Дніпропетровськ

Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Автор фото: Бондаренко Вікторія.

Дніпропетровськ, люди прийшли здавати кров. 
Інші коментарі тут зайві.

открываю рубрику "я везде вижу украинскую символику"

Міст на Хортицю

На Хортиці, в день Соборності створили живу карту України.

Інтер'єр української хати

Поліський інтер’єр

Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).

Такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з  хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше. Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг.

Київський інтер’єр 

На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.

Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися  олійними фарбами. Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.

Полтавський інтер’єр 

Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.

Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.

Південний інтер’єр 

Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.

Подільський інтер’єр 

На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і  в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.

Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки

Західний інтер’єр 

Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області)  має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.

В Західній частині Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.

Дівоче-жіноче святкове вбрання. Кінець ХІХ - початок ХХ століття. Ч.3

Частина 1 - http://joy.reactor.cc/post/4534904

Частина 2 - http://joy.reactor.cc/post/4535580

Відеоролики проекту СПАДОК (англ. Back to Basics) присвячені українській культурі, традиціям, народним звичаям. У частині циклу «Національне святкове вбрання» глядачі побачать, як в XIX-ХХ столітті виглядала українка в залежності від віку, соціального статусу і регіону проживання. Для цього в кожному з коротких, але яскравих епізодів, буде відтворено характерний для певного регіону етнічний образ. 

Над створенням роликів працювали: режисер Олексій Гуз, оператор Юрій Бакун, консультанти Українського Інституту Історії Моди, графіка проекту Signal Red, продюсер Олена Малкова.

У проєкті «Спадок» звучать українські народні пісні, записані в сучасній обробці спеціально для циклу фолк-музикантами: Ігор Сакач (музичний продюсер), Максим Бережнюк (виконавець на традиційних духових інструментах, вокаліст), Марія Квітка (вокалістка), Анастасія Полетнєва (вокалістка)

Херсонська обл. Великолепетинський район

Модель: Вероніка Давиденко – журналіст телеканалу ICTV, захоплюється народною культурою та усіляко підтримує її. Хобі – театр, література та яскраві люди. 

Колюче намисто - один з різновидів традиційного намиста. Намисто виготовлялося з тонких коралів, нарізаних у формі трубочок, або продовгуватих циліндриків. Кінці кількох разків намиста кріпили разом та оздоблювали одною - трьома кольоровими стрічками, що зав’язувалися на шиї та звисали по спині.

Львівська обл. Яворівський район

Модель: Ірина Дрогомирецька – захоплюється українським традиційним вбранням, зокрема вишитими сорочками. Героїня сама вчиться вишивати, освоює різноманітні техніки. До того ж, у вільний від навчання час, працює в родинній майстерні вишиття. 

Бавниця – невисокий обруч з полотна, оздоблений тканням , або вишивкою червоним та жовтогарячим кольором. Поверх неї надягали білу полотняну хустку, вишиту на одному з кінців квітчастим узором (китиця або гільце). Над чолом хустку закладалали спецільною складою -”ріжок” або “дзьобик”. Вдови чи старші жінки носили бавниці з перевагою синього кольору. 

Шорц – локальна назва святкової спідниці, що побутувала на Львівщині. Ткали її у повздовжні різнокольорові смуги льняними, бавовняними та вовняними нитками по білому тлі, та закладали у дібні складки - збиранки.

Дніпропетровська обл. Дніпровський район

Модель: Ольга Троян – засновниця прикрасної майстерні «MAKOVIYA». Займається дослідженням та відтворенням традиційних українських прикрас та святкових жіночих головних уборів. 

Очіпок - стародавній головний убір заміжніх жінок, під який ховали волосся. Шився з парчі, оксамиту, шовку та інших дорогих крамних тканин у формі шапочки з твердою основою з полотна проклеєного тістом. Щоб заховати волося під очіпок, його намотували на спеціальний обруч – кибалку, або ж заплітали в коси та викладали зверху «в коронку». 

“Крамну” юпку шили з купованої мануфактурної тканини – черкасину, китайки, а найчастіше – набійки. На Дніпропетровщині ій притаманний характерний квадратний виріз горловини, який оздоблювали вистрочками, зборками, смужками тканини. Подекуди юпки утеплювали – між тканиною та підкладкою прокладали шар вати, фіксуючи його ручним, а пізніше машинним вистьобуванням. 

Дрібні речі зберігали в невеликій накладній кишені. Для зручності її кріпили до пояса з шільного крамного матеріалу та прикрашали машинним вистрочуванням різнокольоровими бавовняними нитками.

Луганська обл. Кремінський район

Модель: Сусанна Карпенко – співачка, співкерівниця фольклорного гурту «Божичі» та «Школи традиційного народного танцю». 

Завіска - локальна назва фартуха на Луганщині. Святкові завіски шили з білого полотна, оздоблювали вишивкою та мереживом, на відміну від буденних, що були виготовлені з дешевих фабричних тканин іноді зі скромною обшивкою з тасьми. 

Сережки – один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас. В Україні подекуди дівчаткам проколювали вуха в дворічному віці. Діти носили мідні, а дівчата та жінки - срібні, позолочені, зрідка золоті сережки. Іноді їх виготовляли з монет, що скріплювались між собою, або доповнювались металевими квітковими розетками.

Чернівецька обл. Заставнівський район

Модель: Діана Гоменюк. Героїня ролику захоплюється українською традиційною культурою, зокрема старовинними жіночими прикрасами, має власну невеличку колекцію.

«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!

Мінтян – своєрідна хутряна довга безрукавка, оздоблена тхорячим хутром, яскравою аплікацією із сап’яну, та вишивкою. 

«Засвітити волоссям» - давній термін, що означав ходити з непокритою головою. Для заміжньої жінки це вважалось тяжким гріхом. Буковинки покривали голову нафрамою – домотканою, тонкою, візерунчастою тканиною, що мала довжину до 3 метрів.» - Марічка Квітка, консультант проекту СПАДОК. 

Північ України

Ці краї славляться урожаєм картоплі, що значною мірою впливає на раціон місцевої кухні. Коронна страва Полісся – деруни, або драники. У Чернігівській області майстерно готують печеню в горщиках із картоплі, квашеної капусти та м’яса. А на десерт – пиріжки з калиною, адже регіон багатий на ягоди. На Сумщині також полюбляють печеню, але тут з картоплею закладається і м’ясо, і печінка. А борщ тут готують зі свининою і на буряковому квасі. Київ вже багато років славиться своїми котлетами по-київські.

Південь України

Південь, де Дніпро впадає в Чорне море, – це край рибалок, а отже і різноманітних рибних страв. Так от бички не лише подають в’яленими до пива, в Одесі з них готують биточки: тісто змішується з подрібненою рибою і смажиться на олії. Набагато складніше приготувати рибу-фіш: потрібно акуратно зняти шкірку, почистити від кісток, подрібнити, нафарширувати та запекти. На Миколаївщині рибу консервують додаючи томат або варять юшку з томатним соком. Херсон славиться своїми овочами, а особливо баклажанами. Тут їх і смажать, і консервують та навіть роблять ікру. Крим славиться лагманом і долмою: локшиною зі шматочками м’яса та маленькими голубцями у виноградному листі. Наваристий капусняк готують на Запоріжжі. Приазов’я славиться млинами – це тонке дріжджове тісто із маслом та сирною начинкою, що згортається в рулет.

Центральна Україна

Борщ в Україні скрізь варять по-різному. У Черкаській області до нього обов’язково подають ароматні пампушки з часником. Кіровоградщина зможе здивувати різноманітністю вареників та начинок до них: з картоплею, грибами, м’ясом, печінкою, капустою. Також варто скуштувати крученики – невеликі м’ясні рулетики з начинкою з фаршу, паштету, чорносливу з горіхами. Полтавщина славиться галушками та пундиками. У Дніпропетровську, як і в Одесі, дуже полюбляють готувати форшмак, а зі свіжої риби з Дніпра готують юшку по-дніпровськи з леком. На Вінниччині готують бігос – страва з тушкованої кислої капусти з м’ясом і грибами. Також дуже популярні фляки – суп з яловичого рубця, який приправляють коренями, сиром і спеціями.

Східна Україна

На Донбасі знають близько 50 рецептів окрошки, кожен знайде рецепт на власний смак. А до окрошки можна спробувати рульку – задню частину свинячої ноги, яку натирають сіллю і спеціями, а потім запікають в тісті. Фарш зі свинини і яловичини, який розкладають на шматку полотна, а зверху додають омлет і велику варену моркву – такою стравою вас почастують на Луганщині. У справжній слобожанський борщ, який готують на Харківщині, кладуть квасолю і м’ясні фрикадельки. А на друге – гречаники: м’ясні тефтелі з гречкою.

Західна Україна

На Прикарпатті до столу подають бануш – густа каша з кукурудзяної крупи, приправлена сметаною, подають гарячим з обсмаженим беконом і бринзою. Карпати – це край білих грибів і тут майстерно вміють варити смачну грибну юшку зі сметаною. Чинахи – страва на зразок печені, якою вас пригостять на Буковині. Також у Чернівецькій області варто спробувати домашню бринзу та традиційну кукурудзяну кашу – мамалигу. На Закарпатті дуже популярна страва бограч, яка прийшла до нас з угорської кухні. Береться гуляш, приправляється коренями та карпатськими травами і все це вариться у казанку. А завиванцями на Закарпатті називають м’ясні рулети з яловичини із сумішшю варених яєць, солоного огірка, шпика і сирої тертої картоплі. Також Західна Україна славиться різноманіттям домашніх ковбас. Мазурики по-волинськи – це домашні ковбаски з індички, вершкового масла та сиру. В цьому регіоні варто спробувати і поліські вергуни – делікатні вироби з тіста, які смажать в олії. Чудові віденські рулети – струдлі добре готують у Львові. На Рівненщині популярні картопляники (або зрази) та мацики – в’ялене м’ясо в кендюсі, вичиненому свинячому шлунку. Мачанка – це густий суп з м’ясом, засмажкою з борошна, цибулі, меленого солодкого перцю і готують його на Тернопільщині. Картопляну ковбасу полюбляють у Хмельницькій області: начиняють свинячі кишки тертою сирою картоплею та запікають у печі.

Найкращі фото конкурсу «Вікі любить Землю» 2016 року

«Вікі любить Землю» спрямований на створення повної інформаційної бази про природно-заповідний спадок України та світу. Він має на меті зібрати ілюстрації та статті у Вікіпедії для кожного природоохоронного об’єкту у світі. Цього року фотоконкурс відбувся у 26 країнах. Результатом співпраці організаційного комітету Вікі любить Землю та ЮНЕСКО також став фотоконкурс «Вікі любить Землю: біосферні заповідники», що відбувся місяцем пізніше.

«Водоспад Шипіт». Гідрологічна пам’ятка природи в Українських Карпатах. Авторка: Катерина Красницька

«Вид на р. Інгулець зі Скель МОДРу». Центрально-Міський район Кривого Рогу Дніпропетровської області. Автор: Сергій Рижков

«Захід сонця на вершині скелі Соколине око». Геологічна пам’ятка «Протяте Каміння», Чернівецька область. Автор: Сергій Рижков

«Покинута обсерваторія». Карпатський біосферний заповідник, Івано-Франківська область. Автор: Тарас Дутка

«Панорама Токівського водоспаду». Кам’янський прибережно-річковий комплекс, Дніпропетровська область. Автор: Сергій Рижков

«Чорногірський Едем». Карпатський біосферний заповідник, Закарпатська область. Автор: Максим Присяжнюк

«Пороги Бугу біля Грушівки». Парк «Гранітно-степове Побужжя», Миколаївська область. Автор: Сергій Криниця

«Ранкове диво Мармаросів». Карпатський біосферний заповідник, Закарпатська область. Автор: Катерина Красницька

«Ніч біля Соколиного ока». Скеля «Протяте Каміння», Чернівецька область. Автор: Сергій Рижков

«Стара обсерваторія Білий слон на горі Піп Іван Чорногорський». Карпатський національний природний парк, Івано-Франківська область. Автор: Микола Хорошков