THE HARDKISS - Як ти

Якою була мова 300 років тому

Першою пам'яткою українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою, вважають "Енеїду" Котляревського (1798~1842 рр.), але й до нього існували інтермедії, написані мовою, близькою до народної.

Інтермедії - це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять "слогомпростым, деревенским мужицким" ("Піитика" М. Довгалевкого 1736-1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
Інтермедії справили відчутний вплив на творчість І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, М. Старицького та інших.

Мови наступного твору зазнали певного впливу церковнослов'янської та сприйняття автора, ба все одно видно характерні риси та слова. Усталеної орфографії на той час не було, навіть у Котляревського слова писались аби як, тому десь нема м'якого знака, И читається як сучасні И, Й або Ї. 

Ы - И

Ђ (ѣ) - І

Е - Е, Є

ІЕ - Є.

Просто світлина діячів українського театру

Уривок інтермедії XVIII століття Митрофана Довгалевського «Комическое дЂйствіе» 

3-TIUM INTERLUDIUM [Третя інтерлюдія]
Виходить козак c пЂснею, до которого виходить лях на влови. Козак схоронится, потом виходять к тому ж ляху подданніи c поклоном.

Козак

Мати моя старенкая, чи ти менЂ раденкая,

Моей молодости,

Моей молодости?

Був у турка под рукамы, а в татаров з кайданамы

У самой жалости,

У самой жалости.

Дадже правда — тепера нема добра всюди,

Дармо пряцуем, виставляем груды.

Бог виручив мя оттуду, а тепер мЂсця не найду,

В дому не сидЂти.

ЛЂсы, поля спустошении, лугы, сЂна покошенни,

Пороспускав дЂты,

Пороспускав дЂты.

Толко ж правда, що треба взираты на бога,

То и всЂм есть в добичи простая дорога.

Пойду знову на СЂч-маты, пойду долЂ вниз шукаты,

Козацкая доле,

Козацкая доле!

Ачей буду потугою, а в москаля заслугою,

Мати ж моя, оле,

Мати ж моя, оле!

Спитаю, чи не буде хоч на низу добра,

Чи не трапится де поймати лиса або бобра.

Буду турков воеваты, мечем слави добувати,

Буду воевати,

Буду воевати!

Кармазини з луданамы, шати драты з сутанамы,

СовсЂм буду брати,

З очей не спускаты,

З очей не спускаты!

Егей, коли б впять, як була, козацкая слава,

Щоб роспустилась всюди, як пЂрамы пава!

І щоб зацвЂла знову, як рожа улЂтЂ,

Як бог позволить побрать турецкіи дЂты,

Або ляхов на той час трапится поймати

І сЂм кіем козацким по ребесах дати.

Лях

Padła, padła, padła! Tu padła! Kus, kus! Hałapiur!

Teraz że mam czas k memu polowaniu.

Y prżepiułek wraz pstrych ku łapaniu.

Choc ia pstrego mam iastremba chciwa,

Do prżepiułeczek nie barzo leniwa,

Iednak że żądam od poddanstwa swego,

Gdyby prżyniesli iastremba drugiego,

Ktoren by mogł złapać drugo albo trżecie,

Albo y więcey, choc do dwach set przedzcie.

[Впала, впала, впала! Тут упала! Кусь, кусь! Га-ля-ля!

Тепер же маю час, щоб пополювати.

І враз наловити рябих перепілок.

Хоча я маю сірого жадібного яструба,

До перепілок не дуже лінивого,

Однак я жадаю від своїх підданих,

Щоб принесли другого яструба,

Який би зміг зловити удвоє, втроє

Або й більше, хоч би й до двохсот.]

Литвин

ГлядзЂце ж, як будзеце перед паном гавариць,

Я вас старосцю своєю магу научиць.

ВсЂ

Харошо гуториш, бацюхно старенкій!

Харошо, харошо гето, лебедзік беленкій!

1[-й литвин]

Слухайце ж всЂ, братЂце, як буду навчаць,

А ви, панове, звольце мои слова внЂмаць!

2[-й литвин]
От так буду гавариць: «На здорове тобе, пане!»

3[-й литвин]

«Нехай и паней стане, і всЂм дзіеткам вашим!

Нехай станіесе гето тут приходом нашим!»

Лях

Cuż to, chłopowie, teraz wy mnie mowicie?

A panskiego gniewu iuż nie wicie?

[Що ж це ви, хлопи, тепер мені говорите?

А панського гніву вже не знаєте?]

Литвин

Неть, моспаніе, мы к тобіе c поклоном [подарунком] пришлЂ

І саколю маць до твоіей мЂлосцЂ приніеслЂ.

Лях

Iakież to mnie pokłony już teraz bywaią,

Kiedy dzis mi chłopowie w oczy narżekaią!

Wez tylo, chłopcze, postronki drotowe!

[Які ж то мені тепер уже подарунки бувають,

Коли нині хлопи мені в очі дорікають!

Візьми лиш, хлопче, дротяні посторонки!]

Chłopiec

Iuz gotowe!

[Вже готова!]

[Лях]

Wez no, chłopcze, tylo sam woyta, iak starżego,

Biy, tłucz, wal, pal, biy dobrże! Tamże y drugiego!

Cuż to za dziwo do mnie y iaka prżycżyna,

Chłopa zabic, ubic, iak skurwego syna! 

[Візьми-но лиш, хлопче, сам війта, як старшого,

Бик, товчи, вали, пали, бий добре! Там же й другого!

Що ж то за диво мені і яка вина

Хлопа забити, убити, як скурвого сина!]

Литвин

Ну ж, моспане, и меніе еще прохварасцЂ,

A прохварасцЂвши та й додому пусцЂ.

Лях

Dobrze! Ydz, chłopcże, dayże dobrże y temu,

Sto kijow odmierż tak, iak y drugiemu!

Y day go bogu, iaka to chłopska odwaga!

Znać, że to moskał abo kozak iemu dopomaga.

Ia poddannych wyrombam karki wszystkim do pniaka!

Z Ukrajny ... iego kpa kozaka,

Ot tylo szlachte swoie na głowe pobudże, —

Po naszych tu granicach nie mieszkaią ludżie, —

Lecż nie tylko w granicach, także y na Ukrajnie,

Niechże po wszystkich stronach polska sława słynie!

Y to moie poddaństwo w Kijowie bywało,

[Добре! Іди, хлопче, дай же добре і тому,

Сто київ одміряй так, як і другому,

І пошли його до бога! Яка то хлопська одвага!

Знати, що це москаль або козак йому допомагає.

Я підданим усім повідрубую шиї впень!

З України (вижену) дурня-козака,

От тільки шляхту свою підійму, —

По наших тут кордонах не мешкають люди, —

Але не тільки в межах, а також і на Україні, —

Нехай же по всіх краях польська слава лине!

І моі ті піддані в Києві бувалу,]

Gdzie był gubernatorem szlachce zaleciało;

A do Hłuchowa miasta, ktore wsi należą,

Y to ich mosci Guwnowie do siebie odbierżą.

To wszystko mieczem, ogniem zwołowac możemi,

A Leszczynskiego krola znowu odbierżemi!

A wnet zaciągnemi tu męznego Hektora,

Y na pomoc prżysżle nam od swego też dwora

Krol francuzki ... że tysiąć drugie-trżecie,

My się zbierżemy wkoło do sto tysiąc przedzcie.

Będziemy też woiować do samey Poltawy,

Aby odebrac pierwszy honor naszey sławy.

Mospanie Zdupypadskiy, panowie Guwnowie

Schodcie się do porady, bierżcie arme swoię!

[Де був губернаторем — шляхті служив;

А які села до міста Глухова належать,

То їхмості Гувнове собі одберуть.

Це все мечем, вогнем можемо звоювати,

А короля Лещинського знову оберемо!

І одразу ж притягнемо сюди мужнього Гектора,

І на допомогу пришле нам також від свого двору

Король французький тисяч дві-три,

Ото ж зберемо, либонь, тисяч із сто.

Будемо також воювати до самої Полтави,

Щоб повернути колишню честь нашої слави.

Мосьпане Здупипадський, панове Гувнове,]

2 [-й лях]

Kłaniam iegomosci panu Sraczkowskiemu,

Ia, sługa nayniższy komputu całemu.

[Кланяюсь йогомості пану Срачковському,

Я, слуга найнижчий, всьому товариству.]

1 [-й ляx]

Co będziemy czynie? Już wielka gromada,

Tylkoż by nie byłab z waspanstwa zrada.

Gdy kozacy będą napadać surowo,

Stoycie, nie buycie się, kładcie głowo z głowo!

Nie buy się, wac, gdyby tu kozacy prżyszli,

My by tu ich kanczukiem w lasy wprowadzili!

[Що будемо чинити? Вже велика громада,

Тільки ж щоб не було од вас, панове, зради.

Коли козаки будуть сильно нападати,

Стійте, не бійтесь, кладіть голову коло голови!

Не бійтеся, панове, коли б сюди козаки прийшли,

Ми б їх тут канчуком в ліси загнали!]

Козак

А доки ж вы, бестелюгы [собаки], будете звегати? [гавкати, брехати]

Чи то ми вас не зможем кіямы прогнаты?

Земку! [земляк] О, земку! Швидко давай поратунку!

Ос тут добичи озмем не одну вже сунку! [сумку]

Тут-то вЂд злота ляхи да вЂд срЂбла сіяють!

Москаль

Што они тебя, гаспадин пан-казак, не ругают ли?

Козак

Де ж пак не лають? От так лають, що аж лихо!

Москаль

Дабро ти, казак! Вось ми убіером их тихо!

Поляк

Numy też, bracia, chwytac do swego oręża,

Aby nie utracie żadnego żołnierza!

[Мумо теж, браття, братися до своєї зброї,

Щоб не втратити жодного жовніра!]

Москаль

Казак, пріймайся! Не боися! Бери з плечей двоих,

А я тотчас уберу далгополих от тих!

А што здезь о рубежах они спаминали,

Будто ляшонки Украйну в облястях держали,

Дабро! Вот покажем рубежи кнутамы на спинЂ!

Козак

І добре, земочку, щоб другій памятав,

Да и дЂдчой [чортовій] своей дитинЂ заказав!

Джерело: Ізборник. Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації.

7 травня 1840 року народився Петро Ілліч Чайковський (1840-1893) - всесвітньо відомий композитор, диригент і педагог з українського роду Чайок.
Українське коріння композитора досліджує історик Ганна Черкаська:
Здавна в Україні був відомий козацький рід Чайок (Чайковських), його родичами були Гребінки, Гоголі.
Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Син Федора, народжений на Полтавщині Петро Чайка (дід композитора), спудеєм Києво-Могилянської академії взяв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка, автор романсу «Очі чорнії».
Петро Федорович полковим лікарем пройшов російсько-турецьку війну, отримав посаду городничого у В’ятській губернії Росії, де й пустив корені. Ілля Петрович Чайковський, батько композитора, вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора. Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, онучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье. Батько матері був епілептиком, що передалося онукові.
Петро Ілліч Чайковський народився 7 травня 1840 р. З 10 років він навчався в училищі правознавства. Упродовж років дружив із князем Олексієм Голіциним. У 1864 р. студентом консерваторії Петро Чайковський вперше на запрошення Голіцина приїхав на канікули на Сумщину, в Тростянець, там він написав свій перший симфонічний твір - увертюру до драми О. Островського «Гроза».
У Тростянці Чайковський познайомився і заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва, Миколою Кондратьєвим. З того часу козацький нащадок відкрив для себе Україну. Петро Ілліч щороку по кілька місяців жив на Слобожанщині або на Поділлі, де написав понад 30 творів, із домінуванням української тематики.
Багато творів написав Чайковський у селі Низи поблизу Сум у садибі Миколи Кондратьєва. У співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор написав твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір». Цікаво, що до цих творів Шевченка писав музику й Микола Лисенко. «Исконно русский» шедевр «Я ли в поле да не травушкой была» Чайковському навіяла українська пісня «Чи я в лузі не калина була».
У Кам’янці на Черкащині, у маєтку, управителем якого був чоловік сестри Чайковського Лев Давидов, Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Аби Петро Ілліч міг почуватися вільно, йому відвели окрему будівлю з трьома кімнатами. Враження від українського літа 1874 року в Кам’янці лягли в основу Першого концерту для фортепіано з оркестром, головна тема якого пісня Марусі Чурай «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», а у фіналі композитор використав мелодію веснянки «Вийди, вийди, Іванку». Критик Герман Ларош відзначив цінність концерту, красу українських мелодій, вплетених у канву твору.
Особливе місце в подорожах Чайковського в Україну посідало Поділля, куди композитора привела тривала дружба з Надією фон Мекк. Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
Тут Чайковський створив низку знаменитих творів: перша оркестрова сюїта, п’єси для скрипки, 7 романсів, серед яких «То було ранньої весною», «Серед шумного балу», серенада Дон Жуана.
В останній рік свого життя Чайковський диригував своїми симфоніями у великих містах України: Києві, Харкові, Одесі. Один із концертів майстер дав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. В Україні Чайковського любили завжди. У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
За деякими пвердженнями, складна психологічна атмосфера навколо сексуальності композитора підштовхнула його до отрути. 6 листопада 1893 р. – у кращий світ пішов 53-річний композитор Петро Чайковський. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Двоє композиторів - Чайковський та Лисенко - козацькі нащадки, обоє з матерями спілкувалися французькою, освіту отримали на чужині, але провідною тематикою творів була Україна, навіть померли в один день 6 листопада.
У 1926 р. в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і було здійснено постановку «Євгенія Онєгіна» українською, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. Він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського.
Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм «Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні», і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: «О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні?».
У неукраїнській Україні не лунають опери Петра Ілліча Чайковського державною мовою.
Цікаві та маловідомі факти про видатних українців зібрані у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.