Результаты поиска по запросу «
Демон старшей школ
»
флаг фэндомы зачарованные США Моя Україна разная политота
Украинский флаг на крыльце дома оригинальных зачарованных
фэндомы Сало с №востями Моя Україна разная политота
Минулого року Україна стала третім за величиною у світі імпортером основних озброєнь (після Катару та Індії).
Про це йдеться у звіті Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI).
Там зазначають, що з 1991 року до кінця 2021-го Україна імпортувала лише кілька основних видів зброї.
Натомість торік піднялася на третю сходинку у світовому рейтингу завдяки військовій допомозі з боку США та багатьох європейських держав.
За даними SIPRI, за п’ятирічний період на Україну припало лише 2,0% світового імпорту озброєнь.
«Через побоювання, що постачання бойових літаків і ракет дальнього радіуса дії може призвести до подальшої ескалації війни в Україні, країни НАТО відхилили запити України на них у 2022 році», — зазначив старший науковий співробітник Програми SIPRI з питань передання озброєнь Пітер Д. Веземан.
Водночас він наголосив, що країни НАТО постачали таку зброю іншим державам, залученим до конфліктів, зокрема на Близькому Сході та в Південній Азії.
А що там інші країни?
Загалом імпорт основних видів озброєнь європейськими державами збільшився на 47% у період із 2013-17 до 2018-22 років, тоді як глобальний рівень міжнародних постачань озброєнь знизився на 5,1%.
Найбільше рівень міжнародних постачань зброї впав в Африці — на 40%, а зріс лише в Європі — на 47%. Хоча різке збільшення закупівлі зброї відмічають також в окремих державах і на інших континентах, де тривають військові конфлікти чи є їхня загроза.
Імпорт зброї впав в Африці (на 40%), США (на 21%), Азії та Океанії (на 7,5%) і на Близькому Сході (на 8,8%). Водночас зріс відсоток імпорту до Східної Азії та деяких держав в інших районах.
Частка Сполучених Штатів у світовому експорті зброї зросла із 33 до 40 відсотків, а частка росії впала з 22 до 16 відсотків.
фэндомы Українське мистецтво арт Александр Резниченко художник Моя Україна разная политота
художник Олександр Резніченко
Александр Резниченко родился 31 июля 1968 года в Харькове. Первые шаги на пути художественного образования были сделаны в Лозовской детской художественной студии (1977–1978) и школе искусств в г. Лозовая Харьковской области (1978–1982). С 1983 по 1987 учился в Харьковском государственном художественном училище (преподаватели – Ю. И. Лямин, В. И. Высикайло). В 1993–1994 был вольнослушателем факультета живописи Харьковского художественно-промышленного института (преподаватели – А. М. Константинопольский, В. В. Сизиков). С 2002 – член Харьковской организации Национального союза художников Украины. С 1989 – участник всеукраинских и международных выставок в Харькове, Киеве, Москве, Бельгии, Франции, Германии и США. С 2002 участвует в деятельности творческого объединения «Буриме» и проекте культурно-художественной акции «Дорогами Васильковского: взгляд через века».
"Урожай"
фэндомы оповіданнячко Карасі київські байки багато букв ТАтуся Бо Моя Україна разная политота
Карасі (читати голосом Подерев'янського)
КарасіСвєточці дуже хотілося карасів. І вона давно по всякому про це намікала своєму Віталіку. Але Віталік дарував їй вино, труси, айфон, колготи, але... не карасів. Задвалося, що якщо Віталік їй подарує машину, то вона теж подивиться розчаровано "ех, не карась, опять"
І от якось, Свєта пішла з Віталіком на ярмарок купити хурми, хуйні і порею. А там карасі. Плещуться у великій балії, стріпують хвостами. І так Свєті схотілося карасячого м'яса, що вона не витримала і купила цілий кілограм "отих крупніньких, рєзвіньких, спортівніньких таких, і отого вкиньте, да-да, отого шо похожий на трєнєра по боксу".
Щаслива Свєта мчала додому не відчуваючи ніг, слідом ледь устигав розгублений Віталік, бо раптом його Свєта, яка їсть усякі витрибеньки лише, і раптом плебейські карасі. Ладно б уже амур, чи хоча б толстолобік, а то... карасі. Ужас якийсь.
Але карасів у той день не сталося, бо раптом нагрянули гості. Свєта вкинула їх у кульку в холодильник і так вони й лежали в темряві і холоді. Аж поки на наступний день Свєта не дістала кульок з карасями. Свєта була переконана, шо за ніч карасі благополучно віддали Посейдону душу і готові смажиться.
Шось стрьомне Свєта відчула відразу, як привідкрила кульок, один з борзих і рєзвіньких карасів дивився на неї своїми ЖИВИМИ глазами і беззвучно промовляв "ану бистро кульок закрила, хулі пиришся?!".
- Віталік, вони живі, - загробним голосом сказала Свєта.
- прийшло твоє врем'я убивать, Свєта, - відповів Віталік, а сам в цей момент молився, шоб його не заставили щас срочно цих карасів везти і випускають в Дніпро, а тоді туди носить теплу воду, бо "їм же холодно". А то, знаєте, були вже прецеденти.
І Свєта сначала й подумала було відвезти нещасних в Дніпро, влаштувати їм проводи, але карасячого м'яса таки хотілося дужче. Ютуб показував, що якщо карася нормально так стібануть по голові колодочкою ножа, то він витягує губи трубочкою, так само як Свєта на селфі, і перестає бути живим.
Свєта поклала карася на дошку, взяла ножа, та як стьобне карася по пиці. Карась мало того шо не вмер, а взбодрився настіки, шо як подорвався, та як влупив хвостом Свєту по писку.
І тут в Свєті прокинувся берсєрк і гени борщагівських вікінгів. "Ах ти ж сука", - закричала Свєта на карася і вхопила його за горло. Карась був слизьким, тому вивернувся і застрибнув Свєті в цицьки.
- йобане животне, я тобі, падла, щас плавніки поламаю!
Свєта вихопила карася з декольта і почала лупити ним об мийку. І тут нарешті карась витягнув губи, прям як Свєта на фірменних селфачах. Свєта взяла ножаку і почала його чистить, але тільки но завела під луску ножа, карась підібрав губи, хижо блимнув оком, зігнув хвоста, та як ввалив тікать.
- сишеш, пасажир, ти куда собрався, муділа?
Муділа, тобто карась, втік недалеко, за холодільнік.
- Віталя, поможи.
- всмислі?
- від мене карась втік.
- Свєта? У мене тут мітінг, і щас колєги питають, на чом ти сидиш.
Свєта, пхикнула і пішла двигать холодильник, за яким карась уже намагався окопаться прямо в ламінаті і звідти вести тривалі позиційні бої зі Свєтою. Але, якщо в дєвочці просинається борщагівський берсєрк, то якийсь холодільнік її не остановить.
Віталік ще чув із кухні звуки демонтажу стін і пересування меблів, та крики "я тебе, сука, удєлаю".
І таки удєлала. Майже.
Сяк-так зняла луску, дістала нутрощі, вирізала зябра. І після того так побєдно кладе повєрженого врага на дошку, а він як ввалить від неї у напрямку канадського кордону.
Тут у Свєти нєрви і здали.
- Вітааааля, — заволала Свєта, грюкнула дверима в кухню і підперла їх своєю тренованою сракою.
Коли Віталік прибіг, то побачив дуже блєдну і рівномірно вкриту лускою та риб'ячими тельбухами кохану, яка плакала і заїкалась.
- Віталік, там йобане восстаніє мєртвєцов. Віталія, їх там 5 штук ще в кульку і один похожий на трєнєра боксьорського. Віталік, я вже не хочу карасів, давай закажем суші і строітєльну бригаду. Віталік, і купи мені огнємьот. (с) Валерій Валерійович разом з Чорним Патріотом
фэндомы Лавочка люди годы двор київ Украина фотограф Евгений Котенко длиннопост Моя Україна разная политота
Десять лет на лавочке
Фотограф Евгений Котенко живет в Киеве в рабочем районе "Ленинградка". И вот уже 10 лет он фотографирует один и тот же пейзаж – скамейку из окна квартиры своих родителей.
Каждую неделю перед глазами Евгения разворачивается новая драма. Люди приходят и уходят. Неизменной остается только лавочка – но и ее порой обновляют свежим слоем краски.
Вид на кипящую вокруг деревянной скамейки жизнь открывается с четвертого этажа обычной киевской пятиэтажки на просп. Юрия Гагарина.
"Я не ставил определенные рамки и время [для проекта]. Я просто приходил на кухню и смотрел в окно. Обычно там было на что посмотреть", – рассказывает 36-летний фотограф. Фотограф говорит, что его герои никогда не замечали, что их снимают.
Котенко рассказывает, что воспоминания о его детстве в этом районе в основном теплые, но были и вещи, о которых лучше не вспоминать.
"Самое неприятное – видеть людей, с которыми учился в школе, которые пьют на этой лавочке, а потом расползаются, как рептилии. И страшно выйти на улицу, иначе в такого же превратишься".
Тем не менее, после выставки его работ в киевском баре, говорит Котенко, люди сильно разделились во мнениях. "Кто-то смеялся, кто-то жаловался, что на фото одни алкоголики".
![jfgSSbfí <12biw / _,. у ,/ч»/ .4 ^г - Ч _/^. ¡H §§^ж вРМ 1 тЕДЯР5 :-\ïfrM >;^*A ЗЗзю^м^НВВД ^ V Я / ш \jL У 1 [НО' * ¡Щ» Щ - - ^ 7é / яЦь / ^ • ' > - w / Я К-**К- T t п ■"i ' —‘ W*^ ^"Зг 'iT г] ^rrwS\/ iSeK^r- I IvllilaM \ 1 ^4' F '¿1 г ~r ’ J' "Æ л. \,Моя](http://img0.reactor.cc/pics/post/full/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%9B%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8-%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D1%8B-6068320.jpeg "Моя Україна,фэндомы,Лавочка,люди,годы,двор,київ,Украина,страны,фотограф,Евгений Котенко,длиннопост,разная политота")
От родителей фотограф съехал год назад, но не видит в этом повода прекращать свой проект. Из окна новой квартиры фотографа тоже виднеется лавочка. А на вопрос о продолжении проекта Котенко смеется: "Не знаю, но уже снимаю".
FlyingCookie(Artist) нейромазня Нейросетевые Барышни StableDiffusion нейросети NovelAI Anime Art фэндомы Моя Україна разная политота
Скормил свою аву нейросети
Stable Diffusion:
 |  |  |
 |  |  |
 |  |
 |  |  |
Отличный комментарий!