Хто ти в СБУ?
Давно мріяв про роботу в органах безпеки? Саме для тебе Служба безпеки України зробила короткий тест, аби ти дізнався, на яку вакансію зміг би туди влаштуватися! Не зволікай!
Результаты поиска по запросу «
tale 10
»
український YouTube фэндомы київ Украина благоустройство города архитектура Архитектура и дизайн урбанистика дома Моя Україна разная политота Шукаю Житло
Про те, які функції має місто, і з якими проблемами зітнулись багато великих міст світу. Як подолати ці проблеми і що робити для того, щоб мешканці міста почували себе захищеними і радісними.
про фізіологію людини, і про те як на наші відчуття впливають розміри міста і будинків. Як має будуватись місто враховуючи масштаби людини? Як на місто впливає автомобільний рух? І чому висотне будівництво це зло?
путешествия Шафран Всё самое интересное длинопост Дивовижна Україна Моя Україна разная политота
Знаю что поздновато, но тут прекрасно ...
Село Колочава на Закарпатье находится поблизости озера Синевир.
Село получило своё название благодаря чешскому писателю Ивану Ольбрахту. А еще оно известно как село 10 музеев. Самый большой из музеев это "Старое село".
Колочавский скансен "Старое село" - первый сельский музей архитектуры и быта на Закарпатье. Здесь есть даже фрагмент железной дороги с паровозом, которым когда-то возили древесину. Цель сего музея - сохранить самобытную историю села и привлечь внимание туристов.
Ну еще музей занял какое то место в каком то конкурсе, но это не очень интересно ... посмотрите там просто офигенски красиво.
«Старое село» ежегодно утопает в фиолетовых цветах. Каждую весну здесь наблюдается уникальное природное явление - массово зацветает редкое растение - Шафран Гейфеля.
Обычно первые цветы появляются с середины марта и массово цветут примерно до середины апреля. Это растению жутко редкое поэтому его якобы охраняют ... по всей Украине, но по факту наверно только в этом музее-селе надерут вам попку если вы посмеете сорвать эту красоту.
Это не только красивый цветок, но и отличная специя. Это ароматная приправа славится не только пикантным вкусом, но и многими целебными свойствами. Источником этой специи являются пыльца шафрана посевного (Crocussativus). Аромат шафрана тонкий и приятный. В средние века шафран ценился дороже золота, к слову сейчас настоящий Шафран то же как золото. А еще он тип самая древняя пряность. Его использовали уже 4000 лет назад.
Вообщем если туда и ехать то исключительно в марте. Ибо это сказочно ...
фото Ігор Меліка, 2015 год
фэндомы История Ато герои Моя Україна разная политота
Герої не вмирають / Герои не умирают
Недалеко от села, практически в поле, на блокпосту №10 несли службу бойцы 93 бригады ВСУ. Тогда местные жители воспринимали их враждебно, сами военнослужащие еще не верили, что могут быть настоящие боевые действия.
«Все произошло ранним утром, мы и не думали о нападении, потому что была в разгаре уборочная кампания, - вспоминает один из участников событий. – Неожиданно на дорогу выехали танки и практически в упор начали стрелять».
93-я механизированная бригада имела очень небольшой костяк грамотных офицеров и сержантов, и когда ее пополнили тысячи мобилизованных, с разным уровнем подготовки и мотивации, они не стали армией. Не хватало всего.
И тем не менее, 93-тья бригада очень скоро получила приказ идти в бой, надо было любой ценой освобождать украинский Донбасс. Как это было сделать в таких условиях?
Ко всем скомплектованным из мобилизованных воинов частям командующий ОК "Юг" Руслан Хомчак прикомандировал офицеров своего штаба.
Да, можно было "откосить", но самые профессиональные и преданные Родине кадровые офицеры пошли в пехоту, потому что сами понимали - другого пути нет, армию надо создавать снизу, командовать из штаба не получится.
Владимир Мамадалиев, подполковник, высококвалифицированный штабист, был прикомандирован к роте 93-ей бригады, и сделал все, чтобы в кратчайшие сроки, уже в походе, сделать настоящее воинское подразделение. Он жил вместе с солдатами, он находился всегда на переднем крае. Владимира очень любили многие бойцы и офицеры 93-й бригады.
4 июля в районе Новоселовки в одном из первых освобожденных районов Донбасса, рота, в боевых порядках которой служил Владимир Мамадалиев, подверглась внезапному нападению врага. Впервые российские наемники применили танки за пределами зоны боев в Славянске.
На блокпосту были только БМП. Его атаковал танк под прикрытием огня двух минометов и снайперской группы. Наши воины не дрогнули, не побежали. Они занимали свои позиции по боевому расписанию, и открыли ответный огонь.
По позиции Мамадалиева пришлось прямое попадание танкового снаряда. После открытия ответного огня враг начал отход. Семь украинских воинов пали в этом бою.
фэндомы Чайковський Великі Українці Моя Україна разная политота
7 травня 1840 року народився Петро Ілліч Чайковський (1840-1893) - всесвітньо відомий композитор, диригент і педагог з українського роду Чайок.
Українське коріння композитора досліджує історик Ганна Черкаська:
Здавна в Україні був відомий козацький рід Чайок (Чайковських), його родичами були Гребінки, Гоголі.
Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Син Федора, народжений на Полтавщині Петро Чайка (дід композитора), спудеєм Києво-Могилянської академії взяв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка, автор романсу «Очі чорнії».
Петро Федорович полковим лікарем пройшов російсько-турецьку війну, отримав посаду городничого у В’ятській губернії Росії, де й пустив корені. Ілля Петрович Чайковський, батько композитора, вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора. Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, онучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье. Батько матері був епілептиком, що передалося онукові.
Петро Ілліч Чайковський народився 7 травня 1840 р. З 10 років він навчався в училищі правознавства. Упродовж років дружив із князем Олексієм Голіциним. У 1864 р. студентом консерваторії Петро Чайковський вперше на запрошення Голіцина приїхав на канікули на Сумщину, в Тростянець, там він написав свій перший симфонічний твір - увертюру до драми О. Островського «Гроза».
У Тростянці Чайковський познайомився і заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва, Миколою Кондратьєвим. З того часу козацький нащадок відкрив для себе Україну. Петро Ілліч щороку по кілька місяців жив на Слобожанщині або на Поділлі, де написав понад 30 творів, із домінуванням української тематики.
Багато творів написав Чайковський у селі Низи поблизу Сум у садибі Миколи Кондратьєва. У співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор написав твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір». Цікаво, що до цих творів Шевченка писав музику й Микола Лисенко. «Исконно русский» шедевр «Я ли в поле да не травушкой была» Чайковському навіяла українська пісня «Чи я в лузі не калина була».
У Кам’янці на Черкащині, у маєтку, управителем якого був чоловік сестри Чайковського Лев Давидов, Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Аби Петро Ілліч міг почуватися вільно, йому відвели окрему будівлю з трьома кімнатами. Враження від українського літа 1874 року в Кам’янці лягли в основу Першого концерту для фортепіано з оркестром, головна тема якого пісня Марусі Чурай «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», а у фіналі композитор використав мелодію веснянки «Вийди, вийди, Іванку». Критик Герман Ларош відзначив цінність концерту, красу українських мелодій, вплетених у канву твору.
Особливе місце в подорожах Чайковського в Україну посідало Поділля, куди композитора привела тривала дружба з Надією фон Мекк. Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
Тут Чайковський створив низку знаменитих творів: перша оркестрова сюїта, п’єси для скрипки, 7 романсів, серед яких «То було ранньої весною», «Серед шумного балу», серенада Дон Жуана.
В останній рік свого життя Чайковський диригував своїми симфоніями у великих містах України: Києві, Харкові, Одесі. Один із концертів майстер дав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. В Україні Чайковського любили завжди. У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
За деякими пвердженнями, складна психологічна атмосфера навколо сексуальності композитора підштовхнула його до отрути. 6 листопада 1893 р. – у кращий світ пішов 53-річний композитор Петро Чайковський. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Двоє композиторів - Чайковський та Лисенко - козацькі нащадки, обоє з матерями спілкувалися французькою, освіту отримали на чужині, але провідною тематикою творів була Україна, навіть померли в один день 6 листопада.
У 1926 р. в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і було здійснено постановку «Євгенія Онєгіна» українською, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. Він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського.
Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм «Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні», і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: «О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні?».
У неукраїнській Україні не лунають опери Петра Ілліча Чайковського державною мовою.
Цікаві та маловідомі факти про видатних українців зібрані у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Українське коріння композитора досліджує історик Ганна Черкаська:
Здавна в Україні був відомий козацький рід Чайок (Чайковських), його родичами були Гребінки, Гоголі.
Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, шляхтич родом з-під Кременчука, козацький сотник Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран.
Син Федора, народжений на Полтавщині Петро Чайка (дід композитора), спудеєм Києво-Могилянської академії взяв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка, автор романсу «Очі чорнії».
Петро Федорович полковим лікарем пройшов російсько-турецьку війну, отримав посаду городничого у В’ятській губернії Росії, де й пустив корені. Ілля Петрович Чайковський, батько композитора, вийшов у відставку з посади гірничого начальника Камсько-Воткінського заводу в чині генерал-майора. Мати композитора Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, онучка французького скульптора Мішеля-Віктора Асье. Батько матері був епілептиком, що передалося онукові.
Петро Ілліч Чайковський народився 7 травня 1840 р. З 10 років він навчався в училищі правознавства. Упродовж років дружив із князем Олексієм Голіциним. У 1864 р. студентом консерваторії Петро Чайковський вперше на запрошення Голіцина приїхав на канікули на Сумщину, в Тростянець, там він написав свій перший симфонічний твір - увертюру до драми О. Островського «Гроза».
У Тростянці Чайковський познайомився і заприятелював з нащадком засновника міста Суми, козацького полковника Герасима Кондратьєва, Миколою Кондратьєвим. З того часу козацький нащадок відкрив для себе Україну. Петро Ілліч щороку по кілька місяців жив на Слобожанщині або на Поділлі, де написав понад 30 творів, із домінуванням української тематики.
Багато творів написав Чайковський у селі Низи поблизу Сум у садибі Миколи Кондратьєва. У співдружності з поетами Іваном Суриковим і Левом Меєм композитор написав твори на переклади з віршів Тараса Шевченка «На вгороді коло броду» — дует «В огороде возле брода» та «Садок вишневий коло хати» — романс «Вечір». Цікаво, що до цих творів Шевченка писав музику й Микола Лисенко. «Исконно русский» шедевр «Я ли в поле да не травушкой была» Чайковському навіяла українська пісня «Чи я в лузі не калина була».
У Кам’янці на Черкащині, у маєтку, управителем якого був чоловік сестри Чайковського Лев Давидов, Петро Ілліч «знайшов відчуття миру в душі, яке даремно шукав у Москві та Петербурзі». Понад 28 років життя Чайковського пов’язані з містом над Тясмином. Аби Петро Ілліч міг почуватися вільно, йому відвели окрему будівлю з трьома кімнатами. Враження від українського літа 1874 року в Кам’янці лягли в основу Першого концерту для фортепіано з оркестром, головна тема якого пісня Марусі Чурай «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», а у фіналі композитор використав мелодію веснянки «Вийди, вийди, Іванку». Критик Герман Ларош відзначив цінність концерту, красу українських мелодій, вплетених у канву твору.
Особливе місце в подорожах Чайковського в Україну посідало Поділля, куди композитора привела тривала дружба з Надією фон Мекк. Про Поділля, Петро Ілліч писав: «Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті світлими спогадами про найпоетичніші дні мого життя». До наших днів тут добре зберігся палац сімейства фон Мекк, де створено Музей композитора.
Тут Чайковський створив низку знаменитих творів: перша оркестрова сюїта, п’єси для скрипки, 7 романсів, серед яких «То було ранньої весною», «Серед шумного балу», серенада Дон Жуана.
В останній рік свого життя Чайковський диригував своїми симфоніями у великих містах України: Києві, Харкові, Одесі. Один із концертів майстер дав на підтримку Одеського симфонічного оркестру. В Україні Чайковського любили завжди. У часи жорстокого наступу імперії на українську мову Чайковський домагався постановки «Тараса Бульби» М.Лисенка українською мовою. У 1890 р. Чайковський відвідав Миколу Лисенка в Києві й слухав його оперу «Тарас Бульба». Був одним із учасників заснування на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства Київської консерваторії.
За деякими пвердженнями, складна психологічна атмосфера навколо сексуальності композитора підштовхнула його до отрути. 6 листопада 1893 р. – у кращий світ пішов 53-річний композитор Петро Чайковський. Офіційно було оголошено про смерть від холери.
Двоє композиторів - Чайковський та Лисенко - козацькі нащадки, обоє з матерями спілкувалися французькою, освіту отримали на чужині, але провідною тематикою творів була Україна, навіть померли в один день 6 листопада.
У 1926 р. в рамках політики українізації з‘явилася державна опера і було здійснено постановку «Євгенія Онєгіна» українською, спеціально для участі у цих виставах учив українську мову геніальний російський тенор, 56-літній Леонід Собінов. Він захоплювався звучанням української мови в арії Ленського.
Максим Рильський зробив два переклади. Один – для роману, де було відтворено саме пушкінську іронічність, пародію, власне, на романтизм «Куди, куди ви відлетіли, весни моєї красні дні», і інший – для опери, де єдність романтичної, тужливої музики Чайковського і поезії набула особливого значення: «О, де! О, де розвіялися снами весни моєї красні дні?».
У неукраїнській Україні не лунають опери Петра Ілліча Чайковського державною мовою.
Цікаві та маловідомі факти про видатних українців зібрані у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
#Сало с №востями футбол Моя Україна разная политота
Днепр вышел в финал лиги Европы! В финал Лиги Европы, Карл!!!
історія України фэндомы длиннопост бухло Киевская Русь алкоголь История Моя Україна разная политота
Просове пиво, мед, спотикач та варенуха. Цими дивними словами називали алкогольні напої жителі середньовічної України. Був на весіллі, мед-пиво пив…
Ці словами ми не раз чули від дідусів та бабусь, не задумуючись що у середні віки мед і пиво були чи не головними алкогольними напоями жителів тогочасної України.
Його часто, бо вважали цілющим:
“Аще много медь яжь, уцелеешь”.
Таке бухло робили з бджолиного меду. Технологія виготволення не те, щоби була складною, але повозитися треба:
1. Готуєш медову ситу
2. Запарюєш шишки хмелю
3. Заправляєш цю сировину за шишками
4. Лишаєш настоюватися на пару днів
5. Розливаєш у бочки6.
6. Таскаєш ці бочки у погріб.
Був ще один рецепт, схожий, але трохи інкаший:
"4 кілограми бджолиного меду залити 6-ма літрами води, прокип’ятити двічі, покласти 50 грамів хмелю і знову поставити в холодне."
Кожен регіон Русі мав свої рецепти приготування цієї пиятики. Так, на землі Київській у таку медовуху додавали більше хмелю, від чого перло вдвічі більше. Мед за старосвітським рецептом, який варили на Чернігівщині, готувався так само, тільки там ще на додачу вимочували хліб.
Популярним напоєм був муселець. Це така медова наливка. До провареного з водою меду додавали ягоди з наливки. Щоб напій став хмільним, йому давали настоятись близько десяти днів. У Київські часи жодна урочистість не обходилась без меду. Так, ще в “Лаврентіївськім списку” говориться, що древляни зварили і відвезли у місто дуже багато меду на поминки, які влаштувала княгиня Ольга по своєму чоловікові.
Це другий за популярністю алкогольний напій українського середньовіччя. Ви не повірите, однак тоді його варили без хмелю. Готували прохолодний рідкий хліб з ячменю або проса (або того й іншого разом), додаючи хміль та солод.
Вже потім пивні рецепти середньовіччя перекочували до козаків.
Французький дослідник Боплан у 1650 писав, що під час зимових походів козаки, рятуючись від холоду, тричі на день вживали гарячу юшку із пива. Та зловживати алкоголем не можна було. Особливо під час походів: порушення правила каралось навіть смертю.
Як приготувати Запорозьке пиво?
100 грам хмелю, добре розтертого з борошном і 3 склянками цукру, заливають 9-10 ложок окропу, дають настоятись протягом 2-3 годин, проціджують та зливають ще теплим в барило. Додають ще 2 склянки темної патоки та 50 грам дріжджів. Настоюють козацьке пиво у холодному місці, наприклад, у погребі.
Київ активно торгував з Візантією та грецькими містами Криму. От звідти до нас і потрапило вино. Спочатку його пили так собі, але з прийняттям християнства червоне напівсолодке стало потрапляти на столи середньовічних українців все частіше й частіше.
“На південних схилах лаврських горбів, добре освітлених та зігрітих сонцем, з давніх-давен існували виноградники. Лавра постачала церковне виноградне вино для всієї Русі, – пише Михайло Рибаков у книжці “Невідомі та моловідомі сторінки історії Києва”. – Особливо жваво велася торгівля вином і сушеним виноградом – “розинами” – з Москвою. Навіть у ХVІІ ст., прохаючи у царя Олексія Михайловича підтвердження на численні маєтки “с людишками”, ігумен “смиренно бил челом, осетрами копчеными днепровскими да бочкой вина красного собственных садов, да розинами сушеными на твою царскую утеху”.
В українських колядках також згадується “зелено вино”, тобто настояне на зіллі – травах, корінні і прянощах.
З часів Київської держави українці отримали цікаві рецепти настоянок, які готували з фруктів, спецій, приправ. Ці рецепти постійно удосконалювалися і от що з цього вийшло: Варенуха – слабоалкогольний напій. Готували узвар із сушених слив і груш, настоювали ніч, проціджували, додавали червоний гострий перець, м`яту, материнку, чебрець. Додавали меду і парили в печі. Подавали варенуху і гарячою і холодною. Гарячу варенуху вважали набагато смачнішою від охололої. Цей напій досить тривалий час заміняв горілку, яку вживали дуже мало. Спотикач – напій, який постійно потрібно збовтувати. У невеликих кількостях змішували корицю, мускатний горіх, гвоздику, шафран та ваніль. Настоювали на горілці протягом 2 тижнів, щодня збовтуючи. Далі настоянку варили з цукром і охолоджували перед вживанням. Старка – міцна витримана горілка, настояна на дубовій корі, чебреці, деревію тощо. Старка також вважалась лікувальним напоєм. Паленка – напій на ягодах та прянощах, який дуже довго настоювався. Полинівка – горілка, настояна на цілющих травах, а також терені, суницях чи сливах. Дуже популярною була полинівка на гострому червоному перці в стручках. Полинівка була значно міцнішою за будь-яку настоянку. Мокруха – на смак схожа на хороший лікер та міцніша за звичайну горілку. Готувалась із вишневого соку та зберігалась у затінку. Тертуха – розтерті з цукром суниці заливали горілкою. Травняк – ягоди горобини, полин, ревінь, любисток, соснові шишки, ялівець заливають горілкою та настоюють рівно пів року.
Автор Роман Коржик.
Медведи фэндомы живность Ukraїner длиннопост Моя Україна разная политота
Домажир. Медведи, которых спасли от людей
В Украине есть огромная проблема с животными, которые содержатся в ужасных условиях в цирках, частных зоопарках и даже на заправках. В Украине на воле осталось около 200 особей и приблизительно такое же число держат в неволе. В мире проводятся кампании, направленные на защиту медведей от жестокости. Среди самых распространённых методов спасения медведей от нелегальной эксплуатации – создание медвежьих прибежищ. Одним из таких является «Домажир», находящийся неподалёку от Львова.
Медвежье прибежище «Домажир» находится на территории природоохранной зоны Расточье – холмистой кряжи, тянущейся ото Львова до польского Томашова. Здесь проходит водораздел между Балтийским и Черным морями, потому местность богата на уникальную растительность. Место выбрали австрийские зооблагодетели – фонд «Four Paws», и с помощью местной администрации основали реабилитационный центр для медведей, пострадавших от людской деятельности.
Создание убежища
Подобные медвежьи убежища (приюты) есть в США, Канаде, даже в тропических странах, как Малайзия или Индонезия – там в приютах берегут от исчезновения малайских медведей (более известных как sun bear). Медвежий приют – это большой участок леса, окруженный защитной оградой, где медведи, спасённые от ужасных условий, могут проводить остаток жизни в природной среде. Здесь они плавают в бассейнах, поднимаются на деревья и бегают по земле, для многих из них – впервые в жизни.
Идея «Домажира» возникла в 2012 году, а физические очертания приют обрёл в мае 2016, когда началось строительство. Игорь Ныколин, директор реабилитационного центра, вспоминает:
— Первый камень был заложен в помещении рецепции, или «Welcome зоны», как мы её называем. Это стартовая точка для экскурсий, откуда посетители идут наблюдать за нашими воспитанниками. Медведи «Домажира» живут посреди леса – в условиях, которые мы создали приближёнными к настоящим. Животных, которые пребывали в неволе, нельзя восстановить на 100%. Они никогда не вернутся в дикую природу. Украина имеет проблему с содержанием бурого медведя, который занесён в Красную книгу.
У местных медведей невесёлое прошлое: кто-то приехал из передвижного зоопарка или цирка после запрета таких развлечений в Украине, кого-то удалось спасти из травильной станции или охотничьей зоны. Организовывая экскурсии, в «Домажире» надеются научить посетителей ответственному отношению к живой природе, показать жизнь в гармонии с дикими животными. Потому одно из важных направлений деятельности – эко-просветительское.
Условия проживания
Территория приюта сейчас занимает почти 8 га, на ней размещено 7 вольеров со всей медвежьей инфраструктурой (в том числе игрушками для развития природных навыков или бассейном для купания). По стандартам безопасности фонда «Four Paws» реабилитационный центр ограничен от леса двойным электрозабором. У косолапых нет причин бежать, однако необходимо обезопасить себя от случаев проявления их исследовательской натуры: медведи склонны обходить большие территории в поисках еды, а их лапы приспособлены рыть подкопы. Игорь делится наблюдениями:
— В плане развития медведи очень интеллектуальные животные. Они знают наши голоса, отзываются на них, и, как правило, они очень активные. Особенно в летний период, утром и вечером. Днём медведи могут спать, даже посетителям мы не гарантируем, что они увидят всех. На этой большой территории животные могут легко спрятаться, у них есть свои укромные места. Мы также помогли построить берлоги и надеемся, что медведи будут спать этой зимой.
Сейчас на реабилитации в «Домажире» пребывает 9 животных. Начали заселение в прошлом июле, первым воспитанником стал Потап. Его нашли благодаря активистам, которые сообщили, что возле ресторана в парке есть клетка с медведем. Предыдущий хозяин просто оставил медведя, заведя бизнес в Польше. Скоро в приюте к Потапу присоединились Тайсон, Машутка, Маня и другие косолапые:
Тайсон прибыл из охотничьей станции около Коломыи, а Машутка жила в тесной клетке, её использовали для травли, тренировали собак. Оба медведя были очень худыми, сейчас интересно наблюдать, как они набирают вес.
Все животные, попавшие сюда, не имели надлежащих условий жизни, в том числе, правильного рациона. Но сейчас питаются правильно:
— На 80% рацион вегетарианский, то есть фрукты, овощи, тыквы, яблоки, сливы, персики, апельсины. Очень любят рыбу, мы даём им курятину и не даём много сладкого. Если хлеб, только чёрный. У многих животных здесь есть стоматологические проблемы. Очень надеемся, что этой зимой они пойдут в зимнюю спячку. Раньше они не могли этого делать из-за неполноценного рациона и плохих условий содержания.
Спасение и перспективы медведей
Зоозащитники из «Домажира» следят за ситуацией с медведями по всей Украине. У них есть список из 40 животных, которые сейчас пребывают в неволе и потенциально нуждаются, чтобы их приютили. К сожалению, помочь всем и сразу невозможно. В соответствии со стандартами, медведя нужно содержать на территории не менее половины гектара. В том числе, у животного должна быть своя комната (бокс), куда можно спрятаться при плохих погодных условиях. Для этого нужны инвестиции. В приоритете на заселение в приют – те животные, которые пострадали более всего.
Процесс передачи медведя от собственников в реабилитационный центр начинается с переговоров, когда хозяев убеждают отдать животное под опеку добровольно. В противном случае проблему решают при посредничестве экологических инстанций и суда. Согласно законодательству, только таким образом можно произвести изъятие животного от недобропорядочного хозяина. Игорь рассказывает, что так в приют попала медведица Христина, представительница особенного тянь-шаньского подвида бурых медведей:
— Это очень старая медведица, которую использовали в цирке. Она ездила из города в город, и у неё был свой трюк. Один раз она даже попала на телевидение, в какую-то развлекательную программу. Тогдашний хозяин не хотел лишаться такой выгоды. Он держал Христину в мини-бусе в клетке размерами метр на полтора. Её заставляли участвовать в сомнительных шоу, водили на поводке. Тогда мы столкнулись с серьезным противодействием, пытаясь забрать Христину на содержание. Всё решилось благодаря поддержке активистов.
Далее зоозащитникам из «Домажира» помогают коллеги – приезжает команда профессионалов из берлинского Института зоологии. Игорь обращает внимание на недостаток специалистов по присмотру за дикими животными и делится планами о постройке большого образовательного центра дикой природы.
Для перевозки животное сначала усыпляют транквилизатором и делают ветеринарный осмотр. Используют современное оборудование для ультразвукового исследования, анализа крови, состояния зубов. После этого медведя перемещают в клетку, будят и транспортируют. В первые сутки проходит привыкание к новому месту, и, наконец, медведя выпускают в просторный лесной вольер. Команда приюта внимательно следит за первыми шагами животных в новом, приспособленном для них пространстве.
В реабилитационном центре для медведей животные доживают в гуманных условиях. В среднем, жизнь такого животного длится 30 лет. Воспитанники «Домажира» сейчас в возрасте 5-6 лет – время активности и расцвета сил. Однако на полноценное продолжение рода эти медведи не способны, политика фонда предусматривает стерилизацию. Игорь объясняет:
- Обучение матерями детей в природе происходит на протяжении 2-3 лет, а дальше они уже идут в самостоятельную жизнь. Но наши медведи не смогут воспитать, потому что и сами утратили необходимые для выживания навыки. Ныне падает много желудей – если кинуть их медведю через сетку, он их съест, но сам не подбирает. Это говорит о том, что он зависим от человека.
В будущем «Домажир» планируют расширить на два больших лесных вольера, что поможет спасти ещё 5-6 животных. Игорь говорит, что самостоятельно действовать тяжело:
— Мы не можем решить все проблемы, нужна целостная государственная программа. В последние годы действительно делают что-то в этом направлении – идут изменения в законодательстве с требованиями лучших условий содержание диких животных. Я бы хотел сказать даже добрые слова в сторону Министерства экологии, они осознают проблему и пытаются действовать.
Дикие медведи на территории Украины водятся в Карпатах вблизи румынской границы. Считают, что наибольшую популяцию можно встретить на юг от Рахова. Несколько десятков живут в Сколевских Бескидах. Такая малая численность животных обуславливает необходимость в защите вида.
«Домажир» – не единственный приют в Украине. Неподалеку от озера Синевыр есть «Реабилитационный центр бурого медведя», организованный под эгидой Министерства экологии. Также в национальном парке в Галиче присматривают за несколькими животными, которых перевезли из Херсонской области. В Березовке возле Житомира есть небольшой центр, поддерживаемый фондом «Белая скала».
Игорь:
- Это хорошо, что мы не единственные, ведь чем больше будет таких приютов, тем больше возможностей решить проблему. Чем больше людей, которые понимают, что в природу нельзя вмешиваться, тем больше шансы на сохранение популяции животных, которые проживают в природных условиях.
К услугам посетителей Медвежий Приют предлагает: экскурсии в лесных вольерах с медведями, сказочные экскурсии с Чугайстром, бесплатный игровой парк для детей, парк «Мале Розточчя», амфитеатр, урок в лесной школе, беседки в лесу с зоной для барбекю, кафе с местной и вегетарианской кухней, сувенирный магазин, проведения мастер-классов.
График работы: вторник - воскресенье: 10: 00-18:00 ч, понедельник - выходной.
Украинская фирма по производству носков Dodo Socks даже создала коллаборацию с медвежьим убежищем "Домажир". Чтобы помочь и распространить информацию об инициативах, которые помогают спасти медведей, они создали пару носков с жителями убежища.
С каждой проданной пары носков с мишками они жертвуют 10 гривен на создание новых лесных берлог в медвежьем убежище "Домажир".
Посилання на джерела:
https://ukrainer.net/domazhyr/
хор фэндомы карантин Пісні України Моя Україна разная политота
Випускниця та викладачка вінницького педуніверситету ініціювала створення найбільшого в Україні віртуального хору, в якому взяла участь понад сотня людей.
Як розповіла Veжі засновниця мистецького проєкту «Віртуальний хор в Україні», вінничанка Олена Слободиська, до хору долучилися 111 співаків та співачок з близько п’ятнадцяти областей України. Деякі виконавці під час запису пісні – “Не стій, вербо, над водою” – перебували в Польщі, Англії, Італії та Росії.
Олена каже, що одна з ідей хору – створити український продукт та об’єднати тих людей, які в реальності, швидше за все, ніколи б не стали членами одного колективу.
Зведення пісні відбувалося так – усі виконавці окремо записували свій спів вдома, відсилали відео Олені, а її друзі зводили звук та монтували відео для повноцінного продукту. Каже, що проєкт створювався на ентузіазмі, без фінансової підтримки.
