Результаты поиска по запросу «
Українська відьма
»
фэндомы історія України ведьмы нечисть длиннопост инквизиция Моя Україна разная политота
Інквізиція по-українськи
У 15–18 століттях Європу лихоманила відьомська істерія. Стратили десятки тисяч людей. На українських землях масових репресій не сталося, але й цілком безпечно підозрювані у чаклунстві тут не почувалися.
Одним з яскравих проявів так званої «нічної віри» (К. Юнг) українців були народні перекази про відьом, злих духів жіночого роду. Вважається, що перекази про відьом принесені циганами з Індії. У руських слово «відьма» майже завжди супроводжувалося епітетом «київська». Київські відьми регулярно влаштовували шабаші на Лисій Горі під Києвом. Були також відьмаки, відьмуни, відьмарі — відьми «чоловічої» статі. Народна демонологія вирізняла серед демонічних істот природжених і навчених. Наводилися точні прикмети, за якими можна було розпізнати цього монстра. В природженого відьмака не може бути вусів, бороди, і взагалі волосся на тілі. В нього зовсім немає статевих органів, але є невеличкий хвостик із чотирма волосинками. Зображення в його зіницях перевернене догори ногами. Вихідний отвір для душі знаходиться під колінною чашечкою, або під стегном, або під куприком.
Цьому двохдушнику — людині-демону приписували надприродні здібності. Він, приміром, може вийняти в людини очі й повернути їх на місце; подути в рота — випадуть усі зуби; він керує бджолами й розганяє хмари. Після смерті відьмак перетворюється на упиря. Для того щоб цього не сталося, народні демонологи радили відрубати йому голову, покласти в могильну яму обличчям донизу й забити в рота кіл, а біля самої могили тричі розсипати мак (вважалося, що відьмак буде його рахувати й не встигне вчасно вийти з могили).
Звична для нас дуля вважалася образливим жестом, оберегом від нечистої сили й була незамінним народним засобом визначення відьми. Так, у Харківській губернії рекомендувалося прийти під неділю до житла відьми, стати спиною доглухої стіни, повернути голову назад, три рази плюнути і тикнути в це місце дулю. Вважалося, що вранці відьма сама обов’язково прийде до вас і запитає: «Нащо ти мені дулю давав?».
Ще один спосіб розпізнання відьом: під час свята, проходячи повз жінок, слід надягти картуза навпаки і тримати дві дулі: однув кишені, а другу за пазухою. Якщо жінки почнуть лаятися, отже, вони відьми.
Автор «Словаря живого великорусского языка» ВолодимирДаль розповідає таку трагікомічну історію з життя малоросійських «відьом». Одна п’яна баба, посварившись із сусідкою, прийшла до суду й заявила, що її противниця забирає всю росу. А в цей час і справді не було роси. «Відьму» негайно схопили, судили й спалили. Проспавшись, наклепниця знову заявилася до суду й покаялася: мовляв, обмовила. Почувши таке з зінання, судді тільки сказали: «От тобі й раз!».
Першою відомою нам жертвою забобонів на українських теренах є Настася Чагрівна. 1171 року коханку галицького князя Ярослава Осмомисла внаслідок інтриг боярів оголосили відьмою і спалили на вогнищі. Масштабне переслідування чаклунів почнеться у 16–17 століттях, коли в багатьох європейських країнах чарування буде серед найстрашніших злочинів. Вважалося, що відьма укладала договір з Дияволом, що перетворювало її на ворога всього людства. Оскільки довести факт такої угоди було складно, зізнання витягали з підозрюваних тортурами.
(на малюнку: галицькі бояри тягнуть на багаття фаворитку князя Ярослава Осмомисла, малюнок Клавдія Лебедєва. Джерело: Електронна енциклопедія і бібліотека Руніверс)
В архівах можна знайти чимало справ про чари, але найчастіше вони виглядають як дрібний злочин або розслідування побутової сварки. Поблажливе ставлення місцевих суддів до відьом мало низку причин.
- Правники не вірили в зв’язок з Дияволом. Для доведення провини мали з’явитися свідки, а тортури зазвичай не застосовувалися.- Злочин відьми полягав у завданні конкретної шкоди конкретній людині, тому покарання призначали бути еквівалентним завданим збиткам.
- Судді досить вільно послуговувалися нормами права, й підозрювані відбувалися «суворим попередженням».
- Справи про чари не мали чіткої юрисдикції. На Лівобережній Україні траплялися випадки, коли світські та духовні суди спихали один одному підозрювану відьму, не бажаючи починати процес.
Але то були випадки, коли постраждала сторона шукала справедливості в суді. Так траплялося не завжди.
Смерть Москаленчихи
На початку 1740-х років в селі Обухівка на Миргородщині сталася пошесть на худобу. Селяни знаходили на стріхах та полях «завитки» — специфічним чином скручені колоски, що їх начебто робила відьма, аби зурочити врожай, господарів чи їхню худобу.
Підозра впала на місцеву жительку Вівдю Москаленчиху: одного разу, коли вона пасла сільських коней, кобила війта повернулася з вистриженою гривою, а після того половина його стайні здохла. На сусідньому хуторі знайшли знахаря, котрий начебто міг знайти «шкодуючого чародія». Знахар приїхав, випив зо дві чарки горілки і оголосив Москаленчиху відьмою.
Сусідку «взяли під арешт», але сотник і священики відмахнулися від справи. Тоді селяни «всеобще» вирішили Вівдю спалити. Викотили на роздоріжжя велику бочку, запхнули туди жінку, облили дьогтем і підпалили. Попіл закопали, а над могилою вбили осиковий кілок.
Цей випадок потягнув за собою судове слідство, що тривало десять років. Остаточний присуд належав гетьману: призвідців та головних учасників було жорстоко покарано за вчинення самосуду. Сам факт спалення селянами відьми є лише вершиною айсберга соціальних взаємин. Це убивство було кульмінаційним моментом, якому передувала довга історія сусідських та родинних взаємин, майнових інтересів, стосунків сільської громади і місцевої духовної та світської влади - і все це в атмосфері вірування у чаклунство. Задокументованих джерел про самосуди, подібних до випадку спалення Вівді Москаленчихи, трапляється дуже мало, зазвичай справи зі з винуваченням у відьмовстві розглядалися в рамках офіційного судочинства. У багатьох випадках самосуду справа не доходила до офіційного розслідування, а тому такі випадки лишалися незадокументованими.
Цап-відбувайло
Обухівські селяни знали, що «яко издавна слишно, что ведям палят», хоч суди не виносили подібних вироків. Людина з поганою репутацією ставала для наляканих сусідів цапом-відбувайлом за епідемію, неврожай, голод. У випадку з Москаленчихою призвідці самосуду з часом були покарані, однак в часи масової істерії спалення могло ініціюватися місцевою владою, тоді винуватців ніхто не шукав.
«Мор бул в Миропольї і в Барановці. І попалили відьми в Мирополю для перестятя мору, ано єще горше мерло. І в Барановці знашли відьм кілька і боялися палити, аби не горій було», — "Острозький літописець" за 1624 рікУ 1720 році на півдні Волині бушувала епідемія. Жителі Красилова були впевнені, що хворобу наслала відьма, і запідозрили в тому сторічну Проську Каплунку. З відома містечкового управителя жінку зачинили в тюрмі, де вона просиділа п’ять днів, поки люди розшукували знахаря для підтвердження своїх підозр. За цей час родичі Каплунки випросили управителя відпустити стару, і разом з нею виїхали з міста.
Але тут повернулися гінці від знахаря, який підтвердив, що Каплунка — відьма. Натовп рушив до її схованки. Бабу з зятем привезли на роздоріжжя. Проську закопали по плечі в землю, накидали зверху дров і підпалили. Опісля змусили зятя привезти зі свого млина жорновий камінь, яким завалили місце страти.
Страшний сон Дракули
У чаклунстві звинувачували не тільки жінок. Не менше за відьом боялися упирів, які теж були здатні спричиняти епідемії та неврожаї. Згідно з народними віруваннями, упир має подобу звичайної людини та за походженням може бути сином відьми й чорта або трупом, в якого вселилась нечиста сила. Упирі відрізняються злою вдачею та полюбляють капостити людям.
Карпати здавна вважалися містичним регіоном, країною, депанують мольфари — злі духи, різновид чортів. М. А. Орлову своїй книзі «Історія зносин людини з дияволом» називає карпатський регіон класичною країною вампіризму. Так, як приклад, можна також навести легенду про гору Чорногору в Карпатах, куди злітаються неприкаяні душі самогубців, повішеників і потопельників. Там вони під наглядом чортів кують град й у величезних хмарах розносять його по всьому світові.
1738 року в селі Гуменець на Поділлі сталося ритуальне вбивство вампіра. Аби вберегти своє село від пошесті, жителі вночі обходили його хресною ходою. У полі натрапили на шляхтича Михайла Матковського з сусіднього села, який блукав з вуздечкою в руках, шукаючи зниклих коней. Підозрюючи в ньому упиря, парубки жорстоко побили Матковського. Ледве той дістався дому, як з Гуменця прибіг посланець, дізнатися, чи він живий. Ще до світанку дім шляхтича оточили люди з рушницями, косами й ціпами. До полудня чекали, що його видадуть, а потім штурмували будинок.
Бідолаху привели до Гуменця, де всипали йому 50 ударів. Попри твердження Матковського про невинуватість у поширенні епідемії, селяни за підтримки місцевої шляхти і священика вирішили його спалити.
Ритуальна страта вимагала підготовки. Вирізали смужку сиром’ятної шкіри, обв’язали голову жертви, за вуха підклали камінці. Засунули палицю у вузол ременя, почали крутити, сильно стискаючи жертві череп. Хтось замазав Матковському рот свіжим гноєм, а дяк зав’язав йому очі ганчіркою, перед тим вмочивши її в дьоготь. Після влаштували величезне вогнище, на якому спалили нещасного.
(на малюнку чоловіки вбивають вампіра в могилі. Румунія, гравюра 1893 року.)
Іван Франко написав у журналі «Кіевская старина» публікацію «СОЖЖЕНІЕ УПЫРЕЙ ВЪ с. НАГУЕВИЧАХЪ ВЪ 1831 г.» Щоб читач міг зорієнтуватися – цього року англійський природознавець Роберт Браун виявив у клітині ядро, Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, а також відбулася масштабна епідемія холери.
Головними дійовими особами подій у Нагуєвичах стали упирі. Саме їх селяни в Нагуєвичах вважали винуватцями епідемії холери. Епідемії жахали людей, та ніхто точно не знав, що є їхньою причиною.
Ось що про це пише Франко: «Неудивительно поэтому, что такое страшное бѢдствіе, постигшее нашъ народъ, должно было глубоко потрясти все его моральное существо и моментально пробудить къ жизни разныя темныя силы, дремлющія, но не исчезнувшія въ глубинѢ души народной. СуевѢрный страхъ передъ упырями безспорно принадлежалъ къ такимъ темнымъ силамъ, и вотъ въ самый разгаръ эдидеміи страхъ этотъ доводитъ народъ до ужасной расправы — сожженія нѢсколькихъ человѢкъ».
Далі Франко цитує записки ієромонаха Косака, який, виїжджаючи із Нагуєвичів, побачив на околицях села велике попелище. Коли той поцікавився, що це все означає, місцевий житель відповів, що тут «палили упирів», які «підтинали людей» в холеру. Ієромонах не на жарт злякався, і поцікавився тим, як селяни взнавали, хто упир.
«А бувъ тутъ у сели, — разсказываетъ съ наивнымъ суевѢріемъ человѢкъ, — такый хлопець; той ходывъ видъ хаты до хаты та по волоссю на грудяхъ пизнававъ упыривъ. Тыхъ заразъ бралы и тутъ на пастивныку терновымъ огнемъ палылы». Достатньо було лише, щоб на тебе вказав якийсь «хлопець», щоб тебе кинули у вогонь. Добре, що хоч про цей випадок прознала цісарська влада, «зъихала зъ Самбора комисія, та килькадесять хлопивъ забрала до криминалу, божъ то не мало людей и то добрыхъ господаривъ, на стосахъ попалылы».
Далі Франко подає матеріал, який його дружина Ольга записала після розмови із очевидцями тих подій. Коваль Сеня Буцяк розповідає, що семилітній хлопець Гаврилко, батьки якого померли від холери, сказав своїм друзям-ровесникам, що це упирі нищать людей. На резонне питання: «А звідки ти знаєш?», Гаврилко відповів: «Бо я й самъ упыръ. Я самъ свого тату й маму потявъ. И знаете, ничыя мни кровъ не була така солодка, якъ ихъ».
На наступний день після служби божої зігнали усіх людей коло цвинтаря та наказали Гаврилкові впізнавати, хто з них – упир. Гаврилко вказав на сімох чоловіків. На цей раз ознакою упирів стало сире полотно, перев’язане попід коліно.
Перший «упир» був найбагатшою людиною села – Вольчаком. Його скували ланцюгами та тягали по вогню доки той повністю не обгорів та й покинули майже живого. І що б ви думали? Вольчак вижив, одужав та ще й прожив сім років!
Другий упир – Ступак зі словами: «А хочете, щобымъ горивъ, то най вамъ и такъ буде!», сам кинувся в вогонь.
Третього – Саляка – перевели босим через вогонь, після чого той зізнався, що він упир, але й пообіцяв, що якщо йому збережуть життя, він зробить так, щоб ніхто в селі не хворів. Шляхтич Левицький, який був присутній при цьому дійстві, відповів, що якщо Саляк вилікує його хвору доньку – його не чіпатимуть. Салака повели пасовиськом до дому шляхтича, та той вирвався і став втікати. І так втікав, що від його попечених ніг м'ясо шматками відпадало! Втік до сусіднього села, де й сховався. Там його виходили пастухи й він також одужав.
Інших упирів попекли на вогні та й залишили скованими лежати коло попелища. Їхні дружини носили з дому молоко та обливали їх, бо молоко вважалися ліками від опіків. Деякі із скалічених «упирів» промучилися тиждень, поки не померли.
З панами й свинями не знайся
Суди теж не завжди були поблажливими, коли в ролі постраждалої виступала людина значно вищого статусу, ніж підозрюваний. 1730 року шляхтич Лукаш Малинський звинуватив свою селянку Марину Перисту: та начебто похвалялася, що зможе зачарувати пана і вже підкорила своїй силі його дружину. Хоч у цьому випадку ніхто не захворів і не помер, до Марини двічі застосовували тортури. Вона не визнала себе винною, тож за законом її слід було відпустити. Але зробили виняток — стратили.
Найгучніша українська справа за участю можновладців — «полювання» гетьмана Івана Брюховецького.
1667 року він спалив за раз аж шістьох «відьом», серед яких була дружина гадяцького полковника. Цей випадок дуже нагадує переслідування на Заході, адже «чаклункам» інкримінувалося викрадення ненародженої дитини з утроби гетьманової дружини і надсилання хвороби, від якої Брюховецький з дружиною ледь не сконали. Говорили, що жінкам допомагали демони у вигляді мишей і котів — повний комплект типових для західноєвропейської відьми звинувачень.
Для українців загалом характерне в цілому іронічне ставлення до нечистої сили. Пізніше демонологічний світ представлений переважно в комедійному плані, що помітив свого часу і В. Даль. Відомо, наприклад, що аж до початку XX століття на Закарпатті велася справжнісінька торгівля з дияволом. Угоди укладалися через особливих посередників, іменованих «непростими», «віщунами», «веждунами». З їхньою допомогою можна було закласти душу свою чи дитини або просто худобу для отримання певної вигоди. Крім того, українські селяни намагалися роздобути нечисту силу як прислугу. Згідно з народною легендою можна навіть «народити», буквально виносити свого маленького домашнього біса.
Хованець (годованець, вихованець) — дух, що збагачує свого хазяїна. Згідно з народними повір’ями, хованець або виходив із викидня через сім років після аборту (цікаво, яким чином?), або із «зноску» — маленького яєчка чорної курки, знесеного наприкінці яйценосіння, яке треба було носити протягом дев’ятиднів під пахвою лівої руки. При цьому не можна було вмиватися, стригти нігті, молитися, хреститися. Якщо не доносиш — може замучити до смерті. Чортеня, що вилупилося, слід годувати одними галушками й обов’язково без солі, бо сіль призводила до буйства духу, по-нашому — полтергейсту: поб’є посуд, виб’є хазяїну очі, а йдучи, забере із собою щастя. Смертельну небезпеку для Хованця являв грім. Ударом навідліг його можна умертвити, а ударом буковою паличкою по голові — воскресити.
Приблизно з середини 18 століття закони забороняють переслідування чаклунства у судовому порядку, проте українські суди розглядають такі справи ще й на початку 19-го. Віра у знахарів, відьом та упирів живе серед селян й надалі. Аж до 20 століття траплялися самосуди, коли вони били «відьму», розкопували чи заливали водою могилу «упиря».
Посилання на джерела:
https://was.media/uk/2019-02-05-inkvizicija-po-ukrainski/
http://skaz.net.ua/?act=post&id=315
http://chtyvo.org.ua/authors/Chuhuienko_Mykhailo/Ukraina_iaka_shokuie_Labirynty_istorii/ - книга "Україна, яка шокує. Лабіринти історії", Михайло Чугуєнко
фэндомы матюки лайка длинопост Моя Україна разная политота
ВНИМАНИЕ! ПОСТ СОДЕРЖИТ МНОГО БУКОВОК И ЯВЛЯЕТСЯ ОЧЕНЬ ДЛИННЫМ!
Шановне панство! Оволодіваймо лексичним та стилістичним багатством української лайки, несімо її в маси, пропагуймо її повсюдне вживання, широко користуймось нею у побуті (але виключно при наглій потребі)! Пам’ятаймо – ніщо так не знімає стресів, як різнобарвне “міцне” слівце, ніщо так не допомагає розкрити глибини української душі, як рідна здорова сороміцька лайка!
Наш народ, слава Богу, має доробок і в цій царині. Хоч і не такий значний, як у московитів угро-фінів, але дещо є.
Система української лайки ґрунтується геть на інших засадах, аніж лайка московська. Кацапські “матюки” – грубі, брутальні, сексоцентричні або ж відгенітальні. В основі їх – статевий акт, часто неприродно збочений, анатомічні органи, що беруть у ньому участь, та особи, які мають ті чи інші сексуальні відхилення.
“Матюки” українські – копроректального типу, вони пов’язані з актом дефекації, з ефекторним органом та продуктом цього акту. Цим українська лайка близька до лайки европейської. Порівняйте: французьке Мerde, німецьке Scheisse, Dreck, Lecken Sie mir Arsch, польське Gówno. Принагідно зауважимо, що термін копроректальний не є цілковито адекватним, бо образотворчою функцією народ наділяє не rectum як такий, і не anus, а СРАКУ в широкому розумінні цього слова, насамперед обидва Musculus gluteus maximus. На доказ цього твердження можна навести той факт, що демонстрування оголених сідниць традиційно є найефективнішим ендшпільним ходом у міжсусідському конфлікті “за межу” чи “за курку”.
Одначе перейдемо від сухих дефиніцій до зеленого дерева практичних настанов. Отож, якщо є потреба дати стислу й високоемоційну оцінку якоїсь особи, предмета, ситуації чи процесу, вживаймо слова: гімно, гімно собаче, срака, гімнюк(-х), (гімнючка), засранець (засранка), серун (серуха), дристун, бздюха, бздун, бздир. Іноді, для означення молодших за вас осіб, вживаємо позасистемне слово сцикун (сцикуха).
Для відтінення чиєїсь неправоти, як арґумент у суперечці, побажання тощо, вживаємо фразеологізми: “насеру його матері!”, “насеру твоїй матері” (увага: тТвоїй вимовляється через два т), “поцілуй мене в сраку!”, “поцілуй собаку в сраку!”, “йди ти в сраку!”, “щоб ти всрався!”
Матеріальні збитки підсумовуємо виразом: “собаці під хвіст”.
Коли хтось перебирає харчами, йому можна дати пораду: “то гімно з’їж!”
Московські “матюки” дають можливість пунктуації усного мовлення (бля, бляха, бляха-муха) замість коми тощо. Українська ж лайка позбавлена цієї властивости. Можливе тільки позначення абзаців і знаків оклику виразом “насеру його матері” та редукованими формами цього фразеологізму “насеру матері” і “серу-матері” (вимовляється як одне слово). Проте, будьмо обережні, вживаючи цей вираз, бо існує на нього нещадний контраргумент у вигляді фрази: “насери собі в голови, щоб м’якіше спать було”!
Якщо ж на заваді власному самовираженню через здорову українську лайку стоять якісь чинники внутрішнього (інфантилізм) чи зовнішнього (по пиці дадуть) характеру, то вживаймо індиферентні вирази: “матері його ковінька”, “трясця його матері”, “сто копанок чортів тобі в печінку” абощо. Можливе використання евфемізмів, як от: “к чорту”, “до біса”, “під три чорти”, а також характерних для Галичини: “холєра”, “холєра ясна”, “шляк трафив”…
ЛАЙЛИВІ ВИРАЗИ:
А щоб в тебе пір’я в роті поросло…
Трясця твоїй матері…(трясця — це лихоманка, хворобливий стан, коли людину періодично кидає то в жар, то в холод)
Ти нечиста сило…
А щоб швидкою Настею тут тебе зносило…
А щоби нижче пояса зціпило за пупа…
А щоби пуп той вилисів, як від маку ступа…
А щоб тобі чорне було…
А щоб тобі відмовили, як чогось попросиш…
А щоб твоєю мордою просо молотили…
А щоб твоя дружинонька з кумом повелася…
А щоби твоя срака по шву розійшлася…
А щоб ти щастя не знав…
А щоб ти луснув…
А щоб тобі заціпило…
А щоб тобі повилазило… (вживається коли хтось чогось не бачить, або не побачив)
А щоб тобі заклало…
А щоб ти не діждав…
А щоб ти всрався, як маленький був…
А щоб вам пусто було…
А щоб тебе підняло і гепнуло (вертіло)…
А щоб тебе грім побив…
А щоб тебе злидні обсіли…
А щоб йому голова облізла…
А щоб тебе Морана побила…
А бодай тебе чорти вхопили…
А щоб тобі добре було…
(вживається і як лайка)А щоб ти здоровий був…
(вживається і як лайка)А щоб ти падло дристало та й дристало…
А щоб тобі булька з носа вискочила…
А щоб тебе муха вбрикнула…
А щоб тебе колька сколола…
А щоб тобі курка на ногу наступила…
А щоб вас лиха біда стороною обходила…(вживається і як лайка)
А щоб тобі рачки лазити…
А щоб ви згинули…
А щоб ти скис!А щоб ти сказився!…
Дурний як ціп…
Стара кляча…
Срав пес їхній матері…
Най ті качка копне!…
Всрався тай криво!…
Кров би тебе нагла заллєла, сучий ти сину!…
Дідька лисого тобі дам…
Сто чортів в печінку…
Іди до бісової матері…
Бісовий син…
Вражий син…
Вражі діти…
Бісова ковінька…
Дурний тебе піп хрестив (Про «нерозумну людину»)…
Матері твоїй ковінька…
Матері твоїй хиря…
Дам по макітрі…
Відвідаєш макогона…
Бісова душа…
Арештанська душа…
Підла душа…
Підлої матері син…
Підлого стерва робота…
Підлого сина (дочки) робота…
Най би тебе пранці з’їли…
Хай вам грець…
Ти, гімно нероздушене!
ПРОСТІ ВИРАЗИ:
(тут будемо наводити цікаві, на наш погляд, вирази):
A, cобача кров!
Дідько б його взяв (вхопив)!
Де його чорти понесли? (вживаеться, як хтось кудись пішов, або десь забарився)
Пан хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі?Зацідить в зуби…
За патли та в пику (потилицю)…
Діждався сраної немочі…
Морда — хоч пацюків бий…
Морда — що й возом не об’їдеш…
Стули пельку… (теж саме, що й «закрий рота»)
Тю (тьху), на тебе!
Чого балухи вилупив? (те саме, що й «чого дивишся?»)
Чого шкіришся? (те саме, що й «чого смієшся?»)
Одною сракою на два базари…(те саме, що й «сидіти на двох стільцях?»)
Срали-мазали…(те саме. що й «зробити щось абияк»)
Тиць моя радість…
СЛОВА:
Бздун (бздюха) – хто бздить – випускає повітря крізь дупуБевзень (лайл. Вайло, йолоп, бовдур)Бешкетник (Той, хто робить, зчиняє бешкет; учасник, призвідник бешкету. // Учень, який систематично порушує дисципліну, пустує)
Біс (Уявна надприродна істота, що втілює зло і звичайно зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, чорт, диявол, сатана.2. Уживається як лайка.
Де в біса! – уживається як заперечення, спростування у знач. ні!, де там!До біса:а) (у сполуч. зі сл. посилати, проганяти і т. ін.) геть; на всі чотири вітри;б) (чого) багато, безліч.На [якого] біса – нащо, для чого.Один біс – однаково, все одно. У (в) біса – уживається у знач. підсил. част. при займ. хто, що, який або присл. д е, коли, куди, як. Що за біс? – уживається для вираження здивування. Якого біса? – уживається для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому)
Блазень моск. Шут (1. застаріле – Особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін. 2. Комедійний персонаж у старовинних виставах. 3. переносне, зневажливе – Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря. 4. лайл. Дурень, телепень. 5. діал. Молокосос, малюк.)
Бовдур (1. Димар (у хаті, на хаті).2. діал. Стовп диму, клуб туману, хмар і т. ін.3. лайл. Про грубу, нерозумну людину)
Бусурман (Про людину іншої віри (перев. про магометанина). 2. Уживається як лайливе слово.)
Вайло (розм. Неповоротка, незграбна людина; тюхтій)
Вилупок (зневажливо 1. Про дитину. 2. Про людину з негативними рисами)
Залупок антонім до попереднього слова.Виродок (1. Зовнішньо потворна людина. 2. Людина, що втратила кращі якості; недолюдок. // лайл.)
Вишкребок (розм. 1. Невеликий хліб із залишків тіста на дні та стінках макітри, діжі. 2. перен., жарт. Про останню дитину в сім’ї. // лайл. Про неповноцінну, зневажувану людину – Як “жертва аборту“)
Віддухопелити, відлупцювати (Сильно побити когось)
Волоцюга (зневажл. 1. Бездомна людина, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва і т. ін., постійно змінюючи місцеперебування; бродяга, пройдисвіт. // Про того, хто ходить кудись без потреби, часто уникаючи роботи. // жарт. Про того, хто певний час був відсутній дома. 2. Той, хто любить волочитися за ким-небудь. )
ВуйкоҐамселити (Сильно бити кого-небудь, з силою ударяти, стукати по чому-небудь, у що-небудь)
Гаспид (Те саме, що чорт; диявол, дідько, біс; ще – змій, плазун “на гаспида та василіска наступатимеш, і потопчеш лева та змія” – псалом // Уживається як лайливе слово. ** До гаспида – дуже багато.)
Гидота (Те, що викликає огиду. // Поганий, підлий вчинок; підлість, мерзотність. 2. перен. Про підлу, мерзенну людину; погань.)
Глузувати (Уїдливо насміхатися; висміювати когось або щось.)
Дідько (Те саме, що біс 2. Уживається як лайливе слово.Дідько знає – важко сказати, невідомо, не знати.Дідька лисого – нізащо, ніколи. На якого дідька? – навіщо?, для чого? Якого дідька? – чого?, чому? )
Дрочило тутай і так усе зрозуміло.
Дурéпа (зневажливо. Розумово обмежена, тупа жінка. Уживається як лайливе слово)
Дурбелик – дурник, лох
Дупа (срака, гепа, мандрика, гузно) (вульг. зад, сідниці)
Занéдбаний (Який має ознаки занепаду, недогляду, байдужого ставлення з боку когось. // Неохайний, занехаяний (про вигляд і т. ін.)
Запроданець (Продажна людина, той, хто зраджує кого-, що-небудь із корисливою метою)
ЗбочинецьЗлидень (злидар) (1.Людина, яка живе в злиднях, нестатках; бідняк // 2.Уживається як лайливе слово)
Злодій (1. Той, хто вчиняє злодійство. // Про звірів, птахів, що крадуть їстівне.2. Зрадник, злочинець.)
ЗнайдибiдаЗхибленийЙолоп ( Те саме, що дурень 1; бевзь, недотепа. ** Йолоп царя небесного – бовдур, телепень.)
Карколомний (1. Через якого можна зламати карк, шию; дуже небезпечний. 2. перен. Важкий, складний для виконання, для розв’язання. // Ризикований. 3. перен. Те саме, що надзвичайний )
Кéпсько (1. Те саме, що погано.Кепські жарти з ким – чим – погані, небезпечні жарти.2. Поганенький.)
Кумедний (Смішний, забавний. // Те саме, що дивовижний)
КурваМерзотник ( Особа, здатна на всіляку підлість; негідник. // Уживається як лайливе слово.)
Лайдак (1. Вбога бездомна людина. 2. Уживається як лайливе слово.)
Лайно (Кал, послід, гній. 2. Вживається як лайливе слово, напр. “Лайно собаче”)
Лемок (Той, хто все робить абияк”)
Лиходій (Той, хто чинить лихо, здатний чинити лихо)
Лихвар (Той, хто позичає гроші за великий процент.)
Лярва ( зневажл. Гуляща жінка, шльондра, курва)
Набрід (зневажл. Нікчемні, шкідливі для суспільства люди, які випадково зібралися разом.)
Навіжений (1. Психічно хворий; божевільний, божевільна. // Уживається як лайливе слово.2. Неврівноважений, нестриманий.3. Позбавлений розумного змісту.4. перен. Який виходить за межі нормального щодо сили, величини, напруженості і т. ін.)
Наволоч (зневажл. Підлі, нікчемні, шкідливі для суспільства люди; набрід. 2. зневажл., лайл. Нікчемна, підла людина; негідник.)
Нацицюрник (аналог бюзгальтера)
Нахаба (Людина, яка діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зва¬жає на ставлення до цього інших.),
НаглОта Нездара (Людина, яка не має таланту, здібностей до чого-небудь. // Неповоротка, незграбна людина. // Уживається як лайливе слово.)
Незграба (розм. 1. Незграбна людина. // Уживається як лайливе слово. 2. Те, що зроблене грубо, без смаку. )
Недолугий (1. Безсилий, слабий, кволий фі¬зично (про людину і тварину).2. Який не відповідає своєму місцю, призначенню і т. ін.3. Слабкий щодо сили свого впливу. // Слабкий у художньому і змістовому аспектах.4. Незначний щодо обсягу, розміру, значення і т. ін.)
Недотéпа (1. Людина, яка не вміє зробити, виконати, здійснити і т. ін. що-небудь з належним умінням, як слід; невміла людина. // Уживається як лайливе слово.2. Розумово обмежена, тупа людина; дурень.)
Непотріб (1.Непотрібні речі 2.Нікчемна людина)покидьок (1. Непридатні для використання, непотрібні залишки чого-небудь, мотлох, старі речі і т. ін. 2. перен., зневажл. Морально розкладені люди, декласовані, злочинні елементи суспільства; *
Непотріб, негідь, потолоч. // Уживається в значенні лайливого слова.)
Маскаль (комуняка) хтонічна істота на кшталт бабаю, тільки набагато гірша. За легендами впродовж тисячоріч саме вони нищили українську расу. Ненависть до них закріплена у крові, всмоктується з матерним молоком і плекається та викохується впродовж всенького життя до самої смерті.
Скажений (1. Хворий на сказ; який сказився. Який має психічний розлад; божевільний. Хвора на сказ чи божевільна людина (уживається перев. як лайка).2. Який легко втрачає самовладання, нестримний у гніві; несамовитий, нестямний. // Який перебуває у стані несамовитості, шаленства. // Який виражає несамовитість, шаленство. // Який діє за власним бажанням, за власною волею, не зважаючи ні на кого; свавільний. // Баский, гарячий (про коня).3. перен. Дуже сильний, значний силою свого вияву. // Інтенсивний, надзвичайно глибокий (про стан, почуття і т. ін. ). // Дуже швидкий. // Рвучкий (про вітер). // Нестерпний (про холод, спеку та ін.). // З великими морозами; лютий (про зиму). // Бурхливий (про море). // Міцний (про тютюн). // Дуже напружений, клопітливий, заповнений справами, роботою і т. ін. // Неймовірний, дивовижний. ** Мов скажений: а) не здатний контролювати свої вчинки, дії; б) уживається для підкреслення енергійності, інтенсивності якоїсь дії, сили її вияву.)
Стéрво (1. труп тварини; падаль. 2. розм. Підла, негідна людина; мерзотник. // Уживається як лайливе слово.)
Палянт дурник.
Плюгавий ( Який викликає зневагу, огиду, непоказний, миршавий (про людину). // перен. Огидний, мерзенний, підлий.)
Пришелéпкуватий (Нетямущий, безтолковий.)
Пранцюватий (хворий на пранці(сифіліс). // Уживається як лайливе слово)
Падлюка чи підлота Погань (1. Покидьки.2. розм. Тварини, комахи і т. ін., що викликають у людини відразу, огиду і т. ін.3. розм. Нечиста сила, чорт, відьма і т. ін. 4. перен., розм. Що-небудь, що викликає відразу, огиду і т. ін.; все, що викликає осуд. // Негідна, нікчемна людина, що викликає зневагу, презирство)
Потвора ( 1. Страхітлива фантастична істота; страховище. // Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла. // Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо.2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок.)
Одоробло, одоробала (розм. 1. Великий, громіздкий предмет. 2. зневажл. Незграбна людина.)
Тéлепень (розм. 1. перев. лайл. Нерозумна, вайлувата людина; дурень, недотепа, вайло, тюхтій.
Тюхтій (розм. Про вайлувату, неповоротку людину)
Шмаркатий, шмаркач (1. Такий, у якого тече слиз із носа; зі шмарклями під носом.2. перен., зневажл. Малолітній або дуже молодий, недосвідчений, невмілий. // Уживається як лайливе слово.)
Шльондра ( 1. зневажл. Неохайна жінка. 2. вульг., лайл. Повія, курва)
Шелепа (зневажл. Те саме, що недотепа)
Шибеник (Той, хто повісився або кого повісили на шибениці. // лайл. Той, хто заслуговує Шибениці; негідник.2. розм. Те саме, що бешкетник.)
Хвойда (зневажл. Неохайна, нечепурна людина; нечепура.// Уживається як лайливе слово)
фэндомы дівчата з ЗСУ ЗСУ фото Відьма Бахмутськавідьма FN FAL оружие Моя Україна разная политота
"Відьма" поділилася фотографією свого пухнастого райфа _
