Арт украина

По мотивам вот этого поста .... 

Если что то повторилось, не орите баян ...  а просто съешьте шмат сала ^^

ВНИМАНИЕ КАРТИНОК ОЧЕНЬ МНОГО, Но оно того стоит.

Русалка

Русалка

Полуночница

остров Хортица (часть1)

Хортица — необычайно красивый, живописный остров. Изумительный вид и славное прошлое привлекают внимание к Хортице жителей моего города, путешественников из разных уголков Украины и всего мира. Остров прославлен поэтами, художниками, историками и краеведами. Хортица - это сердце Запорожья. Хортица - это душа Украины.

Хортица – самый большой речной остров мира. Известен он был даже византийским императорам. Вот что писал об острове византийский император Константин Багрянородный (946–953 н.э.) : «Пройдя Карийский перевоз, русы причаливают к острову, который носит имя Святого Георгия. На этом острове они приносят свои жертвоприношения. Там стоит огромный дуб… " Честно сказать я как житель Запорожья до сих пор не могу разобраться в версиях сколько же нашему дубу лет. По одним данным ему больше 1000. По другим ему 700 . Сегодня это скорей памятник чем дерево.

Так было в далёком 1970 году.

Так стало в 2014 ((

Расположен остров на одном из главных торговых путей Украины. С древних времен здесь вели торговлю славяне и греки Здесь находилось языческое святилище, и здесь, на острове, окруженный на Черной скале печенегами, погиб в бою великий князь Святослав. Остров расположен в месте, где Днепр делится на зону порогов и зону плавней. Поэтому с глубокой древности он был естественным местом отдыха для торговцев, воинов, путешественников, преодолевших опасную зону днепровских порогов. Служил он пристанищем и княжеским дружинам.

Первые обитатели появились на острове уже в эпоху палеолита и мезолита, о чем свидетельствуют отдельные местонахождения кремневых изделий этого периода. На протяжении тысячелетия в урочищах Хортицы жили земледельческие племена эпохи бронзы (III-II тыс. до н.э.), оставив многочисленные поселения, городище, погребения и культовые сооружения. В VII в. до н.э. в этих краях появляются скифы.

Их пребывание на Хортице отмечено археологическими находками на скале Совутиной (городище), поселениями и погребальными комплексами.

Памятник яйцу на острове Хортица.

В музее каменных изделий.

Самые яркие страницы истории Хортицы связаны с запорожским казачеством. Первое укрепление казаков построено на о. Малая Хортица Дмитрием Вишневецким в 1556 году. Он осуществлял походы на турецкие крепости и охранял границы Польско-Литовского государства, территория которого включала и наш край.

Историко-культурный комплекс "Запорожская Сечь".

Пребывание казаков за днепровскими порогами способствовало заселению плодородных земель и оживлению тут хозяйственной деятельности. В истории казачества балки, овраги и буераки имели определенное значение «как пункты постепенной колонизации большой, дикой и пустынной степной равнины: этими угодьями запорожское войско владело и промыслы свои имело…».

На «Плане снятому на р. Днепре Хортицкому острову с показанием на оном разного леса, лугов, зимовников и другой ситуации» (1788 г.) обозначены места, где были казацкие зимовники Ивана Шевца, Степана Вергерина, Семена Кравца, Василия Кнышенка, Ивана Птахи, Федора Шлепки, Ивана Тарана. На Хортице также проживали запорожцы Довгали, Кучугура, Громуха, Головко и другие.

Великий Луг, который начинался с южного края Хортицы, давал возможность казакам заниматься охотой, рыболовством, скотоводством и другими промыслами. Сегодня лишь плавни Хортицы напоминают о былом богатстве Запорожского края, остальная часть плавней Великого Луга исчезла под водами Каховского искусственного моря в 1955-1957 годах.

Великий Луг, который начинался с южного края Хортицы, давал возможность казакам заниматься охотой, рыболовством, скотоводством и другими промыслами. Сегодня лишь плавни Хортицы напоминают о былом богатстве Запорожского края, остальная часть плавней Великого Луга исчезла под водами Каховского искусственного моря в 1955-1957 годах.
Учитывая историческую и природную ценность острова, с 18 сентября 1965 года Хортица объявлена Государственным историко-культурным заповедником, а с 5 апреля 1993 года получила статус Национального заповедника.

Длина острова Хортица около 12 километров, ширина — 2,5 километра. Высота прибрежных скал в некоторых местах достигает 30 метров. Скалы изрезаны пещерами, их здесь очень много. Самая известная — Змиева пещера. В ней, по древнему преданию, жил «змий» о двенадцати головах.

Остров Хортица буквально дышит Историей. Ее свидетельства находят и под водой, и под землей. В 1995 году неподалеку от балки Генералки на глубине 9,5 метров был обнаружен остов большого дубового долбленого судна. На фото операция по подъему казацкого судна и часть судна на дне Днепра.

По мнению археологов, это остатки ладьи времен Киевской Руси. А на северо-восточном побережье острова были обнаружены землянки той же эпохи. Найдены амфоры, фрагменты керамики, наконечники стрел и многое другое.

Но все же, самая главная легенда острова — это Запорожская Сечь и клады запорожских казаков,  но об этом потом. )))

карьер в Кременчуге

Действительно красивый клип :)

Лебійська мова - таємна мова кобзарів і лірників

Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Опанаса Говтвана, 1909 р.

Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:

- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».

- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповідник — «липетень». Відповідно, професійну мову старців він називав або просто «дідовською (жебрацькою)» або «лепетинською мовою».

- Гнатюк, що також працював на Галичині, називав мову «либійською», від слова «либішчак» — лірник.

- Також у словнику Гнатюка зустрічається «липко» — лірник, учений із хлопа, або дід учений, що має титул «майстра». На думку Кушпета, це може означати походження назви «лепетинська» або «липетенська» від слова «липник».

- Тіханов у Поліссі зафіксував назви «старцівська» й «люцька мова», від слова «любок» (дід, старець, каліка перехожий).

- Романов, який досліджував побут жебраків Могилівської губернії, зафіксував назву «любецький лемент» від самоназви місцевих старців — «любки».

- Малинка, що записав у Поліссі невеличкий словник, не лишив автентичної назви мови, але «старець» у його словнику має унікальний переклад — «шпарець».

- У Мартиновича та Харкова, які працювали на Полтавщині та Слобожанщині, використовується назва «сліпецька». На думку Кушпета, це або штучна, або нова назва, оскільки традиційно старці називали себе «незрячими», а слово «сліпець» використовували в переносному, несхвальному значенні.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря  Самійла Яшного, 1903 р.

Лебійська мова була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська. Походження лебійської мови невідоме. Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.

Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (наводяться приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов'янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.

Проте, можна помітити (О. Горбач), що часто ця мова складається з кількох частин: 1) вставка додаткового елементу до звичайних слів (всі — бівсі); 2) фонетичне деформування (каша — ашоха); 3) метафоричні та метонімні утворення (годинник — цибуля); 4) іншомовні запозичення (охвес — ό θεός — бог). 

Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно: "віз" — "котень", "бити" — "кулати", "копсати", "боксати",  "Склев манькови бенника" – зроби мені цигарку тощо.

Деякі слова сьогодні відомі багатьом як блатні: лох (мужик), гальомий (великий !), хаза (хата).

Словник таємної мови українських лірників і шаповалів - http://litopys.org.ua/rizne/lirn.htm

На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:

“Коби мені кумса сяна,

А до кумси ще й тириня

І бутельбух вовчаку,

Каравона чорнобрива”.

У перекладі це означає:

“Коби мені хлібець святий,

А до хліба трошки сира,

А до сира склянка пива

І дівчина чорнобрива”.

Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Петра Сіроштана, 1887 р. 

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Дмитра Скорика, 1876 р. 

Опанас Сластіон. Портрет хлопця-кобзаря Петра, учня І. Крюковського, 1876 р.