Тюремні сонети
44. «Багно гнилеє між країв Європи…»Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
Росіє! Де лиш ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: «Даю свободу!»
Дреш шкуру й мовиш: «Двигаю культуру!»
Ти не січеш, не б’єш, в Сибір не шлеш,
Лиш, мов упир, із серця соки ссеш,
Багно твоє лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,
Свобідний дух або тікати мусить,
Або живцем вмирає в твоїм гробі.
---
45. «Тюрмо народів, обручем сталеним…»
Тюрмо народів, обручем сталеним
Ти обціпила їх живі сустави
Й держиш – не для пожитку, не для слави,
А лиш для жиру клевретам мерзенним.
Отак пастух попута коні в полі
Через ногу; здаєсь, три ноги вільні,
А йти вони, ні бігти не зусильні –
То ржуть, гризуться спільники неволі.
Отак і ти попутала народи.
Всім давши зверхні вигляди свободи,
Щоб одні одних гризли і душили.
І хоч всі дружно рвуться з твого круга,
Та в різні боки шарпають друг друга.
Сей колот – джерело твоєї сили.
Іван Франко
4 жовтня 1889
Академік А. Кримський свідчив:
«Ів. Франко, друкуючи свою збірку «З вершин і низин», надсилав до мене (звичайно, що в запечатаному конверті) кожен готовий аркуш збірки негайно ж після того, як він друкувався, і часами робив на полях деякі свої зазначки. Цей примірник «З вершин і низин», що він мені таким чином потроху прислав, тепер належить Українській Академії наук і переховується в книгозбірні Комісії словника живої української мови. В ньому на стор. 182 кожен охочий може побачити власноручну, чорнилом зроблену виправку Ів. Франка до сонета № 44. Слово «Росіє» в 4-му рядку Франко закреслив і надписав «О Австріє!», а разом викреслив слово «лиш» як позаметрове; ще й поставив збоку той коректорський знак, що їм у друкарнях зазначають теє слово або тую літеру, яку треба викинути. Після того 4-й вірш має читатися ось як: «О Австріє! Де ти поставиш стопи…» і т. д. («Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. 7-8, К, 1926, с. 409).
Енциклопедія життя і творчості Івана Франка
Росіє, краю туги та терпіння,
Чи ж не такий ти час проходиш нині?
В тривоги й самолюбія пустині
Позабивались старші покоління,
Тремтить вся сила краю, як заклята,
А тим часом на лютий бій за волю
Летять малії діти-голуб’ята,
Кістьми лягають у сніжному полі.
Росіє, краю крайностів жорстоких!
Твій витязь Святогор дріма в печарі,
Козацька воля спить в степах широких,
А дівчина-голубка на бульварі
Платком, а не лицарською трубою
Сигнал дає до кроволиття й бою.
13 вересня 1889