12 рокив

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Донецька обл. Костянтинівський район

Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Миколаївська обл. Веселинівський район

Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).

Чернігівська обл. Городнянський район

Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 

Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.

Київська обл. Васильківський район

Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

Правду говорят, что не было бы счастья, да несчастье помогло.

P.S. Между прочим, похвастаться наличием медведя не может даже Беловежская Пуща (во всяком случае её польская часть). Так же, на сколько мне известно, там еще и зубры живут.

То чувство когда сначала обрадовался, а потом вспомнил что ты реакторчанин(

Дивень

Одним із різновидів традиційних ласощів на Дніпропетровщині є хлібні (нагадують смак бублика) палички, які називають дивнем. Печуть їх на очеретині, яка якимось дивним чином не горить в процесі випікання. Такі дивні є весільним обрядовим печивом. Але на ярмарках, етнофестивалях їх також можна побачити цілими оберемками.

На Полтавщині дивнем називають весільну хлібину з отвором посередині, через який Молода дивилася на Молодого. Тому й дивень.

Дивень – обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виготовляли найчастіше з плетінки втроє, вчетверо, а потім з’єднували краї, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, зверху до якої прикріпляли квітку з жита, калини, квітів (живих чи штучних). Цей весільний хліб здебільшого характерний для Півдня, частково Полтавщини і Слобожанщини. У деяких районах, зокрема на Дніпропетровщині, для дивня взагалі не випікали хлібинки, обмежившись гілочками, обплетеними тістом, запечених на спеціальних рогачиках і прикрашених квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень Молода дивилася на молодого, звідки може походити й назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде в Молодих життя. Вдашній – Молоді житимуть щасливо. Садовлячи його в піч, приспівували:
"Світи, жар, у печі ясно
Печись, дивень, красно
Гостям – на велике диво,
Молодим – на щастя,
На долю, на свою родину.
Печись, дивень, не схились, не пригори,
Молодим серця та й не зсуши!"

Фрегат «Святой Николай» вернули в крепкие руки первостроителя Николаева

Это была металлическая копия того самого 46-пушечного фрегата «Святой Николай» образца 1790 года, который послужил началом постройки парусных военных кораблей и развития судостроения в Николаеве. Так уж случилось, что с момента той дикой и нелепой кражи николаевские верфи стал преследовать злой рок. Падение производства, отсутствие заказов, безработица, долги по зарплате, попытки уничтожить либо прикарманить судостроительные заводы… Сам памятник хотели то снести, то передвинуть в другое место. Но «шараев шар», просторечное название в «честь» первого секретаря Николаевского обкома компартии Украины Леонида Шараева, так и остался стоять неприкаянным. Ржавел металл, в руку Фалееву скалозубы вкладывали арбуз, а скверик у памятника постепенно превращался в отхожее место. На ремонт денег из бюджета никто не давал, департамент ЖКХ кивал на городское управление культуры, а те на них. А территория заполнялась, рядом появились будки и целое учреждение сети быстрого питания.

Юрий Любаров отметил, что этот сплав не принимается в пунктах металлопроката, поэтому если возникнет соблазн у охотников металла вновь похитить кораблик, это не возымеет успеха. К тому же фигурку теперь крепят капитально и намного надежнее, чем ранее. Она будет прикручена анкерным креплением.

Кроме всего прочего на фигурке корабля есть секретная надпись, которую сразу не заметить. На парусах написана фраза: “Стоїть над Бугом і далі буде”. 

На Фейсбуке автор нового кораблика Ярослав Ряснянский написал:

 "Всё, работа завершена и корабль занял своё место, теперь памятник восстановлен.
И ещё, уважаемые бомжи и воры цветных металлов, я надеюсь, что вы все подписаны на меня в фейсбуке. Хочу спасти вас от великого разочарования, корабль не бронзовый, он отлит из полимера поэтому воровать его нет смысла".

Посилання на джерело: https://nk.oblast.online/news/fregat-svyatoj-nikolaj-vernuli-v-krepkie-ruki-pervostroitelya-nikolaeva/ 

Книги украинских авторов, ставшие популярными в мире

“Польові дослідження з українського сексу” / "Полевые исследования украинского секса", Оксана Забужко

Роман об опасности полного погружения в другого человека, о тотальной любви, которая требует от женщины отказа от самой себя, своего таланта, миссии и пространства, от души и судьбы. Роман издан на английском, голландском, итальянском, немецком, польском, румынском, русском, сербском, шведском и чешском языках. Другие произведения Оксаны Забужко: "Сестра, сестра", "Сказка о калиновой свирели", "Музей заброшенных секретов" тоже выдаются в переводе за рубежом. 

“Перверзія” / "Перверзия", Юрий Андрухович

Научный симпозиум в Венеции, тема которого звучит так: "Пост-карнавальное безумие мира: что на горизонте?». На сипозиум пытается добраться через Мюнхен украинский писатель Станислав Перфецький, которого подвозит странная семейная пара Ада Цитрина и немой Доктор Янус Мария Ризенбокк. В Венеции Перфецький, бросившись за проституткой, попадает на сектантское богослужения: представители мигрантов разных национальностей поклоняются новому божеству, которому в конце церемонии приносят в жертву большую рыбу.

А дальше сюжет закручивается так, что финал его Перфецький находит только на удаленном острове Сан-Микеле, найдя, наконец, единственного священника, который может выслушать его исповедь и поговорить с ним об Украине. Роман издан на многих языках, как и еще одно культовое произведение автора - "Московиада".

“Пікнік на льоду” (“Смерть стороннього”) / "Пикник на льду" ("Смерть постороннего"), Андрей Курков

Курков, пожалуй, один из самых издаваемых за рубежом писателей Украины, переводы его "Пикника на льду" публиковали лучшие издательства. На английском книга вышла под названием "Смерть и пингвин" (Death and the Penguin), и во многих языках сохранили этот вариант. На сегодня роман переведен на пяти языках, в том числе на английском, немецком и итальянском. Чем заинтересовал сюжет зарубежных читателей? Тем, что это очень интересный интеллектуальный детектив. Журналист Виктор Золотарев получает необычное задание от крупной газеты: писать некрологи на видных влиятельных людей, хотя все они пока еще живы. Постепенно он понимает, что стал участником большой игры теневых структур, выйти из которой живым оказывается почти нереальной задачей. Произведения Куркова переведены на 37 языков мира.

“Месопотамія” / "Месопотамия", Сергей Жадан

Это девять историй в прозе и тридцать стихотворных уточнений. Все тексты этой книги - об одной среде, герои переходят из одной истории в другую, а потом и в стихотворения. Философские отступления, фантастические образы, изысканные метафоры и специфический юмор - здесь есть все, что так привлекает в произведениях Жадана. Это истории Вавилона, переведенные для тех, кто интересуется вопросами любви и смерти. Истории о жизни города между двух рек, биографии персонажей, которые борются за свое право быть услышанными, хронику уличных столкновений и ежедневных страстей. Роман очень популярен за рубежом.

"Ворошиловград", Сергей Жадан

Этапный роман автора, который на момент его написания уже сам по себе формировал повестку дня в украинской литературно-художественной жизни. Вроде банальная, обычная история об отжатой бензоколонке, превращается в детально выписанную историю обычаев постсоветской Украины.

В какой-то момент уже не имеет значения, где происходит действие - на Востоке или на Западе. Потому что, оказывается, у каждого из нас свой маленький Луганск. "Книга года" этот роман Жадана признала лучшим за десять лет существования конкурса.

В аннотации издательства сказано, что роман "Ворошиловград" - произведение жесткое, меланхоличное и реалистичное.

“НепрОсті” / "Непростые", Тарас Прохасько

Непростые - кто это такие? Гуцулы называют так людей, которые отличаются от других знаниями и умениями, чем могут принести пользу или причинить вред другим людям. Роман посвящен "альтернативной" истории Карпат, его действие происходит в период с 1913 по 1951 годы. Карпаты были одновременно и очень архаичной средой и, как ни парадоксально звучит, очень открытой зоной межкультурного общения. Вот этот второй миф, об открытых Карпаты, и есть его альтернативной историей. Произведения Прохасько переведены на английский, немецкий, польский языки.

"Культ", Любко Дереш

"Культ" - первый роман Любомира (Любка) Дереша. В далеком 2001 году юному автору было 16 лет. Некоторые определяют жанр этого произведения как фэнтези, но, как бы то ни было, роман Дереша "передает привет" таким метрам готики и фэнтези как По, Желязны или Лавкрафт. Роман переведен и издан в Сербии, Болгарии, Польши, Германии, Италии и Франции.

“Танґо смерті” / "Танго смерти", Юрий Винничук

Этот роман назван Книгой года ВВС 2012 года. Действие романа происходит в двух сюжетных линиях. В первой мы встречаем четырех друзей: украинца, поляка, немца и еврея, которые живут в довоенном Львове. Их родители были бойцами армии УНР и погибли в 1921 под Базаром. Молодые люди переживают все перипетии своего возраста, но ни за что не изменяют дружбе. Во второй сюжетной линии действия происходит с другими персонажами не только во Львове, но и в Турции. Обе линии пересекаются в неожиданном финале. Произведения Винничука выдавались в Англии, Аргентине, Беларуси, Канаде, Германии, Польше, Сербии, США, Франции, Хорватии и Чехии.

“Око прірви” (”Чотири романи”)/"Глаз пропасти" ("Четыре романа"), Валерий Шевчук

Жанр этого романа - исторически мистическая антиутопия. Действие его происходит в далеком XVI веке, но намекает автор, конечно же, на тоталитарный режим СССР. Произведения Шевчука уже давно издаются на английском, польском и немецком языках.

“Останнє бажання”"Последнее желание", Евгения Кононенко

Как умирают писатели, которые лгали всю жизнь? Прислуживали режиму, писали книги, которые никто не читал, хотя за гонорары семья литератора жила в достатке. Никто не уйдет из жизни, пока не расскажет правды. Даже если тетрадь с автобиографией попадет в руки сына, пролежав среди кучи ненужных черновиков полтора десятка лет. Евгения Кононенко - замечательный автор и переводчик художественной литературы. Ее произведения переведены на английский, немецкий, французский, хорватский, финский, польский, белорусский и японский языки.