Результаты поиска по запросу «
THE HARDKISS - Як ти?
»
вії рекорд довжина Моя Україна разная политота
Киянин відростив найдовші вії в Україні
Валерій Смаглій, 58-річний киянин, відростив найдовші в Україні вії. Їх довжина буде офіційно оголошено після замірів експертами Національного Реєстру Рекордів України.
Вії у Валерія такі довгі, що, як зізнається чоловік, заважають йому дивитися на світ божий. До того ж, вони важкі, і від постійного навантаження на повіки в нього ввечері болять очі. Коли він надягає окуляри, то за склом вії загинаються до брів, повідомляє Сегодня.Те, що на дивну зовнішність чоловіка всі звертають увагу, він вже звик. Каже, що гірше, коли співрозмовник ніяк не може зосередитися на розмові, тому що весь час розглядає його вії.
У Національний Реєстр Рекордів Валерій зателефонував з категоричною пропозицією - реєструйте швидше, бо маю намір від них позбутися.
segodnya.ua
фэндомы История Ато герои Моя Україна разная политота
Герої не вмирають / Герои не умирают
Приход 79-й и 95-й бригад в район села Пески и в аэропорт позволил добиться решительного перелома: свежие силы наконец осуществили ротацию, рота 93-й бригады и три группы 3-го полка специального назначения, наконец, вышли из аэропорта после трех месяцев непрерывных боев без ротации.Противник не только штурмовал здания, но и пытался отрезать аэропорт от села Пески. В результате Минского "перемирия" украинским войскам было запрещено проведение активных наступательных действий в районе Донецка. Поэтому противник сумел занять выгодные позиции для наблюдения и обстрела, не опасаясь контратак.
Около 20 наших бойцов в терминале С были отрезаны противником, и долго им было не продержаться. Стало ясно, что противник ударом с разных сторон решил захватить терминал - центр обороны. Окруженных надо было срочно спасать. Нужна была контратака и свежие силы, которые пошли бы в это пекло.
Рассказывает лейтенант Кирилл Недря, заместитель капитана Колодия по работе с личным составом 5-ой роты 93-ей механизированной бригады, позывной Доцент:
"Все дни боевики долбили со стороны склада ГСМ - это произошло после того, как мы были вынуждены оставить опорный пункт "Енот". Выкатывались танки и били по терминалу С - опорный пункт "Бокс". 28 сентября с самого утра начались попытки штурмовать с разных направлений всю линию обороны. До этого перед терминалом С еще была позиция "Правого сектора", в одном из зданий впереди. Но накануне 27-го ее также пришлось оставить - танки расстреливали их в упор. Противник перехватывал нашу связь и на нашей волне рассказывал, что помощи ждать нет смысла, сдавайтесь и т.д... Ощущалось 28-го, что штурм очень основательный. Кольцо зажималось. У пацанов начались вполне понятные вопросы. Ко мне прибежал один парень, кричит - "Слышишь, слышишь!" - а рация предлагает сдаться. Я ему ответил: "Если ты знаешь, что ты человека можешь наказать, ты с ним будешь о чем-то говорить и договариваться?" Он: "Нет". И мы уже вместе начали тогда командиру боевиков "Абхазу" по радиосвязи рассказывать что мы о нем думаем. Тут пошла команда - "Танки "Бокс" атакуют!" Оттуда ребята доложили, что пехота за танками идет. От "Редута" пошла команда Колодию: "Рубеж", бери "бэху" и отсекать пехоту, а танк по танкам работать будет". Серега или не слышал, или не по рации не было ответа, не знаю... Тогда "Редут" на меня" - "Доцент", найди где "Рубеж" - ему на выезд!". Я нашел Сергея в его комнате. Он сказал: "Слышу, иду". Он в "бэху" сел на место механика, Гудаченко Александр был наводчиком, а фельдшер Прудич Сергей сел на место командира. И "бэха" ушла. Я тогда стоял на посту "Броня", на выходе с нового терминала в сторону старого. "Бэха" пошла по прямой, по взлетке... Потом начала заднюю давать. От ангара, что за старым терминалом, вышел Т-72. БМП вела бой до конца - отстреливалась сначала из 30 мм пушки, а потом из пулемета. И вот они уже почти вернулись - но перед самым новым терминалом на моих глазах машина получила прямое попадание в лоб. И сразу вспыхнул моторный отсек. Чудом Гудаченко и Прудич спаслись и покинули вспыхнувшую машину. Александра порезало осколками страшно, они дошли до санчасти. А БМП с моим ротным пылала перед терминалом... ".
В этот момент со стороны "Бокса" прямо на взлетную полосу выскочили два российских Т-72. Противнику удалось добиться внезапности - ранее никогда танки врага не выезжали открыто прямо на взлетку и не действовали так дерзко. Первый же снаряд прошил нашу БМП. Капитан Сергей Колодий пал смертью храбрых - он погиб мгновенно…Наш танк успел выстрелить - но у него был осколочно-фугасный снаряд в стволе. Он попал в танк противника, но броня была не пробита. Второй вражеский танк подбил нашу боевую машину. Погиб солдат 17-й танковой, механик-водитель Денис Соколовский: кумулятивный снаряд прожег броню точно по месту механика-водителя..На помощь товарищам прямо во время боя днем в аэропорт зашла колонна десантников 79-й бригады. Враг был скован боем, и колонна зашла без потерь. С ним в новый терминал зашел и танк майора Межевикина. Противник усилил артобстрел наших позиций".
БМП-2 и российский Т-72.
Чтобы спасти второй БТР, по тревоге на взлетку выскочил и танк майора Межевикина - и это спасло второй БТР десантников. Завязалась скоротечная танковая дуэль на короткой дистанции - два танка против одного нашего. Т-72, расстрелявший БТР, промахнулся. И тут же был подбит тремя снарядами танка майора Межевикина. Шквал огня из терминала обрушили на врага и пехотинцы. Российский танк вспыхнул, экипаж был уничтожен.Второй Т-72, который вел огонь от авиационных ангаров у "Бокса", также не смог нанести урон Межевикину - майор успел всадить еще один снаряд и во второй танк противника, но тот все равно успел откатиться за ангар.
Благодаря подходу резерва и огневой поддержке БМП Колодия, наших окруженных бойцов в терминале С удалось спасти - у них потерь не было, они отошли из опорного пункта. Противник был отбит от нового терминала. Наша артиллерия открыла огонь, и район сосредоточения противника был накрыт огнем - больше атак из "Бокса" наемники не предпринимали, в терминале закрепиться не смогли.
В наградном листе в адрес Министерства обороны говорится, что пожертвовать собой, как это сделал капитан, мог "только человек офицерской чести и достоинства, настоящий герой и патриот". Указом президента Колодий награжден посмертно орденом Богдана Хмельницкого III степени "за личное мужество и героизм, проявленные в деле защиты государственного суверенитета и территориальной целостности Украины".
В этом бою погибли 11 сынов Украины. Все одиннадцать погибших - люди со своими судьбами, семьями и интересами, которые могли себя реализовать в разных областях и в разных государствах - но все они захотели жить в новой счастливой независимой стране - Украине. И ради этой цели они отдали себя полностью, без остатка. Помните их - одиннадцать героев, павших в бою в один день на маленьком клочке родной земли - наша свобода и наша мирная жизнь оплачены их кровью...
Солдат Александр Завирюха - 22 года. Из села Каменная Балка Первомайского района Николаевской области.
Солдат Юрий Соколачко - 43 года. Из села Лоза Иршавского района Закарпатской области.
Солдат Денис Билый - 22 года. Из поселка Горностаевка Херсонской области.
Солдат Анатолий Хроненко из Николаева.
Танкист Денис Соколовский - 31 год, родом из села Лозуватка Криворожского района Днепропетровской области.
Солдат Александр Пивоваров - 27 лет. Из поселка Кушугум Запорожской области, жил, учился и работал в Москве. Но он вернулся в Украину, чтобы добровольно призваться в марте 2014-го и защищать Родину от российской агрессии.
Главный сержант - командир отделения Сергей Златьев - 23 года. Проживал в селе Ленино Фрунзенского района Одесской области. Осталась семья, двое детей, младшей дочери на момент гибели отца исполнилось два месяца.
Алексей Тыщик - 30 лет. Адвокат из Днепропетровска. Добровольно призвался в армию после начала войны.
Сергей Колодий - 33 года.
Двоих бойцов в БТРе опознать не удалось - они по-прежнему в списках пропавших без вести...
Дивовижна Україна фэндомы ГЭС река каньон длиннопост мельница Природа Моя Україна разная политота
Буцький каньйон
Хоч селище Буки, яке розташоване у Маньківському районі Черкаської області, досить старе (перші згадки відносяться до 1515 року), але від давніх історичних часів в ньому залишилося небагато. Чи не найстарішою архітектурною його пам’яткою є напівзруйнований кам’яний млин. Також у поселенні є руїни однієї із перших малих ГЕС в Україні (та й в СРСР). Але безперечно не антропогенні пам’ятки мають найбільшу туристичну цінність у Буках. Головна туристична атракція – це каньйон Гірського Тікича.
Розповідь про Буцький каньйон буде не повною, без розповіді про Український кристалічний щит. Хоча б коротенької. Отже починається він у Рівненський області. Простягається із північного-заходу на південний схід, аж до Азовського моря. В довжину сягає 1 тисячі кілометрів при максимальній ширині у 250 км. Кристалічний фундамент (фактично камінь) є піднятою частиною Східно-Європейської платформи і має на собі незначну товщу осадових відкладів. Часто фундамент лежить над базисом ерозії, і тоді він скелями та порогами випірнає над осадовими відкладами (над землею). Найбільше таких ділянок в долинах річок, зокрема у прируслових частинах.
Породи що складають УКЩ – граніти та гранітоїди (типу гранітоподібні) – дуже міцні, тому річкам знадобилася не одна сотня мільйонів років, щоб прорізати собі дорогу. Але вода камінь точить. Нехай не швидко, але досить упевнено. Так і проточила вона дорогу (русло) для Гірського Тікича, вік долини якого перевищує вік долини Дніпра у десятки разів.
Починається річка Гірський Тікич у Оратівському районі Вінницької області. На півдні Черкаської області вона зливається із Гнилим Тікичем і утворює коротеньку річку Тікич. Тікич же, впадає у Синюху, яка котить свої води у Південний Буг.
Ділянки Тікича у Маньківському та Тальнівському районах Черкаської області часто схожі на гірську річку, тому він і називається Гірським. Наймальвничіша (за словами очевидців) ділянка розташована поряд із селищем Буки. Починається вона від греблі та містка у центрі селища і прямує на південь та південний схід. Кажуть, що південніше також є мальовничі ділянки. Але мабуть не настільки.
Вище містка розташована гребля водосховища (із шлюзом та закинутим пам’ятником Леніну в очеретах). Нижче починається плоска похила кам’яна поверхня із жолобом для річкового русла. Тут шумить водоспад, який отримав назву Вир. Хоча, на мою думку, це не зовсім водоспад – це падун чи перекат. Влітку у межень він такий собі, а ось навесні значно потужніший.
Нижче по течії (не скажу протягом скількох км) Гірський Тікич протікає у скелястих берегах, які інколи змикаються у справжній вузький каньйон. В погожу днину тут багато туристів із наметами. Часто вони шкрябаються вгору на скелі – тренуються. Глибоко у долині збереглися руїни ГЕС. Цю бетонну споруду звели у далекому 1929 році. Потім закинули.
Покинута ГЕС 1929 року.
Недалеко від сучасної греблі стоїть старовинний млин. Зараз це лише стіни, але хтось узявся вкрити їх новим дахом. Що то буде – хто зна. Місцеві кажуть, що кафе або готельчик. Це не дуже далеко від Києва – близько 200 км. Спочатку по трасі Е-95, а потім через Жашків на Маньківку (або на Буки).
Водяний млин (кін. 19 ст.)
Хоч каньйон рекреанти трохи підпсували, але він все рівно залишається величною і видатною пам'яткою природи. Подейкують, що зараз є план із відновлення старовинної ГЕС, зведеної у 1929 році. Думаєте варто?
На мапі: https://www.google.com/maps/place/49.094328,30.402603
мова много букв фэндомы Моя Україна разная политота
Чому варто спілкуватися українською мовою та як почати?
Колись я писав допис про володіння англійською мовою, а цього разу позичив статтю про нашу рідну. Написано "живо", цікаво й подекуди кумедно, як на моє почуття гумору. Допису вже третій рік, тому, можливо, хтось із вас бачив. Автор: киянин Зен Антипоп. А для шапки й наочності знайшлось зображення з інструкцією.Щодо маленької анотації: Автор намагається донести соціальне, політичне значення питання та навіть перспективи на цьому заробляти. І, звичайно, оцінюють людину за її вчинками й нема різниці, якою мовою говорить свиня. За епіграф наступної статті якнайкраще підійдуть слова Магатма Ґанді: "Хочеш змінити світ - почни з себе".
Й увага - багато тексту! Приємного перегляду чита́ння!
Звісно ж слід володіти якомога більшою кількістю різних мов. Це зручно й корисно. Але вкрай важливо не тільки знати, але й активно та щоденно послуговуватися мовою своєї країни. Спробую коротко обґрунтувати цю тезу. Отже.
ЧОМУ ВАРТО СПІЛКУВАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ?
1. По-перше, це красиво! Українська є не лише однією з найдавніших, але й чи не наймелодійнішою мовою світу.
2. Це додає вам шарму. Бо російською навіть останній лугандонець може, і друг стєпєй калмик. А от гарною українською...
3. Це стильно й концептуально: жити в окремій країні та спілкуватися окремою від усіх мовою, а не мовою сусідньої держави, наприклад.
4. Це добре для економіки. Що більше людей спілкуються виключно українською, то більша потреба в іноземних компаній адаптувати свої продукти під нашу мову. [На ваших очах готується хитрюща змова жидобандерівців - прим. мої]. А то не лише створює додаткові перепони для конкурентів наших фірм (а отже певним чином захищає наш ринок, що в епоху глобалізації є вкрай важливим), але й також надає можливість нашим людям та компаніям заробити, зокрема надаючи послуги з тієї адаптації.
5. Це захищає наш інформаційний простір не лише від проникнення в нього недружньої попаганди, але й ускладнює збір даних з боку ворожої розвідки. Особливо це стосується чутливих сфер, як то радіоперемовини військових, тощо. Але й відкритих джерел це стосується не менше.
6. Це забезпечує зв'язок поколінь та безперервність культурного та історичного спадку народу України. Навіть якщо ваші батьки є російськомовними, то їхні батьки швидше за все були україномовними, так само як і усі попередні покоління вашої родини. Навіть пращури педставників інших національностей, які споконвічно жили на нашій землі, поряд зі своєю національною мовою говорили ще й українською. Зокрема це стосується євреїв. [Овва! Ось і поплічників згадали]. Та й навіть якщо ваша родина - етнічні росіяни і усі ваші пращури володіли лише російською, то зараз саме час особисто вам започаткувати нову родинну традицію. Власне, чому ні? Адже ваша родина й нащадки будуть жити тут, тож інтереси України - це й їхні інтереси також!
7. Якщо ми самі, живучи в себе вдома, не шануємо власну історію, культуру й мову, як нас будуть поважати інші народи? Не треба буде пояснювати іноземцеві (зокрема й росіянину), чому ти українець з України розмовляєш лише російською. Також це змушиватиме іноземців, що приїздять в Україну вчитися, працювати або жити, вивчати саме українську, а не російську.
8. Як показують останні події, занадто багато говорити російською небезпечно - вас можуть на цій підставі прийти "визволяти" зелені чоловічки путлєра, навіть якщо ви цього насправді не бажаєте. Крим, а особливо Донбас, вже догралися - не повторюйте цих помилок!
А зараз кілька порад щодо того,
ЯК ПОЛЕГШИТИ СОБІ ПЕРЕХІД НА УКРАЇНСЬКУ:
1. Не соромтесь того, що ви наразі не надто досконало вмієте говорити українською. Якщо ви не робитимете це регулярно, то ваше вміння НІКОЛИ не вдосконалиться. Єдиний спосіб ідеально оволодіти мовою - це регулярно її застосовувати. Що більше ви говоритимете українською, то легше й краще вам це вдаватиметься.
2. Більше читайте українською. Купуйте українські книжки, газети та журнали, дивіться українські передачі, слухайте україномовне радіо. Дивіться фільми українською. Або такі, що дубльовані українською (тим паче, що професійний український дубляж часто є кращим за російський). В кінотеатрі йдіть на україномовний сеанс, коли завантажуєте кіно з інтернета, шукайте копію з українським дубляжем. До речі, її дуже легко знайти. Майже всі фільми, наприклад, на ex.ua мають копію де є кілька звукових доріжок, серед яких дуже часто є українська. Під час перегляду обирайте саме її. [Також є портал з торент-толокою Гуртом і невеличка команда дубляжу аніме та серіалів Ukrdub].
3. Якщо вам психологічно (або з інших причин) важко одразу перейти на тотальне спілкування українською, робіть це частково та/або поступово.
Наприклад, почніть спілкуватися українською у себе в родині, або серед найближчих друзів. Або, коли потрапляєте у нове коло спілкування - спілкуйтесь одразу українською. Якщо вас не знали раніше, ні в кого не виникне здивування та зайвих запитань на кшталт, "чего это ты вдруг по-украински заговорил?"
Або спілкуйтеся виключно українською з незнайомими людьми - в транспорті, на вулиці, у магазині чи в ресторані, під час спілкування з операторами гарячих ліній, з міліцією та іншими держслужбовцями, тощо. Це не лише полегшить вам психологічний перехід на мову, але й сприятиме відтворенню україномовного наволишнього середовища. Бо досі, зокрема в Києві, панує феномен, навіть коли людина вдома та з друзями природньо спілкується українською, а у громадських місцях та/або на роботі переходить на російську (бо "так заведено"). Маємо змогу створити протилежний тренд.
4. Якщо не можете українізуватися самі, українізуйте своїх (майбутніх) дітей. Купуйте їм українські дитячі книжки, показуйте україномовні мультики, тощо. Віддайте їх до українського садочку, школи, класу, тощо. Усіляко плекайте їхню любов та повагу до української мови, історії, традицій, культури.
5. Коли знаходитесь за кордоном, розмовляйте лише українською. Тоді вас не переплутають з росіянами, яких в світі зараз люблять ще менше, ніж раніше. Не будьте схожим на "русо-турісто"! [їх упізнають трохи за іншими критеріями]
6. Почніть писати виключно українською. Наприклад ділові листи, або у твітері [на головній Реактору. Годі приховувати нашу "окупацію" - всі й так з України :D].
7. Крім того, українізуйте речі навколо себе:
- змініть інтерфейс телефона, інших гаджетів, комп'ютера, веб-сайтів та соцмереж на українську. Зокрема, всі девайси від Apple завжди підтримували українську мову "з коробки" й не потребують додаткового її встановлення - просто поміняйте мову інтерфейсу у налаштуваннях і все. Facebook, twitter і навіть ВК та Одноклассники мають українську локалізацію (хоча останніми двома не рекомендує користуватися навіть СБУ);
- в банкоматі зажди обирайте українську, взагалі скрізь де є можливість обрати українську - робіть це. А де нема - запитуйте у власників "чому" й вимагайте, щоб було;
- коли шукаєте щось у Гуглі, чи деінде, шукайте спочатку українською. Не хвилюйтеся, Гугл розумний і навіть російськомовні результати ви не пропустите, якщо вони будуть релевантні вашому запиту. Коли юзаєте Вікіпедію, заходьте спочатку на українську версію, а на іншомовну лише якщо такої статті в українській нема, або інформації в ній недостатньо (як альтернативу раджу не російську, а англійську версію - вона зазвичай повніша та об'єктивніша особливо зі спірних питань) [поганим знавцям в нагоді стане Вікіпедія спрощеною англійською]. Оці запити та фактичні переходи на україномовні сайти або їхні версії є вкрай важливими для підвищення статусу української у кіберпросторі, бо статистика усе це враховує;
- коли пишете оголошення чи табличку, пишіть українською. Навіть якщо це напис на вашому гаражі або об'ява у вашому під'їзді.
Гадаю, ви зрозуміли ідею. Можна ще багато чого тут вигадати. І все це легко перетворити на веселу гру й навіть змагання. Хоча б і на змагання із самим собою.
А головне, якщо ми самі почнемо усе це робити, жодних зусиль держави у цьому потрібному напрямку не знадобиться. Ми ж з вами вже переконалися, що наше суспільство діє значно швидше й ефективніше за державу. До того ж у держави зараз є завдання важливіші. Люстрація, наприклад. [йшов шістнадцятий рік... люстрацією якщо й пахне, то тільки сміттєвою]
І ще. Якщо ви бажаєте любити Україну виключно або здебільшого російською (чи будь-якою іншою мовою) - це ваше право, я на нього не посягаю. Робіть як вважаєте за потрібне. Але перед тим все ж перечитайте ще раз перші 8 пунктів цього допису й пообіцяйте мені подумати про викладені там думки, гаразд?
P.S. І дуже прошу, МАКСИМАЛЬНО РОЗПОВСЮДЖУЙТЕ цей текст та ці ідеї! Можна навіть без посилання на мене. Головне - результат! А він неодмінно буде!
Слава Україні!
