you made me laugh 4 times

Правильная лялька Мотанка

Мой дом - Украина

Автор Назар Дорошкевич: "Этим видео я хочу обратиться ко всем, кто способен видеть прекрасное, кто в поисках новых ощущений, незабываемых эмоций, к тем, кто в поиске чудесных и сказочно красивых мест. Я уже давно «в деле», но только сейчас понял, что поиск прекрасного заключается не в способности путешествовать далеко и за дорого. Украина - это отдельный мир, в котором есть всё! Густые вековые леса, мудрые и монументальные горные хребты, загадочные ущелья, просторные долины, широкие, и шумные реки, а также кристально чистые озёра. Я хочу лишь сказать: «Приезжайте в Украину, насладитесь нашим гостеприимством, пейзажами, прекрасным климатом и создайте для себя одно из самых запоминающихся приключений в жизни!»

1. Писаный камень

2. Белая скала

3. Мыс хамелеон

4. Мыс меганом

5. Актовский каньон

6. 48.946385,27.867553

7. Карьер «ИНГОК»

8. Дакота

9. Фиолент 

10. 44.650230, 33.825571

11. Догяска

12. Алешковские пески

13. Арбузинский каньон

14. Домик рыбака Житомир

15. Догяска

16. Драгобрат

17. Тарханкут 

18. Скалы Довбуша

19. Базальтовые столбы

20. РЛС Памир

21. Херсонские горы

22. Ворожеска

23. Коктебель

24. Букский каньон

25. Ай-Петри

26. Таракановский форт

27. Долина Привидений

28. Арбузинский каньон

29. Актовский каньон

30. Кадыковский карьер

31. Генуэзская крепость

32. Туннель Любви

33. Балаклава

34. Алешковские пески

35. Баунти

36. Буковель

37. Южный

38. Коростышевский карьер

39. Аджигольский маяк

40. Аскания-Нова

про прибирання снігу на вулицях

Як галушка стала символом Полтави

У місті галушці звели пам'ятник, у музеях цитують присвячені їй рядки класиків, а на честь неї проводять фестиваль влітку. Частування нею – обов’язковий елемент в будь-якої туристичної програми. Зо два десятиліття галушку просувають як гастрономічний бренд Полтави.

Галушки є загальноукраїнською стравою на теренах Наддніпрянської України. Етнологиня, докторка історичних наук та засновниця садиби-музею «Лялина світлиця» Олена Щербань каже, що поширеність галушок на території Лівобережжя пов’язана з тим, що українці здавна були землеробами. Наші предки вирощували хліб, тому в культурі харчування переважали страви з борошна. Робота у полі вимагала значних витрат енергії, а галушки, були швидкою, смачною, ситою їжею, якої хлібороби потребували після важкої праці.
Попри те, що галушки готують у різних регіонах України, на Полтавщині ця страва історично укорінилась завдяки впливу літератури. Про це каже кандидатка економічних наук, доцентка катедри менеджменту Полтавського університету економіки і торгівлі, та організаторка міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» Яніна Барибіна:
«Полтавщина прославилась саме завдяки літературі, завдяки Івану Котляревському, Миколі Гоголю. Галушки згадуються у період Полтавської битви. Ми маємо згадки, коли війська куштували саме полтавську галушку. Чому так сталося? Тому що галушка була однією з найпростіших страв, але при цьому вона була достатньо ситною, а раціон пересічного українця не був надто багатим щодня».

уривок з "Енеїди" І. Котляревського.

Про роль літератури у створенні гастрономічного образу Полтави говорить і старша наукова співробітниця Полтавського літературно-меморіального музею Івана Петровича Котляревського Валентина Скриль:
«Іван Котляревський у своїй “Енеїді” неодноразово згадує галушки. Наприклад, що галушка була просто великим подарунком, у голодні роки. Ось він пише “без галушок як помирали, колись як був голодний год”, потім “п’ять казанів стояло юшки, а в чотирьох були галушки”. Він взагалі у своїй “Енеїді” згадує понад 160 назв українських страв. Це просто енциклопедія української кулінарії, української кухні. Не дивно, що наша Полтавщина, до Котляревського нахиляючись, символом міста зробила отаку просту страву, як галушка». 

Ситуація з джерелами ускладнюється тим, що сьогодні галушка не є повсякденною стравою українців. Ґрунтуючись на рецептах господинь, зібраних під час досліджень, етнологиня дізналася, якою має бути правдива галушка. 

Найперше, говорить Щербань, ми маємо зрозуміти, що сучасні галушки значно відрізняються від тих, які готували раніше. У давнину їх робили з гречаного, пшенично-житнього та житньо-пшеничного борошна. Борошно не було таким білим і такого дрібного помелу. Воно мололося жорнами на млинах, і тому було грубе та іншої консистенції. Відповідно галушки не були тими галушками, які ми сьогодні бачимо.
Окрім того, що сучасні галушки готують переважно на основі білого борошна, сам рецепт тіста теж істотно змінився. Так, зі слів етнологині, раніше галушки варилися на основі кисляку (кефіру), соди, борошна, іноді з додаванням яйця. 

Готували українці галушки так: замішували тісто, розгортали і різали його смужками, а потім відщипували шматочки і кидали в киплячу воду, молоко, бульйон. Галушки були щипані і рвані, другі просто нарізали ножем. Можна сказати, це були перші спроби приготування домашньої локшини.

Сьогодні галушки готують різними способами і з різних інгредієнтів (манка, картопля, сир), подають на стіл замість хліба до борщу, м'яса або просто з маслом, шкварками, фруктовим соусом, медом або сметаною. 

Їдять галушки виключно гарячими - тільки так вони максимально смачні.

А ще галушкам присвятили пісню - слова написав Анатолій Лихошвай, музику – Василь Якубович.

Картопляні галушки із сиром

Галушки з гречаного борошна з цибулею і салом

Федотова коса

Расположена в Акимовском районе Запорожской области и Геническом районе Херсонской области, при северо-западном побережье Азовского моря.

Федотова коса состоит, в основном, из песчано-илистых и ракушечных отложений; вблизи материка распространены континентальные лёссоподобные суглинки. Западные берега мелководные с многочисленными отмелями, у восточных берегов глубины моря достигают 3 м. Во время штормов коса в наиболее низких местах размывается и образуются промоины шириной до 200 м и глубиной до 0,7 м. Поверхность косы покрыта степной растительностью, есть заросли лох узколистный, тамарикс и другие.

На косе построены базы отдыха, постоянных поселений нет (за исключением небольшого села Степок). Вдоль косы проложена дорога (частично с твердым покрытием), что ведет от пгт Кирилловка к Бирючему острову.

Вблизи средней части косы расположено село Степок, состоящее из домов рыбаков, дома отдыха и нескольких баз отдыха. Остальная часть косы пустынна. Её поверхность покрыта травой, лохом узколистным (невысокое, колючее дерево с серебристыми эллиптическими листьями), тамариксом, гребенщиком (кустарники или деревья высотой 6-10 м с тонкими длинными побегами).

Коса входит в ландшафтный заказник общегосударственного значения «Коса Федотова». Под охраной находятся уникальные водно-болотная и степная растительность, представленная кермеком Мейера, кермеком широколиственным и другими эндемичными и редкими видами растений. Коса является также местом гнездования многочисленных видов птиц.

В 2010 г. вошла в состав Приазовского национального природного парка.

в ПЦУ утвердили текст молитвы против коронавируса