Вітаємо всіх з Днем народження Тараса Шевченка!
Повінці | |
|
2 (2.6%) |
Полинці | |
|
11 (14.5%) |
Моринці | |
|
52 (68.4%) |
Маренці | |
|
11 (14.5%) |
Повінці | |
|
2 (2.6%) |
Полинці | |
|
11 (14.5%) |
Моринці | |
|
52 (68.4%) |
Маренці | |
|
11 (14.5%) |
Уродженець с. Рахнівки, Вінничина. Виріс у Донецьку. Закінчив історико-філологічний факультет педагогічного інституту з червоним дипломом. В аспірантські роки працював викладачем української мови та літератури на Кіровоградщині, згодом у Горлівці, плитовим у шахті "Октябрська", літературним редактором української редакції ґазети "Соціалістичний Донбас". Після відрахування з аспірантури у 1965-му через участь в протестах на масові політичні репресії змінив багато професій, одружився, друкувався в самвидаві.
У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини.
У січні 1972 був зарарештований та засуджений за антирадянську пропаганду на 5 років таборів у Мордовії. З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».
Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до Гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука (того самого), намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.
Чего бы вы пожелали нашему гаранту?
Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
В серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
Вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
І не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
І тепер вже немає мені вороття.
Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
Дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
А як прийдеться згинуть за теє – дарма!
3.08.1905