Смерть з косою

Сайлент Хилл в Харькове

Вітаю шановне панство з Днем соборності України!

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року.

https://ru.wikipedia.org/wiki/День_соборности_Украины

Дивовижне місце, Бакота, перекладається як "бажане місце". І, дійсно, всі, хто тут побував, одразу ж закохувалися в цей квітучий край. Раніше Бакота була столицею Поділля, але історія розпорядилася інакше. У 1255 році разом із приходом татаро-монгольського ярма поселення було фактично стертим із лиця землі. Із часом село відновили, але в 1981 році під час будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено, а землі затоплені. Сьогодні це село навіть не можна знайти на карті, і багато хто не знає, що тут знаходяться залишки скельного монастиря, створеного тим самим Антонієм, який заснував Києво-Печерську лавру.

Хто був на Поділлі, а не бачив Бакоти, то можна зачислити до категорії людей, які були в Римі, а не бачили Колізей. На Дністрі, за 55 км від залізничної станції Кам’янець-Подільський на території Національного природного парку «Подільські Товтри», знаходиться шматочок раю – Бакота. Бакота – село, Колодіївської сільської ради Кам’янець-Подільського району. Але цього села ви не знайдете на карті України. Колишні його мешканці не можуть повернутися, поблукати між порожніми хатами, подивитися на закинуті садки. Бо там, де колись була Бакота, сьогодні тече Дністер. У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних…

В 1255 році скориставшись зрадою тодішнього намісника Бакоти Мілея, містом оволоділи монголо-татари. На ціле століття Бакота з усіма прилеглими землями потрапила у татарське ярмо. Але місто і його сільська округа існували і далі. В другій половині XIV ст. Бакота і придністровські землі перейшли під політичну владу феодальної Литви. Це сталося після того, як великий князь Литовський – Ольгерд розбив у 1362 році на Синіх Водах загони татар. Ольгерд передав володіння Поділля своїм племінникам – братам Коріатовичам. Щоб уберегти ці землі від спустошливих набігів татар, розгортається відновлення укріплень, в т.ч. і в Бакоті. Коли литовці прийшли в Бакоту, то побачили тем ченців і монастир в горних скелях. Так 1362 рік став першою датою згадки про скельний печерний монастир. На той час все менше в літописах згадується назва “Пониззя”, а поступово, після 1362 року в термінологію входить “Поділля” із центром спочатку Смотрич, а потім Кам’янець.

В другій чверті XV ст. продовжується боротьба польських і литовських феодалів за володіння Поділлям. У 1431 році між Польщею і Литвою було укладено перемир’я, за умовами якого Бакотська волость була визнана нейтральною прикордонною зоною між державами. Скориставшись з цієї ситуації, жителі Бакоти та її округи вигнали у 1431 році з своїх маєтків українських, польських і литовських феодалів й оголосили себе вільними людьми. І лише в 1434 році повстання було придушене польсько-шляхетськими військами, замок зруйнований вже назавжди, а місто поступово втратило своє значення як адміністративний і господарський центр. Археологічні дослідження на території Бакоти розпочалися лише наприкінці ХІХ ст. У 1883 р. професор В.Б. Антонович оглянув і обстежив рештки скельного монастиря. Розкопки були проведені у 1891-1892 роках. Значний речовий матеріал було зібрано, але звіти про розкопки не збереглися. І тільки перелік знайдених речей відтворюється в одній з праць Ю.Й. Сіцинського. І надалі історія Бакоти вабила до себе науковців.

Бакота – затоплена доля

В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало ще одним етапом трагедії села Бакота. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на відведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею. Загнаний у безвихідь, кожний бакотянин долю вирішував по-своєму. Жителі розділились на 4 групи: одні купили оселі в різних навколишніх селах і переїхали туди, другі почали будівництво в селі Колодіївка, треті – в с. Гораївка, четверті – в с. Стара Ушиця. Всього переселенню підлягало 7486 дворів із 63 сіл Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей. Неможливо описати ту важку ношу по будівництву оселі і роботі в радгоспі одночасно, яку взяли на свої плечі жителі цих сіл. Бакота опустіла, зруйнувалась. З 1981 року почалось заповнення басейну водою.

Продовження: http://igormelika.com.ua/shhodennik-mandrivnika/podorozhi-ukrajinoyu-bakota-misce-jakogo-nemaje-na-karti

Добропарк

 “Добропарк” знаходиться неподалік села Мотижин, Макарівського району, Київської області. Площа дендропарку – 400 футбольних полів. Там уже висадили приблизно 44 тис. дерев та кущів, 13 га газонів, більше 1 млн тюльпанів 70 сортів, облаштували систему поливу довжиною в 38 км. Над цим працювали півтора року.

Фото: pod_val

Джерело: https://www.facebook.com/dobropark.ua/

"Пьяная" церковь в Черновцах

Даже в советское время храм был действующим, в нем содержалась резиденция епископа, благодаря чему сохранился самобытный интерьер.Церковные колокола - весом 948 и 592 кг были изготовлены в Трансильвании и привезенные оттуда еще в 1938 году. А над строительством трудились преимущественно румыны. 

Монастырь в Куртя-де-Арджеше, Румыния

За образец была взята королевская церковь середины 14 века в Куртя-де-Арджеш. Говорят, сейчас это один из красивейших храмов соседней страны, бывшая усыпальница румынских королей и королев. Сходство между румыским и украинским храмом очевидна.

Откуда же взялась эта странная закрученность? Румынская легенда рассказывает о черном князя Негру Водэ, по приказу которого должны были построить самый красивый в мире монастырь. Мастера старались, работая под страхом быть замурованными заживо, если не угодят заказчику. И что бы ни построили мужчины, все было не то и подлежало разрушению. Больше всего сокрушался из-за этого главный мастер - Маноле. Как-то во сне небесный голос сказал ему, что чтобы создать шедевр в угоду черном князю, нужно замуровать в стенах женщину, которая первой придет сюда утром.

Проснувшись, Маноле увидел свою жену, которая принесла еду для строителей. С тяжелым сердцем приступил он к работе. Словно в шутку мастера начали класть перед Анной кладку. В результате родную жену Маноле полностью замуровали в стене. До сих пор слышится там женский плач и звук стен, чем раз сильнее стискивая безобидное тело. Негру Водэ остался доволен, но не полностью. "Сможете ли вы построить храм, красивее моего?" - спросил он мужчин, которые сидели на лесах на крыше монастыря. - "Сможем!" - крикнули те. Одним движением Негру разрушил леса и мастера попадали вниз. Боль и страдания всех погибших людей навеки отразились в архитектуре румынского храма.

Эта история скорее похожа на красивую румынскую сказку. И в Черновцах знают, что на самом деле, склонив меньшие купола к главному, архитекторы воплотили идею поклона евангелистов Христу.

Колись порядок був, нахуй, не те шо січас! (с)