ЗСУ :: хлопці з ЗСУ, гіф

ЧОМУ BadComedian - це ШМАТОК ЛАЙНА?

Я надіюсь, що всі українці відпишуться від цього совкового підераса і його відео не будуть залітати в наші тренди.

Панове, з Днем Незалежності! 

Завжди тримайте в своєму серці свободу безкрайніх ланів, волю родючих земель, та могутність великих Карпат! Слава Україні!

Ми часто чули та чуємо від старших людей, які вчилися ще до другої світової війни, а також від наших українців з Канади чи США, для нашого вуха трохи дивну вимову низки слів. Вони досі говорять руці, нозі, вуші; чотиридесят і дев’ятдесят; якось не так звучать в них слова стіл та ніс. В чому тут справа?

Сьогодні поговоримо про вживання букв І та Ї. Особливо про вживання другої букви, відповідника якій власне і немає в російській мові.

Як правильно?

Як же ж повернутись до правильної вимови (а потім і написання) наших слів аби не перегнути палку? Лише не кажіть, що це неможливо — он цілу мову іврит люди відродили через дві тисячі років забуття.

Найкраще правило вживання твердої букви/звуку І та м’якої (пом’якшувальної) букви/звуку Ї виробили українські професори-мовознавці на на своїй нараді під головуванням Стефана Смаль-Стоцького у 1892 році. Цей документ називається «Руска правопись» і він вже враховує правила і «кулішівки» і «желехівки», які з’явилися трохи раніше.

Правопис 1892 року стосується багатьох різних правил написання українських слів, але ми розглянемо лише сьогоднішню тему. Як правильно казати (а згодом і писати — якщо переглянути офіційний правопис) — ніс чи нїс? Отже, правила такі (для сучасного розуміння).

В коренях слів (у пнях слів — за лексикою 1892 року):

Завжди перед І твердо вимовляємо звуки, які в нашій мові ніколи не бувають м’якими (Б В Г Ґ Ж К М П Р Ф Х Ч Ш): біг, вінок, гілка, жінка, кіт, місто, пір’я, річка, фіртка, хіть, чітко, шість.

Твердо вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук чергується з О (також можна порівнювати з відповідним О в ро́сійській мові): дім (до дому), стіл (до столу), ніч (до ночі), ніс (до носа), сіль (до солі), росіл, спосіб; у множині: осіб (особа), ніг (нога).

М’яко вимовляємо приголосні Д Т Л Н З С Ц перед І в тих словах, в яких цей звук не чергується з О (також можна порівнювати з відповідним Е в ро́сійській мові, а насправді там, де в старослов’янській мові писали Ѣ) — для наочності пишемо Ї як у 1892 році: дїд, дїйсно, дїло, тїло, лїс, лїд (леду), залїзо, слїд, слїпий, снїг, нинї, нїмий, зїлля, сїно, сїсти, сїчень, сїяти, сусїд, цїдити, цїкавий, цїна.

Цїкаво ), що у слов’янських мовах для м’яких приголосних є навіть окремі знаки — у сербській вуковицї Ђ, Ћ, Љ, Њ; у македонській кирилицї відповідно Ѓ, Ќ, Љ, Њ; у горватській ґаєвицї Đ, Ć, Lj, Nj; у словацькій мові відповідно пишуть мекчень (mäkčeň) Ď, Ť, Ľ, Ň; у польській використовують діакритичнї Ć, Ń, Ś, Ź (зауважте — не у всїх мовах є всї наші звуки). Нас же в цих випадках виручає м’який знак Ь і дуже би пригодилося для цїєї справи повноцїнне використання букви Ї.

Ну і щоби знову не вертатись на Балкани — спритнї македонцї пишуть Ѕ замість ДЗ та разом зі сербами Џ замість ДЖ — чим не ідея для доповнення української абетки?

У суфіксах слів (у наростках слів):

В рідних наростках вимовляємо і пишемо тверде І — бідність, гордість, милість, злість; калинівка, млинівка; братній, природній, вчорашній, прийдешній, майбутній, колишній.

В чужих суфіксах (наростках) -ік, -іка, -іст, -ізм, а відтак і в похідних -ійний, -ійський, -іяльний, -ічний тощо після Д Т З С Ц Р Ж Ч Ш корені (пні) треба вимовляти твердо і писати зовсім тверду И: будизм, медик, методика, методичний, періодичний, артист, артистка, артизм, артистичний, граматика, граматичний, критик, критика, критичний, математика, математичний, практика, практичний, симпатичний, музика, музикальний, фізик, фізика, фізичний, містицизм, Африка, історик, історичний, фабрика, фабричний, фашизм, галицизм.

В чужих суфіксах після Б В Г Ґ К М П Ф Х корені вимовляємо твердо та пишемо тверду І: армійський, епідемічний, кубічний, епічний, атавізм, ґрафіка, ґрафічний, етноґрафічний, парафіяльний, стеноґрафічний, софіст, софізм, остракізм, монархічний, монархіст.

В чужих суфіксах після Л Н корені пом’якшуємо та пишемо м’яку І (для наочності напишемо Ї як у 1892): лїнїйний, машинїст, механїк, механїка, механїчний, механїзм, технїк, технїка, технїчний, унїя.

Правопис 1892 пропонує те саме правило застосовувати також для суфіксів –ія, але тут вигляд слів Азия, Росия, Франция, Італїя, Анґлїя, Наталїя точно вже надто архаїчний.

В закінченнях слів:

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині твердо вимовляємо та відмінюємо тверді звуки коренів однини: сад—сади—садів, віл—воли—волів, пліт—плоти—плотів, віз—вози—возів, пан—пани—панів.

В закінченнях іменників чоловічого роду у множині м’яко вимовляємо (для наочності напишемо Ї) та відмінюємо там де є м’які звуки однини: король—королї—королїв, зять—зятї—зятїв, лось—лосї—лосїв, кравець—кравцї—кравцїв, ведмідь—ведмедї—ведмедїв.

В закінченнях прикметників скороченої форми давального й місцевого відмінків вимовляємо й пишемо тверде І: зелений — зеленім/зеленому — в зеленім/в зеленому, твердим — твердім/твердому — на твердім — на твердому, багатий — багатім/багатому — у багатім/у багатому.

Ще обов’язково відзначимо, що окличний вімінок був п’ятим в нашій мові — і аж ніяк не сьомим і точно не зайвим. Просто його немає і ніколи не буде в російській, а москвини тут вже зовсім не могли знести ще й такої відмінності української мови:

"Загадкова буква ї: ніс чи нїс? природний, природній чи природнїй?"

Хижачок, піднімись, підбирись !

огляд книг від Сергія Притули

1. "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР" - редактор / укладач: Кіпіані Вахтанг

2. Чарльз Буковскі "Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси"

3. Александр Мамалуй "Военный дневник"

4. Дмитро Вербич "Точка неповернення"

5. Гаррі Паркер "Анатомія солдата"

6. Артур Гейлі "Аеропорт"

7. Володимир Горбулін "Мій шлях у задзеркалля"

Пісня Чорних запорожців