Цієї осені на телеканалі СТБ відбулась прем’єра 12-серійного фільму «І будуть люди» виробництва студії FILM.UA за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України. Події відбуваються на Полтавщині в буремні часи ХХ століття: перша світова війна, революція, прихід радянської влади. Історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя.
Робота над проєктом тривала цілих 5 років. Початок її прийшовся на 2015, коли FILM.UA Group підписала угоду щодо екранізації роману з удовою письменника Євдокією Дімаровою. Автор роману Анатолій Дімаров на власні очі побачив турбулентні події початку сторіччя. Мати з маленьким Анатолієм та його братом мусила покинути рідне село та змінити прізвище, рятуючись від розкуркулення. Вона і є однією з героїнь і книги, і фільму.
Режисер Аркадій Непиталюк після успіху кінофільмів «Кров’янка» і «Припутні» не збирався повертатися до роботи в телесеріалах, але закохався у проєкт. Щоправда, він погодився стати його режисером з другого разу. «Для мене серіал “І будуть люди” цінний перш за все тим, що ця історія покаже сучасним українцям, як їхні діди-прадіди зуміли вижити й залишитись людьми за нелюдських обставин. Це буде потрібним та корисним прикладом для сьогодення», – зазначив режисер.
Головні ролі: Остап Дзядек, Акмал Гурєзов, Олена Борозенець, Катерина Григоренко, Віктор Жданов, Костянтин Темляк, Олександр Піскунов, Олександр Мавриць, Макар Тихомиров, Анна Тамбова, Віталій Ажнов, Аліна Костюкова, Ігор Колтовський.
Режисер – Аркадій Непиталюк.
Оператор – Дмитро Юриков.
Продюсери – Сергій Демидов, Віктор Мирський, Людмила Семчук.
Креативна продюсерка – Олеся Лук’яненко.
Виконавча продюсерка – Валерія Ткачук.
Автори сценарію – Тетяна Щегельська, Тарас Антипович, за романом А. Дімарова «І будуть люди».
| 1. для мамы с папой | |
|
|
36 (14.7%) |
| 2. с отличием, чтоб мамина подруга лопнула от зависти | |
|
|
10 (4.1%) |
| 3. по высшему образованию | |
|
|
68 (27.8%) |
| 4. престижной специальности | |
|
|
25 (10.2%) |
| 5. йой, най буде | |
|
|
58 (23.7%) |
| 6. для нормальной визы | |
|
|
25 (10.2%) |
| 7. еще нет диплома | |
|
|
23 (9.4%) |
Частный дом
Площадь: 370 кв.м
Расположение: село Козин, пригород Киева
Год: 2019
Этот дом был построен украинским архитектором Сергеем Махно для его семьи. Он расположен в Козине, селе в пригороде Киева. Здесь более 15 лет назад Сергей Махно начал свое путешествие. И тогда он решил, что будет жить здесь.
Дом построен в современном украинском стиле под влиянием японской философии Ваби-Саби, которая находит недостатки и гармонию в несовершенстве. Будучи почти полностью окруженным минималистским бетонным забором, его характер можно увидеть невооруженным глазом - над деревянными перилами на стенах висит гордая соломенная крыша.
Эти материалы являются традиционными для украинской и японской культур.
«Благодаря Японии я научился любить Украину. Когда я впервые поехал в Японию и увидел, как они ценят свое наследие, я понял, что украинская культура чрезвычайно богата, но мы редко ценим ее. Япония вернула мне мою страну. Это открыло мне глаза и, самое главное, мое сердце к богатству, которое у меня всегда было - моя родина. Даже если бы я хотел заниматься японским дизайном - это не сработало бы. Потому что я украинец. Я создаю украинский дизайн, передаваемый через объектив японского восприятия прекрасного», - говорит Сергей Махно.
Ландшафт
Проходим по каменной дорожке к дому и оказываемся в садовой галерее с ароматами хвойных и свежескошенных трав. Здесь японские клены и вишневые деревья встретили традиционную украинскую зооморфную керамику и современное искусство. Здесь есть 250 тонн камней и несколько ракурсов, что характерно для японских садов. Японцы считают, что сам камень должен выбрать, где лежать. Так и произошло здесь - через несколько месяцев сад вырос на месте пустыни без вмешательства человека. Сейчас здесь живут белки и соловьи, а утро вкусное. И сейчас наступила тишина. И если мы не можем сказать ничего более прекрасного, чем молчание, тогда мы предпочитаем хранить молчание.
Солома
Дом Шкруб имеет два входа - с фасада и со двора. Жители сразу же полюбили второй. Рядом с ним находится терраса, освещенная звездами, и дизайнерские светильники Сергея Махно.
Объединение двух этажей было единственным правильным решением для этого объекта. Все архитекторы понимают, что пространство и свет - это лучшее, что вы можете дать в любом месте. Панорамный вид на сад открывается из огромного окна. Все семейные истории защищены молчаливым гостем - скульптурой «Дождь» Назара Билыка.
Стены и потолок отделаны деревом - мы только что разобрали 11 старых заброшенных домов. Давать вторую жизнь вещам - это лучшее, что мы можем сделать для нашей планеты.
Как вы могли заметить, Сергей - увлеченный коллекционер. Он начал собирать украинскую керамику в детстве, играя в доме бабушки и дедушки в деревне. Он нашел самые первые керамические кувшины во дворе, вычистил их и начал искать больше. Сейчас на этой стене представлена наиболее значительная часть коллекций Сергея - это глиняные изделия из Триполья, 5–2 тыс. до н. э.
Здесь нет вещей. Все что-то значит для домовладельцев. Например, рисунок ковра был создан Хикару, средним сыном, когда ему было меньше двух лет.
Столовая - любимое место семьи - теплая, простая, идеальная. Каждое место за столом предлагает великолепный вид - на гостиную, сад или террасу. Если вы спросите Сергея, что для него значит Япония, первым будет упомянута чайная церемония. Чашки чаще используются в этом доме, чем бокалы для вина.
В доме есть две кухни. Минимализм открыто подчеркивается деревянным столом с барахолки, который заменил кухонную столешницу. Этот стол родился в 1935 году, и на нем обедали несколько поколений гуцульской семьи. Закрытая кухня была разработана в соответствии с украинскими традициями. Над столом есть «мыснык» - специальные аутентичные полки для посуды. Фартук кухни защищает дизайнерская керамическая плитка Сергея Махно "Rock". Вы можете выйти из кухни через окно - все в этом доме сделано для простоты принятия решений.
Родители Сергея частые гости в этом доме. Считается, что бабушки и дедушки любят внуков больше, чем детей - в Украине связь между этими двумя поколениями очень сильна. Поэтому по вечерам, когда Сергей и его жена находятся в центре города, за детьми следят бабушка и дедушка. Их комната очень простая и сдержанная. Традиционный для Японии низкий матрас уже не удивляет родителей Сергея - они привыкли к творческим экспериментам сына.
Гостевой санузел - галерея дизайнерской плитки Сергея Махно. Здесь представлены «Grass» и «Earthquake» в двух версиях: глазурованная и восстановленная металлом.
Лестница на второй этаж имеет стеклянные поручни и плитку «Тетрапод» - дизайнерскую плитку Сергея Махно. Архитекторы были вдохновлены актуальными многотоновыми тетраподами, которые защищают берега от разрушительных волн.
Планировка второго этажа проста и эргономична. Есть галерея-холл и спальни для жильцов. Зал заканчивается балконом с видом на гостиную и сад - первое, что видят владельцы, когда они выходят из своих комнат по утрам.
Декор здесь представлен керамической плиткой 16-го века и ангелами-хранителями над дверями в детские спальни. Окно выходит на второй уровень каменного сада и террасу на крыше. Это аналог одного из самых известных японских садов - каменного сада Рюань-дзи в Киото. Камни и песок в Ryōan-ji подобны морю и земле, двум неразделимым объектам. 15 больших камней сада выложены таким образом, что, как ни старайся, но вместе можно увидеть не более 14 камней. Считается, что только 15 человек могут достичь истинного просветления.
Во главе кровати татами - монохромное художественное произведение в стиле суми-э, изображающее далекие пейзажи, традиционное для философии ваби-саби.
Это очень важная комната в доме - комната Хикару. Здесь ракеты будут запущены в космос, а пираты будут побеждены. Здесь настоящие сокровища будут найдены и спрятаны так тщательно, что мама их никогда не найдет. Здесь котенка привезут с улицы. Здесь стены будут окрашены в ярко-зеленый цвет, и, возможно, ухо Каус будет оторвано. Кстати, обои сделаны Сергеем Махно. Он рисует с раннего детства, и все же большинство его идей появляются на бумаге первыми.
Детские мечты будут жить здесь. Таким образом, это жизнь, которая поселится здесь. Комната младшего сына Тадао также минималистична и просторна.
Обои разработаны Сергеем Махно. Сначала отец делал хаотичные блюзовые пятна на крафт-бумаге, а затем стены расписывал известный украинский художник и керамист Сергей Радько. Это традиционные темы его произведений - животные и птицы, которые живут в Украине и символизируют семью.
Хотя младшие сыновья очень маленькие - 2 и 4 года, для родителей было важно, чтобы у каждого было свое место. Пространство, которое дети превратят во вселенную.
Вам может быть интересно, что означает слово «Шкруб». Шкруб - это любовь. Это уважение и терпение. Это дом. Это сыновья. Это 10 лет вместе. Шкруб - это вымышленное слово, которое супруги называют друг другом - Сергей и его жена Влада, которая также занимается дизайном интерьера. Вот как они названы в телефонных книгах друг друга.
В главной спальне есть несколько отдельных зон. Зона отдыха, кабинет, душевая комната, санузел. В голове татами-постели намек на глиняный утес, как символ всего первозданного и его красоты. Это уникальная методика, реализованная студией Kelsis.
В рабочей зоне есть открытое окно в гостиную и другой вид на сад. Металлические лампы появились в этой комнате как символ характера владельца. Также разработан студией Sergey Makhno Architects.
Душевая комната - это душевая комната. Медитативный и сдержанный. Просыпаться и планировать день в освежающих каплях воды. День за днем, на всю жизнь.
«Когда через пять тысяч лет археологи с других планет демонтируют мой дом, они скажут, что он построен по древним украинским традициям. Чтобы было много природы, и много жизни», - говорит Сергей Махно.
Материалы
Дом, как конструктор, сделан из любимых материалов Сергея Махно: лен, дерево, глина, металл - лучшее, что дала нам природа.
Здесь используется несколько видов украинской глины. Стены оформлены в 9 различных техниках. Например, одна из них широко используется при моделировании керамической скульптуры. Чтобы получить текстуру с ритмичными вкраплениями, стены покрывали глиной и стучали деревянной ложкой до полного высыхания. Также, согласно древнеукраинским традициям, глину смешивали с семенами льна, ржи и пшеницы - эта техника использовалась во времена Триполья.
Керамика
Все освещение в доме разработано Sergey Makhno Architects. Сделано вручную, в ограниченном количестве, одним человеком для другого. В главной гостиной есть их светильники "Хмара", которые никогда не проливают дождь и которые также можно найти в парижской галерее. Раковины и детская баня также созданы в керамической мастерской Сергея Махно.
Умный дом
Дом оборудован системой умного дома. Но только с необходимыми функциями, это не тот случай, когда вы забыли, как включить свет - хлопать или прыгать. Музыка в ванной комнате главной спальни включается, как только вы открываете дверь. Температура воздуха, вентиляция, звук и свет можно контролировать с помощью планшета. Мозг подарила дому украинская компания D8.
Кроме того, дом энергосберегающий. Есть солнечные батареи и геотермальная скважина. Потому что если живешь, то в гармонии с природой.
Искусство
Этот дом также является домом для впечатляющей коллекции современного украинского искусства. Это работы Олега Тистола, Сергея Радько, Назара Билыка, Романа Михайлова, Павла Макова, Алексея Золотарёва, Тиберия Сильваши. Кроме того, есть знаменитые Kaws и дизайнерские арт-игрушки Сергея Махно - Дидо, выполненные в древней украинской традиции зооморфной пластики.
Посилання на джерело:
1. Вперше поєднання синього і жовтого з'явилося на гербі Львова: Данило Галицький подарував місту, заснованому у 1256 році, герб із зображенням жовтого лева на блакитному тлі.
2. Золотий і синій колір використовувалися в гербі Руського королівства офіційно з XIV століття. Також ці кольори присутні і на гербах місцевої знаті, князів, шляхтичів.
3. Прапори козаків Запорізької Січі також часто мали поєднання синьо-жовтого, особливо починаючи з XVIII століття. Як правило, на прапорі було і зображення козака в одязі золотого або червоного кольорів.
4. Цікаво, що спочатку синьо-жовті прапори були трикутної форми.
5. У 1917 році відбулася українська революція, з’явилася УНР. У битвах за свою свободу українські воїни йшли в бій під синьо-жовтими прапорами. Так, у битві під Крутами над захисниками української свободи майорів саме такий стяг.
Пимоненко Микола Корнилович — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
Народився у Києві 1862 в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви. Хлопцеві подобалася професія батька, і з часом він почав допомагати батькові в роботі, їздив з ним по селах і містечках Київської губернії. Батько не міг не помітити таланту сина, тому віддав його в учні відомому в Києві іконописцю Іванову.
З 1878 навчався у Київській художній школі М.І. Мурашко. Мурашко Микола Іванович – художник і педагог відіграв велику роль у формуванні таланту Пимоненка. Микола був одним з найталановитіших учнів школи, через три роки стає репетитором і помічником керівника школи. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.
З 1882 навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.
У ряді творів («Свати», «Засватали») Пимоненко з етнографічною точністю відобразив українські народні звичаї, пов'язані з сватанням. Ці роботи відрізняються одна від одної лише психологічними й композиційними нюансами, деякі з них відмінні лише в дрібницях. Це не поодинокий випадок у творчості Пимоненка, коли він, прагнучи найповніше розкрити тему, варіював її вирішення по кілька разів. Окремі деталі, навіть композиція, у цих картинах мають певний символічний зміст. Так, рушники, якими перев'язано сватів, свідчать, що заручини вже відбулися. З того, що сватів пригощає лише мати, а батько не присутній, хоч за традицією він мусив брати в цьому участь, можна зрозуміти, що вона вдова і видати заміж дочку для неї не так просто, тим більше, що інтер'єр оселі говорить про бідність сім'ї. Розкриттю змісту картини сприяють як психологічні характеристики дійових осіб, так і місце, де зображено дівчину.
Якщо сватання було бажаним, дівчина за звичаєм мусила сидіти біля печі й з удаваною байдужістю колупати її так, як це показано в картині «Свати». На полотні «Засватали» заручини не радують дівчину, навіть викликають протест. Про це говорить і вираз її обличчя, і співчуття, з яким дивиться на неї один із сватів.
У Києві на прохання Мурашко він займає пост старшого викладача Київської малювальної школи (1884-1900), викладає він і в Київському художньому училищі. Його учнями були відомі в майбутньому живописці: О. Мурашко, Г. Світлицький, Г. Дядченко, Ф. Красицький та інші. У 1900 році Пимоненко став одним із організаторів Київського художнього училища і працював там до 1906-о року. Своїх вихованців він скеровував на те, щоб вони перш за все опановували рисунок, якомога більше писали з натури. “Малюйте олівцем, ніколи не забувайте його, пам’ятайте, що він вам друг і вчитель, опановуйте малюнок, пишіть з натури”,— радив він. Учні любили й поважали Пимоненка, “часто приходили до нього в майстерню, просто як до друга, за порадою, поділитися своїми радощами й печалями”.
Час від часу він подає свої роботи на академічні виставки. Великий успіх мала його робота «Гальорка» (1885), на якій художник правдиво зобразив представників різних станів місцевого населення, які дивляться комедію Гоголя «Одруження».
У 1885 – 1887 роках у творчості Пимоненка йдуть пошуки своєї теми. У цей час на виставках з’являються його роботи “Після аукціону”, “На канікулах”, але вже в кінці 1880-х головною темою творчості Пимоненка стає зображення українського села. Великий успіх мала його картина «Різдвяні ворожіння», яка експонувалася на академічній виставці 1888 року і отримала високу оцінку критиків. Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888), у Національному художньому музеї (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенко.
У творах Пимоненка, виконаних наприкінці 1880-х — початку 1890-х років, переважають сюжети побутово-обрядового характеру. В картинах «Різдвяні ворожіння» (1888) і «Ворожіння» (1893) показано ворожбу на воску й «балабушках» — пиріжках, спечених для ворожіння. На полотні 1888 року зображено сцену ворожіння на воску. Дівчата вилили розплавлений віск у холодну воду, і коли він застиг, набувши дивовижної форми, вийняли його і тримають так, щоб на стіну падала тінь. Залежно від того, на що скидаються її обриси, вони гадають про своє майбутнє, про своїх суджених.
Картина 1893 року розповідає про ворожіння, за яким першою мала вийти заміж та дівчина, балабушку якої з долівки раніше візьме собака. Підкреслюючи у цих полотнах напружений інтерес дівчат, їх хвилювання, Микола Пимоненко відобразив властиву їм безпосередність, наївну віру в нібито пророчу силу ворожіння. Контрастним розподілом світла й тіні від полум'я свічки, при якому в картинах з напівтемряви хати виділяються лише постаті дівчат, а на стіни падають примхливі тіні, він створив сповнену таємничості атмосферу, суголосну настрою сцени. Зображуючи середовище, в якому відбувається дія, живописець достовірно показав умови життя незаможної селянської родини. Особливо це помітно у творі «Ворожіння», де змальовано інтер'єр сільської хати: колиску для немовляти, прості грубі лави й стіл, маленьке віконечко тощо.
Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національному музеї "Київська картинна галерея" (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).
"Великодня утреня", 1891
У січні 1893 року на виставці київських художників Пимоненко експонував картину «Рекрути». За відгуками сучасників, це була найкраща картина на виставці. На ній художник зобразив сцену, повну драматизму: на глухій станції новобранці прощаються з рідними. У відчаї принишкла на грудях чоловіка-рекрута молода жінка. Скорбота на обличчі матері. Напруга моменту підсилюється тим, що байдужий унтер-офіцер підганяє рекрута, що стоїть на шляху ешелону. Картина не зберіглась. Скласти судження про неї можна лише за листівкою «Проводи рекрута». Вона входила до серії, що була випущена у 1910 році до 25-ліття художньої діяльності Миколи Пимоненка.
"Проводи рекрута"
Після закриття школи до 1912 року (рік смерті) Пимоненко викладав рисунок у Київському політехнічному інституті. Водночас, до 1906 викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.
У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня. У 1891 отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв.
"Молодиця", 1890-і
"Київська квіткарка", 1897
"З базару", 1898
Особливий успіх випав на долю картини «Жертва фанатизму», намальованої у 1899 році. Вона була написана під враженням від події, що сталася у глухому містечку Кременець Волинської губернії, і була відповіддю художника-демократа на релігійну нетерпимість і ворожнечу між народами й народностями Російської імперії.
Натовп людей убив молоду дівчину на очах у батьків. Дівчина, закохавшись у іновірця, порушила багатовікову релігійну заборону. Дізнавшись про цю подію із газет, Пимоненко поїхав до Кременця, зробив декілька пейзажних замальовок та етюдів, говорив з очевидцями, вивчав місцевий типаж людей, характер та поведінку під час помсти. Успіх картини, в якій порушувалася болюча соціальна проблема, сприяв тому, що у 1899 році, за пропозицією Рєпіна, Миколу Пимоненка прийняли у дійсні члени Товариства передвижників. Відомо щонайменше три варіанти картини — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 р.) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 р.).
Художник зобразив розлютованих релігійних фанатиків-євреїв, які от-от кинуться на молоду дівчину, яка насмілилася полюбити українського коваля. Виявленню безвихідності її становища сприяє композиційна побудова картини, психологічні колізії. Так, художник, зобразивши дівчину притиснутою до паркану перед збудженим натовпом, підкреслив, що їй нікуди подітися, залишається лише з жахом чекати розправи. Немає підтримки й від батьків: мати, відвернувшись, у розпачі ридає, а батько проклинає свою дитину. Їхні постаті ніби замикають простір навколо дочки, що посилює враження її приреченості. Художник акцентує увагу на образі дівчини не тільки за допомогою композиції, а й кольору, зобразивши її в рожевуватій блузі, яка виділяється у стриманому, дещо одноманітному колориті полотна. Трагічність сюжету картини посилює стан природи: наближається гроза, хмари поступово вкривають небо.
Щоб достовірно відобразити згадану подію, Микола Пимоненко спеціально їздив до Кременця, де зробив численні малюнки й етюди краєвидів і типів місцевого єврейського населення.
Відомо багато видань листівок-фоторепродукцій цієї картини (декілька десятків) з двох варіантів картини «Жертва фанатизму». На одній із них художник зобразив кіз, що мирно паслися поряд із розлюченим натовпом.
Фрагмент з одного з варіантів картини "Жертва фанатизму", 1899
З 1899 і до кінця життя Пимоненко - дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.
"Гуси, додому", 1911
"З лісу", 1900
Ще одна картина, що очевидно має дві авторські копії має назву «У похід». При порівнянні листівки із цією назвою, виданою до революції, з листівкою, виданою у 1962 році, можна встановити, що вони зроблені із двох оригіналів, що відрізнялися елементами пейзажу та датуванням. Перша листівка відтворює основний варіант картини «У похід», яка була написана у 1901 році на замовлення командуючого військами Київського військового округу і наразі втрачена. Друга — варіант 1902 року, що належить Київському музею українського мистецтва. Не виявлено місцезнаходження авторської копії цієї картини, виконаної аквареллю. Багатоколірна репродукція цього варіанту була відтворена на листівці видавництва Гр. Гануляка у Львові, 1917 року.
В картині «У похід» подія — прощання козаків з рідними — відображена ніби у розвитку. На першому плані композиції козак, прощаючись з коханою дівчиною, ще стоїть; далі, біля великого гурту людей зображено вершника, з пози якого видно, що він лише на мить затримався біля своїх рідних і ось-ось вирушить у путь; вдалині дівчина проводжає козацький загін, що вже виїжджає з села. У такій композиційній побудові відчувається детальна розповідність, нерідко притаманна українським народним історичним пісням.
У 1904 році Пимоненко створив акварель під тією ж назвою. Але тут уже на перший план виходить лірика: йдучи у похід, козак прощається з нареченою. Акварель виконана спеціально для листівки та має самостійну художню цінність.
"У похід", 1904, акварель
"Українська ніч", 1905
"Ідилія", 1908
Листівка «Проводи новобранців» — репродукція картини Пимоненка «Призив запасних». Картина була відгуком на події російсько-японської війни 1904-1905 років. У Київському музеї українського мистецтва зберігся ескіз до цієї роботи.
У більшості творів Пимоненка дія відбувається на тлі краєвиду. В цій особливості виявилася характерна риса українського живопису кінця XIX — початку XX сторіччя — проникнення пейзажу в інші жанри. У більшості робіт майстра, як і в пейзажному живописі того періоду, виявлене лірико-поетичне, оптимістичне начало. Лише в деяких його картинах природа сповнена суму або має драматичне забарвлення.
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 році один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х.
В картині «Додому» художник створив образ гіркого п’яниці, який ледве доплентався до свого подвір’я. Біля хати на п’яного чекає «привітна» дружина з дрючком. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотыкачъ», що випускається горілчаним фабрикантом Миколою Шустовим з "Шустов и сыновья".
"Додому"
"Додому" - репродукція, яка тиражувалась на листівці
Треба зауважити, що Микола Шустов вже на той час був відомим російським підприємцем, власником найбільшої компанії з виробництва алкогольної продукції в царській Росії кінця XIX століття, а ще був відомий оригінальною і досить агресивною рекламною кампанією, яка дозволила йому швидко виділитися із загальної маси інших підприємців.
Отримавши звинувачувальний лист, Микола Пимоненко негайно відправився з Києва в Москву. При зустрічі підприємець Шустов клявся: жодної картини "Додому" він в очі не бачив, про художника Пимоненка ніколи не чув, бо на виставки зроду не ходив. Йому просто сподобалася листівка: а таких у всіх книжкових крамницях повно. Ну а якщо з'явився сам автор, то він готовий заплатити скільки треба. Однак Пимоненко грошей не взяв, а подав на фабриканта скаргу в суд, який і виніс вердикт: Шустов повинен покрити витрати по справі, знищити етикетку і вилучити з продажу в магазинах все пляшки "Спотыкачъ".
Творчий спадок художника налічує декілька сотень завершених картин. Однак доля багатьох його творів невідома. Деякі картини були продані з виставок і потрапили в провінційні містечка Росії, деякі опинились в музеях іноземних країн. Більшість його творінь було втрачено в роки Великої Вітчизняної війни, зокрема і під час пограбувань Київського музею українського мистецтва.
Про втрачені картини Пимоненка розповідають репродукції його робіт на художніх листівках, надрукованих до революції та пізніше. Листівки з репродукціями картин Пимоненко випускались українськими, російськими та іноземними видавництвами. Наразі відомо біля 70 видів таких листівок. Лише третина відтворених оригіналів зберігається у музеях на пострадянському просторі та приватних колекціях. Аналізувати інші картини можна лише за їхніми репродукціями.
Листівки з репродукціями картин художника, що були надруковані ще за його життя, випускалися по мірі їх появи на виставках. Зникли з поля зору мистецтвознавців роботи Пимоненка, відтворені на листівках видавництва «Рассвет»: «Шалунья», «У колодца», «У ручья», «На сенокосе», «Лето» та ін. Оскільки це видавництво, купуючи картини, користувалося винятковим правом на їх репродукції, саме ці картини художника ніде, окрім листівок, не зустрічаються. Де знаходяться оригінали, встановити не вдалося. Тому цінність гарно підібраної та систематизованої колекції листівок, що відтворюють картини М.К. Пимоненко, безсумнівна. Така колекція не тільки допомагає глибше вивчити творчість художника, але й веде втраченими слідами.
У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»— полотно «Продавщиця полотна» було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.
Посилання на джерела: https://unc.ua/uk/pochitat/sl-di-vtrachenih-shedevr-v-mikola-pimonenko-57
http://culturalprogress.blogspot.com/2013/03/blog-post_1710.html
https://sverediuk.com.ua/ukrayinskiy-hudozhnik-mikola-pimonenko/
 | Моя УкраїнаПодписчиков: 1033 |
 | Українське мистецтвоПодписчиков: 113 |
 | Комікси українськоюПодписчиков: 78 |
 | український YouTubeПодписчиков: 59 |
 | Дивовижна УкраїнаПодписчиков: 44 |
 | Пісні УкраїниПодписчиков: 30 |
 | Радио JUCПодписчиков: 24 |
 | Розваги від Моя УкраїнаПодписчиков: 12 |
 | історія УкраїниРейтинг: 1,061.8 |
