you made me laugh 4 times

акт 2, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

16-40,25.11.20. Будинок страждань - це колишній склад недалеко від фортеці Південної Дороги. Будівля трималась на чесному слові і ремонті з використанням другосортних матеріалів. Більшість працівників - послідовники Ільматера і добровольці з багатьох районів міста. Вони годують і допомагають бездомним і хворим. За декілька годин Гриць перезаражав всю лікарню. За це йому пообіцяли трохи монет після 17-того числа. За які, за 250 монет, можна буде взяти трохи грибів, за 350 трохи рисидіуму... зараз у нього лишалось трохи ще на пару днів... його лякала біль що неминуче прийде після закінчення грибів... в нього був вже приготовлений запас екстракту чорного лотосу, та й висушеного лотоса було на півроку (це був лише дикоростучий вид з дуже малим вмістом магії) але він міг лише трошки приглушити Біль що прийде без грибів. Як ж він мріяв повернутись до тих країв де гриби росли поряд... Буря принесла ще більший дощ в Мулмастер, і системі зливових каналізацій міста нелегко було впоратися з такою величезною кількістю води.

 Крізь виття вітру і стукіт дощу по вікнах, було чути тільки звук швидко проточної води. Будівля здригається і лунає сильний гуркіт, ніби щось звалилося зовні. Через секунду лунає жахливий рев, супроводжуваний криками страху, болю і відчаю. Крики. Шум поточної води.Рев. Сміття. Грязь. Перехожі.

 Дощ і вітер б'ють по обличчю, як тільки хтось виходе на вулицю. Неподалік можна побачити частково завалену будівлю. З великого отвору на вулиці, поруч із свіжими руїнами доноситься звук проточної води. Великий монстр з короткими ногами, двома довгими щупальцями і великим ротом вилізло з ями. Звір гнівно заревів і почав атакувати перехожих. Більшість людей почали тікати від монстра, але не всі. Деякі не можуть, застрягли під уламками або лежать без свідомості, а один зачепився за край ями, інші або застигли в паніці, або відважно намагалися допомогти тим, хто в біді.

 Монстр скочив до Гриші й вкусив за ногу, заразивши новою болячкоюу...

 Отідж врятувався від утоплення і вибіг з каналізації на вулицю, приносячи значні руйнування. В паніці і гніві він атакував всіх, хто знаходиться поблизу. Григорій читав про цих істот: "Отідж - це гротескний монстр з лукоголовим тілом на трьох міцних ногах, очі і ніс якого розташовані на стеблі, що росте з верхньої частини роздутого тіла. Два пружних щупальця закінчуювалися загостреними листоподібними придатками, якими отідж загрібає їжу в роззявлену пащу. Отідж заривається під купами сміття і падали, залишаючи на поверхні тільки сенсорне стебло. Коли їстівна істота проходить повз - щупальце виривалось з під сміття і хапало здобич. Отіджі користуються всіма можливостями засідки, щоб можна було з'їсти здобич набагато більшу за них. Вони використовують обмежену форму телепатії для заманювання жертви до лігва, іноді видаючи себе за когось іншого. Отідж не любить світло. У пустках вони живуть в стоячих болотах, засмічених ставках і вологих лісових лощинах. Запах могильників, міських каналізаційних колекторів, сільських гнойових куп і скотних загонів привертає їх в цивілізовані області. Оскільки отіджей цікавить тільки їжа, в їх гніздах іноді скупчуються різні скарби від їх жертв упереміш з мотлохом. Розумні живуть під землею у співіснуванні з отіджамі, використовуючи їх як утилізаторів сміття. На такому багатому харчування отіджі жиріють в своїх лежбищах. Ця нерухома ненажерливість робить їх надійними охоронцями. До тих пір, поки він нагодований, отідж утримується від нападу на інших істот. Проте, потенційний господар отіджа може недооцінити потрібну кількість відходів, і м'яса, щоб утримати його від блукань у пошуках їжі. Чимало господарів було зжерти «тренованими» отіджамі після того, як їжа закінчувалася в його лежбищі. 

... відбиваючись від щупалець щитом, жрець прикликав духів стражників, ті у виглядів чорних котів наскочили на спину монстра.

 Поки  отідж був зайнятий примарами - жрець ще встиг Проклянути ворога, і себе декілька раз підліковувати поки гамселив ціпком істоту, і та втративши свідомість пала й затихла в ногах жреця...

... Гріша їв отруєний, чорною капустою, суп з дюжиною гостей... собі, в тарілку він добавив протиотруту з гострого перцю і їв срібною ложечкою...   Вкрав кусок міднього артефакту. Одягнув зомбі отиджа в кольчужний обладунок, закріпив щит і ціпок, одягнув в кандали, вийняв череп, всі кістки і зробив скелета лучника. 

... Завітавши до таверни, попоїсти, Григорій зустрів Гарвея і Лану, перекусив вони повернулися до важливого питання - незвичної погоді. Точна причина такої погоди неясна, але зрозуміло, що епіцентр бурі зосереджений в монастирі Жовтої Троянди. Гарвей і Лана хотіли, щоб Гріша вирушили в монастир і зайнявся пошуками культистів, Гарвей готовий заплатити 1000 зм: половину авансом, а іншу половину після успішного завершення їх завдання. Звичайно Гриць узяв аванс... 

13.19

Довгий ритуал, крапля крові, шматочок плоті і щіпка кісткової пилу - ще одна дівчинка повернулась у цей світ як зомбі... поки завтра сонце не досягне зеніту - дуже приваблива неповнолітня загибла буде слухняно виконувати всі накази Григорія. Він наказав їй вдягнути рабські окови, прикуватися і тягнути воза з двома клітками(зомбі-отидж,скелет-лучник) і торбами із речами...

 Один з двох шляхів до монастиря Жовтої Троянди - це телепортація(інший, через гори і лід, можна йти лише пішки) через магічне коло в містечко Равенсбург, в Дамарі. Звідти йшла дорога до монастиря. Гарвей познайомив його з магом що провів ритуал телепортації(цим магом був я, Крон)

Равенсбург - невеликий фермерське містечко з 3500 жителями. Жителі були стурбовані погодою і її впливом на врожай, але знали про неї ще менше, ніж Гріша. Вони не радили йому подорожувати в такий час до монастиря Жовтої Троянди, оскільки це і так важка подорож, а із-за бурі дороги можуть стати особливо небезпечними. 

 Велика частина подорожі з Равенсбург в Судрав мала пройти через скелястий вічнозелений Земляний ліс, дерева якого надавали укриття від найгірших проявів погоди. Відомо, що якась давня магія утримує монстрів від цих лісових масивів. Навіть гуманоїдні хижаки намагалися обходити ці місця. Тому ліс вважається досить хорошим місцем для табору...

Похождения москаля по Хустским достопримечательностям.

Решил вот поделиться фотографиями с моего похода на Хустский замок в закарпатском городе Хуст. Очень дивное место, в конце прилеплю видосик на 7 минут, кой просто панорамно показывает вид(ну и там немного разговоров, но они не отвлекают особо, гарантирую). :) Фотографировал на простую камеру телефона, так что не судите качество строго.

1) Вот так выглядит гора, на которой находится замок.

И вот уже почти на вершине, с коей просто чудеснейший вид.

Киевская подземка

ЩЕДРИК - ROCK-H / РОКАШ (З ОРКЕСТРОМ)

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.5

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Тернопільська обл. Заліщицький район

Модель: Ярина Дронь. Засновниця реконструкторської майстерні українських традиційних прикрас «ВидимоНевидимо». Скрипалька, займається відновленням та популяризацією етнічної музики. 

Чорна вишивка на Поділлі ніколи не вважалася жалобною. Цей колір асоціювався з кольором землі, а отже з родючістю, достатком та добробутом. У цьому регіоні так вишивали навіть весільні сорочки. Частіше за все нитки для такої вишивки виготовляли з вовни чорних овець. 

Ґердан – традиційна дівоча прикраса з бісеру, що використовувалась як частина головного убору. У XIX столітті бісер був настільки дрібним, що для низання ґерданів доводилося використовувати кінський волос.

Рівненська обл. Сарненський район

Модель: Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки. 

Постоли (личаки) – взуття, плетене з кори дерев: верби, липи, в'яза тощо. В Україні найкраще збереглася традиція носити таке взуття на Поліссі. Одягали їх на полотняні або вовняні онучі, які намотували майже до колін. Личаки зношувались вкрай швидко – за чотири дні літом, і до тижня зимою. За рік одна людина змінювала близько 50 пар. 

Окрім взуття із лика виготовляли ще й сумки – навіски. Вони були популярними на початку XX століття. Використовували їх для зберігання дрібних речей та грошей.

Івано-Франківська обл. Снятинський район

Додільна сорочка - майже до самої землі.

Окрийка, окрійка - вишитий пасок.

Уплітки - сплетені у вигляді кіс, червоні гарусні нитки або стрічки з червоних гарусних ниток, які впліталися в коси. Гуцулки прикрашають свої уплітки мідними бляшками або ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови, утворюючи своєрідний вінець з кіс. 

Полтавська обл. Миргородський район

Модель: Олена Дідик. Археолог, етнограф, дослідник та реконструктор традиційного одягу українських селян. Учасник фольклорного гурту «Гуляйгород». 

 Гаман – торбинка, в якій зберігали гроші та дрібні речі. На Полтавщині жінки шили їх з яскравої тканини, прикрашали вишивкою та аплікацією. Кріпили такий аксесуар до поясу або ж пришивали до спідниці. 

 Юпка – верхній жіночий одяг, що побутував у центральній та лівобережній Україні в ХІХ – першій половині ХХ століття. Шили юпки зазвичай із купленої мануфактурної тканини: вибійки, черкасини, або ж китайки. У кінці ХІХ століття кількість вусів на спинці юпки була ознакою заможності: чим багатша жінка або дівчина – тим більше складок нараховувалось на її верхньому одязі. На Полтавщині разом з крамними зустрічались юпки, пошиті з домотканого сукна.

Волинська обл. Ратнівський район

Модель: Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно». 

Як застібку для коміра сорочки, окрім кольорової стрічки на Поліссі використовували «шпоньку» («спінку») - металеву прикрасу у вигляді двох кружечків, з’єднаних штифтиком. Менший, не оздоблений кружечок, просовували в петлі на комірі, більший, зазвичай декорований кольоровим скельцем, залишався ззовні. 

Унікальна техніка декорування одягу аплікацією збереглася лише в декількох селах Волинської області. Таким чином оздоблювали сорочки, фартухи, притулки та плати. На біле полотно нашивалися смужки червоного, чорного та голубого кольору, що імітували розташування тканих узорів.

Сумська обл. Охтирський район

Модель: Марія Пошивайло. Дослідник українського гончарського фольклору, майстер народного мистецтва з соломоплетіння, писанкарства й виготовлення традиційних дівочих головних уборів.  

Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком. В Україну його почали завозити з 1840-их років. Найчастіше використовували для пошиття керсеток, юпок, спідниць та очіпків. 

 У деяких регіонах України вважалося соромом виходити за межі подвір’я без запаски, особливо негоже було, щоб їх у такому побачив сторонній чоловік. Найбільше цінувалися виготовлені з привозної парчі, золоті та срібні запаски. Їх вдягали лише на свята. Парчеві запаски були дуже коштовними, тому деяким дівчатам доводилося позичати їх на весілля у своїх подруг.