwq5
Прогулятися замком: photos.app.goo.gl/r4hTQd7vChEeNk3CA
Історія: photos.app.goo.gl/dPSRMDjrJVFhSXML6
фэндомы архитектура історія України Моя Україна разная политота
Леськове
Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Вже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.
У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України - палац Даховських. Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки у багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.
Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім'я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.
Даховські створили у Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.
Крім парку та палацу Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.
Даховський страшно не любив п'янство і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою "Товариство тверезих". В закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.
Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана - палацу вони не торкнулися.
1925 році в палаці Даховських відкрили будинок культури Київського цукротресту. Через дев'ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.
В 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.
Роки незалежності України не додали позитиву у життя Леськівського архітектурного дива - в палаці розташували військові склади…
Зараз на територію маєтку вхід закритий. А якщо когось і впускають (після тривалих вмовлянь), то на фотозйомку - табу. Наказ зверху. Ще гірше те, що з-за мурів зовсім нічого не видно.
Фото: Роман Маленков
Джерело: http://ukrainaincognita.com/cherkaska-oblast/monastyryshchenskyi-raion/leskove/leskove?fbclid=IwAR1kdSmSmk1sIvDZ2SYErP8xhxa7MbMw1vimBUVEh0VJ3XhctGgVj1c3I5Q
фэндомы кумедія Моя Україна разная политота
То таки буде файне кІно.
Yana PazdriiКоли ми переможемо, треба обов'язково зняти комедію про цю війну.
Так, саме комедію. Повний метр, який побачить увесь світ.
І про бандераавтомобіль, якому позаздрив би Бетмен.
І про гопніків, які захопили голіруч ворожий БТР.
І про циган, які вкрали танк у росіян.
І про бомжів, які збирали пляшки для коктейлів молотова.
І про бабуль, які шукали ворожі мітки і заодно замалювали по мікрорайону всі контакти закладчиків.
І про обісраних російських військових, яких гостинно прийняла добра українська бабця чаєм з пургеном, а тоді спалила одного прямо в уборній.
І про простого українського дядька, який голіруч з цигаркою в зубах переніс міну з дороги в лісопосадку.
І про те, як рашисти злякалися пам'ятника афганцям і обстріляли його.
І про те, як дівчина якомусь любителю слати дікпіки в месенджер дала номер рахунку для допомоги ЗСУ, а той переказав на нього гроші.
Як українські залізничники на Сумщині заманили ворожий бронетранспортер в тупик, і коли москвота "приїхала" - двох "туристів" пов'язали і здали теробороні.
І як голодні кцпскі солдатики крали продукти в супермаркетах.
І як ті дебіли прийшли прямо до відділення української поліції в Харківській області, щоб випросити трохи соляри, бо у них скінчилася.
І як русскій десант по старим картам спустився туди, де мав бути ліс, а опинився в голім полі і був тут же зразу пов'язаний.
І як одноразову десантуру скинули просто недалеко берега в Чорне море, а вода - 0 градусів, тероборона чекала на березі, щоб перестріляти, а непрохані гості самі передали власні м'ясо й кості рибам.
І як ворожий танк збив свій же гелікоптер.
І як у Миколаєві люди зловили і прив'язали мародера без штанів до стовпа, а поліцейський автомобіль, що приїхав на виклик, фарами підсвічував сраку.
І як власниця турагенції з організації сафарі в Занзібарі переказала передплату від російських клієнтів на допомогу українським військовим і скинула їм квитанції.
І про сафарі в Гадячі, коли їхала колона в Полтаву і заблукала, повернули на Гадяч, а там натрапили на наших мисливців, покидали танки й чухнули в ліс. А мужики відстрілювали їх по тому лісу.
Ще є баба Надя, як голос народу.
Якась добра жіночка, котра поміняла їжу на танк расіянській.
Дід Толя, який угнав БМП, причепивши його до свого трактора.
І як під Золотоношею впав ворожий літак, а люди усім селом ловили пілота, поки не спіймали.
І не забудьте про чела з Дніпра, який насрав на мітку.
І про капітана Тараса Остапчука, який утопив яхту віцепрезидента концерну з виробництва зброї “Ростех” – російського олігарха Олександра Міхеєва, щоб помститися за обстріляний у Києві будинок, а іспанський суд його виправдав.
І про кіберугрупування Anonymous, хакери якого яке поклали державні сайти РФ, запустили в ефір гарну українську музику і в загальний доступ злили базу даних, яка містила телефони, пошту та імена співробітників міноборони росії.
І як грузини відмовилися заправити російський корабель і запропонували використати весла.
І про те, як цілий світ повторював: "Русский военный корабль, ИДИ НАХУЙ!"
Ні, Україна більше не сумна й пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам'ять для наших Героїв.
А ворогу - зневага цілого світу. Смішні й бридкі посіпаки хворого карлика.
Слава Україні!
P.S.; А в саундрек пустити лиш одне слово "паляниця", як його вимовляють перелякані __
фэндомы Пісні України Моя Україна разная политота
Зірка проекту Голос країни, в'єтнамський співак з українським серцем Чан Куок Кхань презентував свою нову україномовну пісню
Ця композиція увійде до дебютного альбому виконавця.
«Це мій дебютний альбом. Я почав займатися музикою з нуля відтоді, коли почав жити в Україні. Тоді я дуже старався знайти себе в музиці. Хотів би наголосити, що в цьому альбомі є дуже багато різних "кольорів", тобто, це ті відчуття, ті емоції, які я відчуваю весь час перебування в Україні. У піснях альбому переплітається як щось бадьоре та веселе, так і щось сіре та трішечки сумне одночасно. Усе, як у житті дорослої людини», – прокоментував Чан.
Цікаво, що українську мову молодий хлопчина, студент хімічного факультету університету «Львівська політехніка» вивчив лише за вісім місяців!
Перша україномовна пісня Чана:
