фэндомы карьер рельеф дорога красивые картинки art Моя Україна разная политота
карьер в Кременчуге
фэндомы Вышиванка донбасс историческое фото История історія України Луганск Украина Горловка Моя Україна разная политота
А уже в 1968 году, к примеру, в Артемовске (Бахмут), недалеко от Горловки, осталась только одна украинская школа на окраине города и ни одного украинского детского сада.
Учителя русского языка и литературы получали зарплату на 20% больше, чем учителя украинского.
Вашему вниманию фотографии, на которых изображены жители Донецкой и Луганской областей в украинских вышиванках.
м. Горлівка, 1954
м. Лисичанськ, Луганська область
Євдокія Гніденко-Куплевацька м.Слов’янськ, Донецька область, 1937 рік
З архіву Слов’янської ЗОШ І-ІІІ ст. № 9. У літописі школи це фото підписано так:
“1950 р. Маршалкіна Валя і Винокурова Наталка виконують український танець…”
Cестри Дейнега Раїса та Валентина 1948-1949 рік. м. Краматорськ, Донецька область
м. Маріуполь, Донецька область, 1959 рік
Першотравнева демонстрація у Донецьку
м. Сніжне, Донецька область
м. Бахмут, Донецька область, 1913 рік
м. Єнакієве, Донецька область, 1924 рік
м. Юзівка, нинішній Донецьк
м. Луганськ
Родина Алчевських, Луганська область
Жіноче народне вбрання в залах Луганського краєзнавчого музею
фэндомы wwf wwf art моршин рысь скульптура котэ защита животных живность Моя Україна разная политота
В Моршине появилась скульптура рыси, чтобы привлечь внимание к необходимости ее сохранения
6 ноября в курортном парке Моршина открыли 3-метровую скульптуру рыси. Именно это краснокнижное животное украинцы избрали символом Карпат в рамках проекта "Разом за природу".
![ ¿>t • # . « V *»• M V J ' Ц)л i i ‘ те" ч ti Ki x ? J i ‘I, 44 ■" rJt « 7 !4V' ,ОЛi n à .V a? i 1 tí 1 ‘It < p* e V . >1 МШ Ъ% 1 ^ A ff ' bi á%li i • г/ TTT i :Н'1 fn I ‘i 1 < % lb * •4** Г|Ш tf i * l^]s_jij¿ 0. \ IIT® * u • ï>*.« ¿,Моя Україна,фэндомы,wwf,wwf](http://img2.reactor.cc/pics/post/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%8D%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%8B-wwf-wwf-art-5554146.png "Моя Україна,фэндомы,wwf,wwf art,моршин,рысь,скульптура,котэ,прикольные картинки с кошками,защита животных,живность,разная политота")
Проект Петра Гронского "Отражение" выбрали из более 100 работ, предложенных для установки в Моршине. "Мы верим, что скульптура рыси, которая сегодня появилась в парке Моршина, станет настоящей туристической достопримечательностью маленького города и несет большую амбициозную миссию: привлечь внимание к исчезновению краснокнижных видов в Украине, развивать региональный туризм и находить молодых талантливых украинцев", - говорит представитель организатора проекта Марина Соловьева.
"Отражение" - это трехметровая скульптура, весом около 600 килограммов. Над ее созданием работала команда из 15 человек, а производство заняло более 6 месяцев. По замыслу художника, рысь склонилась над ручьем и пьет воду. "Как долго без защиты человека рысь будет видеть свое отражение в воде карпатского ручья? Именно к такому вопросу должен привести зрителей мой проект. Я стремился создать не фотографический, а обобщенный образ рыси, который должен гармонично вписаться в ландшафт парка ", - объясняет Петр Гронский.
"Сохранение рыси в Украине - общее дело, которое нуждается в поддержке со стороны государства и социально-ответственного бизнеса, - заявляет Мария Закалюжная, коммуникационный эксперт направления "Редкие виды "WWF Украины". - Уже сейчас в рамках программы "Спасем рысь" при поддержке "Моршинская" мы проводим исследования численности и состояния популяции вида. Вместе с учеными на основе этих исследований разработаем национальный план действий по сохранению рыси и будем добиваться его внедрения на государственном уровне".
фэндомы гимн госпредприятия Моя Україна разная политота
"Туда едет собака крымский царь... Собака!"
Хор госпредприятия "Івано-Франківськтеплокомуненерго" спел свой гимн в самой большой котельне города.
історія України фэндомы Моя Україна разная политота
Посвідчення Міністерства закордонних справ Української Держави Гетьмана Скоропадського про відрядження працівника МЗС з Києва до Галичини,Німеччини та Швейцарії.
фэндомы Моя Україна разная политота
Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.
Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/
Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення - ексклюзивна суперобкладинка.
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
