Ой у лузі

У Софії Київській показали 3D-голограму обличчя Ярослава Мудрого

Про це повідомляє "Голос України".

"Побачити, який насправді вигляд мав Ярослав Мудрий — не просто унікальна можливість. Це важлива подія з точки зору історичного контексту та порушення питання національної ідентичності. Йдеться не про радянський портрет, який порівнював київського князя з російськими царями, а про найбільш реальну відтворену модель обличчя, спроектовану на основі наукових фактів і досліджень", — зазначив під час презентації міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Відтворено обличчя князя в результаті тривалих досліджень методом історико-криміналістичної експертизи на основі моделі черепа та з використанням новітніх технологій. Автори еконструкції — криміналіст Андрій Переїденко та мистецтвознавець Юрій Шатайло.

"У нас були детальні обміри, зображення фотографічні, рентгеноскопічні Ярослава Мудрого, — каже генеральна директорка Національного заповідника "Софія Київська" Неля Куковальська. Вона додає, що "київські князі не носили довгих борід, що характерно було для зображення російських царів, а довгими були вуса.

А нашим князям вона, так би мовити, домальовувалась і домальовується й дотепер".

"Фігура князя вагома для розквіту і становлення Русі як сильної держави і її визнання на міжнародному рівні. Саме тому українці і світ повинні знати, який насправді вигляд мали наші герої. Символічно і те, що 3D-зображення покажуть у "Софії Київській", побудованої з ініціативи Ярослава Мудрого", — підкреслив міністр культури Олександр Ткаченко.

Неля Куковальська наголосила, що 3D-голограма обличчя Ярослава Мудрого є одним із перших кроків до тієї правдивої історії, яка може пролити світло на певні історичні факти, зокрема на те, який вигляд мали у Середньовіччі наші пращури.

Унікальну конструкцію створили на замовлення у Данії, придбали її для заповідника фармацевтична компанія "Інтерхім" на чолі з генеральним директором Анатолієм Редером.

"Ми в "Інтрехім" тішимося, що змогли долучитися та подарувати заповіднику таку цікаву конструкцію, — каже Анатолій Редар. — Адже це відтинок української історії, надзвичайно важливий для усвідомлення тяглості нашої культури, розуміння власного коріння та свідомої самоідентифікації. Пишатись минулим, відстоювати теперішнє та бути впевненим у майбутньому — ось мета".

У Національному заповіднику ведуть активні пошуки мощей князя Ярослава та планують також відтворити зовнішність його дружини Інгігерди.

Джерело

в честь дня независимости гугл обновил шапку поисковика

Живопис на сушеній камбалі

"Пропала грамота" - культовый украинский фильм, который 10 лет "лежал в ящике"

"- Чого товариство забажає?

- Ковбаси - багато. Сала - багато. Оселедців - багато. Вареників - багато. Шинки - багато. Тарані - багато.
- Горілки пити не будемо. Пампушок з часником.
- А мо вип'ємо трішечки?
- Нема сили відмовитись. Трішечки. Але відро. Ну два... відра.
- І бочечку пива".

«Пропавшая грамота» - украинский советский художественный фильм 1972 кинорежиссера Бориса Ивченко. Экранизация по мотивам одноименной повести Николая Гоголя.

Героическая комедия повествует о полном приключений путь казаков Василия и Андрея с гетманской грамотой к царице в Петербург, а затем - об их счастливом возвращении в родную Диканьку.

Работа над фильмом началась в феврале 1971 году. Съемки начались в конце мая 1972 года и закончились в сентябре. Выполнялись на Киевской киностудии им. А. Довженко. Изначально режиссером рассматривали Виктора Греся, который рассматривал фильм как лирический романтический рассказ о национальном мечтателе-романтике. «Пропавшая грамота» была частью программы киностудии с экранизаций произведений Гоголя, и досталась Ивану Драчу, поскольку тот постоянно был в поездках, а фильм не требовал большого сценария. Сценарист черпал материал из нескольких источников: произведений Гоголя, Николая Стороженко, козацких переводов, эпизоды из произведений Г. Квитки-Основьяненко, М. Кропивницкого, А. Стороженко, народных поверий, народные песни. Госкино СССР одобряли создание фильма, однако изменение режиссера на Бориса Ивченко сказалась на сценарии. Впрочем, большую часть режиссерской работы выполнил Иван Миколайчук, который также сыграл главную роль. На счету актера и музыкальное оформление: он пригласил к работе трио «Золотые ключи» (Маричка Миколайчук, Нина Матвиенко, Валентина Ковальская), подобрал песни и «Козацкий марш», который стал лейтмотивом фильма. Сценарий был в короткие сроки переписано и в мае 1972 начались съемки, которые происходили на Полтавщине в селе Красногоровка Великобагачанского района и в Петергофе.

"- А цариця така воспитана! Отако плюне… От щоб ти зробив? А вона плюне і розітре, плюне і розітре…" 

В ноябре пленки были переданы киностудии, где ряд сцен был сокращен, речь царицы переозвучена с немецким акцентом, добавлен финал с наставлением Василия мальчику, местами заменена музыка. После этого фильм был направлен в Москву, где были высказаны замечания относительно конца ленты. В частности, требовалось затушевать иронично-критическое отношение козаков к царице и переозвучить ее речь на украинском. Однако фильм после этого был «положен на полку» на 12 лет, до начала «перестройки». 

Существует несколько версий, почему показы отложили. Основная утверждает, что в Госкино СССР пощечину царице Екатерине (которую в финальной версии заменили на пощечину Потемкину) в Москве восприняли как оскорбление всего русского народа. Также существует мнение, что решение об отложении было принято уже после обсуждения в Москве, в Киеве. По другой версии, цензура не пропустила возвеличивания козацкого прошлого Украины, что контрастировало с эпизодами с царицей, которая олицетворяла всю российскую власть. Также считается, что цензоров оскорбил отказ Миколайчука удалить ряд сцен и сходство секретаря по идеологии Валентина Маланчука с чертом Куцем.

ссылка на гифку

"— Андрію, може покаємось?

— Та йди до всіх чортів, он чоловік у карти програє!"

Также украинское издательство "А-ба-ба-га-ла-ма-га" в 2019 году выдала книгу Николая Гоголя "Пропала грамота" в украинском переводе Степана Васыльченка с иллюстрациями Андрея Потурайла.

"- Танцювала риба з раком, риба з раком,
А петрушка-а-а з пастернаком, пастернаком,
А цибуля з часником, а дівчина з козаком!
Тиррям-тиррирям пам-пам-пам, тира-лира трататам!"

(Те, що фільм вже був на сайті 2 рази, я в курсі)

Якою була українська мова 400 років тому

   Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори?  Ворожа пропаганда говорить, що до 19-го століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови.

  Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою.

  А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.

  Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво - Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.

Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.

  Вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір в своєму роді. Дві інтермедії початку 17-го сторіччя. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».

Інтермедія після другої дії "Кіт у мішку".

(Климко з горшками, Стецько тримає на спині кота в мішку).

Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?

Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?

Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого

Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.

Климко. Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?

Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,

Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,

Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.

Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.

Стецько. Та що маю?

Кл. Та дожитокъ.

Ст. Маю тотъ на полю вшитокъ.

Суть тамо овцы, бараны, котромы частую паны;

Суть волы, та й коровы, – все маю, коли-мъ здоровый.

Климко. Та и много поля маешь?

Стецько. Маю, – та щотакъ питаешь?

Климко. Бо хочу тобі вікъ служити, зъ тобою вік провадити.

Стецько. Коли хочешь, гаразд служи, хоть ся и шинкаркомъ длужи.

Коли пінізи маемо, – все мы тое поплатимо,

Лише хоць вірне служити.

Климко. Кажи-жъ, що будешъ варити

Для мене.

Ст. Хотъ видишь горшковъ мнгого, що-мъ до дому свого

Тутъ покупивъ на ярмарку,- купилемъ и тую мірку,

Що будемъ собы зъ ней пити, – та питаешь, що варити

Буду? Ось в тоімъ борщика, въ тоімъ яглы до молока;

Коли рыбы достанемо, въ тоімъ коропы розписто,

Въ тоімъ капусту густою, въ тоімъ розпустимо лою,

До гороху, оттакъ знаишь, та и пироговъ ся наишь;

Въ горщику ихъ поваремо, та и в тимъ шпирокъ насмажемо.

Та що бысь хотівъ иншого? Що маемъ, наваримъ много.

Климко. Бог-ме я буду служити, коли такъ схочешь варити.

Та же сяхороше маешь.

Стецько. Та ти що робити знаешь?

Кажи, що бы-мъ слугу свого знавъ, та ласкавъ бывъ на ніого.

Климко. Я чоловікъ все робити знаю, то волки ловити,

Щобы овець не псовали, та быдла не розганялы.

И иншого звера много достану ось зъ ліса того.

Лисицю, що-мъ имыю, несу, та за длугъ ю понесу.

Стецько. Того слуги потребую – та южъ ся тобі радую;

Будешь-же ся гараздъ мати, та борзо хочъ прибывати.

Климко. Гараздъ. Та ты звірка того купи, дамъ іего не дрого.

Будешь до тей шапки мати.

Стецько. Коли бы го огледати?

Климко. Ище быстрый, тепер зъ ліса, утюкъ-бы мені до біса.

Дома іого оглядаешъ, гей-же хорошій – пузнаешь.

Стецько. Якъ іого шацуешь собі?

Климко. За шисть осмаков дамъ тобі.

Стецько. Вельми зацінивъ-есь много.

Климко. Кажи, щодашъ, дамъ не дрого.

Стецько. Три осмаки возьми собі.

Кл.Дай пять.

Ст. Не дамъ.

Кл. Жичу тобі.

Стецько. Много.

Кл. А хочешь купити – чотыри та будемъ жити

Собі, лише длухъ однесу, та горшки те то понесу

За тобою.

Стецько. Еще много хочешь.

Климко. Та, Бог-ме, не дрого,

Так бо емъ я виненъ сила, коли –жъ – мо тамъ въ корчмі пила.

Стецько. Бери – жъ южъ чотыри гроши, та ся верни якъ хорошій.

Климко. Гаразд, и зъ міхомъ зоставлю, та не вельми ся забавлю.

(Тут Климко пішов, а Стецько приймається дивитися лисицю.)

Стецько. Осмотру тую лисицю, чи будетъ пидъ рукавицю,

(Кіт тікає.)

Та и пудъ шапку красцынко. Бідна – жъ моя головонько!

Ось, ось мене грошей збавивъ, лихъ чоловікъ міхъ зоставивъ.

Ось кота въ міху купивъ-емъ! Чомъ я такъ не мудрый бывъ-емъ?

И-же у тотъ міхъ не гледывъ-емъ, та щовъ нимъ не осмтривъ-емъ?

О, бісу твоей матери! Кажуть, не каждому вери.

(Шукає горшки, шукаєодяг, який положив на горшки.)

Та и горшки либой пукралъ. Ось матінко, що-мъ я выгралъ

На тому лихим ярмарку! Бісъ взявъ изъ горшками мірку

И сукни либой не маю. Що ма-мъ діяти – не знаю.

Бідна – жъ моя головонько! О, несчастная – жъ матонько,

Щось мя на світ народила, що-мъ такъ нинка стративъ сила.

(Приходить, переодягнувшись в інший одяг, а горшки кладе в іншому місці і прикриває їх його одягом і притрушує травою).

Климко. Та що, побратиме, тобі?

Стецько. Чи жартуешь зъ мене собі?

Наробивши та не знаешь? Горшки укравъ та питаешь?

И сукману… та и здрадить мене въ торгу: кота-сь всадилъ

Въ міхъ, та-же лисицу маешь, казав-есь, що ю продаешь,

Тою-мъ я заплатить тобі, а того-мъ не змыслить собі,

Що я-мъ въ тотъ міхъ не загледівъ, а тысь пришолъ, що бысь шыдивъ,

И ще, що ми есть, питаешь, та сязъ мене насмеваешь.

Климко. Та щоти на мене кладешь? Що-мъ ся тутъ натрапилъ, радъ есь.

Не мамъ кимъ освядчити, що й смылъ то на мене вложити.

Стецько. Якъ тебе зовуть? – питаю.

Климко. Климко.

Стецько. О, того не знаю,

Якъ здрайцу зовуть тамъ того, та бо шапка власна іого,

Та для того-мъ гадавъ собі, що онъ, тамъ тотъ мовилъ тобі.

Прошу-жъ, пробачъ вину тую.

Климко. Милый брате, я зъ тобою,

Та якъ кажешь, що тя зрадивъ,- кота впередъ въ тотъ міхъ всадивъ?

Стецько. Ой, такъ.

Кл. Я та и пукралъ гроши?

Ст. Пукралъ.

Кл.Чловікъ не хорошій.

Та и мівъ служити тобі?

Ст. Мівъ.

Кл.Зъ грошами пойшолъ собі?

Стецько. Такъ, брате.

Кл. То й горшки укралъ?

Ст. Такъ.

Кл. Та-съ ты іого не шукалъ?

Стецько. Нітъ, боса ты натрапилесь.

Кл. Теперъ-то?

Ст. Теперъ.

Кл. Зблудилесь!

А хочешь мині вірити? Здасть-ми ся, що-мъ мілъ видіти

Теперъ чоловіка того, що мілъ горшков вельми много.

Тотъ либой.

Ст. Либой.

Кл.Сукману, що тобі благому пану

Либой взявъ, нісъ на палиці, та собі лігъ на травиці.

О Бугъ-ме тотъ, бо шарая сукмана была такая.

Стецько. Такая, такая.

Климко. Чи хочешь ми вірити.

Коли-ць того покажу, не хочъ гожи вити.

Ось лежить! А тотъ?.. Стецько. Тотъ, тотъ!

Климко. Ну-жъ, тую палицю

Гараздъ іого по хребті, же змажетъ травицю

Пасокою.

Стецько. О, буду-жъ іого шмаровати!

Мусить мені и горшки и все поврацяти.

Та якъ мудрый пакрывъся, ось видишь травою,

Що бы не зглидино.

Климко. Бий кріпко, та свою

Сукману и все побери, а іого въ всіті не дери.

(Климко, закачав рукава, б’є по горшкам, а Стецько тікає).

Стецько. О, матіонко, матіонко! Тепер-же ми лихо.

Чи бісъ, чи лихъ чоловікъуправилъ мене тихо

Въ то нестестіе велике, що-мъ убоство свое

Потолкъ, въ нивочъ обратилъ ти горшки мое.

Щося діять? Чи Богъ то милостю справити

Хотилъ такое річи на мене пустити,

Чи лихіи люде? О, Боже милостивий!

Коли-жъ бы ся тотъ трапилъ чоловікъ зрадливый,

Що ми такое річи, ось пане, наброилъ…

Пузналъ бы, якъ-бы-мъ дывы коло ніего строилъ…

Возму жъ претя тую сукману, пійду ся скарити пану.

(Стецько пішов, прийшов Климко, сміється).

Га, га, га, га, га, г-а, га! Двократь одиного

Чоловіка-мъ ошукавъ, признамъ ся до того.

Тотъ панъ, що знаетъ въ світі гараздъ махліовати.

Пойду ище та знайду, кого ошукати.

https://this-all.io.ua/album784269