я сегодня в поле чистом

Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко? 

Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума! 

Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності? 

Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою. 

Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами. 

Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так? 

ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати! 

ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання. 

ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома. 

ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років. 

Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне. 

Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________ 

Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________ 

джерело https://www.facebook.com/eduard.kanalosh

Будь котиком: де обміняти час на добрі справи онлайн

В Україні з’явилась перша суспільно-корисна платформа kotyky.org.ua, де можна обміняти час на благодійність. Принцип роботи простий - виконуєш завдання, отримуєш “котиків”, та відправляєш цих “котиків” у вигляді гривень благодійним організаціям.

https://kotyky.org.ua/

Відтепер робити добрі справи легко і весело - завдяки новій суспільно-корисній платформі kotyky.org.ua. Тут кожен може обміняти свій час на допомогу - виконати завдання, отримати внутрішньо-ігрову валюту “котиків”, і передати їх неприбутковим організаціям.

“Котиками” ми зазвичай називаємо людей, що прагнуть робити добрі справи”, - говорять розробники платформи - команда проекту Bihus.Info. - “А ще на нашому сайті так називається ігрова валюта, яку учасники заробляють, виконуючи завдання, щоб потім передати на благодійність”.

За правилами платформи, один котик дорівнює одній гривні. Чим більше користувач виконує завдань - тим швидше просувається в своєму рівні, отримує за різні досягнення нагороди, а головне заробляє “котиків”, які може перерахувати в різні благодійні фонди, представлені на платформі.

Зараз на платформі доступні 2 типи завдань - розшифровка декларацій та розпізнавання родинних зв’язків суддів. Але згодом їх планується більше - наприклад, тестування комп’ютерних ігор, розшифровка даних, онлайн-перевірка певних функцій, тощо. Кількість "котиків" за завдання залежить від рівню складності цього завдання.

Серед організацій, яким можна віддати “котиків” - 8 фондів і проектів: “Агенти змін”, “Tabletochki”, “People`s project”, “Повернись живим”, “Кожен може”, “Уголек”, “Пчелка”, “Краб”. Звіти за отримані кошти публікуються на платформі.

Проект відібрав фонди, які викликають найбільшу довіру, давно працюють, звітують за витрати. Водночас, це різні фонди за напрямком діяльності - від лікування дітей до сучасних дороговказів у Києві.

Заробляти котиків можна через виконання завдань, а також завдяки друзям. В кожного учасника є спеціальне посилання, і якщо його друг прийшов за цим посиланням і виконав завдання - учасник отримує додаткових “котиків”.

“Благодійність - це круто, але займатись благодійністю, одночасно виконуючи суспільно-корисні задачі, - ще крутіше”, - говорить співзасновник проекту Денис Бігус. - “Виходить подвійне “добро-комбо”, коли і завдання виконуються, і добрі справи втілюються".

Незабаром з'являться нові завдання і платформа продовжує допрацьовуватись. А з усіма питаннями і пропозиціями розробники просять писати у спеціальну групу на Facebook.

Таракановский форт

архитектурный памятник XIX века, расположенный неподалеку от села Тараканов Дубенского района Ровенской области, в живописной местности над рекой Иквою. 

Таракановский форт – яркий пример того, как можно недооценить свои собственные средства защиты. Крепость была построена еще в конце 19 века для защиты западных границ Российской империи. Отсюда отлично просматривалась проходящая рядом железная дорога. Но, во время Первой мировой войны россияне решили, что форт им не особенно нужен. Поэтому крепость была сдана полякам практически без боя. Опомнившись, форт решили вернуть. Но для этого пришлось приложить огромные усилия. В результате, форт, разрушенный собственной же артиллерией, был отбит. В годы Второй мировой войны Новая Дубенская крепость снова была сдана противникам. В этот раз – уже немецким захватчикам. Некоторые легенды утверждают, что немцы здесь проводили испытание нового секретного оружия, как будто даже ядерного. Когда же стало понятно, что близится капитуляция Германия, некоторые помещения и хода к ним немцы залили бетоном. Он настолько крепкий, что расковырять его составляет трудность даже в наше время. Поэтому те места Таракановского форта, которые посетить не удается, вызывают еще больше вопросов. 

Согласно одной из легенд, это место превратилось в Город привидений. Говорят, призраки здесь действительно есть и уже много лет подряд пугают местных жителей. Возможно, это связано с тем, что в начале 20 века здесь погибло очень много солдат и они до сих пор не могут найти покой. Многие причисляют Новую Дубенскую крепость к числу самых мистических мест Украины.

Джерело: "Мамаєва Слобода"

Чортків, Тернопільська область

Первое письменное упоминание о Черткове - 1427 как о с. Чартковице Теребовлянского уезда, собственность Я. Прадонтича, сына Прадонты Копиценського (Копичинського). 

Исследователи связывают название города со злым Чернобогом, по другим преданиям название происходит от первого поселенца К. Черного или от Чертовой долины, которая была известна до возникновения поселения. Также существует еще одна гипотеза о происхождении названия местности от фамилии поляка Чартковского - магната, которому принадлежали данные земли. Но в основе последней версии лежит анахронизм: Чартковского получил Чартковице (Чертков) через столетие после первого упоминания об этом городе

Чертков - город в Тернопольской области с населением около 30 тыс. чел. Небольшое и уютное, оно производит приятное впечатление на туристов. Интересное прежде всего старым полуразрушенным замком, неоготическом костелом Св. Станислава, Покровской церковью, ратушей и деревянными храмами.

А главное - «чертову» название с лихвой компенсирует огромное количество храмов различных конфессий в городе. Только имеющих возраст более 100 лет, в Черткове - 8. А еще несколько возведенных уже во времена независимости. Но и этого чертковцам оказывается мало: церкви в городе продолжают строить.

Костел Матери Божьей, святого Розария и святого Станислава (именно такое полное название имеет храм) впервые возведено в 1610 году для кляштора (монастыря) доминиканцев. Костел и сегодня выглядит как оборонительный, а в давние времена еще и был окружен высокими оборонительными стенами с башнями, остатки которых до сих пор сохранились с тыльной стороны храма. Так же во время многочисленных нападений татар за храмовыми стенами скрывалось местное население. Первые лица Польши неоднократно посещали монастырь. В 1663 году Чертков посетил, приняв участие в Литургии в костеле, король Ян Казимир, следовавшего походом на Смоленск. А в 1683 году в монастырском костеле побывал следующий польский король - Ян III Собеский.

В конце XIX века костел уже не вмещал всех прихожан, число которых постоянно росло. Возникла потребность в новом, более просторном храме.  Часть стен старого костела частично разобрали, а на его месте стараниями Яна Саса-Зубжинського, польского архитектора, профессора Краковского университета, в начале ХХ века появился новый величественный храм в стиле Надвислянского готики, украшали скульптуры святых, изготовленных мастерами Чеславом Столбом и Диаманте Станкевичем. Перестройка длилась долгих десять лет и закончилась почти перед началом Первой мировой войны. И радость местных католиков была недолгой: в 1914 году российские войска сняли и вывезли колокола. Остался только один, самый большой, который оккупанты не смогли снять. Но и его через 3 года вывезли немцы, разбив на части и сняв. За два года колокола вернулись на свое место. Советская власть оказалась более жестокой: в 1941 году перед наступлением немцев костел и монастырь подожгли, а почти всех отцов и монахов-доминиканцев замучили на окраине Черткова. До 1946 года костел еще некоторое время принадлежал римо-католикам. В 1947 году его передали православным, а в 1959 году превратили в склад горторга. В конце 80-х годов храм все же вернули доминиканцам. Тут есть орган.

бывший Окружной суд начала ХХ века.

Деревянная Вознесенская церковь - один из самых совершенных творений подольской школы народной архитектуры. Храм возведен в тогдашнем пригороде Черткова, Нижний Выгнанке, в 1717 году (по другим данным - в 1738), хотя церковь, разрушенная турками и татарами, стояла здесь еще с 1630 года. Сразу же поражает его сложный силуэт с тремя высокими верхами и удлиненным притвором. Центральный купол с двумя уступами доминирует над другими двумя, имеющих по одному залу, а совершенства достопримечательности предоставляет навес на фигурных кронштейнах, которое служило прихожанам для защиты от непогоды. Не менее интересна и деревянная колокольня, отстроена в 90-е годы прошлого века, и уютный, почти домашний интерьер храма. 

Считается, что первая синагога в Черткове построена в 1682-1686 годах во времена польского короля Яна Собеского, который благосклонно относился к евреям. Старинную колокольню и сегодня можно увидеть в центре города, недалеко от новой ратуши, по адресу ул. Гоголя, 2. Но в одноэтажном здании с толстыми стенами синагоги уже давно нет... Известно, что в 1754 году еврейская община начала строительство еще одной синагоги, деньги на которую дал раввин Майер Кац. Возможно, что речь идет об этой же старой колокольне - Большую синагогу, а датировка ее в реестре местных достопримечательностей 80-ми годами XVII века ошибочно.

В 1860 году Ружинский цадик Давид Моше Фридман основал в Черткове хасидский центр. В начале ХХ века евреи составляли треть населения города, поэтому появилась необходимость в строительстве новой синагоги. Построена по проекту венского архитектора Ганса Гельдкремера в течение 1905-1909 годов, она получена название «Новой синагоги». Построенная в романтическом стиле с использованием мавританских мотивов, образница походила скорее на фешенебельный дворец, чем на дом молитвы. Роскошности ей предоставило отделка резьбой, выполненное итальянскими мастерами. Главный фасад здания состоит из центрального ризалита, который скрывает под собой покрытый четырехскатной крышей объем здания, одноэтажных флигелей и размещенных по краям двухэтажных граненых башен.

Костел бывшего монастыря кармелитов. К сожалению, информации о монастыре осталось очень мало. Известно, что монастырь кармелитов босых в Черткове основан в 1635 году (по другим данным - в 1697) по инициативе графа Станислава Потоцкого. Костел, который мы видим сегодня, возвели во второй половине XIX века.

Храм окружен двухэтажным, квадратным корпусом келий, который имеет просторный внутренний двор. Сегодня в бывшем костеле действует церковь Непорочного Зачатия Девы Марии, а в бывшем корпусе келий расположены дом для детей и престарелых «Каритас» и Высшая дьяковской-катехизическая академия.

Замок в Черткове построен в XVI веке по инициативе первого владельца этих земель Ежи Чартковского (Jerze Czortkowski), на левом берегу реки Серет. Сначала укрепление было деревянным и служило для защиты от нападений татар и валахов. После уничтожения его татарами, Станислав Гольский (Stanislaw Golski) в 1610 году, на этом месте заложил и каменный замок.

Замок в плане пятисторонний, на углах возвышались угловые башни. До перестройки, замок по периметру, был застроен жилыми и хозяйственными помещениями, а внешние стены строений были оборонной стеной крепости. От них остались только подвалы. Две башни выступали за линию стен. Юго-западная пятиконечная, имеет два яруса и большие подвалы. Северо-западная - четырехугольная, имеет один ярус с подвалом. Перекрытия башен не сохранились. После перестройки дворец занял западную часть замка. Прямоугольный в плане, обоими торцами примыкал к угловым башням замка, которые фактически стали его продолжением. Ренессансный по стилю замок имел со двора два этажа, которые украшали изысканные аркадные галереи.

По внешнему фасаду дворца, между башнями, была обустроена терраса, в нижней части которой находятся большие подвалы. Терраса выходила наружу красивой аркадной композицией. Южная четырехгранная башня сохранилась на уровне первого яруса.

Станислав Гольский (н / в-1612) женился второй раз на Анне Потоцкой (Anna Potocka 1593-1623) герба Пилява (Pilawa), и в 1612 году умер. С 1672 году город и округа захватили турки и находились здесь до 1683 года. Замок стал резиденцией субпаши.

С середины XVII века замок перешел в собственность Потоцких, которые достроили и укрепили крепость. Замок находился в собственности Потоцких до конца XVII века. Следующим владельцем замка стал Гиероним Садовский (Hieronim Sadowski). В конце XIX века Гиероним Садовский передал свои права на владение замком польском женскому монастырю сестер-кармелиток. В дальнейшем в замке были склады. А в коммунистические времена нефтебаза.

Археологические находки

В Черткове обнаружены археологические памятники среднего палеолита, трипольской культуры, поселения древних славян. Трипольский поселения близ города обнаружено в 1920-х годах.

В Черткове насчитывается 3 памятника археологии:

- Стоянка Чертков І - средний палеолит (150-40 тыс. лет назад) - в урочище Карьер.

- Поселение Чертков ІІ - пражская культура - в центральной части города, ул. Рынок, на территории РайПО, правый берег р. Серет

- Поселение Чертков ІІІ - трипольская культура;культура Ноа - на северозападной окраине города, ул. Ольховая I - II надпойменные террасы безымянного ручья.

Город расположен на территории надднестровского (опильского) говора. В «Надднестрянский региональный словарь» внесены следующие слова и фразеологизмы, применяемые в Черткове:

Босакы - босоножки

бурты - суконная обувь

Жидык - птица, которая перед дождем кричит

закопьянкы - вид сапог

карниши - карнизы

кобрак - теплая безрукавка

марок - прибор для проведения грядок на поле

нанашка - крестная мама

палюшкы - клецки из тертого картофеля и муки

райтыкы - брюки-галифе

сволок - брус, поддерживающий потолок

тырба - суп из кукурузной муки

шмир - мазут

Ябчанка, ябченка - суп из яблок

ягодянка - суп из ягод. 

В этом году в июле остановлено строительство мемориального памятника, посвященного 100-летию Чертковского офензиви, из-за выявления факта надругательства над захоронениями. Территория кладбища, на котором вырыли котлован для строительства мемориального памятника воинам Украинской Галицкой армии, оказалась местом захоронения. 

Вырытую землю вместе с человеческими останками строители, как утверждают, вывезли в мусор. Сейчас полицейские устанавливают это место, чтобы была возможность осуществить перезахоронение. На территории, где вырыт котлован, при осмотре тоже обнаружены останки человеческих костей. 

Полиция отреагировала на обращение общественных активистов, у которых были подозрения, что именно в этом месте находится Военное кладбище, где похоронены Украинские Стрельцы, погибшие в 1919-1920-х годах. О том, что перед началом строительных работ необходимо провести исследования, неоднократно подчеркивала ОО "Альтернатива-Чертков".