Доктор хто мем

"А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"

 Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави. Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. 

Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".

 Була одна деталь, що потім виявилась важливою. Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі. 

Почалося обговорення. Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам. Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.) 

Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном. 

Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю: «в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати. Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».

Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення. Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.

 Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки. "А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."

Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.Сергій Гудим

Взято отсюда:

http://mysliwiec.livejournal.com/2535473.html

Це неймовірно гарний фотопроект архітектора Миколи Кравцова - " Моменти з минулого Львова " .

Головний залізничний вокзал.
В 1892 році залізниця перейшла у власність держави, тому виникла потреба в новій великій будівлі вокзалу. Відкритий в 1904 році, вокзал був найсучаснішим в Європі на той час. Як виявилось, спочатку трамвайні колії були проведені до самої будівлі вокзалу і трамвай зупинявся прямо напроти головного входу.
Будучи стратегічним об'єктом, головний вокзал був розбомблений прямо в перший же день Другої світової війни 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу.
Будівля сильно постраждала і після війни деякий час тривали суперечки: відновлювати попередній вигляд вокзалу, чи знести залишки і побудувати новий. В результаті, як компроміс, прийняли рішення ззовні відновити будівлю, а інтер'єри зробити вже в стилі сталінського ампіру. Схоже, що тоді і вирішили зробити будівлю двоповерховою.

Главный железнодорожный вокзал.
В 1892г. железная дорога перешла в собственность государства, поэтому возникла необходимость в новом большом здании вокзала. Открытый в 1904 году вокзал был современнейшем в Европе того времени. Выяснено, что вначале трамвайные рельсы были проложены до самого строения вокзала и трамвай останавливался прямо напротив главного входа.

Будучи стратегическим объектом , главный вокзал был разбомблен прямо в первый же день Второй мировой войны 1 сентября 1939 , когда Германия напала на Польшу .

Здание сильно пострадало и после войны некоторое время продолжались споры : восстанавливать прежний вид вокзала , или снести остатки и построить новый . В результате , как компромисс , приняли решение извне восстановить здание , а интерьеры сделать уже в стиле сталинского ампира . Похоже , что тогда и решили сделать здание двухэтажным .

Початок вул. Зеленої. 1944 рік.

Радянські солдати ведуть бої під час Львівсько-Сандомирської операції, завдяки якій від німецьких військ було звільнено Західну Україну та частину Польщі. Операція була проведена дуже швидко, тому відступаючі німецькі війська навіть не встигли взірвати замінований ними Львів.

Начало ул.Зеленой. 1944 год.
Советские солдаты ведут бои во время Львовско-Сандомирской операции, благодаря которой Западная Украина и часть Польши были освобождены от немецких войск. Операция была проведена очень быстро, поэтому отступающие немецкие войска даже не успели взорвать заминированный ими Львов.

Вул. Коперніка, 1. Пасаж Міколяша. 
Побудований в 1901 році для фірми "Доктор Міколяш, Піч, Левинський і Спілка", якій належав будинок з аптекою на вул. Коперніка, 1. В пасажі розміщувались кафе і кав'ярні, два кінотеатра, різні торгові площі. 
Пасаж Міколяша зруйнований 22 червня 1941 р. німецькою авіабомбою.

Ул.Коперника, 1. Пассаж Миколяша.
Построенный в 1901 году для фирмы "Доктор Миколяш, Пич, Левинский и Компания", которой принадлежало здание с аптекой на ул.Коперника, 1. В пассаже размещались кафе и кофейни, два кинотеатра, различные торговые площади. Пассаж Миколяша разрушен 22 июня 1941г. немецкой авиабомбой

Пл. Ринок.
Будівля на куті — Палац Любомирських, побудований в XVII ст. на місці п'яти давніх кам'яниць. Потім реконструйований в ХVIII ст. Саме з балкону цієї будівлі в 1941 році в окупованому німцями Львові був проголошений Акт відновлення Української держави. Довідавшись про це, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери.

Пл.Рынок.
Здание на углу - Дворец Любомирских, построенный в XVll в. на месте пяти старинных домов. Потом реконструирован в XVlll в.Именно с балкона этого здания в 1941 году в оккупированном немцами Львове был провозглашен Акт провозглашения Украинского государства. Узнав про это, Гитлер отдал приказ незамедлительно уничтожить движение С.Бандеры.

А вот ще веселе фото :D це вул. Костюшка.
Можна сміливо стверджувати, що це перші люди, які пробували залізти в Полтву ;D Вони ж то не знають, що це не найкраще місце, щоб туди попасти))

А вот еще веселое фото : D это ул . Костюшко .

Можно смело утверждать , что это первые люди , которые пробовали залезть в Полтву ;D Они то не знают , что это не лучшее путь , чтобы туда попасть ))

Тут бiльше http://www.nickolaykravtsov.com/

Фото Дмитра Муравського.

Какая чудная картинка =))

А это между прочим обложка книги  ) А что вы читали из Украинской литературы? Посоветуйте , а ?

Істинна Мекка гончарства скромно причаїлася в невеличкому селі, розташованому на кручах берегів Ворскли. Про Національний музей українського гончарства та Інститут керамології чуло небагато людей. Побувавши в селі Опішня, у вас з'явиться унікальний шанс познайомитися з історією гончарства, яке активно розвивається в цьому краї останні 3 тисячоліття. Не забудьте купити опішнянську свистульку на пам'ять.

Опішня, Полтавська область – За сорок кілометрів від Полтави розташована гончарська столиця України – селище Опішня, яку ще називають «українським Римом». З давніх-давен тутешні гончарі створюють кераміку, яку знають та цінують в усьому світі. Ще у середині минулого століття Олександр Довженко записав у своєму щоденнику, що саме Опішню варто перелаштувати у «зразковий центр уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців». Колгоспники залишилися в історії, а мистецтвознавці й туристи Опішню увагою не оминають. Хоча місцева молодь не вважає своє селище зразковим і намагається шукати кращої долі не в «українському Римі».

Понад річкою Ворсклою на семи мальовничих пагорбах розкинулося селище міського типу Опішня. Археологічні знахідки свідчать, що на цьому місці ще до нашої ери існувало кілька городищ. Однак перша писемна згадка про «український Рим» датована лише ХІІ століттям.

Офіційна назва селища «Опішня». Однак самі жителі здебільшого вживають давню етнографічну назву «Опішне».

«Під впливом російських канцеляристів назву було змінено ще за радянської доби на «Опішня». Але населення ще досі говорить «Опішне», «Опішнє», «в Опішному», «в Опішньому», – пояснив Радіо Свобода заступник голови Наглядової ради Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця…

Уже кілька століть Опішню називають гончарською столицею України, адже споконвіків у селищі займалися гончарним промислом. Місцеві мешканці кажуть, що саме тутешні майстри придумали глиняних баранців та свистунців.

Опішнянські керамічні миски, кухлі, горщики, глечики, макітри, куманці та барильця віддавна славилася в усьому світі. На межі ХІХ та ХХ століть гончарною справою у селищі займалися близько тисячі родин. У другій половині ХХ століття протягом сорока років в Опішні працював завод «Художній керамік». Нині ж гончарство – приватна родинна справа. В гончарській столиці України ним займаються і великі, і малі.

83-річний Микола Пошивайло – гончар із діда-прадіда. Каже, що за півстоліття гончарування виготовив незліченну кількість виробів.

«Батьки, діди були гончарі, і я в них учився гончарувати. Я ніколи не шкодував, що став гончарем. Був я і в сільському господарстві на тракторі, але все одне тягнуло до гончарства. У нашому великому селі було багато гончарів. А зараз є небагато молодих, які навчалися в училищі, поки завод існував. Дуже гарні майстри вийшли», – каже Микола Гаврилович.

12-річний Віталій Заліський також нащадок гончарів. Зараз він навчається в Опішнянському «Колегіумі мистецтв», а у вільний час допомагає мамі-майстрині проводити майстер-класи.

Хлопець згадує, як п’ять років тому вперше взяв до рук глину і спробував щось зліпити: «Я беру перший шматочок глини і намагаюся відтворити якийсь там виріб, щось пробувати. Це, звісно, передалося від мами, мені сподобалося, і я вирішив в майбутньому стати гончарем. Зараз мені подобається гончарювати і ліпити традиційні іграшки».

Нині в Опішні проживають близько п’яти тисяч осіб. У селищі є дитячий садочок на півтори сотні місць та дві школи – «Колегіум мистецтв у Опішні» та із поглибленим вивченням фізики та математики.

Звісно, опішняни займаються не лише гончарним промислом. Крім школи та лікарні, можна ще заробити на прожиття торгівлею. Виконувач обов’язків селищного голови Світлана Падченко переконувала, що в Опішні низький рівень безробіття.

«Виїжджає молодь на навчання, але й повертається. Після повернення знову ж таки працює у цих галузях, багато тих, хто закінчив «Колегіум мистецтв», після повернення створюють свою приватну майстерню, гончарують, реалізовують, і з цього живуть. Цей промисел – не на папері. Він діє і розвивається», – зауважує Світлана Падченко.

«Ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати»

Тим часом місцеві кажуть, що молодь, яка виїздять із села на навчання, назад здебільшого не повертається. Випускниця Опішнянської школи Інна Омеляненко цього літа вступатиме у харківські виші. Дівчина подаватиме документи одразу на дві спеціальності – фармацевтичну та акторську. Інна переконана: ким би не стала – чи фармацевтом, чи актрисою, – назад до Опішні приїжджатиме хіба що батьків провідати. Бо перспектив тут не бачить.