Доктор хто мем

Прослушать или скачать Карна Серце бесплатно на Простоплеер>

Прослушать или скачать ФІОЛЕТ Хто я без тебе? бесплатно на Простоплеер>

Прослушать или скачать Арсен Мирзоян Поцілуй Мене бесплатно на Простоплеер>

Прослушать или скачать Хорта Колискова бесплатно на Простоплеер>

Прослушать или скачать Тінь Сонця Їхали козаки бесплатно на Простоплеер>

Лава на Лаву

«Лава на лаву» є традиційною забавою козаків. Існує козацьке прислів’я «Той не козак, що в лаві не стояв». Козаки ставали до бою лава на лаву на великі свята – на Різдво, на Водохреща, на Масляну, на Великдень, на Покрову тощо. Вважалось на тих козаків лава яких виграла на свято буде Господнє Благословіння, тому козаки завжди залюбки ставали до лави. У кожного в лаві було своє місце, наприклад правий з лівого краю, яке передавалось від діда до батька, і до сина, онука. Ось звідки походить образлива для не знаючих народна поговірка «знати своє місце». В козацьких родах з гордістю коли хотіли похизуватись говорили: «Ми своє місце знаємо!». Це означало, що цей рід знав, що треба робити і як діяти в бою. Ось звідки витоки самоорганізації козацтва в бою. Традиція бою лава на лаву передавалась в козацьких родах – батько або дід навчали молодого козака не лише груповим способам ведення бою, але і індивідуальним. Існували і спеціальні родові техніки, які з великою таємницею передавались тільки серед родичів і заборонялось навчати представників чужих родів. Ця заборона знімалась під час війни. Вважалось, що бойовий побратим, який побував з тобою в реальному бою, є козакові за рідного брата. Ось звідки походить вислів «козацький рід», «козацькому роду нема переводу».

 Бій лава на лаву є цілим ритуалом, оскільки для тих хто вперше ставав до такої забави відбувалась умовна посвята у воїни. Перед лавою козаки ставали до кола і співали ритуальних пісень, які надавали певний внутрішній ритм бою і пробуджували войовничий дух у козака. У колі відбувались козацькі танці, відбувалась немов би спеціальна розминка перед боєм. Після цього козаки шикувались у лави. Шикування відбувалось в один, а інколи і в дві чи три ряди. Перед боєм відбувалось, як правило насміхання козаків однієї лави над іншою. Це був один із методів психологічної підготовки, оскільки тут важливо було зберегти душевну рівновагу і войовничий дух перед кулачним боєм. А коли козак не зумів цього зробити, то він міг стати слабкою ланкою в лаві, бо в такому бою дуже важливим було вести бій не вириваючись з групи. Після того як лави були готові до бою, лунала команда «Бій!» і обидві лави сходились в кулачному бою. Сходились, як правило, три рази. Перемагала та лава, яка більше разів перемогла. Між сходками лави відбувались індивідуальні поєдинки «навхрест» чи «на поясах», а також індивідуальні кулачні бої, за дотриманням правил яких уважно слідкували досвічені козаки. Судили лаву досвічені козаки, яких козаки вибирали самі, або лаву судили отамани громад. Порушників карали по різному. Наприклад, порушника могли відшмагати лозиною, чи викупати в річці, щоб «остудився» тощо. Але покарання не могло порушувати честь і добре ім’я козака і сприймалось, як правило, як жарт.

 Бій лава на лаву – є прекрасним засобом тренування навиків групового бою. Завдяки такій підготовці козаки і нащадки козаків вважались найкращими бійцями в рукопашних боях на війні. Наприклад під час Великої Вітчизняної війни в штикових і рукопашних атаках німецькі війська майже ніколи не перемагали радянські підрозділи, де були бійці, які пройшли школу боїв лава на лаву. Командуючий повітряно-десантними військами СССР В.В.Маркелов навіть в 70-80-х роках ХХ ст. сприяв тому, що десантники у своїй підготовці використовували бої лава на лаву.

От себя добавлю : действие специфическое и не всегда понятное. Но побывать стоит .

Нова українська музика. Мені здається, що покоління 25-30 років буде медляки танцювати під такі пісні, так само як наші батьки зараз під музику 90-х.

Українські національні напої за старими народними рецептами.

Якою була українська мова 400 років тому

   Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори?  Ворожа пропаганда говорить, що до 19-го століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови.

  Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою.

  А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.

  Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво - Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.

Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.

  Вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір в своєму роді. Дві інтермедії початку 17-го сторіччя. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».

Інтермедія після другої дії "Кіт у мішку".

(Климко з горшками, Стецько тримає на спині кота в мішку).

Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?

Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?

Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого

Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.

Климко. Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?

Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,

Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,

Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.

Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.

Стецько. Та що маю?

Кл. Та дожитокъ.

Ст. Маю тотъ на полю вшитокъ.

Суть тамо овцы, бараны, котромы частую паны;

Суть волы, та й коровы, – все маю, коли-мъ здоровый.

Климко. Та и много поля маешь?

Стецько. Маю, – та щотакъ питаешь?

Климко. Бо хочу тобі вікъ служити, зъ тобою вік провадити.

Стецько. Коли хочешь, гаразд служи, хоть ся и шинкаркомъ длужи.

Коли пінізи маемо, – все мы тое поплатимо,

Лише хоць вірне служити.

Климко. Кажи-жъ, що будешъ варити

Для мене.

Ст. Хотъ видишь горшковъ мнгого, що-мъ до дому свого

Тутъ покупивъ на ярмарку,- купилемъ и тую мірку,

Що будемъ собы зъ ней пити, – та питаешь, що варити

Буду? Ось в тоімъ борщика, въ тоімъ яглы до молока;

Коли рыбы достанемо, въ тоімъ коропы розписто,

Въ тоімъ капусту густою, въ тоімъ розпустимо лою,

До гороху, оттакъ знаишь, та и пироговъ ся наишь;

Въ горщику ихъ поваремо, та и в тимъ шпирокъ насмажемо.

Та що бысь хотівъ иншого? Що маемъ, наваримъ много.

Климко. Бог-ме я буду служити, коли такъ схочешь варити.

Та же сяхороше маешь.

Стецько. Та ти що робити знаешь?

Кажи, що бы-мъ слугу свого знавъ, та ласкавъ бывъ на ніого.

Климко. Я чоловікъ все робити знаю, то волки ловити,

Щобы овець не псовали, та быдла не розганялы.

И иншого звера много достану ось зъ ліса того.

Лисицю, що-мъ имыю, несу, та за длугъ ю понесу.

Стецько. Того слуги потребую – та южъ ся тобі радую;

Будешь-же ся гараздъ мати, та борзо хочъ прибывати.

Климко. Гараздъ. Та ты звірка того купи, дамъ іего не дрого.

Будешь до тей шапки мати.

Стецько. Коли бы го огледати?

Климко. Ище быстрый, тепер зъ ліса, утюкъ-бы мені до біса.

Дома іого оглядаешъ, гей-же хорошій – пузнаешь.

Стецько. Якъ іого шацуешь собі?

Климко. За шисть осмаков дамъ тобі.

Стецько. Вельми зацінивъ-есь много.

Климко. Кажи, щодашъ, дамъ не дрого.

Стецько. Три осмаки возьми собі.

Кл.Дай пять.

Ст. Не дамъ.

Кл. Жичу тобі.

Стецько. Много.

Кл. А хочешь купити – чотыри та будемъ жити

Собі, лише длухъ однесу, та горшки те то понесу

За тобою.

Стецько. Еще много хочешь.

Климко. Та, Бог-ме, не дрого,

Так бо емъ я виненъ сила, коли –жъ – мо тамъ въ корчмі пила.

Стецько. Бери – жъ южъ чотыри гроши, та ся верни якъ хорошій.

Климко. Гаразд, и зъ міхомъ зоставлю, та не вельми ся забавлю.

(Тут Климко пішов, а Стецько приймається дивитися лисицю.)

Стецько. Осмотру тую лисицю, чи будетъ пидъ рукавицю,

(Кіт тікає.)

Та и пудъ шапку красцынко. Бідна – жъ моя головонько!

Ось, ось мене грошей збавивъ, лихъ чоловікъ міхъ зоставивъ.

Ось кота въ міху купивъ-емъ! Чомъ я такъ не мудрый бывъ-емъ?

И-же у тотъ міхъ не гледывъ-емъ, та щовъ нимъ не осмтривъ-емъ?

О, бісу твоей матери! Кажуть, не каждому вери.

(Шукає горшки, шукаєодяг, який положив на горшки.)

Та и горшки либой пукралъ. Ось матінко, що-мъ я выгралъ

На тому лихим ярмарку! Бісъ взявъ изъ горшками мірку

И сукни либой не маю. Що ма-мъ діяти – не знаю.

Бідна – жъ моя головонько! О, несчастная – жъ матонько,

Щось мя на світ народила, що-мъ такъ нинка стративъ сила.

(Приходить, переодягнувшись в інший одяг, а горшки кладе в іншому місці і прикриває їх його одягом і притрушує травою).

Климко. Та що, побратиме, тобі?

Стецько. Чи жартуешь зъ мене собі?

Наробивши та не знаешь? Горшки укравъ та питаешь?

И сукману… та и здрадить мене въ торгу: кота-сь всадилъ

Въ міхъ, та-же лисицу маешь, казав-есь, що ю продаешь,

Тою-мъ я заплатить тобі, а того-мъ не змыслить собі,

Що я-мъ въ тотъ міхъ не загледівъ, а тысь пришолъ, що бысь шыдивъ,

И ще, що ми есть, питаешь, та сязъ мене насмеваешь.

Климко. Та щоти на мене кладешь? Що-мъ ся тутъ натрапилъ, радъ есь.

Не мамъ кимъ освядчити, що й смылъ то на мене вложити.

Стецько. Якъ тебе зовуть? – питаю.

Климко. Климко.

Стецько. О, того не знаю,

Якъ здрайцу зовуть тамъ того, та бо шапка власна іого,

Та для того-мъ гадавъ собі, що онъ, тамъ тотъ мовилъ тобі.

Прошу-жъ, пробачъ вину тую.

Климко. Милый брате, я зъ тобою,

Та якъ кажешь, що тя зрадивъ,- кота впередъ въ тотъ міхъ всадивъ?

Стецько. Ой, такъ.

Кл. Я та и пукралъ гроши?

Ст. Пукралъ.

Кл.Чловікъ не хорошій.

Та и мівъ служити тобі?

Ст. Мівъ.

Кл.Зъ грошами пойшолъ собі?

Стецько. Такъ, брате.

Кл. То й горшки укралъ?

Ст. Такъ.

Кл. Та-съ ты іого не шукалъ?

Стецько. Нітъ, боса ты натрапилесь.

Кл. Теперъ-то?

Ст. Теперъ.

Кл. Зблудилесь!

А хочешь мині вірити? Здасть-ми ся, що-мъ мілъ видіти

Теперъ чоловіка того, що мілъ горшков вельми много.

Тотъ либой.

Ст. Либой.

Кл.Сукману, що тобі благому пану

Либой взявъ, нісъ на палиці, та собі лігъ на травиці.

О Бугъ-ме тотъ, бо шарая сукмана была такая.

Стецько. Такая, такая.

Климко. Чи хочешь ми вірити.

Коли-ць того покажу, не хочъ гожи вити.

Ось лежить! А тотъ?.. Стецько. Тотъ, тотъ!

Климко. Ну-жъ, тую палицю

Гараздъ іого по хребті, же змажетъ травицю

Пасокою.

Стецько. О, буду-жъ іого шмаровати!

Мусить мені и горшки и все поврацяти.

Та якъ мудрый пакрывъся, ось видишь травою,

Що бы не зглидино.

Климко. Бий кріпко, та свою

Сукману и все побери, а іого въ всіті не дери.

(Климко, закачав рукава, б’є по горшкам, а Стецько тікає).

Стецько. О, матіонко, матіонко! Тепер-же ми лихо.

Чи бісъ, чи лихъ чоловікъуправилъ мене тихо

Въ то нестестіе велике, що-мъ убоство свое

Потолкъ, въ нивочъ обратилъ ти горшки мое.

Щося діять? Чи Богъ то милостю справити

Хотилъ такое річи на мене пустити,

Чи лихіи люде? О, Боже милостивий!

Коли-жъ бы ся тотъ трапилъ чоловікъ зрадливый,

Що ми такое річи, ось пане, наброилъ…

Пузналъ бы, якъ-бы-мъ дывы коло ніего строилъ…

Возму жъ претя тую сукману, пійду ся скарити пану.

(Стецько пішов, прийшов Климко, сміється).

Га, га, га, га, га, г-а, га! Двократь одиного

Чоловіка-мъ ошукавъ, признамъ ся до того.

Тотъ панъ, що знаетъ въ світі гараздъ махліовати.

Пойду ище та знайду, кого ошукати.

https://this-all.io.ua/album784269

Пост напоминалка для одаренных и вновь прибывших.

Так выглядит первая страничка фэндома Моя Україна. 

Если нажать вот сюда ...

Ох и  красивая же у нас с вами страна .... 

Но не отвлекаемся, листаем в низ (скроллом)

Ой что это??? 

Да это же правила! 

Вот именно по этому APV80 и laslozp отправляются в бан на три дня. 
А если кто то будет пиздеть, то бан продлится на дольше .... 
Обжаловать можно тут Re-l.

И помните в мире так много мудаков, я не исключение. 

акт 3, початок http://ua.reactor.cc/post/4615313

акт 2 - http://ua.reactor.cc/post/4620873

7:15, 29.11.2020

 Світанок був примерзенним, на вулиці, сиро, холодно, через пару днів настане зима... ворони 

голосно каркали відчуваючи поблизу смерть...

 А в кімнаті таверни - тепло, зручно, мерехтливі свічки ховали пилюку, бруд і природній сморід 

великого, здорового чоловіка... трохи ладану, пару молитовників, охапка пахучого свіжого сіну, 

горщик з пісною кашею, кухоль нерозбавленного когору і кімнатка вже набувала приемного, затишного вигляду... вже можна було запрошувати місцеву селянку щоб разом там почитати молитви, вивчити діяння святих...

2:18,30

 Гриби майже закінчилися, ресідіум що е в продажі - жахливої якості і надзвичайно дорогий. Потрібно зв'язатися на днях с демоном щоб Григорій хоча б через дві неділі(коли отримає золото з церкви) зміг купити два з половиною грамма грибів. Також йому необхідно зібрати військо і почати з вербування найманців для бойової групи.

22:46,3.12.

 Вдалося, нарешті, дістатися до Судрава - гірського села з 600 мешканцями.

Місцеві жителі, це міцні, працьовиті люди що віддавали перевагу, щоб їх залишили в спокої.

Через це вітали Григорія явно холодніше, ніж в Равенсбурзі, але мешканці не відмовилися від 

можливості щось вигідно виторгувати за припаси... селяни рекомендували не ходити в гори, вони чули, що міст у «Танцюючий орка» був зруйнований. Хоча вони відзначають - досвідчені шукачі пригод зможуть перетнути річку...

 З Судрава в Томрав дорога йшла серпантином через гори, періодично небезпечно спускаючись по каньйонах і відкриваючи захоплюючий вид на озеро Танучого льоду і Земляний ліс внизу.

16:06,4

 Почалася буря. Суворий вітер, дощ і брудні дороги зробили подорож Гріші складніше, але також прибрали з його шляху диких звірів і майже всіх інших мандрівників. Звуки бурі зловісно грохотали, хоча іноді заглушалися ревом річки. Коли дорога досягла вершини наступного хребта, Григорій зміг розгледіти джерело звуку - у маленькій долині внизу, крізь зарості ялинок, неслась брудна і бурхлива річка. Моста не було, хоча його рештки до сих пір трималися за круті береги. Крізь дерева було видно кам'яну вежу і кілька солом'яних дахів. З труби найбільшої будівлі йшов дим. Проте, все це знаходиться на іншій стороні річки.

 Жрець знайшов місце де вода не доходила, в глибину, до грудей середньої людини. Активував всіх трьох своїх мерців, і ті перенесли його з речами...

 Але коли Григорій с зомбі пробиралися до будівель, з кущів напала п'ятірка здоровенних(як для типових представників своєї раси), товстих, добре озброєних гобліноїдів... лисі, зелені істоти з загостреними кінчиками вух, були захищені щитами і хутряним обладунком...

 Підбігши блищи гобліни почали кидати короткі списи ... Гріша наказав скелету хапати лук і той вистрілив потрапивши одному з нападників в коліно, цього-ж жрець вдарив силою молитви священного вогню... Два зомбі вибігли вперед розмахуючи кулачками. П'ятірка гобліноїдів вихопила моргенштерни та почала лупцювати зомбі... 

 Григорій застосував молитву пекельних мук - одного монстра паралізовало... мертвяки догризли (незважаючи на удари) гобліна і напали на паралізованого... трійця що залишилася спочатку здається розгубилася, але сконцентрувалась і добряче відгамселила одного із зомбі, так що той вже не рухався... 

 За цей час їм за спину зайшов Григорій і раптово атакував. Скелет рівномірно, як заведений,  стріляв з короткого лука. 

 Гобліноїди зосередились на Гриці і добряче натовкли боки жрецю, та той, прочитавши молитву лікувального молебна, майже повністю відновив собі сили... мерці добили третього гобліна й напали на іншого... Григорій проломив череп ще одному. Останній намагався втекти, та під дією магії паралізації далеко не побігаєш...

 Трупи гоблінів жрець наказав з'їсти своїм мерцям (зомбаки їли м'ясо, а скелет збирав кістки), це підвищило в їх тілі кількість Сили що дозволила їм стати на рівень краще, зомбі отримали перший рівень варварів, а скелет перший рівень злодія...

20:43,5

«Танцюючий орк» - це простий готель, що складався з великої кам'яної вежі і прибудованої до неї стайні. Поруч з нею була ферма і квадратна вартова башта, в якій постійно жило троє солдатів. Усе це було оточене дерев'яним палісадом заввишки метри три. Тут і посилився наш "герой".

 Григорій зумів заробити пакетик грибів: Зустрів двох бродячих бардів з півкілограма золота, одна з них вже декілька днів страждала від грибної ломки і благала про хоча-б одну дозу, її чоловік теж різко забажав ... вони дуже зраділи взнавши що е можливість і запропонували все золото ... 

 Гріша провів ритуал Виклику і виміняв у демона, за бардівське золота, три пакетика(по три грами в кожному) грибочків непоганої якості...  Накурившись грибів Гриць в екстазі зайнявся сталкінгом в сновидіннях бігаючи по Чорній Астральній Зоні... коли його попустило він мусив усвідомити - ці грибі були раза в три гірші(за ті шо він вживав останній раз), але вже були запліднені й містили 

спори... жрець довго думав як ефективно проростити грибницю - при успіху можна було мати непогані 

урожаї... частину спор він подумував за сотню золотих продати бардам(перед тим як віддати їхні два 

пакетики - спори Гріша вибрав собі)...

 Гриць надіслав магічне повідомлення одному знайомому духу що страждав від алкоголізму й наркоманії. 

Невздовзі той з'явився... Розплатившись з духом двома дозами грибів - змусив того ідентифікувати й 

оглянути дивний магічний предмет якого клирік знайшов в одному із прихованих біля дороги алтар

місцевих святих. Дух казав що це був древній предмет запису звуків... Григорій відправив шукати 

місця де можна буде дістати гриби і ресидіум.  Незабаром дух запропонував за пів-кілограма золота 

- грам рисідіума і хотів двісті грам золота за 1 грам дуже хороших(за його словами) грибів.

0:36,6

 Після грибів Григорій був дуже збуджений і тому зайшов в таверну щоб трохи заспокоїтись парочкою 

кухлів гарячого, нерозбавленого вина з спеціями... там він познайомився з одним із трьох місцевих 

стражників - сержантом Сергором, той був на нічній зміні, та був чимось засмучений і тупо 

нажирався дешевим елем... Григорій вмовив, за десять монет, супроводити його до монастиря...

 Також познайомились з великаншою, два з половиною метровою жіночкою, Маарікою Друїдом. Вона також прямувала до монастиря Жовтої Троянди. Разом вони чекали коли вщухне буря...

12:24

 Храру, могутній ведмежатник(дуже великий і товстий гоблін) цих земель зв'язався з якимись 

культистами, він встановив контроль над племенем, викрав і взяв в заручники кількох жителів 

Томрава. Тепер мешканці Томрава (ті, хто розуміють ситуацію, що склалася) були змушені підкорятися наказам культу. На щастя, в більшості випадків все, що потрібно робити - просто спостерігати за дорогою і затримувати мандрівників, що прямують до монастиря.

 Це Григорій узнав магічно перевівши записи з паперів з'їдених гоблинів. Показавши це великанші 

вони разом надавили на стражника і той зізнався - в заручниках тримали сім'ю сержанта Сергора. Та 

брат і дружина брата ніколи-б йому не пробачили, якщо Сергор дозволить маніпулювати собою і зробить щось безчесне. Тому він якраз шукав можливості зробити хоч щось з мінімальним ризиком для заручників, і Гриць з Маарікою - були його шансом. При розмовах з ними він був дуже обережним, тому що вважав - поруч знаходилися гобліни, які спостерігають за дорогою й таверною і він боявся великого числа шпигунів серед людей з «Танцюючий орка».  Він намагався говорити не привертаючи до себе уваги, і передав жрецю таємну записку, щоб переконати їх прийти на зустріч за стайнею цієї ночі. 

  Гріша виміняв за три Благословення у селян мішок картоплі. І зараз, розвівши вогнища, варив, пік 

і жарив. Частину плодів жрець віддав в жертву Божественній Матері...

 Коли стемніло Гриць зустрівся з Маарікою і пішли чекати стражника за стайню строячи з себе 

закохану парочку ... незабаром з'явився стражник.

 Опинившись наодинці з жрецем і веліканшою він розповів про свою проблему і попросив їх допомогти.

Йому не було що запропонувати в якості нагороди, але він був упевнений, що у культистів знайдуться 

скарби і інформація, і що мер Томрава ймовірно запропонує нагороду після всього цього. Він розповів 

що гобліни тримають заручників в недавно покинутій шахті Деру, в дюжині миль на захід від Томрава.   

Він знав, що гобліни з племені Тіньового Кігтя раніше були союзниками, а також чув розмови 

медвежатників про те, що не всі гобліни задоволені новим положенням. За чутками, колишній вождь 

Саштек все ще живий, і Храр наглядає за ним. Ходили чутки що старий вождь відмовився говорити, де захований скарб племені, але може і по якісь іншій причині.

 Сергор був біля цієї шахти усього два рази. Він пам'ятає два будинки і відкритий сарай, обнесений 

огорожею. Вхід в шахти закривали міцні дерев'яні двері. Наскільки він знав, там не було інших 

виходів, хоча він ніколи не заходив всередину.

 Для вигляду сержант хотів післати звістку культу про мандрівників. Він запевняв, що це для того щоб 

ввести в оману культ. Сергор боявся, що навколо були шпигуни, і краще перестрахуватися, а 

повідомлення все одно прийде в шахти пізніше, ніж вони дійдуть до них. Крім того він дозволив Грицю 

надиктувати повідомлення, де описав себе як бідного монаха, а друїдессу - як незаміжню паломницю. 

 Сергор пообіцяв допомогти, з ще двома селянами родичі яких були в заручниках...

11:20,7

 Дорога вела в вузьку ущелину, яка простягалася на сто кроків і закінчувалася стрімкою скелею. 

Вузька земляна стежка в однієї зі стін ущелини піднімалася на 15 метрів до уступу. Вище уступу 

через ущелину було перекинуто декілька балок і мережа з канатів, на яких бовталися блоки. Від 

уступу вглиб скелі йшов тунель... хід губився в темряві.

 Вхід в ущелину перекривала трійка невеликих будівель, оточених триметровою огорожею з згнилої 

деревини. Кам'яна хижа (20 на 30 кроків) - раніше була одномісним будиночком для шахтарів. Зараз 

його займав вождь ведмежатників. Аналогічний міцний будиночок поменьше займали інші гобліни... 

 Свист сильного вітру глушив майже всі звуки, лише далеко лунало відлуння гортанного гоблінского 

говору. Ледь чутно скрипіла деревина і доносився тихесенький звук що нагадував плач. Один з людей-

розвідників, що працювали на гоблінів за золото, лежав й скучав на даху прибудови в дозорі...

 Трое медвежатників патрулювали огорожу навкруги шахти, вони встали в найдальшому куті від домівки вождя і щось швиденько пили, передаючи по колу велику керамічну пляшку... 

На них побігли трое стражників з двома зомбаками і почали гамселити гоблінів-переростків гострими списами... Розвідника з даху, коли той помітив побиття гобліноїдів, окутала лозою і чіпкими травами Мааріка за допомоги магії друїдів. До нього вдерся Григорій і забив на смерть ціпком...

 Розправа над трійцею медвежатників прошла непомітною для інших розбійників. Це допомогло добре 

оглянути будинки і підготувати пастки. В одном з домів заблокували колодамии ватажка з дивним гостем(подібним Храру,вождю медвежатників - гобліном-велетнем), а іншу будівлю з чотирма гоблінами і двома чоловіками-найманцями підпалили... виходи заблокувавши так що ворог в паніці, по одному, вискакував на шість гострих списів ...

 Храр та його гість, як тільки почали підпалювати і його будинок, здався. В третій будівлі було 

кілька рабів-гоблінів що повтікали як тільки їм пришла нагода...

 Шахта Деру утворилася вимиванням гірських порід талими водами льодовика, що знаходиться по той бік гір. Підлога шахти була з твердого каменю, як і поверхню ущелини, у деяких місцях на підлозі були постелений довгі дошки. Тунель висвітлили, розставленими через рівні проміжки, масляними лампами.

Відчувався сильний запах гарі палаючого масла в лампах і сморід немитих тіл.... довгий коридор вивів в невелику кімнату з пласкою підлогою,  світильником що стояв на столі, двома лисими мужиками в темних мантіях які сиділи на стільцях і грали в кості... загін з стражників, зомбі, скелета і друїда, на чолі з Грицем, увірвались і швиденько списами закололи лисих. Далі, за прикритими дерев'яними дверми, була трохи більша кімната з ще двума лисими, які разом валялися на одному ліжку, з чотирьох двух-ярусних... поки ті вскакували намагаючись натягнути кальсони - стражники з мертвяками закололи їх списами... Крім ліжок в цій кімнаті був очаг посеред кімнати, невеличкій стіл з декількома табуретками, шафа і дві маленькі скрині, але нічого цінного знайти тут не вдалося, лише лахміття й залишки їжі. Також там були ще одні прикриті двері... далі була довга печера де плішивий, з бородою і чорній рясі секстант, володіючи жахливою магією, під охороною двох магічних істот (Повітряних Елементалів) і двох накаченних чоловіків в шкіряних масках,  катував і гвалтував бранців ...

 Увірвавшись стражники простромили списами кінцівки лисого чим полонили злого чародія... Григорій заставив його відігнати, назовні(щоб потім по одному знищити) елементалів, в цей час мертвяки з друїдесою забили двох головорізів...

  Серед голих, закатованих полонених був величезний гоблін, замордований, зломлений Саштек, бувший вождь племені, якого переміг Храр... але не вбив, а полонив, і майже кожен день мучав й гвалтував.

 Гріша уклав угоду Саштеком, той зцілює його рани, а здоровенний медвежатник, мав вірно працювати на жреця. Із врятованої дюжини людей різного віку і статі, були і брат Сергора з його дружиною. 

Вони замерзли, зголодніли і зневірилися... За допомогу врятування своїх родичів й знайомих сержант 

Сергор, з двома сильними селюками, пообіцяли надати охорону... мінімум в дорозі до монастиря...

8:47, 8.12.20

 Ритуал пройшов бездоганно. Григорій був дуже задоволений - в нього вдалося купити в демонів майже десять грамів грибів непоганої якості. Він віддав в жертву богам рештки елементалів, гоблінів, культистів, а також своїх мертвяків. І темні злі сили нагородили Грішу зробивши його жрецем сьомого рівня домена Смерті...

 Він продемонстрував свою нову силу Мааріці, і та була зачарована. Григорій запропонував друїдесі 

приєднатися до нього, пообіцявши їй нову Силу, і та швидко погодилась, і вони одружились... 

12:04, 12.12.2020

 Томрав - невелика шахтарська село, в ньому проживало приблизно 400 людей, дварфів і полуорків. 

Воно було на шляху до монастирю Жовтої Троянди. Звивиста дорога бува єдиним шляхом до поселення і до монастиря для возів. Місцями вона настільки була вузька, що і візок ледве зміг-би проїхати. 

Сильний вітер, дощі, мокрий сніг і круті підйоми робили цю частину дороги мало не найважчою. Камені 

та скелі місцями вкривали від вітру і дощу, але давали лише короткочасне полегшення і зустрічалися 

дуже рідко... 

 Друга половина шляху до монастиря проходила високо в горах, що дуже знижувала нормальну швидкість пересування вдвічі... 

 Частина шляху проходила через довгий звивистий тунель що називали Солітьюд... В тунелі поселились гігантські павуки... Та Григорій, з кладовища шахтарського села(за згодою селян), піднімав по три скелета(стільки поміщалося по ширині тунелю) з кирками що рубили павуків і яйця... а павутиння Гриць підпалював за допомогою магічного вогню... на це пішло декілька днів, поки не очистили тунель... вісім велетенських павуків було знищено. 

 Біля виходу з тунелю, на мертвяків(що йшли першими) напало двое велетенських Бурих Тюфтіїв(напів-жуків, напів-гуманоїдів що жили під землею)... Друїдесі й жрецю вдалося іх оглушити магіею й полонити...

 Григорій приніс в жертву, в ритуалі Смерті, одного тюфтія щоб передати силу Мааріці. Вона була 

в захваті від нових можливостей що появилися в неї коли ритуал зробив із неї друїда пятого рівня. 

 Вона, на радощах дозволила Грицьку взяти наложницю... бо їй надоїло спостерігати як Гріша гвалтує

зомбі по кущах, а в неї самої починалась вагітність... 

 Гриць купив в селян Томрави, за сотню золотих монет, місцеву молоду, незайману монашку на ім'я 

Сестра Чурм Мристар... й заставляв її, за миску каші і щоб не їбали в сраку, двічі на день(зранку і 

на ніч), робити масаж чи орально задовільняти Гриця і Ма... 

10:43,13

 Попереду йшов бурий тюфтій, несучи на шиї Григорія, в стальному обладунку, щитом, мечем і списом, 

далі двое неповнолітніх дівчат-зомбі несли ложі з друїдом, за ними шли монахиня, гобліноїд і трое 

стражників що несли клітки з мертвяками. Вони пробиралися крізь хуртовину і через мить вишли з неї. Сніг перестав падати, вітер став легким бризом, а над головою крізь сірі хмари проступило блакитне небо. Стало помітним велетенську будову що розкинулась по скелястій стороні гори високо над загоном. Невелика стежка вилася вгору, проходячи через кілька воріт, перш ніж досягала головної будівлі. Комплекс монастиря складався з двох частин: перед входом розташувалася група невеликих білих будівель, а за ними - великі жовтуваті будівлі, ближче до схилу гори. Позаду них на сонці переливався великий купол головної будівлі. 

 Над воротами на стіні був викарбуваний напис:

«Страждати з іншими - значить бути іншими; втрачати себе і розглядати будь-яке страждання не як 

своє власне - ось наша істина.»

 Перша брама виглядала міцною, поруч висів великий бронзовий дзвін.

 Монастир виглядав древнім і спокійним куточком цивілізації посеред вкрай небезпечної дикої місцевості. Монастир Жовтої Троянди - це древня організація, заснована сотні років назад в усамітненні, в горах Кам'яного Шпиля. Вона була присвячений Ільматеру, Плачещему Богу, божеству страждань і стійкості, він став бастіоном цивілізації на тисячу років... але зараз його основи почали хитатись...