kevin de bruyne

На месте памятника Ленину в Киеве создадут арт-инсталляцию

На месте бывшего памятника Ленину в Киеве реализуют проект временной художественной интервенции.

Проект будет реализован фондом Изоляция с 3 по 17 мая 2017 года. Каким он будет, выберут сами жители. С 3 по 9 апреля на сайте Изоляция проходит голосование, участие в котором может принять каждый желающий.

Выбрать предлагают из четырех проектов, отобранных международным жюри конкурса, в которое вошли художница Синтия Гутьеррес (Мексика), искусствовед Евгения Моляр (Украина), директор Департамента культуры КГГА Диана Попова (Украина), архитектор Год Роуботам (Великобритания) и куратор проекта Общественная соглашение Екатерина Филюк (Украина).

De Pedestal (художественный дуэт Afterall, Италия)

Мне нужен герой (Милена Вучкович, Сербия)

На пустом постаменте предлагается установить мощный прожектор. Он должен быть включен целый день, но наиболее заметным становиться только ночью. Прожектор вращается и освещает объекты вокруг - дома, деревья, машины. Происходит поиск нового героя. Таким образом подчеркивается отсутствие простых и четких решений и необходимость видеть вещи в ином свете.

Ритуалы природы (Иса Каррильо, Мексика)

Героев не существует (Микита Шалений, Украина)

Украинский художник предлагает с обеих сторон постамента установить, как в библиотеке, два ряда книжных полок с небольшими досками. Перед каждым рядом располагаются корзины с мелом и углем.

Каждому желающему предлагается нарисовать или записать на доске то, что он/она хотели бы забыть с помощью мела. Или то, что важно помнить - с помощью угля. Доски с записями будут собираться на полках как своеобразный архив мнений и желаний жителей города.

Голосование тут: https://izolyatsia.org/social-contract/vote/?lang=uk

Влітку 1771 року захворів на чуму, але за тиждень повністю одужав 29-річний лікар із Чернігова Данило Самойлович. У тому, що він захворів, не було нічого дивного. Він знаходився серед тисяч хворих у самому епіцентрі епідемії, в охопленій чумою Москві. А от те, що він одужав, було дивно.Летальність бубонної чуми в той час становила 95 %. І навіть ті, хто все ж виживав, хворіли довго і важко, тижнями перебуваючи на межі життя і смерті. А тут усього кілька днів, без особливої важкості та з повним одужанням! Один день Самойловича мучили слабкість та головний біль, потім — біль у паху, там виник один чумний бубон, але за тиждень він розсмоктався. І все! Надзвичайно легкий перебіг для такої хвороби! При тому, що підлікарі (помічники Самойловича) гинули один за одним! За кілька місяців померло троє!Самойлович відчув гостре здивування — чому всі навколо вмирають, а він одужав? Та ще й перехворів настільки легко? 

Будь-хто інший був би щасливий, а Самойлович здивувався. Дивне відчуття для людини, що мала померти. Але саме це здивування приведе Самойловича до світової слави, зробить його першим українцем, який був визнаний у світі як науковець. І, до речі, першим підданим Російської імперії, визнаним за внесок у медичну науку.У бліх стравохід перед входом до шлунку має потовщення, зоб. У цьому потовщенні рух їжі сповільнюється, і чумна бактерія, коли вона потрапляє сюди, в силу фізичних причин осідає на стінках. Тут чумна паличка швидко розмножується. Маса бактерій перекриває прохід далі, блокує шлунок. Блоха продовжує жити, її мучить голод, вона скаче від однієї жертви до іншої, намагається пити кров, але марно. Їжа, яку поїдає блоха, уся та кров, яку вона смокче, пройти до шлунку не може, вона залишається в стравоході. Блоха їсть, місця в стравоході мало, стравохід весь забитий, і їжа (кров) виливається назад — разом із чумними паличками. Ця відригнута їжа потрапляє туди, де наразі їсть блоха, тобто на місце укусу, прямо туди, де шкіра пошкоджена. Та ще й людина втирає ті палички, розчісуючи місце укусу. Так чумна паличка потрапляє в організм людини, відразу минаючи бар’єр шкіри.Під шкірою паличку підхоплює плин тканинної рідини, і вона потрапляє в лімфатичні судини, а потім — у лімфатичні вузли. У лімфатичних вузлах вартують стражники організму — спеціальні клітини, які називаються «великими пожирателями», макрофагами. Вони нікого стороннього повз себе не пропустять, тим більше чумну паличку. Макрофаги пожирають її, але убити не можуть. Паличка настільки добре захищена, що всередині макрофагів, у смертельному для будь-якого іншого мікроба середовищі, чумна паличка продовжує жити. Більш того — розмножуватися. Дуже швидко паличок стає так багато, що лімфатичний вузол розбухає. Розвивається гостре запалення, і лімфатичні вузли, а вони розташовуються групами, зливаються між собою в один конгломерат. Цей конгломерат називається чумним бубоном.Бубон — це таке потовщення, пухлина під шкірою завбільшки з великий горіх або маленьке яблуко. Він заповнений гноєм із великим вмістом чумних паличок. І він є надзвичайно болючим. Бубон — головна ознака бубонної чуми. Бачиш бубон? Усе, це чума! 

Про чумну паличку і бліх за часів Самойловича не знали. Взагалі, нічого не було відомо про здатність мікроорганізмів спричиняти інфекційні хвороби. Чумну паличку відкриють тільки через 120 років. Про роль бліх дізнаються ще пізніше. Чума в 1771 році являла собою велику і страшну таємницю.Медики, нічого не знаючи про хворобу, реагували на ту єдину зовнішню ознаку, що була добре помітною, — на бубон! Підлікарі, тобто помічники лікаря, обробляли бубони припарками, щоби ті швидше «дозріли», відділилися від навколишніх тканин. Тоді приходив лікар, розтинав бубон і пальцями вичавлював із нього гній. З таким методом лікування саме лікар піддавався найбільшому ризику — адже саме він буквально копався пальцями в чумному гної, у мільйонах чумних паличок. Але чомусь гинули підлікарі, а лікар Самойлович вижив. Це було незрозуміло, це було дивно.Сотні років лікарі бачили чуму. Сотні років вони бачили, як гинуть майже всі, хто захворів. І гинули самі. Але іноді лікарі ставали свідками чуда — хтось виживав. За такого щасливця раділи, але ніхто ніколи не питав себе, чому. Це мав бути саме Самойлович, щоби поставити таке запитання.Можливо, одужання Самойловича не було проявом якоїсь закономірності, а було чистою випадковістю? Самойлович не міг не врахувати й такої можливості. Чи існують інші випадки, які б підтвердили, що його парадоксальне одужання є результатом якоїсь закономірності? 

Самойлович працював у чумний лікарні на 2000 ліжок, яку він сам добровільно зголосився організувати й у якій добровільно оселився. Але епідемія охопила все місто, і хворих було занадто багато для однієї лікарні. Існувала й маленька лікарня, яку організував відставний бунтівник Петро Погорецький (той, який створив російську медичну термінологію), теж випускник Києво-Могилянської академії, теж доброволець, який сам зголосився працювати в чумному місті. Самойлович пішов до нього. Виявилося, що з Погорецьким сталася така ж історія — його підлікарі гинули один за іншим, а сам Погорецький захворів, але видужав. Тепер було зрозуміло, що парадоксальне одужання — закономірність. Тут було про що подумати.Може, лікар весь час контактує з гноєм, а отже і з його компонентами, і в такий спосіб поступово «звикає» до чумної «отрути»? Коли такий лікар стикається з «повноцінною» чумою, його організм, «який уже звик» до «отрути», страждає менше? А підлікарі з гноєм не працюють, їхній організм не має можливості «звикнути», і тому чума в них протікає так само важко, як і в інших?Це була ідея про можливість щеплення проти чуми. Більш того, клінічно обґрунтована ідея!До часів Едварда Дженнера з його першою у світі вакциною — вакциною проти віспи — залишалося ще 25 років, але існувала, хоча й не була дуже поширеною процедура варіоляціі, дуже ризикований метод щеплення проти віспи. Віспа — на латині «варіоліт», звідси й назва. На відміну від вакцини Дженнера, де вакцинація проводилася віспою корів і тому була безпечною для людей, варіоляція полягала в тому, щоби втирати в шкіру здорового віспяні струпи хворих, тобто прищеплювати справжню людську віспу. Не дивно, що після варіоляція люди часто насправді хворіли на віспу і вмирали.Самойлович побачив схожість. Виходило, що він, сам того не підозрюючи, несвідомо пройшов варіоляцію проти чуми!Те, що відкрив Самойлович, уперше в історії людства давало надію в безнадійній до того часу боротьбі з чумою. 

Ні, до вакцини проти чуми було ще далеко, але науково доведена можливість щеплення кардинально змінювала погляди на чуму. У минулому залишалися часи, коли чума вбивала від третини до половини всіх жителів Європи. Попереду проглядало майбутнє, де чума стане рідкісною, навіть екзотичною хворобою.Цього мало. До Самойловича ідея варіоляціі повністю замикалася на віспі. Тепер виявлялося, що щеплення можливе і проти іншої хвороби. А де дві хвороби, там і сотні! Доказ, що існує можливість послаблювати хвороби інші, ніж віспа, що можливо робити щеплення не тільки проти віспи, була подібна революційному шквалу, який пронісся тодішньою Європою.Не дивно, що ця здогадка миттєво зробила Самойловича європейською знаменитістю. Дванадцять (прописом — дванадцять) академій обрали його почесним членом.Тим часом епідемія чуми набирала силу. Вона вже призвела до смерті близько половини всіх жителів міста, почався чумний бунт. Розлючені городяни вбили архімандрита, почалося полювання на всіх «при владі» й насамперед на лікарів. Самойловича теж зловили й хотіли вбити, але він зумів відбрехатися.У таких умовах Катерина II направила до бунтівного міста свого фаворита графа Григорія Орлова. Той уперше за весь час епідемії вирішив, що треба порадитися зі спеціалістами. 

Орлов зібрав лікарів — усіх 23 лікарів Москви (на 130 тис. населення), включно із Самойловичем.І знову вміння Самойловича мислити не так, як інші, призвело до революції. Те, що він запропонував, а потім втілив у життя, зробило його незаперечним світовим авторитетом у боротьбі з чумою. Самойлович виявився генієм не на одне осяяння, а на повний переворот.У ті часи боротьба з епідеміями базувалася на чотирьох принципах. Кожен із них, на перший погляд, здався б розумним і сучасним людям. Це:1) карантин для тих, хто контактував із хворими,2) знищення заражених речей,3) заборона масових скупчень людей, і4) ізоляція зараженої території від решти країни.Саме ці заходи, однак, виявилися неефективними і привели до бунту.Що з ними не так? 

ІЗОЛЯЦІЯ КОНТАКТНИХКарантин для тих, хто контактував з хворими, означав, що на 42 дні ізолювались годувальники сімей. Ті, хто опинявся в карантині, не могли працювати й не могли годувати своїх рідних. Запаси їжі та грошей в той час у переважної більшості людей були мінімальні, всього на кілька днів. Фактично, карантин прирікав сім'ї на голодну смерть. Часто, рятуючи рідних від загрози ізоляції, хворі йшли з дому і вмирали десь в місті, ще більше поширюючи заразу і роблячи неможливим виявлення контактних.Що запропонував Самойлович, в чому він зміг переконати графа Орлова? Досвід Самойловича показував, що людина, яка не захворіла за 16 діб, вже не захворіє. І він зумів переконати в цьому інших. Карантин скоротили з 42 діб до 16. Але головне — людей в карантині почали годувати! 

ЗНИЩЕННЯ ЗАРАЖЕНИХ РЕЧЕЙЗнищення заражених речей означало, що цілі родини втрачали все, що накопичили за все життя. Спалювалося житло, одяг, меблі, побутові речі. Ніби цього мало, часто виявлялося, що «спалювальні» команди крали й перепродували майно, а це ж були речі з чумних будинків! Це ще більше поширювало заразу.Самойлович запропонував нічого не знищувати, а — уперше в історії (!) — дезінфікувати! Це було щось нечуване! Щоби переконати владу, Самойлович цілу добу сам проходив у продезінфікованому одязі чумного хворого. Тоді Орлов виділив для експерименту засуджених. Їх привели до будинку, усі жителі якого померли від чуми. Там засуджених змусили жити. Та ще й носити речі, які там залишалися, речі, просочені чумним гноєм. Але перед тим і сам будинок, і речі обкурили спеціальним димом. Засуджені прожили в цьому будинку 15 діб і на 16-ту добу були випущені на свободу — зовсім на свободу, зі скасуванням вироку. Після цієї демонстрації дома та речі хворих більше не знищували. Метод обкурювання придумав уродженець Києва, теж випускник Києво-Могилянської академії професор Касіян Ягельський. Той із цією метою запропонував використовувати спеціальну суміш, майже порох — сірку із селітрою. Суміш запалювали, а димом проводили обкурювання. Самойлович приймав настільки активну участь у випробуванні методу, що весь посинів, суглоби в нього були нібито вивихнуті, а руки — в опіках. Самойлович же написав інструкцію щодо процедури обкурювання. 

ЗАБОРОНА МАСОВОГО СКУПЧЕННЯ ЛЮДЕЙЗаборона масових скупчень людей означала, що ремісничі майстерні та мануфактури були закриті, знову ж перекриваючи джерело доходів для жителів міста. Мало того, були закриті громадські лазні, а бруд сприяв поширенню зарази. Після втручання Самойловича для неконтактних роботу дозволили, а митися всім наказали регулярно, але індивідуально, вдома. 

ІЗОЛЯЦІЯ ТЕРИТОРІЇІзоляція міста означала, що були перекриті шляхи постачання продовольства, що зробило ціни захмарними. Тепер влада взяла на себе привіз до міста продуктів.Усі ці ідеї призвели до того, що бунт затих, епідемія до кінця року закінчилася, а чума остаточно зникла в середині 1772 року.Авторитет Самойловича в Європі досяг нечуваних висот. Самойлович не просто подолав велику пандемію чуми, але зробив її останньою. Чума 1771 — остання велика пандемія чуми в історії людства. І те, що вона стала останньою, — заслуга Самойловича. Розроблений метод боротьби з цією хворобою більше ніколи не давав новим спалахам чуми розростатися до великих масштабів. Самойлович посіяв ідею шукати шляхи щеплення проти інших, ніж віспа, хвороб. Він дав надію одного разу створити вакцину проти чуми.Його наукову монографію видали в Парижі, потім у Лейпцигу і знову в Парижі. Її у французькому варіанті читали по всій Європі, у тому числі на батьківщині автора. На цю книгу посилалися практично в кожній науковій медичній роботі упродовж наступних 50 років.А Самойлович не вгамовувався — він першим в історії запідозрив, що чуму можуть спричиняти мікроорганізми, і робив спроби відшукати їх за допомогою мікроскопа. І це наприкінці 18 століття, коли до неймовірного відкриття — інфекційні хвороби викликаються бактеріями — залишалося ще сто років. 

Що ж зробило Самойловича світовим науковим авторитетом? Як серед сірості тодішньої медицини Російської імперії і відсутності в державі медичної науки могла спалахнути відразу така зірка?Зрозуміло, Самойловичу сприяли обставини, які не дозволили чинопочитанню й заздрості заткнути вискочку назад до села. У Москві Самойлович був тоді проїздом. Він прямував із російсько-турецької війни, де захворів і був списаний, до Оренбурга нести гарнізонну службу. Якби чума не була такою страшною хворобою, якби ситуація не була настільки катастрофічною, хто б став слухати безрідного невідомого 29-річного приїжджого, списаного з армії? Або якби на своєму шляху до Оренбурга Самойлович розминувся тоді з епідемією чуми…Одним із факторів, який виділяв Самойловича, була любов до своєї справи. Ну от цікаво йому було розбиратися із чумою! На тій же російсько-турецькій війні він сам, добровільно йшов у чумні вогнища, коли всі інші цілком розумно намагалися триматися від тих вогнищ якомога далі. Полк Самойловича стояв у Бухаресті, де в той час якраз була епідемія. Місцеві ізолювали хворого поза домом (у дворі) і годували його з довгих палиць. І це дійсно зменшувало передачу чуми. Самойлович зробив із цього несподіваний для тодішньої медицини висновок, що чума викликається не міазмами, а «заразою», тобто передається до людини від хворого або від речей хворого — тільки таке припущення пояснювало, чому палиця була ефективною. А значить, з чумою можна боротися — ізоляцією, чистотою, дезінфекцією. Цінними подарунками Самойлович змусив «чумного капітана» Бухареста показати йому всіх відомих хворих на чуму, і навчився діагностувати чуму на ранній стадії, коли вона зовні не відрізняється від отруєння чадним газом — поширеним явищем у ті часи. Самойлович навіть описав особливу нерівномірність пульсу як симптом ранньої стадії чуми. У результаті в Москві 1771 року він виявився не просто найдосвідченішим фахівцем із чуми, фактично єдиним фахівцем, але і вченим, який уже встиг зробити в науці про чуму кілька відкриттів.Але й це, напевно, не головне. 

Самойлович умів мислити не так, як інші, умів ставити собі питання там, де інші взагалі нічого гідного питань не бачили. Напевно, це і зробило Самойловича першою зіркою, яка спалахнула на небосхилі вітчизняної науки.Цікаві факти:· Під час епідемії 1771 року в Москві виник слух, що цар Петро III вижив. Цим слухом скористався донський козацький отаман Омелян Пугачов і в 1773 році підняв одне з найбільших у Російській імперії повстань. Пугачова схопили в 1774 році й направили в клітці до Москви для страти. До міста він прибув тяжко хворий, із запаленням легень. Щоби бунтівник дожив до страти, покликали для лікування Самойловича. Той перевів бунтівника до теплого приміщення, сам давав йому ліки із сенатської аптеки і 2 тижні не дозволяв допитів. Коли прокурор вирішив, що Пугачов одужав, Самойловича відсторонили, але змусили стояти на страті біля самого ешафоту, щоби констатувати смерть.· Після Самойловича було ще кілька епідемій чуми. Наприклад, Третя чума, що розпочалася в 1896 році, і Маньчжурська епідемія 1910–1911 років (напевно, частина Третьої чуми), від якої померло сто тисяч осіб. Обидві ці епідемії вкотре довели дієвість протиепідемічних заходів, розроблених Самойловичем. Фактично обидві вони сталися лише через те, що ці заходи застосовувалися не в належному масштабі. Під час Третьої чуми випадки чуми реєструвалися практично у всіх країнах, але ніде вони завдяки методу Самойловича не перетворилися на епідемію, крім британських колоній в Азії (насамперед, в Індії), де цей метод не застосовувався й де загинуло 12,5 млн осіб. Індійці звинувачують англійців — сил, виділених на боротьбу з епідемією, було недостатньо, додаткових коштів із метрополії не присилали, роз’яснювальної роботи не проводили. Англійці звинувачують індійців — кожний із протиепідемічних заходів йшов всупереч з індійськими традиціями та зустрічав повсюдний дикий опір. Усе закінчилося вбивствами англійців та повстанням. Перемогти Третю чуму вдалося завдяки конкретній людині — одеситу Мордехаю-Вольфу Хавкіну (при народженні — Володимиру Ароновичу), учню Мечникова, який таки розробив вакцину, передбачену Самойловичем.· У наш час чума ще трапляється, але загрози для людства більше не являє. Летальність становить 5 %, той же порядок, цифр, що й для летальності ковіда. Остання епідемія була на Мадагаскарі у 2014–2017 рр. Тоді заразилося 292 людини._________________________________________________ 

Цей текст не є науковою публікацією, а являє собою компіляцію кількох джерел, в тому числі і нижчеперелічених. Для подальшого читання рекомендуються: Samoilovich Danilo Lettre a l'Acad mie de Dijon, Avec R ponse a Ce Qui a Paru Douteux Dans Le M moire Sur l'Inoculation de la Peste, reprint 2018; Блинкин С. Данило Самойлович Самойлович, 1980; Бородій Н. Самойлович, 1985; вікіпедія; Шифрін Михайло «100 оповідань з історії медицини», 2019; і звичайно професійна література!__________________________________________________ 

джерело https://www.facebook.com/eduard.kanalosh

Купюра номіналом 1000 гривень миф чи реальність? 

Незабаром в Україні буде представлена нова купюра номіналом 1000 гривень. Висловлювалися припущення, що на новій купюрі буде зображений лідер ОУН Степан Бандера. Але на ескізі купюри імовірно буде зображений письменник Пантелеймон Куліш. Джерело в НБУ також повідомило, що було кілька варіантів оформлення банкноти, “однак, імовірно, на купюрі зображений академік О_О Володимир Вернадський”.

Так виглядає купюра згідно версіі Гаврилюка.

В Запоріжжі з’явилася “Алея парасольок”

Днями у Запоріжжі за аналогією з іншими містами України з’явилася алея летючих парасоль. Вона знаходиться на вулиці Сталеварів біля одного із закладів громадського харчування. Парасольки встановили власники кафе. Після появи інсталяції окремі користувачі соцмереж побачили в парасольках пропаганду нетрадиційної орієнтації, проте автори проекту запевнили, що він не має жодного стосунку до ЛГБТ-спільноти.

Компания Kinorob экранизирует историческую драму о княжне Анне Ярославне.

Работу над исторической драмой «Анна Киевская» компания Kinorob начала в 2016 году. На данный момент картина находится на финальной стадии написания сценария и утвержден основной состав съемочной группы. «Проект «Анна Киевская» будет реализован в рамках договора о совместном производстве между Украиной и Францией. При этом наша основная цель - создать качественный исторический фильм для широкой аудитории, понятный зрителю и в Украине, и во Франции, и в других странах" Сюжет фильма «Анна Киевская»/ Anna de Kiev основан на историческом романе французской писательницы Жаклин Доксуа «Анна Киевская, королева Франции». Это история о киевской княжне Анне - дочери Ярослава Мудрого, ставшей королевой Франции. После женитьбы короля Генриха на Анне для Франции наступает пора расцвета. Именно Анна вдохновляет короля на правильные и великие поступки. С помощью оружия и дипломатии Генрих и Анна побеждают врагов, расширяют свои земли и приносят на них мир и покой.

Пруф

Ольвия - самый древний полис Причерноморья

Национальный историко-археологический заповедник «Ольвия» был основан в 1926 году. Сегодня заповедник состоит из двух частей: города Ольвии с некрополем и территории современного острова Березань, что напротив Черноморской косы. Ближайшее к заповеднику большой город - Николаев - в 40 км отсюда.

На территории заповедника действуют: музей, где представлены находки из раскопок (более 96 тыс. Экспонатов) и лапидарий (музей камня - ред.), В котором хранятся архитектурные детали, надгробия, орудия труда, скульптуры и плиты с надписями и текстами декретов. Заповедник имеет свои научные фонды и библиотеку. Основной частью музея экспозиция остатков античной архитектуры под открытым небом: более полутора десятка участков. Раскопки одного участка могут длиться годами.

Заповедник призван охранять и сохранять памятники и артефакты античной Ольвии, проводить ремонтные и музефикацийни работы по воссозданию пропавших элементов, в частности кладок стен.

К концу XVIII в. городище на берегу Бугского лимана не было официально признанной памятником археологии. Лишь в конце века немецкий этнограф Петер Симон Палас совместно с российским писателем Павлом Сумарковим таки доказали, что городище - это и есть остатки античной Ольвии.

Первую точную карту города составили в 50-х годах XIX в. Тогда же стартовала первая археологическая экспедиция, стало началом профессионального исследования Ольвии. Системные же раскопки начали проводить в начале ХХ в.

В советское время вокруг памятника активно селились бывшие узники советских тюрем, которые вскоре начали проводить собственные «раскопки» и продавать за бесценок археологические находки, античную керамику и древние монеты.

Официальные раскопки возобновились в 1970-е годы и продолжаются до сих пор. До недавнего времени здесь работала исключительно украинская археологическая экспедиция, а с 2016 года также работает группа археологов из Польши и Германии под эгидой Института археологии, который имеет исключительное право на проведение раскопок на территории Украины.

Кроме групп археологов, на территории заповедника постоянно проживают только представители здешней фауны: кроме змей, сколопендр, зайцев и лис, здесь сегодня нет жителей. Фауна довольно широкая, потому что охота запрещена. Здесь себя очень хорошо чувствуют лисы, зайцы, даже волки заскакивают ночью.

Ежегодная археологическая экспедиция начинается здесь в конце июня - начале июля. В специально построенных домиках живут руководители экспедиций. Студенты же, приезжающих на раскопки как на практику, живут в палаточном городке в Заячьей Балке, в южной части городища.

Эта территория уникальна тем, что на ее землях не было оседлого населения - как до прихода греков, так и после них. Она как была подготовлена именно для античных колоний: никто ее не трогал до VI века до н. е. и почти не было оседлого населения после IV века н. е. Чистая античная территория.

Город-республика Ольвия была основана в VI в. до н. е. выходцами из древнегреческого города Милет. Своим расцветом она оправдывала свое имя, которое в переводе с греческого означает «счастливая, благословенная». В античной литературной традиции Ольвию нередко называли еще Борисфеном, а ее жителей - ольвиополитами или борисфенитами. 

О власти в Ольвии начали думать уже в V в. до н. е., о чем свидетельствует появление первого государственного документа Ольвии - почетного декрета, который был вырезан на камне. Вся власть в городе фактически принадлежала крупным рабовладельцам. Рабов торговцы получали в обмен на ремесленную продукцию. Поэтому рабы поступали в Ольвии так же, как, скажем, хлеб, скот, рыба или шерсть.

Античная Ольвия была богатой мастеров: гончаров, каменщиков, мастеров по дереву. Немало изделий ольвийские купцы продавали в государствах греческой метрополии, где вместо покупали множество других вещей - от вкусного вина и масла к украшениям и произведений искусства.

Благодаря торговле Ольвия поддерживала связи с такими крупными городами, как Афины, Коринф, Александрия и даже городами Малой Азии (современная Турция). Через свою активную торговую деятельность Ольвия даже входила в первый Афинского морского союза. Для удобства торговли Ольвия выпускала свои монеты в виде дельфинов - в основном медные и серебряные, реже - золотые.

Ольвия интересна для исторической науки не только сейчас, она была такой еще в далекие античные времена. Лучшим подтверждением этому служат посещение Ольвии известным греческим историком Геродотом в V в. до н. е.

Интересно, что в III в. до н. е. город пытался осадить один из полководцев Александра Македонского, Зопирион. В целом город часто подвергался набегам варваров, власть менялась, а в 48 году до н. е. геты во главе с царем Буребистой вообще захватили и разрушили город. После восстановления его площадь уменьшилась втрое, власть перешла к скифам, но набеги варваров не прекратились.

Во II в. н. е. по просьбе Ольвии в город вошел римский гарнизон и построил на ее территории цитадель. В Ольвии находился лишь небольшой римский гарнизон, но к тому времени авторитет Римской империи был очень большой, поэтому пребывание даже небольшого войска в определенном городе уже заставляло задуматься даже самых ярых варварских полководцев. Достаточно долгое время Рим сыграл очень положительную роль в сохранении именно Ольвии и в невозможности ее уничтожения.

В III ст. - из-за внутренних проблем римляне должны были покинуть город и Ольвия снова стала доступной для набегов варварских племен. Вскоре геты разрушили цитадель, а в начале IV в. нападения гуннов привели к окончательному уничтожению Ольвии.

После упадка Ольвии территория оставалась незаселенной течение 14 веков. К середине XIX века античный город буквально разбирался по камешку, в первую очередь местными жителями. Так, османы, которые успели пожить на этой территории, разобрали подавляющее количество наземных зданий и даже построили из античного камня крепость Ачи-Кале, то есть будущий Очаков.

Жители Ольвии, начиная еще с конца XVIII - начала XIX века, строили свои дома также из остатков наземных сооружений Ольвии, потому что зачем ломать голову, где взять строительный материал, если рядом есть куча камней. Сейчас даже если проводятся ремонты в старых домах, то обязательно в стене или остатки алтаря ольвийского, или какой-то архитектурной ольвийской детали. 

Чтобы понять весь тей педантизм, который был воплощен в пространстве античного города, стоит вспомнить, что Ольвия была спроектирована по системе греческого архитектора Гипподама, который спроектировал также Александрию. Городское планирование здесь будто основывалось на каком тактильном ощущении, когда все должно быть на своем месте.

В центре города располагалась главная площадь - агора. Здесь собиралась очень разная публика: от обычных горожан и торговцев в местные поэтов, музыкантов и философов. Посреди площади располагалась большая здание, в котором купеческие собрания чередовались с культовыми обрядами. Главная площадь города граничила с центральным кварталом, улочки которого охватывали два главных рынка, театр, гимназию, суд и парламент. Счастливчики, которые жили вблизи центральной части города, могли решать все свои дела фактически на расстоянии считанных шагов.

Отдельного упоминания заслуживает отношение жителей Ольвии в собственных святынь. Неподалеку главной площади находилась священная территория - теменос, которая включала храмы Зевса и Аполлона Дельфиния, а также центральный алтарь. Чтобы понять ценность этих сооружений, достаточно узнать о действиях местных жителей во время набегов. Храм Зевса и храм Аполлона Дельфиния, покровителя Ольвии, были разобраны самими жителями Ольвии во время одного из набегов кочевых племен для того, чтобы варвары не осквернили священные места.

Центральный алтарь был едва ли не самым ценным культовой достопримечательностью города, поэтому, когда ожидался очередной набег варваров, жители Ольвии засыпали его землей. Поэтому во время археологических раскопок алтарь обнаружили практически не поврежденным. Таким образом Ольвии удалось уберечь собственные святыни и сделать их частью истории.

Ольвийские улицы были прямыми и перпендикулярными друг другу, ориентированными преимущественно с запада на восток. Город был разделен на кварталы, в каждом из которых было десять дворов. Все общественные здания так же, как и городские площади и рынки, составили по размеру жилым кварталам (100 × 40 м). Общественные и жилые здания обычно возводили из камня, а крыша покрывали надежной черепицей. В проходах между кварталами были оснащены траншеи для канализации, перекрыты плитами.

В Ольвии существовала система канализации с отводом канализационных стоков за пределы города. В те времена отходы выливались не в реку, как у нас сейчас, или когда канализация течет рядом с гуляющими детьми. В Ольвии такого не было.

Античная Ольвия была окружена крепкими стенами и оборонительными башнями и это повлияло на облик города. Интересный факт: богатый местный купец Протоген давал средства на строительство крепостных стен вокруг города, чтобы хоть как-то защитить Ольвию от варварских набегов. За этот поступок в его честь был установлен мраморный декрет (плита с текстом).

Большая часть античной Ольвии представляла собой сеть плотных кварталов с узкими переулками. Учитывая, что территория города была обнесена оборонительными стенами, территорию Ольвии уже невозможно было расширить. Именно поэтому жители старались застраивать как можно плотнее ту территорию, которая уже была защищена.

Несмотря на ограниченную площадь домов, местная знать прибегала к строительству двухэтажных домиков. Дома самых владельцев обычно украшались фресками, мозаиками и колоннами. В их домах красовались терракотовые карнизы, египетские редкие вазы из алебастра и ювелирные украшения из Коринфа. С самых Афин в Ольвии привозили скульптуры, архитектурные детали и керамику с чернофигурной вазописью.

Нельзя обойти вниманием также южную часть города, где фактически и зародилась городская жизнь, и здесь, как утверждают ученые, оно и завершилось. В VI в. до н. е. на этой территории были построены землянки первых колонистов и в IV в. н.э. здесь, на этом месте жили уже последние жители Ольвии. Эта часть Ольвии славилась крутыми склонами и мощным портом, который давал возможность активно заниматься торговлей. Почти каждый клочок этой земли был застроен, даже крутые склоны. Когда уровень моря, а соответственно и лимана, поднимался, территория начала подтапливаться, земля начала опадать в реку. Жители Ольвии начали каким-то образом укреплять свои дома большими стенами, которые по факту служили подпорками местных домов. Поэтому почти каждый местный домик - такая небольшая крепость.

Несмотря на все усилия, природа диктовала свои условия, и когда уровень моря существенно поднялся, эта часть города вместе с большим портом и всем побережьем постепенно оказалась под водой. Сегодня под водой находится около 300-400 м античной территории Ольвии. Сейчас подводные раскопки проводить практически невозможно из-за большого течение и ила, которые уже на следующий день сводят на нет все усилия. Чтобы нормально провести подводные исследования - надо сделать дамбу, осушить эту территорию и потом уже проводить раскопки. 

Культы Ольвии

На начальном этапе существования города в нем властвовали мольпы - древнейший аристократический мужской союз (кстати, из всех милетских колоний в Причерноморье мольпы документально зафиксированы только в Ольвии). Они особенно почитали культ Аполлона Дельфина, который был также популярен в Милете, Афинах, Спарте и других греческих городах-государствах.

А вот культ Аполлона Врача, который соперничал с ним, был явно местного происхождения, и именно он стал идеологическим знаменем демократической "партии". Можно предположить, что за религиозным противостоянием группировок Дельфина (мольпы) и Доктора (демос) стояла борьба за политическую и религиозную независимость Ольвии

от метрополии и соседних полисов.

Победа сторонников демократии была одержана благодаря непосредственной помощи мощного флота демократических Афин. Знаменитый Перикл лично возглавил морскую экспедицию в Ольвии, чтобы поддержать местных демократов.

Ольвийская религиозно-политическая революция привела к изгнанию из Ольвии мольпив, хотя наверное некоторая их часть ушла в подполье. Вероятно, в знак этой победы идей демократии в Ольвии начали чеканить монеты с изображением орла, стоящего на дельфине (знак мольпив).

Кстати, дельфины в причерноморских городах-государствах имели промышленное значение - их пасли, как пасут коров или коз, и не случайно их изображения были здесь такими популярными.

Ольвийскую демократию олицетворял культ Демоса и античного героя Геракла, призванных наглядно демонстрировать союз героя и народа.

Интересно, что среди набожных ольвиополитов уже тогда встречались атеисты. Уроженец Ольвии известный древнегреческий философ Бион Борисфенит среди греков слыл ярым безбожником, который только перед смертью обратился к богам.

В ольвиополитов был такой довольно интересный обычай, как весенние праздники в честь местного ольвиополитского бога Аполлона Таргелия. Главная идея этого передурожайного очищающего праздника заключалась в следующем. В день Аполлона Таргелия городом водили преступников, чтобы они впитали в себя всю нечисть и таким образом очищали город. Затем, убивая или изгоняя преступников из страны, жители избавлялись от накопленной за год скверны (А. С. Русяева).

Замена Аполлона Врача на универсального Аполлона Простата (Защитника) знаменовала собой очередной «радикальный перелом в религиозной жизни». Очевидно, демократию заменила военная олигархия. Забота о культе Простата возлагалось на коллегию стратегов-полководцев. Именно поэтому храм Простата в Ольвии был богатый. Его священная казна пополнялась за счет подношений поклонников и военной добычи (чаще всего это было оружие врага).

Обновление демократического строя в Ольвии сопровождалось новыми изменениями в культурной сфере. Новый демократический культ Зевса Элевтерия (Освободителя) был заимствован из Афин.

Поражают многочисленность и разнообразие культов в Ольвии. Одних только Афродит - покровительниц семьи - было несколько. Среди них, например, Афродита Апатур (обманщица), заступница всех неверных мужчин и женщин, святилище которой находилось в Фанагории на полуострове Тамань. Были также Афродита Сирийская, Афродита Морская, Афродита Сладкая, Афродита, Которая Счастливо Плавает и др.

Указывая на существование тесной связи между политическим и религиозным жизнью ольвиополитов, исследовательница религиозных культов античного Причерноморья А. С. Русяева очень точно подытожила: «Религия всегда играла основную роль в государственной системе Ольвии, многим помогая созданию нравственных ценностей и этнического самосознания , осмыслению гражданского долга, этических норм, где почитание и любовь к богам, отечества, родителей были взаимообусловленными и мыслились как неразрывное целое, где нарушение одного влекло за собой пренебрежение ко всему остальному».

Для повседневной жизни причерноморского города был характерен достаточно размеренный ритм. В свободное от политических дел время жители Ольвии отдавались безделью. Особенно любили они застолья и банкеты, которые греки называли «симпозиумами». Согласно эллинским обычаям, мужчины пировали полулежа, а женщины сидели на стульях. Рабы мыли гостям руки и ноги. Не было ложек, вилок, ножей - ели руками, поэтому их приходилось часто мыть. Пальцы обтирали обрезками хлеба (позднее - ароматной глиной). В известном произведении римского автора Петрония «Пир Тримальхиона» богач вытирает руки о вьющиеся волосы мальчиков-рабов. 

Подобно наших современников, греки были страстными любителями различных шоу. Кроме театральных зрелищ, они устраивали, например, такие экзотические представления, как конкурсы красоты для младенцев.

Туризм

За год количество посетителей заповедника составляет около 10 000, и его сотрудники не теряют надежду, что это место станет куда более популярным и известным. В советское время и большую часть периода независимой Украины территория Ольвии позиционировалась исключительно как научный объект, никаких серьезных попыток продвигать заповедник в туристическом плане, к сожалению, не было. Сейчас пытются немножко изменить этот подход - наряду с наукой попробуют развивать туризм, так как туризм - это деньги, а деньги - это развитие этого места.

Несмотря на проблемы с путями и подъездами к заповеднику, за последние три-четыре года интерес туристов к Ольвии все же увеличился. Не каждая область может похвастаться тем, что выдающаяся частица Греции находится на ее территории. 

Ольвию посещали и туристы из Греции:

- Они чуть не целовали здесь камни. Мы были очень удивлены тем, настолько важно люди относятся к своей культуре, к истории.

По словам директора, посещать заповедник лучше всего весной. Здесь возможны не только организованные экскурсии, но и зеленый туризм и семейный отдых. Лучшее время для отдыха - это апрель, май. В это время изобилуют все ароматы полевых цветов и степных трав. Здесь можно глубоко вдохнуть воздух и почувствовать запах степи. Кусочек Ольвии - это кусочек некоего биологического клондайка.

И пара моих фоток 2014 года:

Захоронение ребёнка

Посилання на джерела: https://ukrainer.net/olviya/

http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко

Военное положение: что за зверь?

Реактор, если ты хоть немного следишь за новостями, то ты мог уже слышать, о возможном введении военного положения в Крыму,  Донецкой и Луганской областях.

Меня, как жителя Донецкой области, это заявление здорово взволновало. Вобщем, я полез искать подробности: что же именно означает введение военного положения в моём регионе, и как это может коснуться меня.

Я постарался выделить основные моменты и не вдаваться в политику, дабы избежать метания говна.

Поехали!

В соответствии со статьей 1 Закона Украины «О правовом режиме военного положения» военное положение - это особый правовой режим, который вводится в Украине или в отдельных ее местностях в случае вооруженной агрессии или угрозы нападения, опасности государственной независимости Украины, ее территориальной целостности и предусматривает временное, обусловленное угрозой, ограничение конституционных прав и свобод человека и гражданина с указанием срока действия этих ограничений.

Закон не оговаривает продолжительности военного положения.

Все государственные, местные судебные органы продолжают свою деятельность в обычном режиме. В течение военного положения нельзя менять Конституцию Украины, проводить выборы президента и парламента Украины, а также органов местного самоуправления, проводить всеукраинский референдум.

Создается военное командование. 

На территории, на которой введено военное положение, военное командование вправе вводить трудовую повинность и привлекать граждан к общественно полезным работам.

И самое вкусное:

Кроме того, военному командованию предоставляется право:
- использовать мощности, ресурсы и имущество предприятий и организаций всех форм собственности, а также отдельных граждан, 
- вводить комендантский час, 
- устанавливать специальный режим светомаскировки, особый режим въезда и выезда, 
- ограничивать свободу передвижения и движение транспортных средств, 
- проверять документы у граждан, а в случае необходимости проводить досмотр вещей, транспортных средств, багажа и грузов, служебных помещений и жилья граждан.

На время действия военного положения военное командование получает полномочия по контролю предприятий связи, издательств, телерадиоорганизаций для военных нужд и проведения разъяснительной работы среди войск и гражданского населения.

Военные могут запретить передачу информации через компьютерные сети.

----------

Что всё это значит для меня: нужно срочно съёбываться, пока есть время.

А учитывая мою работу (фриланс), которая позволяет мне легко сменить место жительства - вообще бегом съёбываться нужно куда-нибудь в более западные регионы Украины.

Если у кого-то есть вопросы по ситуации в регионе, то я охотно отвечу в комментах.