История одной стены, которая, кажется, еще не закончена.
Результаты поиска по запросу «
Україна арт
»
Пісні України фэндомы Паліндром Музыкальные Исполнители Знаменитости Василь Стус Ваш Василь стихотворение документальный фильм поэт Моя Україна разная политота
OST "Ваш Василь" (2019)
"Не дожив" - саундтрек до документальної стрічки "Ваш Василь" (2019), фільму Олександра Авшарова і Світлани Рудюк, що розповідає про життя і боротьбу поета-шестидесятника Василя Стуса. В пісні використані слова з його вірша "Ще й до жнив не дожив".В відеоряді присутні кадри з фільмів "Ваш Василь", "Просвітлої дороги свічка чорна" та "Тіні забутих предків".
Трейлер до самої документальної стрічки "Ваш Василь" (2019)
“Ваш Василь” – саме так Василь Стус часто підписував свої листи рідним та друзям з ув’язнення. Документальна стрічка – реальна історія життя поета, побудована на уривках з віршів, щоденників, листів, виступів та уривків з допитів, історія очима рідних та друзів, не оминаючи незручних фактів.
Авторка ідеї та сценаристка фільму про Стуса – Світлана Рудюк.
Режисери – Світлана Рудюк та Олександр Авшаров.
Оператори-постановники – Христина Лизогуб та Костянтин Пономарьов.
Продюсер стрічки – Артем Денисов.
Компанія виробник – UM-Group Production.
Вірш Василя Стуса
Ще й до жнив не дожив,
ані жита не жав,
не згубив, не лишив.
І не жив. І не жаль.
Тьмавих протобажань
заповітна межа:
ці напасті зі щастям
давно на ножах.
Безборонно любити
заказано край,
а зазнав би ти, світе
великий, добра.
В смерть задивлені очі.
Отерпла душа
і навчає, і врочить:
тобі кунтуша
вже довіку не мати,
а чорний бушлат –
він як батько, і мати,
і дружина, і брат.
історія України фэндомы Моя Україна разная политота
Симон Васильович Петлюра - Головний отаман військ Української Народної Республіки , Голова Директорії УНР
фэндомы Киев Украина метрополитен граффити длиннопост Моя Україна разная политота
MoreThanUs
У Києві на станції метро «Осокорки» презентували арт-проект «MoreThanUs». Це унікальна цілісна картина, що складається із 8 муралів на стінах станції метро. Усі зображення присвячені національній єдності України, зазначають куратори проекту. Проект створювався протягом чотирьох місяців. Їх створили художники з України та інших семи країн.
Створення муралів відбувалося вночі, тривало декілька місяців, митці працювали по 4-5 годин. Для робіт використовувалися фасадні та балонні фарби.
Художник із Іспанії Kraser в своїй роботі «Mother Land» використав образи тварин з Червоної книги України. У зображення тварин інтегроване зображення Львівської ратуші та Донецького аеропорту. Між двома тваринами – світлофор у вигляді герба України, який показує напрямок територій країни.
Малюнок бельгійського художника Metthew Down, який в своїй роботі взяв за основу фото Авдіївки (місто в Донецькій області), що зазнала руйнувань внаслідок бойових дій. Поверх фото художник зобразив дитячий малюнок, який символізує звичайні дитячі мрії.
Портрет Богдана Ступки, робота художника Jasm One. Актор зображений на тлі Карпатських гір та донецьких териконів. Напис «United» символізує, що «культура об'єднує всіх нас», наголошують куратори проекту.
Художник Spear із Бельгії створив роботу «Знання – це скарб», на якій зобразив вчителя школи Гадяча (місто в Полтавській області), героя АТО Володимира Доноса. У 2014 році Володимир потрапив під обстріл противника поблизу Іловайська, отримав важке поранення ноги і пролежав 5 днів у лісі. Вижити йому допомогли знання, які він отримав протягом життя. Доноса знайшли місцеві жителі й відвезли до донецької лікарні, де йому ампутували ногу. Потім його утримували в полоні, з якого звільнили 14 вересня. Зараз Володимир Донос знову працює вчителем у своєму рідному місті, викладає фізкультуру та патріотичне виховання.
Український митець Олександр Брітцев зобразив молоду дівчину, яка плете килим. Силует у центрі килима має контури України.
Художник BKFoxx зі США створив у своїй роботі «Unfinished» образ дівчини, яка нібито збирає себе по шматочках. За задумом художника, цей образ уособлює шлях України до самоідентичності.
Мурал бразильського художника Apollo Tores присвячений музиці, яка об'єднує різні сторони конфлікту, як це було під час Майдану.
Художник Mata Ruda з Коста Ріки створив образ молодої кримськотатарської жінки в традиційному одязі, яка, за задумом, символізує минуле, депортацію, окупацію та діаспору.
фэндомы Моя Україна разная политота
Реліз книги "Вогневир - Flameström" 2020. Трейлер. Арти. Та уривок тексту.
Зимою чи навесні 2020 року побачить світ книга в жанрі темного епічного фентезі у сеттінгу Київської Русі "Вогневир" (Flameström") письменника Володимира Кузнєцова. Зараз триває передзамовлення на сайті Воля https://thewill.com.ua/catalog/kniga-vognevir/
"Нікому не уникнути Вогняного Виру. Від нього не сховатися, не втекти – він затягне у себе, загорне в палаючи обійми. Війна прийшла на нашу землю – війна, дотепер небачена й незнана. Незчислена орда. Смертоносні машини. Чорні чари. Війна не чує благань. Війна поглинає слабких. Хто наважиться постати на її шляху?"
Спільнота видання в мордокнизі https://www.facebook.com/vognevyr/
Синописис:
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
Рутенія, край багатих міст та прадавніх лісів, зазнає нищівного нападу. З-за східного обрію, з безкраїх степів насувається Навала безжальних воїв, химерних чудовиськ та темних чаклунів, неспинна у прагненні жахливішім навіть за нищення та руйнування. Рутенські князі готуються зустріти цього найстрашнішого з ворогів. Але до того, чи подолані будуть кровна ворожнеча та зрадництво? Чи постануть на допомогу старі спільники та давні суперники? Банди варягів-найманців півночі, лицарські ордени жемайтів з хоругвами, намальованими вовчою кров’ю, охляла, але ще могутня Ромейська держава, сильна золотом та чарами, волелюбні сівергородці, що не визнають над собою ніякої влади… Прадавнє чародійство, духи Праві та Наві, а з ними – чудовиська, повні ненависті до людства.
В якості бонусу до передзамовлення - ексклюзивна суперобкладинка.
Уривок з тексту чіпляє. Мова досить мальовнича, що в купі з багатим сеттингом, щедро здобреним всілякою східнослов'янською нежиттю, обіцяє захопливе чтиво.
Уривок.
Селище було невелике – з десяток халуп, низьких, ледь не по стріхи заглиблених в землю, кільцем стояли довкруж невеличкого майдану з колодязем-журавлем. Біля колодязю лежав мертвий собака – роздутий як діжка, з висолопленим, чорним язиком. Над селом висіла глуха, мертвотна тиша – здавалося, навіть мала пташка не наважувалася завести поблизу своєї ранкової пісні. Тільки листя шепотіло на вітру, та стиха скрипіли віти.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
Один з вояків висадив ногою двері ближньої халупи. Темрява, що панувала там, наче дим вивернулася назовні. Не наважившись перетнути порога, варяг нахилився, вдивляючись в чорне хатнє нутро.
- Мертві! – гукнув нарешті, і в голосі його лунав острах. – Всі мертві. Чоловік, дружина, дітлашня. Разом лежать…
- Прокляте місце… зачароване… - пролунав поміж воїнів пошепт, та ущухнув, тільки-но Віґдіс озирнулася.
Варяженка пройшла до колодязя, зазирнула в нього. Поміркувавши хвилину, вхопила журавля та занурила. Зі скреготом у присвітанковій тиші він опустився, хлюпнуло в глибині відро…
Складений з колод зруб наче вибухнув, чорна вода вдарило в хмарне небо, а за мить крижані бризки дощем впали на людей, що стояли поблизу. Нестерпний сморід вдарив у ніздрі, змусивши варягів відсахнутися – від води тхнуло мертвотою та падлом. Віґдіс, відкинута на декілька кроків, з повним люті стогоном відкинула колоду, що придавила їй ноги. З колодязя ж випросталася рука – біла як полотно, лискуча, з довгими чорними нігтями. За нею випросталася друга, а потім і голова – надута наче пухир, з чорним, проваленим носом, виряченими скляними очами, роззявленим синім ротом, в якому за білястими уламками зубів ворушилося щось темне й шпичасте.
Потопельник, здоровезний як ведмідь, вибрався назовні. Голе тіло його, роздуте, як кухва, вкрите було темними плямами, чорними мацаками на ньому звивалися жирні п’явки, а величезний крендюх здригався і ворушився. Груди його були вкрити глибокими розрізами – хтось добряче пошматував зашкарублу шкіру, залишивши на ній довгу низку чаклунських знаків. Такі ж були й на плечах та мерця, менші – на долонях і чолі.
- Чого заклякли?! –ревнув Матс. – Заціпило? Рубайте потвору!
- Стояти!!! – перекрила його Віґдіс, вже на рівних, з мечем напоготові. – Всі в кільце. Пильнуйте, браття! Зараз почнеться…
З глухим ревінням потопельник посунув на Віґдіс. Та зустріла його спокійно, низько нахиливши голову, виставивши перед собою щит і меч. Щосили ляснула клинком по залізному обручу щита:
- Нуж бо, стерво! Потіш мя – я чекаю!
Розбуджені жахливим ревінням велетня, з халуп навколо почали вилазити мертві. Були вони темні і й покручені, наче старі корчаги, немов смерть прийшла до них в невимовних стражданнях. Рухалися, наче понівечені ляльки, шкутильгаючи і розхитуючись, затиналися, й падали, зводилися чи повзли… але робили це неймовірно швидко і з безтямною впертістю. Серця варягів не вдарили й тричі, як перші мерці вже дісталися їх.
