Результаты поиска по запросу «
<a href=
»Вторжение в Украину 2022 политика песочница политоты фэндомы Моя Україна разная политота
Готовится огромный вброс про капитуляцию
Украина готовится к масштабной провокации со стороны оккупанта. Ожидается что будут перебои со связью, после чего из всех щелей будут лить дезу про капитуляцию, с постановочными роликами и подписанными документами. Не ведитесь, сдаваться никто не планирует. Продолжаем отбивать атаки и уничтожать орков по всем фронтам. Пишу на русском, чтобы понятно было всем. На украинском - прилагается.Ми вистоїмо! Все буде Україна!
фэндомы Моя Україна разная политота
Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.
Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/
Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення - ексклюзивна суперобкладинка.
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
фэндомы одежда вишиванка Вышиванка Спадок украшения девушки Моя Україна разная политота
Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.3
Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904
Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580
Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ.
Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.
У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)
Херсонська обл. Великолепетинський район
Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди.
Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.
Львівська обл. Яворівський район
Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття.
Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору.
Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.
Дніпропетровська обл. Дніпровський район
Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів.
Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку».
“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням.
Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.
Луганська обл. Кремінський район
Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю».
Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми.
Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.
Чернівецька обл. Заставнівський район
Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.
«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!
Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою.
«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК.
фэндомы архитектура ульи хата интерьер Моя Україна разная политота
Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Полісся.
Полісся — історико-етнографічна область, природно-географічний край, частина колишньої прабатьківщини слов'ян, давня етноконтактна зона. Полісся розташоване на території чотирьох держав: Білорусі, України, Польщі та Росії. Українське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне — залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра.
За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину, північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька —Здолбунів —Житомир — Фастів-Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.
Музей народної архітектури та побуту України, поліська пасіка та Воскресенська церква із села Кисоричі, Рівненська обл.
Велика кількість лісів і боліт, нестача родючих земель, ізольованість від основних шляхів культурних та економічних зв'язків, робило цей район у минулому одним із найбільш відсталих на Україні. Бідність економічних ресурсів Полісся, соціальний гніт та злиденне існування трудового селянства створювало умови, при яких народне житло немов застигло у своєму розвитку, зберігаючи на кінець XIX і навіть на початку XX ст. багато старовинних прийомів та архаїчних рис, що сягають своїм корінням у глибину віків.
Музей народної архітектури та побуту України, окружний двір із села Солов'ї, Волинська обл.
Основний традиційний будівельний матеріал в цьому районі - дерево, а основний конструктивний прийом, що тут застосовується здавна, - зруб.
Народне будівництво північних районів відзначається граничною простотою і навіть деякою мірою аскетичністю архітектурного рішення, відповідно до конструктивних та функціональних вимог Народний майстер дуже стримано застосовував і декоративні засоби оздоблення Інтер'єрів та екстер'єрів. Єдине, що привертало його увагу, були фронтони у західних районах Полісся, які прикрашалися скромними елементами глухого різьблення чи контурної порізки, та завершення вікон у центральних і східних районах Полісся, що оздоблювались традиційними для українського народного декоративного мистецтва стародавніми мотивами геометричного різьблення по дереву.
Звичайно завершення вікон та віконниці фарбувалися у світлі тони (білий, блакитний), завдяки чому ставали добре помітні на темному тлі рубленої стіни (східні райони). В окремих випадках віконниці розписують застосовуючи переважно елементи геометричного орнаменту, що надавало фасадам сільського житла більшої привабливості і мальовничості (центральні райони Полісся).
На західному Поліссі своєрідно вирішуються також завершення фронтонів двосхилих дахів, що прикрашались контурною порізкою кінців вітряних дощок, які формою нагадували голови коней або якихось химерних істот.
Стіни сільського житла Полісся вирішувались, як правило, у відкритому зрубі, який у більшості випадків білили і лише в окремих районах північного Полісся він мав природний колір і фактуру дерева. Це стосується лише стін жилої частини хати, стіни господарчих приміщень (сіни, комора), що робились також із зрубу, завжди мали природний колір дерева.
В різних районах Полісся народне житло має свої особливості у формі даху (на заході поширені дво- та чотирисхилі дахи, на сході тільки чотирисхилі), розташуванні вікон на фасадах, характері тектонічної структури рубленої стіни і рішенні архітектурних елементів та деталей.
Досить скромним і стриманим був також інтер'єр народного житла на Поліссі, особливо на заході. Лише в окремих районах можна зустріти різьблення на сволоку, своєрідні типи меблів, особливо мисників, бокові стінки яких мали елементи контурної порізки, характерне рішення груби - у вигляді стіни, що прикрашалась пластичним оздобленням. Значну роль в інтер'єрі поліської хати відігравали також декоративні тканини і особливо вишивані рушники.
Схематичні малюнки з книги "Українське народне житло (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)" (1972 р.), В.П. Самойлович:
Хата з села Дідковичі Коростенського району Житомирської обл.
Етнографічний регіон Полісся відображає хата перевезена з села Дідковичі Коростенського району Житомирської області, збудована у другій половині ХІХ ст. та має традиційне для даного періоду трикамерне планування: хата (світлиця)-сіни-комора.
Складена хата з двох окремих зрубів, що виготовлені із соснових плашок-осередків, з’єднаних між собою замками. Осередок – середня частина стовбура. Найцінніша нижня частина – окоренок, а верхня – вершок, з якого здебільшого будували господарські приміщення. Використовували виключно дерево, з якого не брали живиці. Ширина плашок від 45 до 57 см. Нижній вінець (підвалини) – дубовий, решта 7 – соснові. Шви між плашками заповнювалися мохом під час накладання вінців, згодом їх замащували білою глиною ззовні та зсередини. Цією ж глиною замість вапна побілена світлиця, як ззовні так і зсередини.
В світлиці праворуч від входу стоїть піч з глиняних вальків. Дим виходить через отвір в стіні, що розділяє хату та сіни й через дерев’яний комин. Стеля й дах тримається на одному повздовжньому сволоці, на якому лежать три поперечні сволочки та дощата стеля, утеплена шаром глини 25-30 см. Ліворуч від дверей світлиці встановлений посвіт – конструкція для освітлення приміщення за допомогою соснової лучини. Складається з дерев’яної труби, що вставляється в отвір у стелі та глиняного горщика. В хаті три шестишибкові вікна: два на центральному фасаді, орієнтованому до південного сходу, та одне на лівому причілку, розвернутому до південного заходу.
Правий зруб хати двокамерний під сіни та комору. Сіни мають наскрізний прохід: двері на чільній та тильній стіні на кованих завісах. Стеля відсутня. В коморі стеля з соснових дощок, проте, на відміну від світлиці, не утеплена глиною. Дах споруди двосхилий покритий драницею.
Посилання на джерела:
http://etno-selo.com.ua/ua/muzej/ekspozytsiia/polissya
http://www.hllab.dp.ua/Store/texts/jitlo/bud.htm
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%81%D1%8F
фэндомы инструменты музыка Моя Україна разная политота
Необычные украинские музыкальные инструменты, на которых несложно научиться играть
Если душа стремится к музыке, получить какой-то из этих инструментов не сложно, большинство можно даже смастерить самому. Выбирайте тот, который вам по душе, и наслаждайтесь игрой.
Дрымба (варган) имеет форму, похожую на маленькую подкову с металлической пластиной посередине. Эту «подковку» зажимают губами или зубами, а играют на металлической пластине. Полость рта служит резонатором звука и в зависимости от положения языка во рту и ритма дыхания - меняется звучание этого музыкального инструмента. История дрымбы в Украине происходит из Карпат, однако у других народов этот инструмент также пользовался популярностью. Так, у хорватов он называется «дромбуле», также дрымба имеет второе название «варган». Они могут и несколько отличаться внешним видом, но принцип игры на инструменте при этом не меняется.
Рубель - украинские крестьяне часто использовали в качестве музыкальных инструментов подручные бытовые предметы. Один из них - рубель, основной функцией которого было совсем не музыка. Рубель - это доска с «рубцами», которую использовали для стирки одежды, некая первая ручная «стиральная машинка». Однако затем ему нашли еще одно применение, ведь рубель выдавал достаточно хороший звук, когда по нему «рубили» ложкой или скалкой.
Бугай - старинный музыкальный инструмент, который пришел из Западной Украины. Сделать такой инструмент мог каждый желающий - взять деревянный бочонок, обтянуть с двух сторон кожей, прицепив с одной стороны пучок конского волоса, образовав некий «хвост». Нужно крепко держать бочонок, а за хвост тянуть мокрой рукой - от этого музыкальный инструмент образует звук, похожий на крик выпи (бугая), откуда и пошло его название.
Бубен (решето) - этот музыкальный инструмент также был популярен у разных народов мира, в том числе и в Украине. Это деревянный ободок, обтянутый с обеих сторон кожей. Впоследствии он несколько осовременился и в деревянном ободке появились металлические тарелочки или колокольчики - «бубенцы». Это ритмический инструмент, который является неотъемлемой частью всех ансамблей, исполняющих музыку к танцам. В давние времена его использовали как военный музыкальный инструмент, чтобы он своими ритмичными звуками добавлял воинам упорство, а также запугивал врага. Играть на таком инструменте очень просто - бить по ободку бубна или его кожаной части. Главное придерживаться ритма.
Окарина/ зозулька (кукушка) - духовой инструмент, такая себе свистковая флейта, произведенная из глины или фарфора. Имеет 10 отверстий и образует звуки подобные пению птиц, особенно кукушки, потому так и называется. Инструмент очень компактный и часто разрисованный сверху сказочными узорами. Такой музыкальное устройство часто давали играть детям, поэтому и каждый взрослый сможет с ним справиться.
Современную окарину изобрёл итальянский мастер, изготавливавший музыкальные инструменты, Джузеппе Донати. Его керамическая окарина с 10 отверстиями настраивалась под европейскую нотную шкалу. Инструмент Донати назвал «гусёнком» по сходству формы с гусиным клювом. В Италии и Австрии каждый год проводят трехдневный Ocarina Festival.
Кнут - еще один странный музыкальный инструмент, который не был для этого приспособлен. Кнут используют в быту для того, чтобы погонять животных. Но если им сильно замахнуться, то в воздухе он выдает некий «свист», которому украинские музыканты нашли оригинальное применение.
Домра - щипковый музыкальный инструмент, чаще с четырьмя (иногда тремя) струнами. Появилась в Украине еще во времена Киевской Руси. Схожа с российской балалайкой, но количество струн четыре, а не три, а также круглая форма деревянной основы, существенно отличают украинский музыкальный инструмент.
В Украине, в отличие от России широко распространена исключительно 4-струнная домра, которая не имеет широкого распространения в России. 4-струнная домра заменила мандолину и в некоторых районах скрипку в народном быту. Игра на русском народном инструменте, на котором в России не играют и не имеющий распространения, породило у профессора Киевской консерватории - М. Прокопенко в 1974 году мнению переименовать инструмент в ладковую кобзу. Эта мысль тогда не получила поддержки, но после 1991 года набирает популярность.
Деркач - шумовой музыкальный инструмент, также названия «вертушка» и «трещотка». Он состоит из деревянной коробочки, колесики и ручки, которую нужно крутить. Образует крекинг подобное с рубелем. В использовании очень прост - не нужно иметь никаких музыкальных навыков чтобы на нем играть.
Подкова - и снова музыкальный инструмент создан из бытовой вещи. Подкова, которая создана для предохранения копыт от износа, также нашла для себя место в народном ансамбле. Ее часто использовали вместо музыкального инструмента, известного нам как «треугольник». Иногда в народных инструментальных ансамблях применяют подвешенную на жильной струне обычную стальную подкову. Ударяя по ней металлическим прутиком, добывают высокий и звонкий звук, который придает звучанию ансамбля специфического народного колорита.
Калатало - еще один шумный музыкальный инструмент. Пожалуй из всех вышеперечисленных - на нем научиться играть проще простого. Точнее, на нем вообще не нужно уметь играть. Калатало состоит из деревянной пластины с ручкой и нескольких подвижных элементов, которые издают шум во время резкого движения. Это несложное устройство использовали в случае, если в оркестре отсутствуют другие ударные инструменты.
фэндомы marina_ponomarenko Моя Україна разная политота
Не купуй жетон, купуй картку, говорили вони
Не купуй жетон, купуй картку, говорили вони. Купуй зелену картку. Купуй синю картку. Не купуй зелену картку, ми її виведемо з обігу, говорили вони. Але через рік. Або два. Тому купуй зелену картку. Але краще синю. Або заведи нарешті банківську картку з пейпасом.
Будь модним, говорили вони. Використовуй пейпас. Але тільки на тих двох турнікетах з терміналом. І не сьогодні, бо сьогодні пейпас не працює. Тому купуй картку. Синю картку. Зелену картку. Купуй QR-код, говорили вони. Купи жетон, врешті-решт, купи цей чортів жетон, уже до кінця місяця ніяких жетонів не буде, купи жетон, сука!
Будь стильним, купи синю картку, говорили вони. Але не на цій станції. Ось список станцій, де можна купити синю картку. Поповнюй картку, говорили вони. Ні, через касу не можна поповнити. Встанови мобільний додаток і поповнюй через додаток. Не працює додаток? Ось список станцій, де можна поповнити синю картку. Але це не точно.
Не будь ретроградом, говорили вони, не купуй ці жетони! Плати синьою карткою. Плати зеленою карткою. Плати пейпасом. Купуй квиток з QR-кодом через мобільний апп. Але сьогодні купуй жетон, бо більше нічого не працює. Сервери синьої картки не працюють. Зеленої теж. І пейпас не працює. Ми не винні, говорили вони. QR-код? Який-такий QR-код, у нас нема таких турнікетів. «Іди купуй жетон!» – кричали вони. Як усі нормальні люди. Он черга в касу з кількох сотень людей, ти шо, особінний? Один жетон в одні руки.
Плати через термінал, говорили вони. Ми поставили термінали на кожній касі, говорили вони. Купуй жетон карточкою. Купуй жетон за готівку. Але тільки один жетон в одні руки. Але краще не купуй жетон, краще купи картку. Синю. Або зелену. Ні, оплатити картку карткою не можна. Пейпас не працює. Термінал не працює. Ми плануємо прибрати термінал з каси. Здачі з 200 грн нема.
Метро – швидкий та зручний вид транспорту, говорили вони. Але сьогодні заміновано 8 центральних станцій. Пересадки не працюють. Станції закриті на вихід. На вхід відкриті. Але поїзди слідують без зупинки. Ходіть пішки, говорили вони. Он яка чудова погода. Весна скоро.
Сало Дивовижна Україна Моя Україна разная политота
Ещё с далёких времён сало является самым любимым и определяющим национальную принадлежность для нас.
Раньше салом питались люди, которые в социуме считались бедными или нищими, а сейчас тяжело представить настоящее застолье без сала на столе, при чём приготовлено оно в различных вариациях: жареное, солёное, копченое, начинённое и т. д.. Мы знаем, как приготовить сало, но не многие знают о пользе и вреде этого продукта.
Сало очень калорийное, но это вовсе не означает, что от него нужно отказаться. Наоборот, для тех, кто следит за своим весом нужно съедать 20 гр сала, тогда чувство насыщения будет присутствовать несколько часов после еды.
Сало содержит жирные и арахидоновую кислоты, которые помогают регулировать уровень холестерина в сосудах и положительно влиять на уровень гормонов.
Сало категорически нельзя есть тем людям, которые его не любят.
Сало не накапливает радионуклиды, но не стоит его приобретать на стихийных рынках, иначе появляется риск заболеть опасным заболеванием — трихинеллезом.
Сало является биологически активным веществом, в нём содержатся несколько групп витаминов, необходимых для поддержания здоровья. Чтобы иммунитет был сильным нужно кушать сало регулярно, только не более 20 граммов в день.
Сало способно обезболить раны, помочь вытечь гною из зуба, например, или вообще освободить организм от полученных токсинов. Из данного списка ясно, что сало — это не только самый любимый продукт украинцев, а и неимоверно полезное и нужное, для здоровья, лакомство.
