Цей будиночок має свого братіка в Одесі.:3
«Спіймати Кайдаша» — українська телесеріальна обмежена серія 2020 року. Телесеріал створений продакшн-компанією ПроКіно для телеканалу СТБ. Сценаристкою та виконавчою продюсеркою проєкту є Наталка Ворожбит. Серіал знято за мотивами повісті Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім'я».
Прем'єра телесеріалу відбулася 2 березня 2020 року на телеканалі «СТБ». Після прем'єри першого сезону творець серіалу Наталка Ворожбит неодноразово заявляла, що це обмежена серія з закінченим сюжетом й вона не планує створювати другий сезон.
Події з книги перенесені у період 2000/2010-их років та додані багато нових сюжетних ліній.
Події телесеріалу відбуваються хронологічно з 2005 по 2014 роки, протягом 9 років у період вже після відновлення незалежності України у 1991 році. Основні сюжетні лінії торкаються віковічної проблеми протистояння двох поколінь однієї родини — покоління батьків та дітей. Водночас, сюжет телесеріалу містить в собі вкраплення політичних подій, які супроводжують життя головних героїв.
Огляд серіалу від "Geek Journal"
Саундтреком фільму стала здебільшого російськомовна попмузика 1990-их і ранніх 2000-их: пісня «Полюби меня такой» Наталі Могилевської, «Дым сигарет с ментолом» «Ненсі», «Снег» Ірини Білик і Філіпа Кіркорова тощо. Після показу телесерілу шоуранерка проєкту Наталка Ворожбит повідомила, що не жалкує про використання російськомовної попси у серіалі оскільки це «правда життя». Ворожбит також зізналася, що початково за задумом творців у першій серії також мала звучати одна з російськогмовних пісень гурту «Руки Вверх!», але цього так і не сталося оскільки через «фінансові» або «політичні» причини зараз українські серіалотворці практично не мають змоги купляти права на пісні російських виконавців (придбати права на пісню гурту «Ненсі» творці змогли виключно завдяки «спільним знайомим»).
Окрім російськомовних пісень у фільмі також звучить інструментальна композиція українського етно гурту «ДахаБраха» «Шо з-под дуба». Ця пісня раніше вже неодноразово використовувался у кінематографі, окрім іншого, в українському документальному фільмі «Не один вдома» (2013), в словацько-українському художньому фільмі «Межа» (2017), у епізоді другого сезону американського телесеріалу «Фарґо» (2017) та в інагураційному рекламному ролику бренду для гоління Девіда Бекхема House 99 (2018). За словами Наталки Ворожбит, вона хотіла б придбати більше пісень ДахиБрахи, однак цього не дозволив обмежений бюджет проєкту.
Окрім придбаних композицій, у серіалі також звучить спеціально скомпонована музика стилізована під «ДахуБраху».
У заявці на зйомки проєкту з робочою назвою «Кайдашева сім'я XXI» українська мова була зазначена як мова оригінальної версії. В кінцевому ж варіанті, майже всі герої серіалу розмовляють суржиком, а не чистою українською мовою; ще під час фільмування серіалу, творці повідомили що серіал знімається «смачним сільським суржиком». За словами шоуранерки проєкту Наталки Ворожбит, використання у серіалі майже виключно суржику (на додачу до суржику, у серіалі також звучить чиста літературна розмовна російська мова від деяких жителів міст), а не літературної розмовної української мови, зумовлене тим, що села Центральної України говорять суржиком. Окрім того, на думку Ворожбит, суржик допоміг акторам краще вжитися у свої ролі.Перша серія на Youtube
Всі інші можна подивитись тут: https://teleportal.ua/serials/stb/spiymaty-kaydasha
Його підготував і видав місцевий ентузіаст без філологічної освіти, історик-аматор Петро Макаренко.
Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. У 2015 році серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.
Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — справжніми мовними перлинами. Такі села — це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.
Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого.
Кілька прикладів зі словника бутейської говірки «Відлуння сивої давнини, або Слово про слова»:
Аргуль — будь-який спиртний напій.
Байбас — балбес.
Беремна, важка, груба — вагітна жінка.
Бізіяна — мавпа.
Булєбочка — перша зварена молода картопля.
Бульбаники — деруни.
Вальба — овальна грудка масла або сиру вагою до 500 грамів.
Ґалахват — безшабашний, пройдисвіт.
Ґендзьор — великий скляний бутель.
Глєжана — пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.
Ґуґло — жмут клоччя, який важко розірвати.
Дать гримайов — натовкти кулаком у плечі.
«Держать жонку» — одружений чоловік, який є господарем, а не приймаком і не підкаблучником.
Дивило — дзеркало.
Дойонка — відро, в яке доять молоко.
Жмойда — скупердяй.
Забейда — легковажний, невдоволений.
Зтуля — звідти.
Кінуца по бабах — піти до ворожок.
Ковганка — неохайна господиня.
Куцуня — свиня.
Латун — заношений рваний одяг.
Льєжньовка — дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.
Лякан — опудало.
Мерліни — похоронний обряд.
Муцікі — поросятка, котрих годує свиноматка.
Наклавса, як голодний вовк глєю — без міри наївся.
«Нах-нах» — так підкликають пса.
Нацицник — бюстгальтер.
Пізіть — жалібно та без міри рюмсати.
Посьєдалі на вирачки — про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.
Про колісь — про далеке минуле.
Робить валюшку — небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.
Розтопша — дуже повна людина.
Салісовка — дорога квітчаста хустка.
Скаржопит — ябеда.
Скомініздіть — вкрасти.
Стогнота — зануда.
Хабаль — гулящий чоловік.
Хапун — найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.
Хлєбняга — самогон.
Шабльовка — гостра на язик жінка.
Шманделок — великий кусок.
Тепер загадка. Що мається на увазі у цьому реченні "Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша"?
Поліський інтер’єр
Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).
Такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше. Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг.
Київський інтер’єр
На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.
Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися олійними фарбами. Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.
Полтавський інтер’єр
Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.
Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.
Південний інтер’єр
Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.
![■ V 9 А —:л , il] м lili 1 ill шс • _ I '4|,Моя Україна,фэндомы,разная политота](http://img0.reactor.cc/pics/post/%D0%9C%D0%BE%D1%8F-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%82%D0%B0-5733998.jpeg "Моя Україна,фэндомы,разная политота")
Подільський інтер’єр
На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.
Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки
Західний інтер’єр
Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області) має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.
В Західній частині Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною. Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.
Підземны переходи розмалювали відомі українські муралісти та графіті-художники: Андрій Кальков, Саша Корбан, Шум & Настя Ку, Рома Wius, команда Kickit.
У травні в Києві закрили на ремонт підземні переходи, що ведуть з проспекту Науки до Центрального автовокзалу та Деміївського ринку. Доки тривали ремонтні роботи, пішоходи могли перейти вулицю через наземний перехід із світлофором. Кияни пропонували залишити і наземний, і підземний переходи — і дати можливість містянам обирати, яким користуватися, і навіть створили петицію.
Перший - відкритий у серпні:
Другий - відкритий у вересні:
Джерела:
і сам виступ
 | Моя УкраїнаПодписчиков: 1032 |
 | Українське мистецтвоПодписчиков: 114 |
 | Комікси українськоюПодписчиков: 79 |
 | український YouTubeПодписчиков: 55 |
 | Дивовижна УкраїнаПодписчиков: 47 |
 | Пісні УкраїниПодписчиков: 32 |
 | Радио JUCПодписчиков: 23 |
 | Розваги від Моя УкраїнаПодписчиков: 14 |
 | історія УкраїниРейтинг: 1,061.8 |
