історія України

Слава Україні! Героям Слава! – такое приветствие использует значительная часть украинцев. 

Но как оно возникло и кем было произнесено впервые знаю не многие. 
Надеюсь информация в данном посте будет интересна не только украинцам ^^

В 1900 году в Харькове была очень напряженная политическая обстановка.  В городе действовала РУП (революционная Украинская партия), члены этой партии приветствовали друг друга лозунгом  "Слава Україні!". А в ответ слышат  “По всій землі слава!”.

Историк Юрий Юзич (тут много его работ) пишет о том, что знаменитый украинский предприниматель  Микола Левитский будучи в гостях у основателя РУП Александра Коваленко  непосредственно в городе Харьков, гуляя по городу увидел студента, который пел под свой нос гимн. Пан Микола обратился к этому студенту с приветствием  "Слава Україні!" и в ответ услышал “По всій землі слава!”.

Таким образом уже в 1900 году выражение "Слава Україні!" было известно украинцам.  Кто именно стал автором этого приветствия остается загадкой, но есть люди считающие что тадададдам это был Тарас Шевченко.  Ну куда же без него ^^. 

В своем стихе «До Основ’яненка» (1840, у варіанті 1860 року) Шевченко писал:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Я не считаю, что именно он стал автором этого лозунга. Но факт остается фактом уже в его время "Слава Україні!" существовала и использовалось в речи.

Во время революции 17 года в Киеве и Петрограде происходили украинские демонстрации на которых звучал этот лозунг. И именно благодаря харьковским национал-патриотическим организациям и студентам  "Слава Україні!"  закрепилось в литературе, газетах, общественной жизни и в сердцах миллионов украинцев. 
В марте 17 года в Киеве только началась революция, но в регионах уже тогда на  “Хай живе автономія України!”  можно было услышать в ответ “Слава! Слава Україні!”.

газета “Нова рада”  15 марта 1917 року в с. Діївка (теперь это часть г. Днепр)

В вот вам Иркутск, совсем не Украина даже на тот момент ^^, демонстрация местных работников. С флагами Украины, и транспарантами на которых были надписи “Хай живе вільна Україна!”  и  “Хай живе автономія України! Слава Україні! Слава всім націям!”. Все это по свидетельствам  современников. 

Из воспоменаний генералла Михайла Володимировича Омеляновича-Павленка:

Трагічно роз’єднані і одірвані одна від другої братні українські армії після півроку важкої розлуки і тяжких військових подій знов будуть звільняти необ’яті простори Рідного Краю від жорстокого ворога, — повідомляв полковник О. Удовиченко М. Омеляновичу-Павленку 6 травня 1920 року. — В сей день в усіх частинах дорученої мені дивізії панує нечувана в світі радість, — радість воскреслого з мертвих Українського Народу. Повсюди лунає гучний козацький поклик: «Слава Україні і Головному отаману Петлюрі!» «Слава отаману Омеляновичу-Павленко, усій старшині і козацтву славної Дієвої армії!» Знов воскресла Україна і вже ніколи не вмре, не загине!..

В его  приказе как  генерала армии УНР от 19 квітня 1920 року Ч. 18 ведется речь о следующим: 

Всім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: «Слава Україні».

Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, і співаючи «Серед степу на просторі» — озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під’їжджаю до них:

— Добридень хлопці!

— Слава Україні! — відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість «Здоров» вітатися «Слава Україні», а відповідається — «Україні слава».

Есть еще много свидетельств упоминаний этого лозунга в книгах (тут детальней).

Лозунг родился в Харькове. Прогремел на всю Украину с Киева. Сохранился благодаря усилиям галичан и волынян во Львове и Ровном. Но Степан Бандера не есть отцом цього гасла.  И я уже молчу про отсылки к нацистской германии. 

ИСТОРИЯ УКРАИНЫ на пальцах [ЧАСТЬ 1] Киевская Русь

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.4

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Частина 3 - http://joy.reactor.cc/post/4539930

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Донецька обл. Костянтинівський район

Модель: Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. 

Кохточка - короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Миколаївська обл. Веселинівський район

Модель: Олена Скрипка. Колекціонує традиційне вбрання селян кінця 19-го – початку 20-го століття, до того ж захоплюється відтворенням історичного одягу. 

Блузниця – спідниця з крамного матеріалу (кашеміру, кольорового сатину тощо), що зшивалась із 5-6 полотнищ, котрі закладалися у дрібні збори (ряси) і зверху вшивалися у пояс (пасок). Кількість та якість використаного матеріалу свідчила про добробут власниці спідниці. Найбільше цінувалися блузниці з щільних шовкових та вовняних тканин. 

Хустка – широко розповсюджений по всій території України квадратний платовий головний убір. Існує велика кількасть її локальних назв: хустиця, хустинча (Бойківщина), пінка, півка, завійка (Лемківщина), рубець (Покуття), ширинька, мацьок (Галичина), кирух (Західне Полісся).

Чернігівська обл. Городнянський район

Модель: Наталя Хоменко. Викладач кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Керівник Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається дослідженням українського жорстокого народного романсу, вивчає тему любові у фольклорі. 

Свита – довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна. Найдорожчими вважалися білі свити, найдешевшими чорні та брунатні. Колір та якість домотканого сукна залежали від віку та породи овець, найкраще сукно отримували з вовни ягнят. 

Окрім вишитих сорочок на Поліссі побутували і ткані сорочки, орнамент на яких майстриня створювала в процесі виготовлення полотна. Зазвичай їх оздоблювали геометричним та рослинно-геометризованим орнаментом.

Крим - Жіноче святкове вбрання кримської татарки. Кінець ХІХ – початок ХХ століття. 

Модель: Халісе Зінєдін – керівник кримськотатарської редакції іномовлення України. Ведуча мовно-культурного проекту «Еліфбе» та ведуча проекту на радіо «Время гостей». 

Традиційна кримськотатарська верхня сукня "çabuvlı anter" має символічні деталі. Кримські татарки боковими елементами "çabuv" (з кр. клин) візуально розширювали лінію стегон. Дівчата навмисно збільшували кут çabuv, бо поєднували факт широких стегон з дітонародженням. 

Сукня обов'язково доповнюється el kap (з кр. манжет), які пришивають як окремий елемент. El kap мають відворот, з зовнішньої сторони якого, золотими нитками вишитий традиційний рослинний орнамент. 

Yipişli quşaq – традиційний філігранний пояс, використовується у весільному обряді кримських татар. В кожній родині перед весіллям, наречений дарував дівчині yipişli quşaq з чистого срібла, чи золота. Перед обрядом вдома батько вдягав дівчині пояс, а після обряду, в домі чоловіка, його батько знімав пояс – це символізувало перехід дівчини до іншої родини. Пояс, разом з іншими традиційними прикрасами, вважався приватним майном дружини. Особливим центральним елементом прикраси є виноградні листи, вони символізують родючість, продовження роду.

Київська обл. Васильківський район

Модель: Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина». 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалося тяжким гріхом. За народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала невдачі, неврожай, хвороби та пошесті. Протягом першого року подружнього життя молодиці не дозволялося навіть «світити очіпком», тобто ходити з непокритим хусткою очіпком. 

На Київщині носили довгі сорочки, вони були додільними або «до підточки». Додільна сорочка шилася з суцільного полотна, тоді як у сорочки «до підтички» верхня частина – стан, виготовлялася з тоншого домотканого полотна, а підточка – з грубшого. 

Старовинний корал, який у селі ще називали «добре намисто», був дуже дорогим. Кількість разків відігравала роль показника соціального становища власниці. У Середньому Подніпров'ї бідніші селянки в наряді мали по 3-4 разки, багаті – по 25 ("від шиї по самий пояс"). В народі вважалося, що дівчина, яка не має коралів, не може вийти заміж. Часто такі прикраси переходили у спадок, мати ділила своє намисто порівну між дочками. 

Коралове намисто в Україну привозили переважно з Італії та Франції, воно мало яскраво червоне, глухе червоно-рожеве або сірувато-рожеве забарвлення. Найбільше цінувалось намисто інтенсивного червоного забарвлення з гладеньких чистих, непоточених коралин. Вартість такого намиста в деяких місцевостях сягала ціни пари волів(!).

У селищі Городниця на Житомирщині знайдено скарб національного масштабу. 

«Топонім Городниці передбачає, що тут має бути якесь укріплене поселення, як правило давньоруського часу. Житомирська археологічна експедиція працює на території Новоград-Волинського району з 1988 року і з періодичністю раз на 1-2 роки виїжджає і проводить розвідкові роботи та розкопки. У межах Городниці цю пам’ятку довго шукали у 2007 і 2008 роках, коли приїздили сюди. Тоді знайшли декілька фрагментів кераміки, які за ознаками, можливо, давньоруські, але впевненості на 100% не було, бо основна частина культурного шару закрита будівлями, дорогами, комунікаціями і ми не можемо там вільно закласти пошуковий шурф чи просто пройтися й підняти матеріал. А тут випадково після того, як ми обстежували місце знахідки скарбу, виїхали на цю ділянку і знайшли класичне мисове городище», - розповідає археолог.

«Нарешті Городниця знайшла своє городище. Культурний шар тут настільки насичений, що схилами ви йдете по кістках, кераміці, кахлях, склу, а це свідчить, що життя тут було дуже активне. На городищі збереглися дитинець (40 на 50 метрів), оборонні споруди із південного боку, які представлені подвійною лінією ескарпів (крутий схил, що розділяє поверхні, розміщені на різних висотах – ред.), з північного боку – додатковий вал і рів та оборонні споруди, де дитинець відділяється від плато, частинка валу перепланована під час будівництва огорожі (навколо меморіалу – авт.), але ми можемо його розрізати і стратиграфія дасть нам відповідь, коли укріплення формувалося», - значив керівник експедиції.

Старий єврейський цвинтар в селищі Кути, Івано-Франківської області.

Кладовищу за оцінками дослідників 300-400 років, перед Другою світовою війною юдеї складали до 80% населення села.

Свого часу тут проживав засновник однієї з найвпливовіших течій в хасидизмі — Баал Шем Тов.

Зараз в Кутах не залишилося жодного єврея.

Під час будівництва дороги біля Трускавця знайшли поселення, якому понад 7000 років

Під час будівництва нової об’їзної дороги Трускавця, поблизу села Модричі,  «Рятівна археологічна служба» знайшла сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, яка вважається давнішою, ніж трипільська. Серед знахідок – серпи, кераміка, кремнієві знаряддя праці і заготовки для нoжів.

Дослідники виявили сліди «довгого дому» площею приблизно 23х8 м, в якому могли проживати близько 50 людей. Такі будинки зі стовповою конструкцією і плетеними стінами, по центру яких є ями або господарські об’єкти, притаманні культурі лінійно-стрічкової кераміки.

Археолог Микола Шніцер розповів, що найцікавішими віднайденими артефактами є вироби з кременю, скребки, вкладення до серпа, кам’яне тесло, елементи обсидіану – вулканічного скла, керамічний посуд з орнаментом з ліній, які утворюють стрічки, що і дало назву культурі. Виявлені знахідки передадуть в музей. В який саме – ще радяться. Можливо, у музей «Дрогобиччина» або Львівський обласний краєзнавчий музей у Винниках.

Розкопки розпочали 1 вересня, вони триватимуть ще до кінця наступного тижня. Після цього тут розпочнуть роботи дорожники, які вже будують об’їзну на інших ділянках. 

https://zaxid.net/arheologichni_znahidki_vikom_7000_rokiv_poblizu_truskavtsya_foto_n1507554