THE HARDKISS - Як ти?

Мікола Яновіч выходит на связь

02.02.2015 Помним, скорбим.

Україна-Русь та її діти

Он установил фотоловушки возле Чернобыля. Камера зафиксировала невероятное!

 Сергей Гащак устанавливает фотоловушку.

Занесенный в Красную книгу черный аист со стройматериалами для гнезда.

Еще одна краснокнижная птица — малый подорлик.

Танцуют все! Журавли устроили настоящее шоу перед камерой.

Самка рыси пришла на водопой с котенком.

В 30-километровой зоне появились даже медведи, которых в здешних краях не было более 100 лет!

Кабан принимает грязевые ванны.

Енотовидные собаки разгулялись вовсю!

Мы с Тамарой ходим парой.

Лосиха с двумя детенышами.

Самка оленя с олененком.

Серый хищник с трофеем. В пасти у волка нога оленя...

Вот это громадина!

Тихо в лесу, только не спит барсук...

Поросята с родителями.

Привезенные в начале 90-х лошади Пржевальского отлично себя чувствуют.

А вот и выдра попала в кадр!

Серьезные ребята!

Сейчас Сергей Гащак с коллегами добивается того, чтобы Чернобыльской зоне присвоили заповедный статус!

Просто не верится, что с тех пор, как из этих краев ушел человек, прошел только 31 год. Удивительно, как быстро природа сумела восстановить жизнь в зоне техногенной катастрофы! Получается, что радиация не так страшна для зверей, как человек...

Текст и фотографии взяты отсюда https://ofigenno.com/fotolovushki-v-chernobyle

Капітошка

«Капитошка» - литературный персонаж, созданный писателем и сценаристом Натальей Гузеевой, герой анимационных фильмов и детских книг. Художественный образ Капитошки был воплощен художником Генрихом Уманским.

Анимационный фильм состоит из двух серий: «Капітошка» (1980 р.) и «Повертайся, Капітошко!» (1989 р.).

Над фільмом працювали:

- автор сценарію - Наталя Гузєєва

- режисер - Борис Храневич

- художник-постановник - Генріх Уманський

- композитор - Геннадій Сасько

- оператор - Анатолій Гаврилов

- звукооператор - Ірина Чефранова

- художники-мультиплікатори: Михайло Титов, Ніна Чурилова, Володимир Врублевський, Олександр Вікен, Адольф Педан, Я. Селезньова

- ролі озвучували: Людмила Ігнатенко, Олена Слободяник (вокал), Богдан Бенюк, Ольга Сумська (російськомовна версія), Наталя Сумська (україномовна версія), Євген Паперний

- асистенти - Е. Дьомкина, А. Савчук, А. Назаренко, Ірина Сергєєва

- монтаж - С. Васильєвої

- редактор - Л. Пригода

- директор картини - Іван Мазепа

- музичне оформлення мультфільму та пісеньку Капітошки виконала Хорова капела Українського радіо.

Дивовижне місце, Бакота, перекладається як "бажане місце". І, дійсно, всі, хто тут побував, одразу ж закохувалися в цей квітучий край. Раніше Бакота була столицею Поділля, але історія розпорядилася інакше. У 1255 році разом із приходом татаро-монгольського ярма поселення було фактично стертим із лиця землі. Із часом село відновили, але в 1981 році під час будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено, а землі затоплені. Сьогодні це село навіть не можна знайти на карті, і багато хто не знає, що тут знаходяться залишки скельного монастиря, створеного тим самим Антонієм, який заснував Києво-Печерську лавру.

Хто був на Поділлі, а не бачив Бакоти, то можна зачислити до категорії людей, які були в Римі, а не бачили Колізей. На Дністрі, за 55 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський на території Національного природного парку «Подільські Товтри», знаходиться шматочок раю – Бакота. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних…

В 1255 році скориставшись зрадою тодішнього намісника Бакоти Мілея, містом оволоділи монголо-татари. На ціле століття Бакота з усіма прилеглими землями потрапила у татарське ярмо. Але місто і його сільська округа існували і далі. В другій половині XIV ст. Бакота і придністровські землі перейшли під політичну владу феодальної Литви. Це сталося після того, як великий князь Литовський – Ольгерд розбив у 1362 році на Синіх Водах загони татар. Ольгерд передав володіння Поділля своїм племінникам – братам Коріатовичам. Щоб уберегти ці землі від спустошливих набігів татар, розгортається відновлення укріплень, в т.ч. і в Бакоті. Коли литовці прийшли в Бакоту, то побачили тем ченців і монастир в горних скелях. Так 1362 рік став першою датою згадки про скельний печерний монастир. На той час все менше в літописах згадується назва “Пониззя”, а поступово, після 1362 року в термінологію входить “Поділля” із центром спочатку Смотрич, а потім Кам’янець.

В другій чверті XV ст. продовжується боротьба польських і литовських феодалів за володіння Поділлям. У 1431 році між Польщею і Литвою було укладено перемир’я, за умовами якого Бакотська волость була визнана нейтральною прикордонною зоною між державами. Скориставшись з цієї ситуації, жителі Бакоти та її округи вигнали у 1431 році з своїх маєтків українських, польських і литовських феодалів й оголосили себе вільними людьми. І лише в 1434 році повстання було придушене польсько-шляхетськими військами, замок зруйнований вже назавжди, а місто поступово втратило своє значення як адміністративний і господарський центр. Археологічні дослідження на території Бакоти розпочалися лише наприкінці ХІХ ст. У 1883 р. професор В.Б. Антонович оглянув і обстежив рештки скельного монастиря. Розкопки були проведені у 1891-1892 роках. Значний речовий матеріал було зібрано, але звіти про розкопки не збереглися. І тільки перелік знайдених речей відтворюється в одній з праць Ю.Й. Сіцинського. І надалі історія Бакоти вабила до себе науковців.

Бакота – затоплена доля

В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало ще одним етапом трагедії села Бакота. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на відведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею. Загнаний у безвихідь, кожний бакотянин долю вирішував по-своєму. Жителі розділились на 4 групи: одні купили оселі в різних навколишніх селах і переїхали туди, другі почали будівництво в селі Колодіївка, треті – в с. Гораївка, четверті – в с. Стара Ушиця. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Неможливо описати ту важку ношу по будівництву оселі і роботі в радгоспі одночасно, яку взяли на свої плечі жителі цих сіл. Бакота опустіла, зруйнувалась. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.

Продовження: http://igormelika.com.ua/shhodennik-mandrivnika/podorozhi-ukrajinoyu-bakota-misce-jakogo-nemaje-na-karti

Павло Дерев'янко. Буктрейлери

Павло Дерев'янко — молодий, проте напрочуд перспективний український письменник, за фахом перекладач з арабської мови.

"Аркан Вовків"

Підпиши проклятий сувій.

Отримай клямри вовчого лицаря.

Дізнайся, скільки крові та сліз приховано за блиском героїчних легенд.

"Тенета Війни"

Продовження «Аркану вовків», другий роман із епічної трилогії «Litopys Siroho Ordenu», який побачив світ у видавництві «Дім Химер». Рік 1852. Перемога у нещодавній війні між Північним Альянсом і Двоморським Союзом коштувала Сірому Ордену багатьох життів. У Червоній та Чорній радах готуються до виборів гетьмана, з-за кордону долинають тривожні чутки, а православна церква відкрито виступає проти сіроманців, чиї знекровлені ряди тануть разом із їхньою славою. Попри занепад лицарі Сірого Ордену стоять на варті…