Сало було прокляте

MoreThanUs

У Києві на станції метро «Осокорки» презентували арт-проект «MoreThanUs». Це унікальна цілісна картина, що складається із 8 муралів на стінах станції метро. Усі зображення присвячені національній єдності України, зазначають куратори проекту. Проект створювався протягом чотирьох місяців. Їх створили художники з України та інших семи країн.

Створення муралів відбувалося вночі, тривало декілька місяців, митці працювали по 4-5 годин. Для робіт використовувалися фасадні та балонні фарби.

Художник із Іспанії Kraser в своїй роботі «Mother Land» використав образи тварин з Червоної книги України. У зображення тварин інтегроване зображення Львівської ратуші та Донецького аеропорту. Між двома тваринами – світлофор у вигляді герба України, який показує напрямок територій країни.

Малюнок бельгійського художника Metthew Down, який в своїй роботі взяв за основу фото Авдіївки (місто в Донецькій області), що зазнала руйнувань внаслідок бойових дій. Поверх фото художник зобразив дитячий малюнок, який символізує звичайні дитячі мрії.



Портрет Богдана Ступки, робота художника Jasm One. Актор зображений на тлі Карпатських гір та донецьких териконів. Напис «United» символізує, що «культура об'єднує всіх нас», наголошують куратори проекту.



Художник Spear із Бельгії створив роботу «Знання – це скарб», на якій зобразив вчителя школи Гадяча (місто в Полтавській області), героя АТО Володимира Доноса. У 2014 році Володимир потрапив під обстріл противника поблизу Іловайська, отримав важке поранення ноги і пролежав 5 днів у лісі. Вижити йому допомогли знання, які він отримав протягом життя. Доноса знайшли місцеві жителі й відвезли до донецької лікарні, де йому ампутували ногу. Потім його утримували в полоні, з якого звільнили 14 вересня. Зараз Володимир Донос знову працює вчителем у своєму рідному місті, викладає фізкультуру та патріотичне виховання.



Український митець Олександр Брітцев зобразив молоду дівчину, яка плете килим. Силует у центрі килима має контури України.



Художник BKFoxx зі США створив у своїй роботі «Unfinished» образ дівчини, яка нібито збирає себе по шматочках. За задумом художника, цей образ уособлює шлях України до самоідентичності.



Мурал бразильського художника Apollo Tores присвячений музиці, яка об'єднує різні сторони конфлікту, як це було під час Майдану.



Художник Mata Ruda з Коста Ріки створив образ молодої кримськотатарської жінки в традиційному одязі, яка, за задумом, символізує минуле, депортацію, окупацію та діаспору.

Джерело

Мальовнича Україна

обложки на зиму

Матір тільки є одна — Ненька Україна!

Постил я как-то целый альбом. А сейчас в рамках патриотической программы и а-ля #Music&Atmosphere хочу запостить в Я <3 Сало эту красивую, лирическую и по-настоящему украинскую песню одесской группы Реанимация - Козацька. Запала мне в душу что-то(цитатой из песни, что в заголовке), вот и решил осветить её ещё отдельно.

Просто думка, і бажання дізнатися думку інших

В суботній вечір разом з дружиною вирішили сходити в кінотеатр, тим паче що прем'єри "Гіркі Жнива" чекали.

Інтерес підігрівало відразу дві речі: З однієї сторони фільм цікавив, як історичне полотно, хоча я думаю ніхто, окрім наших прокатчиків, не позиціонував його саме як чисто історичний фільм. З іншої сторони - це фільм знятий не Україною, але про Україну.

Скажу відразу - фільм сподобався, дуже сильно сподобався. Напевне навіть настільки сильно - що увійшов в перелік самих улюблених фільмів. Хороший художній драматичний фільм, з історичним підтекстом. Хороші історія і сюжет, хороша операторська робота, хороша режисура, хороша акторська гра, звук та спецефекти. І скільки я читав відгуки в інтернеті, і чув від багатьох знайомих які також не пожаліли 50 гривень на білет - фільм сподобався більшості. Або навіть якщо і не сподобався, то явного негативу не викликав. 

Але наші критики зовсім іншої думки. Причому, це нищівна критика, яка інколи прямо таки котиться до того, щоб не пускати "Гіркі Жнива" на великі екрани. І в цьому виникає питання - як же так?

Я досить тісно працюю з кінотеатрами нашого регіону, і особисто від адміністрації чув про проблему з відвідуванями сеансів. Фільм просто не популярний. І на це повпливала думка критиків. 

Відразу скажу, що Західні критики також були розчаровані стрічкою, а точніше деякими аспектами, але їхня критика в більшій мірі відноситься до не досить продуманої рекламної кампанії, дещо незграбної звукової чи операторської роботи над фільмом. 
Узагальнити можна так: фільм начебто і хороший, але очікувалося більшого професіоналізму від авторів. Добре, на четвірочку, але можна та треба краще. 

А що ж наші критики. А от тут і бардак, вибачте мене. Таке відчуття ніби Україна давно має якщо вже не свій Голлівуд, то Боллівуд точно. Піднявся такий шум і гам, ніби цей фільм знятий в десь в Кремлі. І це і обурює, і дивує.
До проблем фільму відносять так звану граничну гіперболізацію і безкомпромісний поділ світу на чорне та біле. Я можливо далекий від основ кінематографу, але хіба для художнього фільму це не допустимий прийом? Так, краски в фільмі згущували, особливо стосовно постаті Сталіна. Але не настільки сильно, щоб скотитися до пропаганди й абсурду. А підвищення контрасту і інтонації дозволило краще перейнятися переживаннями героїв. 
Також критики вважали, що фільм антисемітський, і підводить  до висновку, що українцеві по-справжньому добре лише за межами України. Хм... дивно, чи автори цих висловлювань дивилися взагалі цей фільм. Я особисто не замітив ніяких антисемітських мотивів. А про еміграцію так взагалі абсурд - добру частину фільму йде мова проборотьбу за Україну, про любов до неї і патріотизм. Так, в фільмі піднімається питання пошуку дому за кордоном, але хіба ж від доброго життя? Від безвиході, і це яскраво показано.
Особливо порадувала Олена Панченко з «Апострофа», яка заявила, що фільм знятий не про українців, і не для українців. В цій заяві правди 50 на 50, а от здорового глузду 0. Так, фільм знімався орієнтовано на західного глядача. І про це заявлялося в відкриту. Емігранти зняли цей фільм на власні кошти, і розкрили в ньому історичні аспекти Української історії - болючі аспекти, про які в самій Україні інколи забувають. Чому ж за всі роки незалежності Україна з її талантами не змогла відзняти стрічку, яка б більш маштабно розкривала суть проблеми геноциду українського народу? 
Звинувачень дуже багато, але всі вони впираються в одне - знімали не ми тому і фе...
І це дуже прикро. Так фільм не історичний, художній, зроблений по шаблонах, має ряд ляпів, але він єдиний в своєму роді, і з того що ми маємо - від найкращий. Навіть відносно нещодавній "Поводир" не зміг викликати таку бурю емоцій, як "Гіркі жнива".

На вашу думку - заслуговую цей фільм такої критики?