Девушка занимается спортом

Гарна Українка

Днепр вышел в финал лиги Европы! В финал Лиги Европы, Карл!!!

Нумер 482 - Добрий ранок, Україно!

Ольвия - самый древний полис Причерноморья

Национальный историко-археологический заповедник «Ольвия» был основан в 1926 году. Сегодня заповедник состоит из двух частей: города Ольвии с некрополем и территории современного острова Березань, что напротив Черноморской косы. Ближайшее к заповеднику большой город - Николаев - в 40 км отсюда.

На территории заповедника действуют: музей, где представлены находки из раскопок (более 96 тыс. Экспонатов) и лапидарий (музей камня - ред.), В котором хранятся архитектурные детали, надгробия, орудия труда, скульптуры и плиты с надписями и текстами декретов. Заповедник имеет свои научные фонды и библиотеку. Основной частью музея экспозиция остатков античной архитектуры под открытым небом: более полутора десятка участков. Раскопки одного участка могут длиться годами.

Заповедник призван охранять и сохранять памятники и артефакты античной Ольвии, проводить ремонтные и музефикацийни работы по воссозданию пропавших элементов, в частности кладок стен.

К концу XVIII в. городище на берегу Бугского лимана не было официально признанной памятником археологии. Лишь в конце века немецкий этнограф Петер Симон Палас совместно с российским писателем Павлом Сумарковим таки доказали, что городище - это и есть остатки античной Ольвии.

Первую точную карту города составили в 50-х годах XIX в. Тогда же стартовала первая археологическая экспедиция, стало началом профессионального исследования Ольвии. Системные же раскопки начали проводить в начале ХХ в.

В советское время вокруг памятника активно селились бывшие узники советских тюрем, которые вскоре начали проводить собственные «раскопки» и продавать за бесценок археологические находки, античную керамику и древние монеты.

Официальные раскопки возобновились в 1970-е годы и продолжаются до сих пор. До недавнего времени здесь работала исключительно украинская археологическая экспедиция, а с 2016 года также работает группа археологов из Польши и Германии под эгидой Института археологии, который имеет исключительное право на проведение раскопок на территории Украины.

Кроме групп археологов, на территории заповедника постоянно проживают только представители здешней фауны: кроме змей, сколопендр, зайцев и лис, здесь сегодня нет жителей. Фауна довольно широкая, потому что охота запрещена. Здесь себя очень хорошо чувствуют лисы, зайцы, даже волки заскакивают ночью.

Ежегодная археологическая экспедиция начинается здесь в конце июня - начале июля. В специально построенных домиках живут руководители экспедиций. Студенты же, приезжающих на раскопки как на практику, живут в палаточном городке в Заячьей Балке, в южной части городища.

Эта территория уникальна тем, что на ее землях не было оседлого населения - как до прихода греков, так и после них. Она как была подготовлена именно для античных колоний: никто ее не трогал до VI века до н. е. и почти не было оседлого населения после IV века н. е. Чистая античная территория.

Город-республика Ольвия была основана в VI в. до н. е. выходцами из древнегреческого города Милет. Своим расцветом она оправдывала свое имя, которое в переводе с греческого означает «счастливая, благословенная». В античной литературной традиции Ольвию нередко называли еще Борисфеном, а ее жителей - ольвиополитами или борисфенитами. 

О власти в Ольвии начали думать уже в V в. до н. е., о чем свидетельствует появление первого государственного документа Ольвии - почетного декрета, который был вырезан на камне. Вся власть в городе фактически принадлежала крупным рабовладельцам. Рабов торговцы получали в обмен на ремесленную продукцию. Поэтому рабы поступали в Ольвии так же, как, скажем, хлеб, скот, рыба или шерсть.

Античная Ольвия была богатой мастеров: гончаров, каменщиков, мастеров по дереву. Немало изделий ольвийские купцы продавали в государствах греческой метрополии, где вместо покупали множество других вещей - от вкусного вина и масла к украшениям и произведений искусства.

Благодаря торговле Ольвия поддерживала связи с такими крупными городами, как Афины, Коринф, Александрия и даже городами Малой Азии (современная Турция). Через свою активную торговую деятельность Ольвия даже входила в первый Афинского морского союза. Для удобства торговли Ольвия выпускала свои монеты в виде дельфинов - в основном медные и серебряные, реже - золотые.

Ольвия интересна для исторической науки не только сейчас, она была такой еще в далекие античные времена. Лучшим подтверждением этому служат посещение Ольвии известным греческим историком Геродотом в V в. до н. е.

Интересно, что в III в. до н. е. город пытался осадить один из полководцев Александра Македонского, Зопирион. В целом город часто подвергался набегам варваров, власть менялась, а в 48 году до н. е. геты во главе с царем Буребистой вообще захватили и разрушили город. После восстановления его площадь уменьшилась втрое, власть перешла к скифам, но набеги варваров не прекратились.

Во II в. н. е. по просьбе Ольвии в город вошел римский гарнизон и построил на ее территории цитадель. В Ольвии находился лишь небольшой римский гарнизон, но к тому времени авторитет Римской империи был очень большой, поэтому пребывание даже небольшого войска в определенном городе уже заставляло задуматься даже самых ярых варварских полководцев. Достаточно долгое время Рим сыграл очень положительную роль в сохранении именно Ольвии и в невозможности ее уничтожения.

В III ст. - из-за внутренних проблем римляне должны были покинуть город и Ольвия снова стала доступной для набегов варварских племен. Вскоре геты разрушили цитадель, а в начале IV в. нападения гуннов привели к окончательному уничтожению Ольвии.

После упадка Ольвии территория оставалась незаселенной течение 14 веков. К середине XIX века античный город буквально разбирался по камешку, в первую очередь местными жителями. Так, османы, которые успели пожить на этой территории, разобрали подавляющее количество наземных зданий и даже построили из античного камня крепость Ачи-Кале, то есть будущий Очаков.

Жители Ольвии, начиная еще с конца XVIII - начала XIX века, строили свои дома также из остатков наземных сооружений Ольвии, потому что зачем ломать голову, где взять строительный материал, если рядом есть куча камней. Сейчас даже если проводятся ремонты в старых домах, то обязательно в стене или остатки алтаря ольвийского, или какой-то архитектурной ольвийской детали. 

Чтобы понять весь тей педантизм, который был воплощен в пространстве античного города, стоит вспомнить, что Ольвия была спроектирована по системе греческого архитектора Гипподама, который спроектировал также Александрию. Городское планирование здесь будто основывалось на каком тактильном ощущении, когда все должно быть на своем месте.

В центре города располагалась главная площадь - агора. Здесь собиралась очень разная публика: от обычных горожан и торговцев в местные поэтов, музыкантов и философов. Посреди площади располагалась большая здание, в котором купеческие собрания чередовались с культовыми обрядами. Главная площадь города граничила с центральным кварталом, улочки которого охватывали два главных рынка, театр, гимназию, суд и парламент. Счастливчики, которые жили вблизи центральной части города, могли решать все свои дела фактически на расстоянии считанных шагов.

Отдельного упоминания заслуживает отношение жителей Ольвии в собственных святынь. Неподалеку главной площади находилась священная территория - теменос, которая включала храмы Зевса и Аполлона Дельфиния, а также центральный алтарь. Чтобы понять ценность этих сооружений, достаточно узнать о действиях местных жителей во время набегов. Храм Зевса и храм Аполлона Дельфиния, покровителя Ольвии, были разобраны самими жителями Ольвии во время одного из набегов кочевых племен для того, чтобы варвары не осквернили священные места.

Центральный алтарь был едва ли не самым ценным культовой достопримечательностью города, поэтому, когда ожидался очередной набег варваров, жители Ольвии засыпали его землей. Поэтому во время археологических раскопок алтарь обнаружили практически не поврежденным. Таким образом Ольвии удалось уберечь собственные святыни и сделать их частью истории.

Ольвийские улицы были прямыми и перпендикулярными друг другу, ориентированными преимущественно с запада на восток. Город был разделен на кварталы, в каждом из которых было десять дворов. Все общественные здания так же, как и городские площади и рынки, составили по размеру жилым кварталам (100 × 40 м). Общественные и жилые здания обычно возводили из камня, а крыша покрывали надежной черепицей. В проходах между кварталами были оснащены траншеи для канализации, перекрыты плитами.

В Ольвии существовала система канализации с отводом канализационных стоков за пределы города. В те времена отходы выливались не в реку, как у нас сейчас, или когда канализация течет рядом с гуляющими детьми. В Ольвии такого не было.

Античная Ольвия была окружена крепкими стенами и оборонительными башнями и это повлияло на облик города. Интересный факт: богатый местный купец Протоген давал средства на строительство крепостных стен вокруг города, чтобы хоть как-то защитить Ольвию от варварских набегов. За этот поступок в его честь был установлен мраморный декрет (плита с текстом).

Большая часть античной Ольвии представляла собой сеть плотных кварталов с узкими переулками. Учитывая, что территория города была обнесена оборонительными стенами, территорию Ольвии уже невозможно было расширить. Именно поэтому жители старались застраивать как можно плотнее ту территорию, которая уже была защищена.

Несмотря на ограниченную площадь домов, местная знать прибегала к строительству двухэтажных домиков. Дома самых владельцев обычно украшались фресками, мозаиками и колоннами. В их домах красовались терракотовые карнизы, египетские редкие вазы из алебастра и ювелирные украшения из Коринфа. С самых Афин в Ольвии привозили скульптуры, архитектурные детали и керамику с чернофигурной вазописью.

Нельзя обойти вниманием также южную часть города, где фактически и зародилась городская жизнь, и здесь, как утверждают ученые, оно и завершилось. В VI в. до н. е. на этой территории были построены землянки первых колонистов и в IV в. н.э. здесь, на этом месте жили уже последние жители Ольвии. Эта часть Ольвии славилась крутыми склонами и мощным портом, который давал возможность активно заниматься торговлей. Почти каждый клочок этой земли был застроен, даже крутые склоны. Когда уровень моря, а соответственно и лимана, поднимался, территория начала подтапливаться, земля начала опадать в реку. Жители Ольвии начали каким-то образом укреплять свои дома большими стенами, которые по факту служили подпорками местных домов. Поэтому почти каждый местный домик - такая небольшая крепость.

Несмотря на все усилия, природа диктовала свои условия, и когда уровень моря существенно поднялся, эта часть города вместе с большим портом и всем побережьем постепенно оказалась под водой. Сегодня под водой находится около 300-400 м античной территории Ольвии. Сейчас подводные раскопки проводить практически невозможно из-за большого течение и ила, которые уже на следующий день сводят на нет все усилия. Чтобы нормально провести подводные исследования - надо сделать дамбу, осушить эту территорию и потом уже проводить раскопки. 

Культы Ольвии

На начальном этапе существования города в нем властвовали мольпы - древнейший аристократический мужской союз (кстати, из всех милетских колоний в Причерноморье мольпы документально зафиксированы только в Ольвии). Они особенно почитали культ Аполлона Дельфина, который был также популярен в Милете, Афинах, Спарте и других греческих городах-государствах.

А вот культ Аполлона Врача, который соперничал с ним, был явно местного происхождения, и именно он стал идеологическим знаменем демократической "партии". Можно предположить, что за религиозным противостоянием группировок Дельфина (мольпы) и Доктора (демос) стояла борьба за политическую и религиозную независимость Ольвии

от метрополии и соседних полисов.

Победа сторонников демократии была одержана благодаря непосредственной помощи мощного флота демократических Афин. Знаменитый Перикл лично возглавил морскую экспедицию в Ольвии, чтобы поддержать местных демократов.

Ольвийская религиозно-политическая революция привела к изгнанию из Ольвии мольпив, хотя наверное некоторая их часть ушла в подполье. Вероятно, в знак этой победы идей демократии в Ольвии начали чеканить монеты с изображением орла, стоящего на дельфине (знак мольпив).

Кстати, дельфины в причерноморских городах-государствах имели промышленное значение - их пасли, как пасут коров или коз, и не случайно их изображения были здесь такими популярными.

Ольвийскую демократию олицетворял культ Демоса и античного героя Геракла, призванных наглядно демонстрировать союз героя и народа.

Интересно, что среди набожных ольвиополитов уже тогда встречались атеисты. Уроженец Ольвии известный древнегреческий философ Бион Борисфенит среди греков слыл ярым безбожником, который только перед смертью обратился к богам.

В ольвиополитов был такой довольно интересный обычай, как весенние праздники в честь местного ольвиополитского бога Аполлона Таргелия. Главная идея этого передурожайного очищающего праздника заключалась в следующем. В день Аполлона Таргелия городом водили преступников, чтобы они впитали в себя всю нечисть и таким образом очищали город. Затем, убивая или изгоняя преступников из страны, жители избавлялись от накопленной за год скверны (А. С. Русяева).

Замена Аполлона Врача на универсального Аполлона Простата (Защитника) знаменовала собой очередной «радикальный перелом в религиозной жизни». Очевидно, демократию заменила военная олигархия. Забота о культе Простата возлагалось на коллегию стратегов-полководцев. Именно поэтому храм Простата в Ольвии был богатый. Его священная казна пополнялась за счет подношений поклонников и военной добычи (чаще всего это было оружие врага).

Обновление демократического строя в Ольвии сопровождалось новыми изменениями в культурной сфере. Новый демократический культ Зевса Элевтерия (Освободителя) был заимствован из Афин.

Поражают многочисленность и разнообразие культов в Ольвии. Одних только Афродит - покровительниц семьи - было несколько. Среди них, например, Афродита Апатур (обманщица), заступница всех неверных мужчин и женщин, святилище которой находилось в Фанагории на полуострове Тамань. Были также Афродита Сирийская, Афродита Морская, Афродита Сладкая, Афродита, Которая Счастливо Плавает и др.

Указывая на существование тесной связи между политическим и религиозным жизнью ольвиополитов, исследовательница религиозных культов античного Причерноморья А. С. Русяева очень точно подытожила: «Религия всегда играла основную роль в государственной системе Ольвии, многим помогая созданию нравственных ценностей и этнического самосознания , осмыслению гражданского долга, этических норм, где почитание и любовь к богам, отечества, родителей были взаимообусловленными и мыслились как неразрывное целое, где нарушение одного влекло за собой пренебрежение ко всему остальному».

Для повседневной жизни причерноморского города был характерен достаточно размеренный ритм. В свободное от политических дел время жители Ольвии отдавались безделью. Особенно любили они застолья и банкеты, которые греки называли «симпозиумами». Согласно эллинским обычаям, мужчины пировали полулежа, а женщины сидели на стульях. Рабы мыли гостям руки и ноги. Не было ложек, вилок, ножей - ели руками, поэтому их приходилось часто мыть. Пальцы обтирали обрезками хлеба (позднее - ароматной глиной). В известном произведении римского автора Петрония «Пир Тримальхиона» богач вытирает руки о вьющиеся волосы мальчиков-рабов. 

Подобно наших современников, греки были страстными любителями различных шоу. Кроме театральных зрелищ, они устраивали, например, такие экзотические представления, как конкурсы красоты для младенцев.

Туризм

За год количество посетителей заповедника составляет около 10 000, и его сотрудники не теряют надежду, что это место станет куда более популярным и известным. В советское время и большую часть периода независимой Украины территория Ольвии позиционировалась исключительно как научный объект, никаких серьезных попыток продвигать заповедник в туристическом плане, к сожалению, не было. Сейчас пытются немножко изменить этот подход - наряду с наукой попробуют развивать туризм, так как туризм - это деньги, а деньги - это развитие этого места.

Несмотря на проблемы с путями и подъездами к заповеднику, за последние три-четыре года интерес туристов к Ольвии все же увеличился. Не каждая область может похвастаться тем, что выдающаяся частица Греции находится на ее территории. 

Ольвию посещали и туристы из Греции:

- Они чуть не целовали здесь камни. Мы были очень удивлены тем, настолько важно люди относятся к своей культуре, к истории.

По словам директора, посещать заповедник лучше всего весной. Здесь возможны не только организованные экскурсии, но и зеленый туризм и семейный отдых. Лучшее время для отдыха - это апрель, май. В это время изобилуют все ароматы полевых цветов и степных трав. Здесь можно глубоко вдохнуть воздух и почувствовать запах степи. Кусочек Ольвии - это кусочек некоего биологического клондайка.

И пара моих фоток 2014 года:

Захоронение ребёнка

Посилання на джерела: https://ukrainer.net/olviya/

http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко

С добрым утром\днем\вечером\ночью :))

Вы только посмотрите сколько необычного , красивого, неординарного и кайфового в нашей стране !

ссылка на гифку

 Хаджибеевская дорога в Одессе по которой ездит трамвай №20 среди камышей.

Чудо дерево – Яблоня-колония. 

ссылка на гифку

Это не просто дерево, это своеобразный куст, включающей в себя 15 связанных родственных деревьев, и занимающей площадь более одного гектара.

Эта выдающаяся яблоня-сад растет в усадьбе, принадлежащей раньше князьям Мещерским в городе Кролевце по улице Андреевской, 51, ну это если вы живете в Сумской области и делать в воскресенье вам нечего )). По мнению экспертов этому "кустику" 200-250 лет. Тем самым это самая старая яблоня в Украине. У него даже легенда собственная имеется. Что то типа "дерево тоскует по любимому умершему  хозяину, и оплетает своими ветвями его могильную плиту , на которой написано: «Князь Петр Сергеев, сын Мещерский. Родился 1780 августа 24, умер 1848 февраля 18 от роду 68 лет".

ссылка на гифку

Остановка в селе Рудка, Черновицкая область. Я б сфоткалась.

Тернопольская область, Залещики )

ссылка на гифку

да да это Украина .

И напоследок. В Харькове есть кафе "KittyСafe".  Это заведение где вы можете пообщаться с живыми ... да, да с настоящими и пушистыми (надеюсь не вонючими) котиками. В кафе подают чай, кофе, суши, роллы, и сладости. У котиков есть своё отдельное меню. Так что если вам запрещает дома зависти котика злюка мама\девушка теперь вы знаете куда нужно ехать.

Спасибо за внимание. 

Помогите Даше найти  интересные места в Украине.

Делитесь информацией о своих городах в комментариях. 

Несколько лет назад этот сквер назывался пролетарким и планировка его не была столь интересна.

Манганариевский сквер (бывший Пролетарский и Гимназический сквер) - сквер в исторической части г. Николаева между улицами Адмиральская, Инженерная, Никольская и 1-я Слободская, перед заводоуправлением судостроительного завода им. 61 Коммунара. В плане сквер практически правильный пятиугольник.

Сквер основан в 1863 году напротив нового здания Александровской мужской гимназии (ныне - Николаевский строительный колледж), в честь чего получил первое название Гимназическая площадь. Позже площадь была озеленена и переименована в Манганариевский сквер - в честь адмирала и главного командира Черноморского флота Михаила Манганари.

Во времена СССР был переименован в Пролетарский сквер.

В 2012 получил перестройки - в сквере были обустроены места для отдыха, фонари, была устроена спортивная площадка.

В 2016 году в связи с декоммунизацией сквера была возвращена его историческое название.

Николаевский дизайнер Анна Сапелкина, которая в качестве "пранка" нарисовала новый герб Николаева. "Вместо праздничной галеры Буцентавр - корабль мертвых Нагльфар, башня Ортханк, горящее море и т. д. Более точно отражает атмосферу нашего гостеприимного и прогрессивного города. И нет, это не пентаграмма, это план Манганариевского сквера", - пишет сама Анна.

Михаил Павлович Манганари – известный российский военный деятель, адмирал, гидрограф, по происхождению дворянин, выходец из семьи греков-эмигрантов, родился в 1804 г. в г. Евпатория, был младшим из трех братьев, вырос в Николаеве. Одиннадцатилетним мальчиком Михаил Манганари поступил на Черноморский флот гардемарином. Его флотская служба продолжалась около 70 лет, из которых более 65 прошли на Черноморском флоте.

Замечательный гидрограф - Михаил Манганари занимался описанием побережья Черного моря от Очакова до Кюстенджи (Констанцы), Азовского моря, организовал изучение Мраморного моря. По итогам работ в Николаеве была издана первая лоция Мраморного моря, составленная М.П. Манганари. Лоциями, составленными Михаилом Манганари и до сих пор пользуются моряки разных стран. Гидрографические работы у кавказских берегов Михаил Манганари зачастую совмещал с боевой службой. 1 января 1881 г. адмирал М.П. Манганари назначен главным командиром Черноморского флота и портов и военным губернатором г. Николаева. Хотя Михаил Павлович был всего один год на этом посту, однако внес определенный вклад в развитие города. Именно в 1881 г. братья Андрон и Лука Донские открыли в г. Николаев небольшую кузницу по ремонту сельскохозяйственного инвентаря. Позже на ее базе вырос завод «Дормашина». В ноябре 1881 г. был утвержден устав первой общественной библиотеки в г. Николаев, одним из активных организаторов которой был адмирал Манганари. В декабре того же года Карлом Монте был открыт новый театр на 900 мест. При М. П. Манганари на р. Ингул начала действовать спасательная станция, было основано Николаевское общество заботы о бедных. В 1881 г. Михаил Павлович участвовал в разработке кораблестроительной программы, по которой в течение 20 лет предполагалось построить на Черном море мощный броненосный флот. В январе 1882 г. М. П. Манганари стал членом Адмиралтейской совета России и уехал в Петербург. Умер в возрасте 83 лет. Почти все свое имущество, три дома, принадлежащие ему, завещал благотворительным учреждениям г. Николаева. Похоронен Михаил Манаганари на Николаевском некрополе.

Еще при жизни М.П. Манганари, в 1882 г., в ознаменование его заслуг перед городом, Гимназическая площадь в Николаеве, постановлением городской Думы, переименована в Манганариевский сквер. После революции 1917 года сквер был переименован в Пролетарский. В Севастополе имя Манганари носит мыс, разделяющий Камышовую и Казачью бухты., в Николаеве имя выдающегося соотечественника на данный момент никак не отражено в топонимике, могила адмирала Манганари на Некрополе находится в запущенном состоянии.

Посилання на джерела: - Вікіпедія

- https://www.0512.com.ua/news/1965239/korabl-mertvyh-i-satanistskaa-zvezda-nikolaevcy-vzbusevalis-po-povodu-novogo-gerba-foto

- https://mk.mk.ua/rubric/social/2013/08/14/11678/

акт 3, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

акт 2 - http://ua.reactor.cc/post/4620873

7:15, 29.11.2020

 Світанок був примерзенним, на вулиці, сиро, холодно, через пару днів настане зима... ворони 

голосно каркали відчуваючи поблизу смерть...

 А в кімнаті таверни - тепло, зручно, мерехтливі свічки ховали пилюку, бруд і природній сморід 

великого, здорового чоловіка... трохи ладану, пару молитовників, охапка пахучого свіжого сіну, 

горщик з пісною кашею, кухоль нерозбавленного когору і кімнатка вже набувала приемного, затишного вигляду... вже можна було запрошувати місцеву селянку щоб разом там почитати молитви, вивчити діяння святих...

2:18,30

 Гриби майже закінчилися, ресідіум що е в продажі - жахливої якості і надзвичайно дорогий. Потрібно зв'язатися на днях с демоном щоб Григорій хоча б через дві неділі(коли отримає золото з церкви) зміг купити два з половиною грамма грибів. Також йому необхідно зібрати військо і почати з вербування найманців для бойової групи.

22:46,3.12.

 Вдалося, нарешті, дістатися до Судрава - гірського села з 600 мешканцями.

Місцеві жителі, це міцні, працьовиті люди що віддавали перевагу, щоб їх залишили в спокої.

Через це вітали Григорія явно холодніше, ніж в Равенсбурзі, але мешканці не відмовилися від 

можливості щось вигідно виторгувати за припаси... селяни рекомендували не ходити в гори, вони чули, що міст у «Танцюючий орка» був зруйнований. Хоча вони відзначають - досвідчені шукачі пригод зможуть перетнути річку...

 З Судрава в Томрав дорога йшла серпантином через гори, періодично небезпечно спускаючись по каньйонах і відкриваючи захоплюючий вид на озеро Танучого льоду і Земляний ліс внизу.

16:06,4

 Почалася буря. Суворий вітер, дощ і брудні дороги зробили подорож Гріші складніше, але також прибрали з його шляху диких звірів і майже всіх інших мандрівників. Звуки бурі зловісно грохотали, хоча іноді заглушалися ревом річки. Коли дорога досягла вершини наступного хребта, Григорій зміг розгледіти джерело звуку - у маленькій долині внизу, крізь зарості ялинок, неслась брудна і бурхлива річка. Моста не було, хоча його рештки до сих пір трималися за круті береги. Крізь дерева було видно кам'яну вежу і кілька солом'яних дахів. З труби найбільшої будівлі йшов дим. Проте, все це знаходиться на іншій стороні річки.

 Жрець знайшов місце де вода не доходила, в глибину, до грудей середньої людини. Активував всіх трьох своїх мерців, і ті перенесли його з речами...

 Але коли Григорій с зомбі пробиралися до будівель, з кущів напала п'ятірка здоровенних(як для типових представників своєї раси), товстих, добре озброєних гобліноїдів... лисі, зелені істоти з загостреними кінчиками вух, були захищені щитами і хутряним обладунком...

 Підбігши блищи гобліни почали кидати короткі списи ... Гріша наказав скелету хапати лук і той вистрілив потрапивши одному з нападників в коліно, цього-ж жрець вдарив силою молитви священного вогню... Два зомбі вибігли вперед розмахуючи кулачками. П'ятірка гобліноїдів вихопила моргенштерни та почала лупцювати зомбі... 

 Григорій застосував молитву пекельних мук - одного монстра паралізовало... мертвяки догризли (незважаючи на удари) гобліна і напали на паралізованого... трійця що залишилася спочатку здається розгубилася, але сконцентрувалась і добряче відгамселила одного із зомбі, так що той вже не рухався... 

 За цей час їм за спину зайшов Григорій і раптово атакував. Скелет рівномірно, як заведений,  стріляв з короткого лука. 

 Гобліноїди зосередились на Гриці і добряче натовкли боки жрецю, та той, прочитавши молитву лікувального молебна, майже повністю відновив собі сили... мерці добили третього гобліна й напали на іншого... Григорій проломив череп ще одному. Останній намагався втекти, та під дією магії паралізації далеко не побігаєш...

 Трупи гоблінів жрець наказав з'їсти своїм мерцям (зомбаки їли м'ясо, а скелет збирав кістки), це підвищило в їх тілі кількість Сили що дозволила їм стати на рівень краще, зомбі отримали перший рівень варварів, а скелет перший рівень злодія...

20:43,5

«Танцюючий орк» - це простий готель, що складався з великої кам'яної вежі і прибудованої до неї стайні. Поруч з нею була ферма і квадратна вартова башта, в якій постійно жило троє солдатів. Усе це було оточене дерев'яним палісадом заввишки метри три. Тут і посилився наш "герой".

 Григорій зумів заробити пакетик грибів: Зустрів двох бродячих бардів з півкілограма золота, одна з них вже декілька днів страждала від грибної ломки і благала про хоча-б одну дозу, її чоловік теж різко забажав ... вони дуже зраділи взнавши що е можливість і запропонували все золото ... 

 Гріша провів ритуал Виклику і виміняв у демона, за бардівське золота, три пакетика(по три грами в кожному) грибочків непоганої якості...  Накурившись грибів Гриць в екстазі зайнявся сталкінгом в сновидіннях бігаючи по Чорній Астральній Зоні... коли його попустило він мусив усвідомити - ці грибі були раза в три гірші(за ті шо він вживав останній раз), але вже були запліднені й містили 

спори... жрець довго думав як ефективно проростити грибницю - при успіху можна було мати непогані 

урожаї... частину спор він подумував за сотню золотих продати бардам(перед тим як віддати їхні два 

пакетики - спори Гріша вибрав собі)...

 Гриць надіслав магічне повідомлення одному знайомому духу що страждав від алкоголізму й наркоманії. 

Невздовзі той з'явився... Розплатившись з духом двома дозами грибів - змусив того ідентифікувати й 

оглянути дивний магічний предмет якого клирік знайшов в одному із прихованих біля дороги алтар

місцевих святих. Дух казав що це був древній предмет запису звуків... Григорій відправив шукати 

місця де можна буде дістати гриби і ресидіум.  Незабаром дух запропонував за пів-кілограма золота 

- грам рисідіума і хотів двісті грам золота за 1 грам дуже хороших(за його словами) грибів.

0:36,6

 Після грибів Григорій був дуже збуджений і тому зайшов в таверну щоб трохи заспокоїтись парочкою 

кухлів гарячого, нерозбавленого вина з спеціями... там він познайомився з одним із трьох місцевих 

стражників - сержантом Сергором, той був на нічній зміні, та був чимось засмучений і тупо 

нажирався дешевим елем... Григорій вмовив, за десять монет, супроводити його до монастиря...

 Також познайомились з великаншою, два з половиною метровою жіночкою, Маарікою Друїдом. Вона також прямувала до монастиря Жовтої Троянди. Разом вони чекали коли вщухне буря...

12:24

 Храру, могутній ведмежатник(дуже великий і товстий гоблін) цих земель зв'язався з якимись 

культистами, він встановив контроль над племенем, викрав і взяв в заручники кількох жителів 

Томрава. Тепер мешканці Томрава (ті, хто розуміють ситуацію, що склалася) були змушені підкорятися наказам культу. На щастя, в більшості випадків все, що потрібно робити - просто спостерігати за дорогою і затримувати мандрівників, що прямують до монастиря.

 Це Григорій узнав магічно перевівши записи з паперів з'їдених гоблинів. Показавши це великанші 

вони разом надавили на стражника і той зізнався - в заручниках тримали сім'ю сержанта Сергора. Та 

брат і дружина брата ніколи-б йому не пробачили, якщо Сергор дозволить маніпулювати собою і зробить щось безчесне. Тому він якраз шукав можливості зробити хоч щось з мінімальним ризиком для заручників, і Гриць з Маарікою - були його шансом. При розмовах з ними він був дуже обережним, тому що вважав - поруч знаходилися гобліни, які спостерігають за дорогою й таверною і він боявся великого числа шпигунів серед людей з «Танцюючий орка».  Він намагався говорити не привертаючи до себе уваги, і передав жрецю таємну записку, щоб переконати їх прийти на зустріч за стайнею цієї ночі. 

  Гріша виміняв за три Благословення у селян мішок картоплі. І зараз, розвівши вогнища, варив, пік 

і жарив. Частину плодів жрець віддав в жертву Божественній Матері...

 Коли стемніло Гриць зустрівся з Маарікою і пішли чекати стражника за стайню строячи з себе 

закохану парочку ... незабаром з'явився стражник.

 Опинившись наодинці з жрецем і веліканшою він розповів про свою проблему і попросив їх допомогти.

Йому не було що запропонувати в якості нагороди, але він був упевнений, що у культистів знайдуться 

скарби і інформація, і що мер Томрава ймовірно запропонує нагороду після всього цього. Він розповів 

що гобліни тримають заручників в недавно покинутій шахті Деру, в дюжині миль на захід від Томрава.   

Він знав, що гобліни з племені Тіньового Кігтя раніше були союзниками, а також чув розмови 

медвежатників про те, що не всі гобліни задоволені новим положенням. За чутками, колишній вождь 

Саштек все ще живий, і Храр наглядає за ним. Ходили чутки що старий вождь відмовився говорити, де захований скарб племені, але може і по якісь іншій причині.

 Сергор був біля цієї шахти усього два рази. Він пам'ятає два будинки і відкритий сарай, обнесений 

огорожею. Вхід в шахти закривали міцні дерев'яні двері. Наскільки він знав, там не було інших 

виходів, хоча він ніколи не заходив всередину.

 Для вигляду сержант хотів післати звістку культу про мандрівників. Він запевняв, що це для того щоб 

ввести в оману культ. Сергор боявся, що навколо були шпигуни, і краще перестрахуватися, а 

повідомлення все одно прийде в шахти пізніше, ніж вони дійдуть до них. Крім того він дозволив Грицю 

надиктувати повідомлення, де описав себе як бідного монаха, а друїдессу - як незаміжню паломницю. 

 Сергор пообіцяв допомогти, з ще двома селянами родичі яких були в заручниках...

11:20,7

 Дорога вела в вузьку ущелину, яка простягалася на сто кроків і закінчувалася стрімкою скелею. 

Вузька земляна стежка в однієї зі стін ущелини піднімалася на 15 метрів до уступу. Вище уступу 

через ущелину було перекинуто декілька балок і мережа з канатів, на яких бовталися блоки. Від 

уступу вглиб скелі йшов тунель... хід губився в темряві.

 Вхід в ущелину перекривала трійка невеликих будівель, оточених триметровою огорожею з згнилої 

деревини. Кам'яна хижа (20 на 30 кроків) - раніше була одномісним будиночком для шахтарів. Зараз 

його займав вождь ведмежатників. Аналогічний міцний будиночок поменьше займали інші гобліни... 

 Свист сильного вітру глушив майже всі звуки, лише далеко лунало відлуння гортанного гоблінского 

говору. Ледь чутно скрипіла деревина і доносився тихесенький звук що нагадував плач. Один з людей-

розвідників, що працювали на гоблінів за золото, лежав й скучав на даху прибудови в дозорі...

 Трое медвежатників патрулювали огорожу навкруги шахти, вони встали в найдальшому куті від домівки вождя і щось швиденько пили, передаючи по колу велику керамічну пляшку... 

На них побігли трое стражників з двома зомбаками і почали гамселити гоблінів-переростків гострими списами... Розвідника з даху, коли той помітив побиття гобліноїдів, окутала лозою і чіпкими травами Мааріка за допомоги магії друїдів. До нього вдерся Григорій і забив на смерть ціпком...

 Розправа над трійцею медвежатників прошла непомітною для інших розбійників. Це допомогло добре 

оглянути будинки і підготувати пастки. В одном з домів заблокували колодамии ватажка з дивним гостем(подібним Храру,вождю медвежатників - гобліном-велетнем), а іншу будівлю з чотирма гоблінами і двома чоловіками-найманцями підпалили... виходи заблокувавши так що ворог в паніці, по одному, вискакував на шість гострих списів ...

 Храр та його гість, як тільки почали підпалювати і його будинок, здався. В третій будівлі було 

кілька рабів-гоблінів що повтікали як тільки їм пришла нагода...

 Шахта Деру утворилася вимиванням гірських порід талими водами льодовика, що знаходиться по той бік гір. Підлога шахти була з твердого каменю, як і поверхню ущелини, у деяких місцях на підлозі були постелений довгі дошки. Тунель висвітлили, розставленими через рівні проміжки, масляними лампами.

Відчувався сильний запах гарі палаючого масла в лампах і сморід немитих тіл.... довгий коридор вивів в невелику кімнату з пласкою підлогою,  світильником що стояв на столі, двома лисими мужиками в темних мантіях які сиділи на стільцях і грали в кості... загін з стражників, зомбі, скелета і друїда, на чолі з Грицем, увірвались і швиденько списами закололи лисих. Далі, за прикритими дерев'яними дверми, була трохи більша кімната з ще двума лисими, які разом валялися на одному ліжку, з чотирьох двух-ярусних... поки ті вскакували намагаючись натягнути кальсони - стражники з мертвяками закололи їх списами... Крім ліжок в цій кімнаті був очаг посеред кімнати, невеличкій стіл з декількома табуретками, шафа і дві маленькі скрині, але нічого цінного знайти тут не вдалося, лише лахміття й залишки їжі. Також там були ще одні прикриті двері... далі була довга печера де плішивий, з бородою і чорній рясі секстант, володіючи жахливою магією, під охороною двох магічних істот (Повітряних Елементалів) і двох накаченних чоловіків в шкіряних масках,  катував і гвалтував бранців ...

 Увірвавшись стражники простромили списами кінцівки лисого чим полонили злого чародія... Григорій заставив його відігнати, назовні(щоб потім по одному знищити) елементалів, в цей час мертвяки з друїдесою забили двох головорізів...

  Серед голих, закатованих полонених був величезний гоблін, замордований, зломлений Саштек, бувший вождь племені, якого переміг Храр... але не вбив, а полонив, і майже кожен день мучав й гвалтував.

 Гріша уклав угоду Саштеком, той зцілює його рани, а здоровенний медвежатник, мав вірно працювати на жреця. Із врятованої дюжини людей різного віку і статі, були і брат Сергора з його дружиною. 

Вони замерзли, зголодніли і зневірилися... За допомогу врятування своїх родичів й знайомих сержант 

Сергор, з двома сильними селюками, пообіцяли надати охорону... мінімум в дорозі до монастиря...

8:47, 8.12.20

 Ритуал пройшов бездоганно. Григорій був дуже задоволений - в нього вдалося купити в демонів майже десять грамів грибів непоганої якості. Він віддав в жертву богам рештки елементалів, гоблінів, культистів, а також своїх мертвяків. І темні злі сили нагородили Грішу зробивши його жрецем сьомого рівня домена Смерті...

 Він продемонстрував свою нову силу Мааріці, і та була зачарована. Григорій запропонував друїдесі 

приєднатися до нього, пообіцявши їй нову Силу, і та швидко погодилась, і вони одружились... 

12:04, 12.12.2020

 Томрав - невелика шахтарська село, в ньому проживало приблизно 400 людей, дварфів і полуорків. 

Воно було на шляху до монастирю Жовтої Троянди. Звивиста дорога бува єдиним шляхом до поселення і до монастиря для возів. Місцями вона настільки була вузька, що і візок ледве зміг-би проїхати. 

Сильний вітер, дощі, мокрий сніг і круті підйоми робили цю частину дороги мало не найважчою. Камені 

та скелі місцями вкривали від вітру і дощу, але давали лише короткочасне полегшення і зустрічалися 

дуже рідко... 

 Друга половина шляху до монастиря проходила високо в горах, що дуже знижувала нормальну швидкість пересування вдвічі... 

 Частина шляху проходила через довгий звивистий тунель що називали Солітьюд... В тунелі поселились гігантські павуки... Та Григорій, з кладовища шахтарського села(за згодою селян), піднімав по три скелета(стільки поміщалося по ширині тунелю) з кирками що рубили павуків і яйця... а павутиння Гриць підпалював за допомогою магічного вогню... на це пішло декілька днів, поки не очистили тунель... вісім велетенських павуків було знищено. 

 Біля виходу з тунелю, на мертвяків(що йшли першими) напало двое велетенських Бурих Тюфтіїв(напів-жуків, напів-гуманоїдів що жили під землею)... Друїдесі й жрецю вдалося іх оглушити магіею й полонити...

 Григорій приніс в жертву, в ритуалі Смерті, одного тюфтія щоб передати силу Мааріці. Вона була 

в захваті від нових можливостей що появилися в неї коли ритуал зробив із неї друїда пятого рівня. 

 Вона, на радощах дозволила Грицьку взяти наложницю... бо їй надоїло спостерігати як Гріша гвалтує

зомбі по кущах, а в неї самої починалась вагітність... 

 Гриць купив в селян Томрави, за сотню золотих монет, місцеву молоду, незайману монашку на ім'я 

Сестра Чурм Мристар... й заставляв її, за миску каші і щоб не їбали в сраку, двічі на день(зранку і 

на ніч), робити масаж чи орально задовільняти Гриця і Ма... 

10:43,13

 Попереду йшов бурий тюфтій, несучи на шиї Григорія, в стальному обладунку, щитом, мечем і списом, 

далі двое неповнолітніх дівчат-зомбі несли ложі з друїдом, за ними шли монахиня, гобліноїд і трое 

стражників що несли клітки з мертвяками. Вони пробиралися крізь хуртовину і через мить вишли з неї. Сніг перестав падати, вітер став легким бризом, а над головою крізь сірі хмари проступило блакитне небо. Стало помітним велетенську будову що розкинулась по скелястій стороні гори високо над загоном. Невелика стежка вилася вгору, проходячи через кілька воріт, перш ніж досягала головної будівлі. Комплекс монастиря складався з двох частин: перед входом розташувалася група невеликих білих будівель, а за ними - великі жовтуваті будівлі, ближче до схилу гори. Позаду них на сонці переливався великий купол головної будівлі. 

 Над воротами на стіні був викарбуваний напис:

«Страждати з іншими - значить бути іншими; втрачати себе і розглядати будь-яке страждання не як 

своє власне - ось наша істина.»

 Перша брама виглядала міцною, поруч висів великий бронзовий дзвін.

 Монастир виглядав древнім і спокійним куточком цивілізації посеред вкрай небезпечної дикої місцевості. Монастир Жовтої Троянди - це древня організація, заснована сотні років назад в усамітненні, в горах Кам'яного Шпиля. Вона була присвячений Ільматеру, Плачещему Богу, божеству страждань і стійкості, він став бастіоном цивілізації на тисячу років... але зараз його основи почали хитатись...