Українстке мистецтво девушка арт

карьер в Кременчуге

Лебійська мова - таємна мова кобзарів і лірників

Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями. Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Опанаса Говтвана, 1909 р.

Як лексика, так і навіть сама назва лебійської мови зафіксовані дослідниками, сильно варіюють залежно від регіону. Відомі такі варіанти назви:

- За Боржковським, який досліджував старців на Поділлі, таємна мова мала назву «лобурської» або «лебійської», від слова «лебій» — «дід».

- Водночас у Студинського, який збирав інформацію на Галичині, слово «лебій» перекладається як «жебрак», а для «дід» у сенсі старець-виконавець наведено інший відповідник — «липетень». Відповідно, професійну мову старців він називав або просто «дідовською (жебрацькою)» або «лепетинською мовою».

- Гнатюк, що також працював на Галичині, називав мову «либійською», від слова «либішчак» — лірник.

- Також у словнику Гнатюка зустрічається «липко» — лірник, учений із хлопа, або дід учений, що має титул «майстра». На думку Кушпета, це може означати походження назви «лепетинська» або «липетенська» від слова «липник».

- Тіханов у Поліссі зафіксував назви «старцівська» й «люцька мова», від слова «любок» (дід, старець, каліка перехожий).

- Романов, який досліджував побут жебраків Могилівської губернії, зафіксував назву «любецький лемент» від самоназви місцевих старців — «любки».

- Малинка, що записав у Поліссі невеличкий словник, не лишив автентичної назви мови, але «старець» у його словнику має унікальний переклад — «шпарець».

- У Мартиновича та Харкова, які працювали на Полтавщині та Слобожанщині, використовується назва «сліпецька». На думку Кушпета, це або штучна, або нова назва, оскільки традиційно старці називали себе «незрячими», а слово «сліпець» використовували в переносному, несхвальному значенні.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря  Самійла Яшного, 1903 р.

Лебійська мова була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська. Походження лебійської мови невідоме. Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.

Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (наводяться приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов'янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.

Проте, можна помітити (О. Горбач), що часто ця мова складається з кількох частин: 1) вставка додаткового елементу до звичайних слів (всі — бівсі); 2) фонетичне деформування (каша — ашоха); 3) метафоричні та метонімні утворення (годинник — цибуля); 4) іншомовні запозичення (охвес — ό θεός — бог). 

Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно: "віз" — "котень", "бити" — "кулати", "копсати", "боксати",  "Склев манькови бенника" – зроби мені цигарку тощо.

Деякі слова сьогодні відомі багатьом як блатні: лох (мужик), гальомий (великий !), хаза (хата).

Словник таємної мови українських лірників і шаповалів - http://litopys.org.ua/rizne/lirn.htm

На Галичині мовознавці записали пісеньку місцевих лірників:

“Коби мені кумса сяна,

А до кумси ще й тириня

І бутельбух вовчаку,

Каравона чорнобрива”.

У перекладі це означає:

“Коби мені хлібець святий,

А до хліба трошки сира,

А до сира склянка пива

І дівчина чорнобрива”.

Лебійська мова існувала до 1930-х. Востаннє мовознавці зафіксували її під Харковом.

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Петра Сіроштана, 1887 р. 

Опанас Сластіон. Портрет кобзаря Дмитра Скорика, 1876 р. 

Опанас Сластіон. Портрет хлопця-кобзаря Петра, учня І. Крюковського, 1876 р.

новый "Сільпо" на Ярославской, 56-А

Вся история Подола глазами Самсона и льва — героев знаменитого фонтана на Контрактовой, мурал о выдающихся украинцах, фуникулер и трамвайчик, которые ездят прямо под потолком торгового зала, маленькая копия кинотеатра «Жовтень», где проигрываются уникальные архивные фото- и видеоматериалы про один из старейших районов Киева, — все это в новом «Сільпо» на Ярославской, 56-А.

«Уже несколько лет мы работаем над тем, чтобы «Сільпо» был чем-то большим, чем супермаркет. Чтобы это было место хороших эмоций, новых историй и впечатлений. Мы хотим, чтобы каждый поход в «Сільпо» был не только ради покупок, а превращался в маленькое приключение. Ротонда-фонтан «Самсон, который раздирает пасть льву» стала символом Подола с тех времен, как в XVIII веке украсила Контрактовую площадь. Мы решили создать креативный экскурс в историю района и представили: а что, если бы Самсон не раздирал пасть льву, а дружил с ним? Какой была бы жизнь этих героев? Гости нового супермаркета ощутят дух традиций и пройдут вместе с Самсоном и львом сквозь яркий калейдоскоп событий на Подоле: от давних времен до нынешних», — рассказывает маркетинг-директор «Сільпо» Ekaterina Oguryaeva

«Жовтень» в 1930-х годах был первым в Киеве кинотеатром, который располагался в отдельном здании, и одним из первых в СССР, где было установлено звуковое оборудование. Колыбель кино решили увековечить в супермаркете и воссоздать в миниатюре часть зрительного зала, где Самсон и лев смотрят кино. На экране показывают уникальное 17-минутное видео про Подол минувших дней и кадры из истории самого «Жовтня». Редкие архивные материалы помогали собирать сотрудники Центрального государственного кинофотофоноархива имени Г.С. Пшеничного.

На входе в супермаркет гостей встречает мурал украинского художника CHZZ (Чиз) с надписью «Наші долі зійшлися на Подолі». Его персонажи — известные украинцы, чья жизнь связана с этими местами. Гетман Петр Сагайдачный, который завершил свой геройский путь на Подоле. Выдающийся археолог Викентий Хвойка, открывший памятники трипольской культуры и нашедший на Подоле окаменелости мамонтов. Меценат и основательница Киево-Могилянской академии Галшка Гулевичевна. Композитор, дирижер и тенор Артемий Ведель, который объединил итальянскую хоровую культуру с украинской традицией.

В торговом зале гостей встречает беседка с Самсоном и львом. Но в отличие от знаменитого фонтана «Самсон» на Контрактовой площади герои скульптуры не враждуют, а обнимаются. Рассказ об истории дружбы Самсона и льва продолжается на стенах супермаркета: они ловят рыбу, посещают Киево-Могилянскую академию, пьют вино с Тарасом Шевченко, ездят на красном запорожце, едят пирожки в кафе и пьют квас из больших желтых бочек. Почитатели Подола узнают Житний рынок, где лев покупает мясо, а также характерные подольские домики и их жителей, гуляющих по улицам. В современной части этой истории герои ходят в барбершоп, ездят на скейте и самокате, едят бургеры и делают сэлфи.

Еще два известных символа Подола — трамвай и фуникулер — нашли место в новом дизайнерском супермаркете. Творцы динамичного макета фуникулера говорят, что старались синхронизировать время его подъема и спуска с расписанием настоящего фуникулера на Подоле. Красный трамвайчик путешествует по кругу над отделами «Лавка традиций» и «Кулинария».

При входе в супермаркет со стороны Ярославской улицы гостей будет ждать небольшое выставочное пространство. Первая экспозиция «НАДзвичайні. Діячі України» создана сетью «Сільпо» вместе с клубом иллюстраторов Pictoric. Это проект-благодарность людям, которые каждый день обеспечивают быт страны во время карантина. В первом сезоне запланировано шесть выставок работ известных украинских иллюстраторов. Экспозиция будет меняться каждые три недели. Куратором выступит клуб Pictoric.